Рішення № 137320972, 10.06.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1548/26

Провадження № 2/539/1462/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 червня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

з участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Оубни цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача Романенко Михайло Едуардович, представник відповідача Коломієць Тетяна Володимирівна,

встановив:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Романенко М.Е. звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить поновити строк позовної давності для подання позову та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №723575 від 21.03.2019 року у розмірі 14424,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.03.2019 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) укладено договір про надання фінансового кредиту № 723575.

Відповідно до індивідуальної частини договору № 723575 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 4 000,00 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 723575 від 21.03.2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4 000,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Договір про надання фінансового кредиту № 723575 від 21.03.2019 року укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 424,00 грн., а саме: сума основного боргу - 4 000,00 грн, сума боргу за процентами - 8 424,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами - 2 000,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 24 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 24 від 12.04.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №723575 від 21.03.2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).

25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.04.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

26.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Коломієць Т.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС» та стягнути з позивача судові витрати на послуги адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Відзив обґрунтований тим, що як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, Позивачем взагалі є недоведеним факт укладення Відповідачкою кредитного договору та отримання нею кредитних коштів. Матеріали справи не містять жодного первинного документу з відображенням інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок Позивачки, навіть не вказано на який саме рахунок переказувалися кошти.

Окрім того, представник зазначає, що неправильним та таким, що суперечить нормам законодавства, є нарахування Позивачем інфляційних втрат (3 154,02 грн.) та суми 3% річних (1 299,35 грн.).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, то Позивачем і інфляційні витрати, і 3% річних нараховані виходячи із суми заборгованості у розмірі 14 424,00 грн., яка складається з суми основного боргу - 4 000,00 грн., суми боргу за процентами - 8 424,00 грн., суми боргу за пенею і штрафами - 2 000,00 грн..

Таке нарахування є неправильним, адже інфляція та три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України мають нараховуватися на заборгованість по тілу кредиту, а не по процентах, пені та штрафах.

Договір факторингу № 1, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», датований 12.04.2018 року, тобто він укладений майже за рік до підписання договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 723575 від 21.03.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Так з доданих позивачем доказів, зокрема з копії Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року вбачається, що його сторонами фактично здійснено передачу одній від одної невизначених вимог, оскільки жодної визначеної вимоги, що існувала б у ТОВ «Авентус Україна» щодо Відповідачки на момент укладення Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 в цьому договорі не вказано.

Отже, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, та договір факторингу (відступлення права вимоги) є похідним від кредитного договору, тому він не може бути укладений раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що не доведено ні факту укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , ні факту отримання останньою кредитних коштів, крім цього право вимоги до Відповідачки від первісного кредитора до Позивача не перейшло. Тому, на думку Відповідача, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити без участі представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

На підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

21 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 723575 (а.с.8-10).

Як зазначено у преамбулі вказаного вище договору, невід`ємною частиною цього договору є Правила надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», які розміщені на сайті creditplus.ua/assets/uploads/publuc/pravila_18.03.2019.pdf.

Згідно із розділом 1. вказаного вище договору Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти у загальній сумі 4 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат клієнта, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.

Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування позикою: знижена процентна ставка становить 0,01 % від суми позики за кожен день користування позикою (3,65 % річних) у межах строку надання позики; стандартна процентна ставка становить 1,80 % від суми позики за кожен день користування позикою (657,00 % річних).

Загальна вартість позики за зниженою ставкою становить 100,30 % від суми позики (у процентному виразі) або 4012,00 гривень (у грошовому виразі) та включає в собі проценти (відсотки) за користування позикою - 0,30 % від суми позики (у процентному виразі) або 12,00 гривень (у грошовому виразі).

Позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, відкритий клієнтом.

Відповідно до пункту 2.1 договору товариство має право, зокрема, вимагати від клієнта повернення позики, сплати процентів за користування позикою та виконання усіх інших зобов`язань, встановлених договором.

Згідно із пунктом 2.4 договору клієнт зобов`язаний, зокрема, у встановлений договором строк повернути позику та сплатити проценти за користування, штрафи та пені (у разі наявності).

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3., 3.4. та 3.6. договору сторони домовились, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватимуться згідно із графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.

Нарахування процентів за договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за позикою за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Проценти за користування позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання позики, визначеного в пункті 1.2. цього договору, за виключенням дати повернення позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у графіку платежів.

