Рішення № 137326058, 01.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/41023/20

Провадження № 2/761/197/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Мілоан», в якому просив визнати недійсним кредитний договір №2038411 від 21.05.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05 2020 між позивачем та ТОВ «Мілоан» укладено Кредитний договір №2038411, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було отримано позику у розмірі 2 600,00 грн., строком на 15 днів з 21.05.2020 року.

Ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає, що укладений договір є недійсним, зважаючи на наступне.

Зазначає, що фактично працівники ТОВ «Мілоан» при видачі кредитних коштів не ознайомлюють позичальника з умовами кредитування та ризиками, що передбачено ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Тобто, фактично ТОВ «Мілоан» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивачем не було підписано даний договір.

Позивач вказує, що відповідач не надав позивачу повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту.

Оспорюваний договір про надання позики на умовах фінансового кредиту містить ознаки кредитного договору, який має укладатися у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків.

Позивач вважає, що відповідачем було введено його в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов`язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Макаренко І.О .

Ухвалою суду від 31.01.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 року матеріали вказаної справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В., у зв`язку із звільненням з посади судді Макаренко І.О. , на підставі розпорядження № 01-08-909 від 16.03.2026.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Сповіщався належним чином проте повідомлення не було вручено та повернулось до суду за закінченням терміну зберігання.

Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У постановах від 14.08.2020 від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник)укладено кредитний договір №2038411, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 2 600,00 грн. у валюті: Українській гривні.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 Договору кредит надається строком на 15 днів з 21.05.2020, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 05.06.2020.

Відповідно до п. 1.5 Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 975,00 грн в грошовому виразі та 912.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2. Договору.

Згідно п.1.5.1. Договору комісія за надання кредиту 195,00 грн., яка нараховується за ставкою 7.50 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом 780,00 грн., нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений нв інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.

Відповідно до п. 6.2. Договору розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними Позичальником під час реєстрації Особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

Зі змісту п. 6.3. Договору вбачається, що приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщений на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.4 Договору, укладення Товариством кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника. У зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Зі змісту п.6.5 Договору вбачається, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» - електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.

Згідно із цитованою вище статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, в даному випадку є заінтересовані (внутрішня воля) в укладенні договору суб"єкти, які для мети завершення укладення договору повинні досягти згоди (зовнішній прояв волі) з усіх істотних умов, а також у визначених законом випадках здійснити реєстрацію договору. Отже в обставинах, коли договір не було укладено, наявний такий елемент як відсутність волевиявлення на вчинення правочину.

Різновидом договору є кредитний договір, який укладається в письмові формі ст.ст.1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Позивач не надав доказів що він повернув позивачу отримані кошти, як і не довів що він відмовився від укладення кредитного договору в порядку, передбаченому ч.2 ст.1056 ЦК України.

Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, під час слухання справи судом було встановлено, що договір підписаний позивачем з врахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та є укладеним у відповідності до положень статті 1046 ЦК України, так як на виконання умов Кредитного договору позивач отримав кошти в сумі 2 600,00 грн. Факт отримання грошових коштів позивач не заперечує.

Враховуючи, що на підставі досліджених доказів у справі встановлено, що ОСОБА_1 , зареєструвавшись на сайті та направивши заяву на укладення договору, підтвердивши свою згоду на його укладення, будучи ознайомленим з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, отримавши кредитні кошти на банківський рахунок та в належний спосіб пройшовши електронну ідентифікацію, уклав договір в порядку, передбаченому чинним законодавством та фактично договір розпочав виконуватись сторонами, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Також позивач, звертаючись до суду, зазначив, що при підписанні кредитного договору він був введений в оману через свою необізнаність.

Частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав суду доказів, що він був введений в оману стосовно обставин, які впливають на укладення правочину.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» при укладенні кредитного договору №2038411 від 21.05.2020 року застосував нечесну підприємницьку практику.

Пункт 14) статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції;

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає заборону нечесної підприємницької практики.

Так згідно з положеннями ч.1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:

1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції;

10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством (ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження нечесної підприємницької практики з боку відповідача.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що йому перед укладенням договору не була надана інформація, передбачена ч.ч.2,3 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування».

В той же час, як вбачається з п.5.1 Договору, при підписанні оскаржуваного договору, Позичальник підтвердив, що він до підписання договору отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього Договору, з інформацією, передбаченою ч.ч.2,3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування».

В той же час позивач не надав суду доказів, що зазначена інформація не була йому надана та її відсутність суттєво вплинула на укладення договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору, суд встановив, що кредитний договір №2038411 від 21.05.2020 року містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується електронним підписом позивача про прийняття пропозиції укласти договір, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивач не довів, що він був введений відповідачем в оману при підписанні договору, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», код ЄДРПОУ 40484607, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2026 року.

Суддя: Н.В. Сіромашенко