Рішення № 137332746, 11.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/349/26

Провадження №: 2/755/1194/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та визначення їх у твердій грошовій сумі, -

у с т а н о в и в :

12.01.2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та визначення їх у твердій грошовій сумі, у якій позивачка просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначених судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва та встановити стягнення аліментів у твердій грошовій сумі стягнувши з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 10000,00 грн., щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття. Також позивачка просить стягнути з відповідача судові витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що сторони у справі зареєстрували шлюб 12.11.2022 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2025 року у справі №755/18605/25. Від шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва з відповідача стягнуті аліменти на утримання сина у розмірі частини від усіх видів його доходу. Позивачка вказує, що на теперішній час спосіб і розмір стягнення аліментів не забезпечує належного утримання дитини та не відповідає її реальним потребам. Аліменти надходять у мінімальному розмірі приблизно у сумі 1685,53 грн., оскільки відповідач декларує мінімальні офіційні доходи. Зазначена сума є явно недостатньою для забезпечення нормальних умов життя, розвитку та лікування малолітньої дитини. Водночас, фактичні щомісячні витрати на дитину становлять не менше 10000,00 грн. (харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, медичне обслуговування, розвиток та побутові потреби). За твердженням позивача, розмір аліментів у сумі 10000,00 грн. не перевищує розумні межі та відповідає мінімально необхідному рівню забезпечення дитини, визначеному з урахуванням прожиткового мінімуму та реальних витрат. Позивачка вказує, що самостійно несе основний тягар утримання дитини, забезпечує її повсякденними потребами, доглядом і вихованням. Також позивачка зазначає, що на теперішній час вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а тому не має можливості здійснювати трудову діяльність та отримувати заробітну плату. Дохід позивачки складається із державної допомоги по догляду за дитиною в сумі 860,00 грн. на місяць, що є мінімальною соціальною виплатою та об`єктивно не покриває навіть базових потреб дитини. У зв`язку з наведеним фактичне забезпечення потреб дитини здійснюється за фінансової допомоги матері позивачки, яка вимушено надає матеріальну підтримку для утримання позивачки та дитини. За відсутності належної участі відповідача в утриманні дитини, обов`язок утримання фактично перекладено на третю особу, що суперечить принципам рівності батьківських прав та обов`язків і не відповідає інтересам дитини. Теперішній розмір аліментів є значно меншим ніж він був визначений у порядку ст. 195 СК України та ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», що призводить до звуження прав дитини на належний рівень життя та порушує принцип пропорційності у визначенні обов`язку платника аліментів. Разом з цим, матеріальне становище відповідача не відповідає задекларованому ним рівню доходів. Відповідач систематично здійснює додаткові перекази на рахунок позивачки в сумі 3500,00 грн. щомісячно і ці кошти не входять до складу аліментів, однак їх регулярність свідчить про наявність у відповідача додаткових доходів та вказує на наявність реальної фінансової можливості сплачувати аліменти у значно більшому розмірі. Систематичність переказів свідчить не про добровільну допомогу, а про реальну платоспроможність. Відповідач використовує придбаний у шлюбі автомобіль Тойота, 2012 року випуску, надає послуги перевезення у Болт, Убер та Уклон. Також відповідач підпрацьовує кухаром на мангалі в ресторані «Саторі». Спосіб життя відповідача (придбання дорогих речей, зокрема мобільного телефону Айфон, регулярне відвідування закладів харчування та дозвілля) свідчить про наявність у нього доходів, які значно перевищують офіційно задекларовані.

Ухвалою суду від 20.01.2026 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяви по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 02.02.2026 року задоволене клопотання сторони позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 04.02.2026 року заяву представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів.