Умови застосування зниженої процентної ставки - дотримання клієнтом терміну повного повернення позики, зазначеного у графіку платежів, недопущення прострочення зобов`язання більше 3 (трьох) календарних днів.

У разі недотримання умов застосування зниженої процентної ставки, нарахування процентів здійснюється на умовах пункту 3.2., але за стандартною процентною ставкою.

У разі порушення клієнтом строків зобов`язання за договором: протягом пільгового періоду з 1 (першого) по 3 (третій) день прострочення виконання зобов`язань клієнта нарахування процентів не здійснюється; з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення.

У розділі 4. договору зазначено, що сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно із чинним законодавством України, цього договору та правил.

Порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно із графіком платежів до договору про надання коштів у позику, на умовах споживчого кредиту № 21.03.2019, який є додатком № 1 до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 723575 від 21.03.2019, датою повернення позики та сплати нарахованих процентів є 20.04.2019, сума позики - 4 000,00 гривень, сума нарахованих процентів - 12,00 гривень, разом до сплати - 4012,00 гривень (а.с.11).

Судом встановлено, що в зазначеному вище договорі № 723575 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 21.03.2019 та додатку № 1 до договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 723575 від 21.03.2019 наявна інформація про зазначення підпису документів позичальницею шляхом накладення електронного підпису, реальна форма вираження якого відсутня під зазначеними документами.

Згідно із довідкою, у якій відсутня дата та номер вихідної кореспонденції, виданою директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» Володимиром Довгалем, прийняття та підтвердження умов договору, його підписання позичальницею відбулося шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором - А193629.

Інформація про підписання договору № 723575 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 21 березня 2019 року та додатку № 1 до договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 723575 від 21 березня 2019 року саме вказаним ідентифікатором відсутня.

12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авентус Україна» було укладено договір факторингу № 1 (а.с.14-16).

Відповідно до пункту 2.1. вказаного договору клієнт зобов`язується відступити права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Як зазначено у пункті 4.1. договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку.

Згідно із реєстром прав вимог № 24 від 21 серпня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на виконання Договору факторингу № 1, укладеного 12 квітня 2018 року, підписали цей реєстр прав вимог, згідно із яким клієнт відступає фактору право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за кредитним договором від 21 березня 2019 року на загальну суму 6160,00 гривень, що складається з: 4 000,00 гривень - заборгованості по основному боргу (тіло кредиту), 2160,00 гривень - заборгованості по відсоткам, пені та інших штрафних санкцій, що розраховуються згідно діючого кредитного договору, 320,00 гривень - суми фінансування (а.с.21).

На підтвердження зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» надано наказ № 55-к від 25 липня 2024 року за підписом директора Михайла Романенка (а.с.23).

Згідно із розрахунком заборгованості (станом на дату відступлення прав вимоги) за кредитним договором № 723575 від 21.03.2019 заборгованість ОСОБА_1 становить 14424,00 гривень, з яких: 4 000,00 гривень - сума боргу за тілом кредиту; 8424,00 гривень - сума боргу за відсотками; 2 000,00 гривень - сума боргу за пенею та штрафами (а.с.13).

У позовній заяві також наведено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за заборгованістю за кредитним договором № 723575 від 21.03.2019.

Отже, як убачається з наведених вище обставин справи, спірні правовідносини виникли між кредитодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 - споживачем фінансових послуг.

Договір про надання фінансового кредиту було укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стосовно заявленого позивачем прохання поновити строк позовної давності для звернення до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором суд зазначає таке.

Згідно із положенням статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, провадження № 61-16895св18, зробив висновок про те, що тлумачення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Ураховуючи викладені вище правові норми, а також відсутність заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суд не убачає підстав для вирішення даного питання.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальнісю «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 1.

Відповідно до пункту 4.1. вказаного вище договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Як убачається з реєстру прав вимог № 24 від 21 серпня 2019 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» перейшло право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 на загальну суму 6160,00 гривень, що складається з: 4 000,00 гривень - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 2160,00 гривень - заборгованість по відсоткам, 320,00 грн сума фінансування.

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» № 55-к від 25 липня 2024 року перейменовано з 25 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Отже, суд дійшов висновку про доведеність набуття позивачем права вимоги до відповідачки, оскільки наявний договір факторингу встановлює правову підставу для відступлення вимоги, визначає момент її переходу, підписаний сторонами реєстр прав вимог підтверджує фактичну передачу саме спірної заборгованості, а зміна найменування позивача має виключно організаційний характер і не впливає на збереження набутого права.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із приписами частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно із приписами частин першої, четвертої, п`ятої та сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування тамісцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (занаявності), прізвище, ім`я, по батькові та місцепроживання споживача(позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору.

