Рішення № 137320566, 10.06.2026, Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/659/26

провадження 2/527/700/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді А.В. Павлійчук,

за участі секретаря судового засідання Ю.С. Козинко,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Глобинського районного суду Полтавської області цивільну справу № 527/659/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що 30.09.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1280-2928, за умовами якого відповідачу надано кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 24 000,00 гривень, строк кредитування - 300 днів, базовий період 14 днів, комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту, знижена відсоткова ставка 1,20 % в день, стандартна ставка 1,50 % в день. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало свою частину умов кредитного договору у повному обсязі. Разом з тим, ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у неї станом на 13.02.2026 року виникла перед позивачем заборгованість в загальному розмірі 95 090,18 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 20 621,64 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 74 468,54 гривень. На підставі викладеного, просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» прострочену заборгованість за кредитом 20 621,64 гривень, прострочену заборгованість за нарахованими процентами 74 468,54 гривень та судові витрати в розмірі 2 662,40 грн.

16 квітня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позов в якому зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги частково, а саме не заперечує проти стягнення заборгованості за кредитним договором №1280-2928 від 30.09.2023 року в сумі 20 621,64 грн., що складається з суми основного боргу (тіла кредиту). Наголошує, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг. Зазначила, що такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23. Щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами зазначає, що обгрунтованим є визначення розміру відсотків на рівні не більше 50 % від суми простроченого основного боргу. Отже стягненню підлягало б не більше 10 310,82 грн (50% від 20 621,64 грн (заборгованість за тілом кредиту)). Водночас відповідачем уже сплачено грошові кошти у розмірі 25 554,36 грн, які відповідно до встановленої законом черговості погашення зобов`язань були спрямовані, насамперед, на погашення процентів за користування кредитом. Тому сума фактично сплачених відповідачем процентів більш ніж у два рази перевищує розмір процентів, який за умови їх зменшення буде визначений судом як співмірний (10 310,82 грн).За таких обставин подальше стягнення будь-яких сум процентів призведе до їх подвійного стягнення, що суперечить правовій природі процентів як плати за користування кредитними коштами та порушує принципи справедливості, добросовісності й розумності. Також зазначено, що позов може бути задоволений виключно в частині фактично отриманої та неповернутої суми кредиту (тіла кредиту) тобто в розмірі 20 621,64 грн, за вирахуванням здійснених відповідачем платежів.

14.05.2026 представником позивача подано додаткові пояснення у справі, які не спростовують заперечень відповідача, не містять нових доказів або правових підстав та зводяться до повторення доводів, викладених у позовній заяві.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві зазначив, що просить розгляд справи проводити у його відсутність.

10.06.2026 від представника відповідача надійщла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника. Позовні вимоги підтримувати в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасники справи має право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

30.09.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1280-2928, за умовами якого відповідачу надано кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 24 000,00 гривень, строк кредитування - 300 днів, базовий період 14 днів, знижена відсоткова ставка 1,20 % в день, стандартна ставка 1,50 % в день. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало свою частину умов кредитного договору у повному обсязі. Разом з тим, ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у неї станом на 13.02.2026 року виникла перед позивачем заборгованість в загальному розмірі 95 090,18 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 20 621,64 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 74 468,54 гривень.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як зазначено в ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості за кредитом в сумі 20 621,64 грн, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримала кредитні кошти в сумі 24 000,00 грн. При цьому відповідачем зобов`язання за кредитним договором виконано не в повному обсязі. Таким чином, непогашеною залишається заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 621,64 грн. Оскільки доказів повернення зазначеної суми суду не надано, вимоги позивача про її стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 74 468,54 грн суд зазначає наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року по справі № 679/1103/23 провадження № 61-92св24, яка є аналогічною (за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором) зробив наступні висновки, які повинні враховуватися судами при ухваленні рішень: «Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Також у постанові апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», мотивувавши свої висновки лише тим, що такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання».

Оскільки між сторонами укладено договір споживчого кредитування, спірні правовідносини підлягають регулюванню нормами спеціального законодавства з використанням принципу «lex specialis derogat legi generali», зокрема положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За правилами ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом положень статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»(далі - Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Частинами 5 та 7статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм, дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.

Так, судом встановлено, що заборгованість відповідача за кредитом становить 20 621,64 грн. При цьому, заборгованість за відсотками позивач просить стягнути у розмірі 74 468,54 грн, яка у 3,61 разів перевищує розмір основної суми боргу та становить більше 360 % від суми заборгованості за кредитом.

Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсоткам за користування кредитом в сумі 74 468,54 грн не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права як споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст.3п. 6, ст.509ч.3 та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного суду при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі така сума погашає вимоги кредитора у черговості, визначеній законом, зокрема у першу чергу прострочену до повернення суму кредиту та прострочені проценти за користування кредитом.

Суд бере до уваги наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості, а також доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо часткового погашення заборгованості за договором, зокрема за рахунок сплачених коштів у загальному розмірі 25 554,36 грн.

Згідно з наведеним розрахунком, вказані платежі були зараховані в рахунок погашення процентів за користування кредитом.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір процентів, що підлягають стягненню, суд враховує принцип співмірності відповідальності, загальні засади цивільного законодавства, а також усталену судову практику щодо недопустимості стягнення надмірних та непропорційних сум процентів у споживчих кредитних правовідносинах.

Враховуючи наведене, суд виходить із того, що навіть за умови зменшення заявлених до стягнення процентів із 74 468,54 грн до співмірного розміру, останній не може перевищувати 10 310,82 грн, що становить 50 % від суми заборгованості за тілом кредиту (20 621,64 грн).

Водночас матеріалами справи підтверджується, що відповідачем уже сплачено грошові кошти у розмірі 25 554,36 грн, які відповідно до черговості, встановленої законом, були спрямовані на погашення процентів за користування кредитом.

Отже, сума фактично сплачених відповідачем коштів вже перевищує той розмір процентів, який міг би бути визначений судом як співмірний та обґрунтований.

За таких обставин подальше стягнення процентів призвело б до їх фактичного подвійного стягнення, що суперечить правовій природі процентів як плати за користування кредитними коштами та порушує загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, у даному випадку заявлені позивачем проценти набувають характеру надмірного фінансового навантаження на споживача та фактично виходять за межі компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 грн та заявлено позовні вимоги про стягнення 95 090,18 грн.

Суд, задовольняючи позов частково, та стягуючи з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 20 261,64 грн., вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 567, 30 грн. (20 261,64 2 662,40:95 090,18).

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Відповідачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: копія ордеру від 26.03.2026 року серія ВІ № 1383737, копія свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 4351 від 02.04.2024 року, копія акту прийому-передачі наданих послуг, від 10.04.2026, копія договору про надання правничої допомоги та квитанція про оплату послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З урахуванням вищенаведеного, положень ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про те, що обсяг наданої адвокатом Черкащенко А.А., правничої допомоги, витраченого часу на її надання є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598), заборгованість за кредитним договором № 1280-2928 від 30.09.2023 в розмірі 20 261,64 грн а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 567, 30 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 9 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Суддя А. В. Павлійчук