12.02.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач частково визнає позовні вимоги в сумі 5000,00 грн. аліментів на місяць і зазначає, що його найбільше бажання це надавати належне фінансове утримання сину, піклуватись разом з позивачкою про його фізичний і духовний розвиток, надавати кошти на забезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, доступом до культурних та інших духовних цінностей, створенням умов для отримання дитиною освіти. Відповідач зазначає, що не має бажання позбавляти сина того рівня життя до якого він звик і саме тому відповідач, завдяки допомозі своїх батьків, бабусі та дідуся, окремо від аліментів оплачує садочок сину та додатково перераховує кошти позивачці. Відповідач також вказує, що наразі він працевлаштований у ФОП ОСОБА_4 та займає посаду адміністратора, що є основним джерелом його доходу. Самостійно відповідач підприємницької діяльності не веде та наразі не має підробіток у таксі, оскільки багато часу приділяє своїм основним трудовим обов`язкам з метою отримання подальшого підвищення. Можливість виходу за межі розміру заробітку (доходу) платника аліментів в процесі вирішення питання про розмір аліментів законодавець пов`язує з необхідною умовою - доведенням наявності у платника аліментів витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Позивачем не надано жодних доказів наявності у відповідача іншого джерела доходу, фактів придбання якогось майна тощо. Відповідач зазначає, що якщо б він мав дохід 40-50 тис. грн., то в першу чергу кому б він бажав щось купити та кого б кудись повести - це його син. Стосовно витрат позивачки на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. відповідач вказує, що така сума є надмірною і неспівмірною з фактично наданими юридичними послугами. Відповідач також зазначає, що здійснював, здійснює та буде й надалі здійснювати матеріальне забезпечення свого сина, готовий сплачувати аліменти в розмірі 50% від суми щомісячних витрат на дитину (10000,00 грн.), яка зазначена позивачкою у позові, тобто 5000,00 грн. щомісячно.

13.02.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що сторона позивача підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково представник вказує, що позовні вимоги ґрунтуються на реальних щомісячних витратах на утримання малолітньої дитини (харчування, одяг, засоби гігієни, медичні витрати, розвиток та інші повсякденні потреби) у сумі не менше 10000,00 грн. Відповідач у своєму відзиві не надав обґрунтованого альтернативного розрахунку витрат, не подав доказів, що потреби дитини є меншими, обмежився оціночними твердженнями без належного доказового підтвердження. Відповідач визнає необхідність збільшення аліментів та свою можливість сплачувати їх у більшій сумі ніж визначено судовим наказом і прямо вказує на готовність сплачувати 50% від заявленої суми аліментів в розмірі 5000,00 грн. Зміст відзиву підтверджує наявність у відповідача ресурсів для більшої участі в утриманні дитини. Довідка про офіційний дохід не нівелює факту визнаних відповідачем додаткових платежів, не спростовує можливої наявності інших доходів та надходжень. Твердження відповідача про відсутність інших джерел доходів не узгоджуються з фактами його регулярних додаткових переказів, отриманням матеріальної допомоги від батьків/родичів. Відповідач визнає отримання ним допомоги від батьків, що має значення для оцінки його фактичного майнового стану та спроможності належно брати участь в утриманні дитини. Заперечення відповідача щодо витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки він не надав доказів їх неспівмірності чи безпідставності.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 4).

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 року у справі №755/18358/25 стягнуто з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 аліменти на користь та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 23 вересня 2025 року та до повноліття дитини (а.с. 5).

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для вимоги про зменшення розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Між тим, право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на визначену законодавчу можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших.

У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у частині першій статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Системний аналіз норм статей 181 - 184 СК України дає підстави дійти висновку про те, що право на стягнення аліментів на утримання дитини має той з батьків, з ким проживає дитина, і право вибору способу виконання обов`язку щодо утримування дитини належить виключно останньому.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

У статті 192 СК України передбачено ті обставини, які враховуються для зміни способу та/або розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Позивачу у справах про стягнення аліментів надано право самостійно обирати спосіб їх стягнення у частці від доходу відповідача або у твердій грошовій сумі, а також змінювати спосіб стягнення аліментів, визначений попереднім рішенням суду, за окремим позовом, незалежного від наявності у платника аліментів офіційного працевлаштування та отримання регулярного чи мінливого заробітку (доходу).

Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд має враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.

Отже, 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - це той мінімальний (гарантований) розмір аліментів, який підлягає стягненню у частці від доходу матері чи батька, тобто такий розмір аліментів не може бути менше половини прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тоді як розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (частина друга статті 184 СК України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Як відповідач, так і позивачка зобов`язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свою дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.

Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала би при сумісному проживанні з обома батьками.

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Батьки зобов`язані вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власної дитини.

За зібраними у цій справі доказами не вбачається, що відповідач має реальну можливість сплачувати аліменти у розмірі 10000,00 грн. на місяць.

Водночас, у цій справі суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення і визначений судовим наказом спосіб стягнення у вигляді частини від усіх видів доходу відповідача слід змінити на тверду грошову сумі в розмірі 5000,00 грн. щомісячно, не з підстав недоведення належного матеріального стану відповідача для сплати аліментів у сумі 10000,00 грн., а ураховуючи наступне.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивачка посилається на те, що щомісячні витрати на дитину становлять приблизно 10000,00 грн. і надала суду відповідні докази у вигляді чеків, квитанцій тощо.

Разом з цим, як сімейне законодавство України, так і відповідне міжнародне законодавство покладає відповідальність за дитину на обох батьків у рівній мірі.