У разі укладення договору про споживчий кредит на умовах кредитування рахунку в ньому має бути передбачено, що кредитодавець має право вимагати повністю повернути суму кредиту в будь-який час із визначенням строку попередження споживача про таку вимогу.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із приписами статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пунктів 5) та 6) частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спіних правовідносин, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частин третьої та шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що конструкцію договору приєднання, яким є договір № 723575 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 21 березня 2019 року було розроблено кредитодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна».

Оскільки умови договору приєднання розробляються фінансовою компанією, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим фінансова компанія має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633 та 634 Цивільного кодексу України можна уважати, що споживач фінансових послуг лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Позивач, пред`являючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 723575 від 21 березня 2019 року, обґрунтував право вимоги до відповідачки тим, що між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», та ОСОБА_1 було укладено, який відтворений шляхом використання позичальницею одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер телефону відповідачки. Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

За твердженнями позивача договір № 723575 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 21 березня 2019 року електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, відправленого на номер телефона останньої.

Судом встановлено, що у договорі № 723575 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 21 березня 2019 року у графі «Клієнт» наявні персональні дані ОСОБА_1 та інформація про те, що вказаний договір підписано нею 21.03.2019 17:26:33.

З довідки, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», встановлено, що вказаний вище кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора А193629, відправленого 21.03.2019 на номер телефона НОМЕР_2 .

Наведені обставини в своїй сукупності не можуть свідчити про волевиявлення ОСОБА_1 на укладення кредитного договору, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що відповідачка, відповідно до приписів Закону України «Про електронну комерцію», засвідчила/підписала вищезазначений договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту шляхом накладення електронного підпису або електронного цифрового підпису, чи електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чи аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).

Відсутність вказаних доказів позбавляє суд можливості встановити факт ознайомлення відповідачки із вказаними саме такими умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов`язковим у разі пред`явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за порушення грошового зобов`язання.

Ураховуючи наведене вище, суд критично ставиться до наведених позивачем обставин підписання відповідачкою договору № 723575 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 21 березня 2019 року.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Суд зазначає, що будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту фактичного перерахування відповідачці кредитних коштів у сумі 4000,00 гривень відповідно до укладеного між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» договору № 723575 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 21 березня 2019 року матеріали позовної заяви не містять.

Зокрема, до позовної заяви не долучено жодного документа, який би підтверджував факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, їх фактичне отримання нею у будь-який інший спосіб, або користування відповідачкою кредитними коштами (платіжне доручення, виписка з банківського рахунку про рух коштів, довідка фінансової установи тощо).

Таким чином, належних та допустимих доказів в підтвердження підписання саме ОСОБА_1 договору №723575 від 21.03.2019, отримання нею кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі, користування ними, матеріали справи не містять.

Згідно із розрахунком заборгованості позивачем зазначена основна сума заборгованості за кредитним договором № 723575 від 21.03.2019 у розмірі 14424,00 гривень.

Як убачається з обґрунтування позовних вимог, зазначена сума складається з: суми основного боргу - 4 000,00 гривень; суми боргу за простроченими відсотками - 8424,00 гривень та суми боргу за штрафами - 2 000,00 гривень.

Оскільки позивачем не доведено наявність заборгованості відповідачки за сумою основного боргу, то, відповідно, і право на отримання процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8424,00 гривень, пені та штрафів у розмірі 2 000,00 гривень у позивача не виникло.

Стосовно стягнення з відповідачки трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу частини другої статті 625 Цивільного кодексу України виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, провадження № 12-189гс19, звернула увагу на те, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Як убачається із матеріалів справи, позивач здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму заборгованості у розмірі 14242,00 гривень, яка складається з: суми основного боргу - 4 000,00 гривень, суми боргу за процентами - 8424,00 гривень та суми боргу за пенею та штрафами - 2 000,00 гривень.

Однак, стягнення неустойки, штрафів та процентів за користування кредитними коштами є самостійними видами цивільно-правової відповідальності, тому на зазначену заборгованість не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Отже, ураховуючи наведене вище, оцінивши надані позивачем докази та встановлені відповідно ним обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню, тому, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, сплачені позивачем судові витрати по справі залишаються за ним.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.В.Просіна