Батьки мають однакові та рівні права і обов`язки стосовно дитини, що стосується і питань матеріального утримання.

Отже, ураховуючи рівний обов`язок обох батьків щодо утримання дитини, та дані позивачки про щомісячне утримання дитини на суму 10000,00 грн., у рівній половині від цієї суми відповідач має сплачувати аліменти в розмірі 5000,00 грн. і така сума в повній мірі визнається відповідачем.

Посилання позивачки на те, що вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років та відповідно не має належного доходу, суд до уваги не приймає, оскільки таке не звільняє матір від обов`язку матеріального утримання дитини і не може покладати на відповідача весь тягар фінансового забезпечення. Крім того, станом на час подання позовної заяви, до досягнення дитиною трьох років лишалось три місяці, а станом на час вирішення спору дитина вже досягла трьох років, тож матір, як і батько, зобов`язана відшукувати законні джерела доходу для утримання дитини.

Стягнення з відповідача аліментів у сумі 5000,00 грн. та відповідно покладення на позивачку рівної частини з утримання дитини, забезпечить отримання дитиною щомісячного фінансування її життя на суму 10000,00 грн., що об`єктивно є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та фактично є сумою щомісячних витрат на дитину, про що зазначала позивачка у своїй позовній заяві. Така сума більш ніж у три з половиною рази перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, а тому очевидно є належним забезпеченням потреб дитини за рівної участі обох батьків у матеріальному утриманні хлопчика.

Положення ст. 191 СК України передбачають присудження аліментів на дитину за рішенням суду від дня пред`явлення позову, натомість таке положення закону не стосується рішення суду про зміну способу стягнення аліментів, яке виконується від часу набрання рішенням суду законної сили, тому вимоги позивачки про зміну способу стягнення аліментів починаючи від дня подання позову є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України перебачено наступне: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. 6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України: 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. 4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. 5. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 8. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У цій справі інтереси позивача представляв адвокат Бєляєв О.А.

Так, убачається, що 19.09.2025 року між адвокатом Бєляєвим О.А. та позивачкою був укладений договір про надання професійної правничої допомоги №5052025/1.

Згідно додаткової угоди №3 від 19.09.2025 року до зазначеного договору, сторони погодили, що вартість наданої професійної правничої допомоги становить 15000,00 грн.

12.02.2026 року позивачка та адвокат підписали Акт №1 приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги за яким, у категорії спору: зміна розміру аліментів та визначення їх у твердій грошовій сумі адвокатом надано наступні види послуг: первинна консультація, аналіз наданих документів та формування доказової бази; підготовка та складання позовної заяви про зміну розміру аліментів; підготовка процесуальних клопотань; аналіз відзиву відповідача; підготовка та складання відповіді на відзив; підготовко додаткових пояснень та процесуальних документів; комунікація з клієнтом, узгодження правової позиції та доказів. Послуги надані належним чином та прийняті клієнтом. Загальна вартість наданої професійної правничої допомоги за цим Актом становить 15000,00 грн.

Оскільки позовні вимоги судом задоволено на 50%, пропорційно до частини задоволених позовних вимог, ураховуючи положення ст. 141 СК України, сторона позивача має право претендувати на відшкодування своїх витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500,00 грн. (15000 : 2).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі N 904/1907/15).

У даному контексті головним є встановлення судом факту про те, що між адвокатом та замовником послуг виникли зобов`язання щодо сплати замовником на користь адвоката конкретної суми за надані послуги або виконані роботи.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ в справі Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16- ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Керуючись принципами верховенством права, розумності та справедливості, суд погоджується з позицією відповідача про те, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є надмірною і неспівмірною з фактично наданими юридичними послугами, а саме, зі складністю справи, об`ємом адвокатських робіт по такій справі, часом необхідним адвокату для надання відповідної послуги та враховує, що жодного публічного інтересу справа не має, а рішення у ній не впливає на репутацію сторін, оскільки спір стосувався приватно-правових відносин щодо зміни способу стягнення аліментів.

З огляду на суть розглянутої судом справи, яка не є складною та розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу не є розумною по відношенню до іншої сторони. Безумовної необхідності саме таких витрат (за такими цінами) позивачем для захисту своїх прав не доведено, і за конкретними обставинами справи суд вважає справедливим, розумним та необхідним стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 263-265, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 7, 141, 150, 180, 181, 182, 191, 192 СК України, Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України «Про охорону дитинства», суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та визначення їх у твердій грошовій сумі - задовольнити частково.

Змінити встановлений судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 року у справі №755/18358/25 спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на тверду грошову суму у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позову - відмовити.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11.06.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -