Рішення № 137315952, 01.06.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4166/25

(2/199/571/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі прокурора Маньковського В.Л., представника позивача Гуртового В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав. У підтвердження позовних вимог відповідно до заяви про зміну предмету позову від 19 березня 2026 року посилається на те, що на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 у справі № 175/4977/16-ц, державним реєстратором КП «Центр реєстрації» Шестірнянської сільської ради 15.02.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс загальною площею 5241 кв.м (без додаткового прийняття в експлуатацію), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2,60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2. 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п. м; № 2 огорожа площею 322, 5 кв. м; І замощення площею 4566,0 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101).

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24.03.2017 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Водночас, на підставі договорів купівлі-продажу № 278 та № 279 від 18.02.2017, укладених між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), останній набув право власності на зазначений майновий комплекс.

У подальшому ОСОБА_3 відчужено об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договорів купівлі-продажу частин даного майнового комплексу (по ) № 1910 від 07.03.2017, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 34182141 від 07.03.2017; номер відомостей про речове право 19354917) та № 1913 від 07.03.2017, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 34182169 від 07.03.2017; номер відомостей про речове право 19354943). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101.

В реєстраційній справі щодо об`єкта нерухомого майна за номером 1175791212101 міститься технічний паспорт (виготовлений ПП «Пром БТІ») на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних технічного паспорту площа земельної ділянки складає 5 241 кв. м.

Вищевказані об`єкти нерухомого майна побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку, дозвільні документи з питань проектування та будівництва на ній не видавались, офіційна адреса не присвоювалась, а тому вони не є створеними в розумінні ст. 331 Цивільного кодексу України.

За інформацією Дніпровської міської ради, яка міститься у Муніципальній земельній інформаційній системі (лист від 21.01.2025 № 7/11-198), договори оренди землі, укладені між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні.

Відповідні рішення, прийняті Дніпровською міською радою, щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 відсутні.

Звернень юридичних та/або фізичних осіб до органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 не виявлено.

Відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів у сфері містобудування у зв`язку із спорудженням об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в Реєстрі будівельної діяльності відсутні.

Згідно даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів щодо присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана адреса офіційно жодному об`єкту міста не надавалась (лист Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської ради від 25.12.2024 №12/19-529, лист Дніпровської міської ради від 21.01.2025 № 7/11-198).

Моніторингом офіційного веб-порталу Дніпровської міської ради та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 жодній особі не виділялась та як об`єкт права власності не обліковується.

Окрім того, за інформацією, наявною у Комунальному підприємстві «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, технічна інвентаризація та державна реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підприємством не проводилась (лист КП «ДМБТІ» ДМР № 15165 від 19.12.2024).

Відповідно до інформації Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області відсутні діючі договори оренди землі, укладені між юридичними/фізичними особами (зокрема ОСОБА_1 ) та Дніпровською міською радою за адресою земельної ділянки у АДРЕСА_1 . За даними інформаційних систем податкових органів ДПС України ОСОБА_1 податкові декларації з плати за землю за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися, земельний податок та/або орендна плата не нараховувались та не сплачувались (лист ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 27.12.2024 №59214/5/04-36-24-12-15).

Зважаючи на викладене, будівництво вказаного об`єкта нерухомості здійснено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт.

А отже, відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, що є підставою для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинного будівництва, та скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у судовому порядку.

Позивач просив суд усунути перешкоди власнику територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місце розташування: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою площею 5 241 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п.м; № 2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на об`єкт нерухомого майна 1/2 частки майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2.60 м.; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м., об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п. м; №2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4 566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), проведену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою Ольгою Валеріївною 07.03.2017 (номер запису про право власності: 19354943) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1175791212101.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на об`єкт нерухомого майна 1/2 частки майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12, 0 п. м; № 2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4 566,0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), проведену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою Ольгою Валеріївною 07.03.2017 (номер запису про право власності: 19354917) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1175791212101.

Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року відкрито провадження по даній справі.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов прокурора.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про розгляд справи. Правом подачі відзиву на позов не скористався.

Вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 у справі № 175/4977/16-ц, державним реєстратором КП «Центр реєстрації» Шестірнянської сільської ради 15.02.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс загальною площею 5241 кв. м (без додаткового прийняття в експлуатацію), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2,60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2. 60 м; № 1 ворота металеві площею 12, 0 п. м; № 2 огорожа площею 322, 5 кв. м; І замощення площею 4566, 0 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101).

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24.03.2017 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Водночас, на підставі договорів купівлі-продажу № 278 та № 279 від 18.02.2017, укладених між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), останній набув право власності на зазначений майновий комплекс.

У подальшому ОСОБА_3 відчужено об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 на користь відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договорів купівлі-продажу частин даного майнового комплексу (по ) № 1910 від 07.03.2017, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 34182141 від 07.03.2017; номер відомостей про речове право 19354917) та № 1913 від 07.03.2017, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 34182169 від 07.03.2017; номер відомостей про речове право 19354943). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101.

У реєстраційній справі щодо об`єкта нерухомого майна за номером 1175791212101 міститься технічний паспорт (виготовлений ПП «Пром БТІ») на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних технічного паспорту площа земельної ділянки складає 5 241 кв. м.

Вищевказані об`єкти нерухомого майна побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку, дозвільні документи з питань проектування та будівництва на ній не видавались, офіційна адреса не присвоювалась, а тому вони не є створеними в розумінні ст. 331 Цивільного кодексу України.

За інформацією Дніпровської міської ради, яка міститься у Муніципальній земельній інформаційній системі (лист від 21.01.2025 № 7/11-198), договори оренди землі, укладені між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні.

Відповідні рішення, прийняті Дніпровською міською радою, щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 відсутні.

Звернень юридичних та/або фізичних осіб до органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 не виявлено.

Відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів у сфері містобудування у зв`язку із спорудженням об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в Реєстрі будівельної діяльності відсутні.

Згідно даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів щодо присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана адреса офіційно жодному об`єкту міста не надавалась (лист Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської ради від 25.12.2024 №12/19-529, лист Дніпровської міської ради від 21.01.2025 № 7/11-198).

Моніторингом офіційного веб-порталу Дніпровської міської ради та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 жодній особі не виділялась та як об`єкт права власності не обліковується.

Окрім того, за інформацією, наявною у Комунальному підприємстві «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, технічна інвентаризація та державна реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підприємством не проводилась (лист КП «ДМБТІ» ДМР № 15165 від 19.12.2024).

Відповідно до інформації Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області відсутні діючі договори оренди землі, укладені між юридичними/фізичними особами (зокрема ОСОБА_1 ) та Дніпровською міською радою за адресою земельної ділянки у АДРЕСА_1 . За даними інформаційних систем податкових органів ДПС України ОСОБА_1 податкові декларації з плати за землю за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися, земельний податок та/або орендна плата не нараховувались та не сплачувались (лист ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 27.12.2024 №59214/5/04-36-24-12-15).

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Ураховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення ст. 1, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 ЗК України, ст. ст. 1, 2, 6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Таким чином, інтереси держави полягають у фактичному набутті прав на земельні ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки та об`єкти благоустрою, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисті законних форм землекористування.

Крім того, інтереси держави полягають у дотриманні органом місцевого самоврядування конституційного обов`язку щодо здійснення повноважень з розпорядження земельними ділянками та об`єктами благоустрою як об`єктами права власності територіальної громади міста виключно відповідно до вимог Закону.

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки територіальної громади міста Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Неправомірне користування земельною ділянкою комунальної власності під розміщення об`єктів нерухомого майна з порушенням містобудівних вимог завдає шкоду власності територіальної громади міста Дніпра та в цілому суперечить інтересам держави у сфері як у сфері земельних правовідносин, так і інших сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються і охороняються державою.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

У справах за позовами прокурора в інтересах держави надважливим є також врахування та застосування судом принципу пропорційності як універсального загальноправового принципу, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і суспільних (публічних) інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; використання цього принципу дозволяє досягти розумного співвідношення між метою впливу з боку держави в особі органів прокуратури та засобами їх досягнення; принцип пропорційності вимагає виключно справедливого, раціонального та співрозмірного ініціювання прокурором судового процесу для захисту суспільних (публічних) інтересів (прав необмеженої кількості осіб).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає опонентом або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «F.W. v. France», заява № 61517/00, пункт 27).

Згідно практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у судовому провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

Такий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 01.09.2022 у справі № 440/7210/21.

Предметом спору в даному випадку є дотримання визначеного законом порядку набуття права користування земельною ділянкою комунальної власності під розміщення об`єктів нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, за наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Дніпровською міською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірними земельними ділянками, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт не звернення до суду компетентного органу з позовом свідчить про неналежність виконання своїх повноважень, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів та звернення до суду з таким позовом.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного суду, висловленої у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якою надано висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону «Про прокуратуру», прокурор, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19, від 19.01.2021 у справі № 904/71/19, від 14.01.2021 у справі № 911/1137/19, від 13.01,2021 у справі № 918/388/19, від 12.01.2021 у справі № 922/526/19, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20, де наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 наведено правовий висновок, зокрема, про те, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

У постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами з грудня 2024 року не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень щодо вжиття відповідних заходів, підтверджується листуванням органів прокуратури із зазначеним органом.

Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Дніпровської міської ради скеровувались листи від 05.12.2024 № 52-11065 вих-24, від 13.01.2025 № 52-330вих-24 та від 27.02.2025 № 52-1705вих-25 з інформацією про встановлені факти правопорушень законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття речових прав на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1175791212101).

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради № 7/11-138 від 21.01.2025, № 7/11-296 від 06.02.2025 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність виключних підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами ст. ст. 187, 188 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Стаття 141 Земельного кодексу України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою. Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Будівництво об`єктів нерухомості являє собою взаємопов`язану діяльність різних суб`єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об`єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3 520/16-ц).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Так, ст. 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно.

Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

До вищезазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 15.11.2023 № 916/1174/22.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні.

Таким чином, встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду фізичним та юридичним особам не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку будь-якій особі не проводилася.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними у постанові від 11.05.2023 у справі № 300/2813/22, користування земельними ділянками комунальної власності, у тому числі громадянами, їх зайняття за відсутності відповідного рішення ради про передачу такої ділянки у власність або у користування, відповідних правовстановлюючих документів та без оформлення прав на такі земельні ділянки, їх державної реєстрації, є порушенням вимог земельного законодавства.

У такому випадку територіальна громада як первинний суб`єкт права власності на земельні ділянки в межах відповідної адміністративно - територіальної одиниці має право у порядку, встановленому законом, через уповноважені органи місцевого самоврядування захищати таке право, зокрема, шляхом здійснення цими органами заходів самоврядного контролю за використанням та охороною земель, вимагати від осіб, які допустили порушення вимог земельного законодавства щодо земель комунальної власності, усунення цих порушень та наслідків, які у зв`язку з цим настали, відшкодувати завдані збитки (шкоду).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку відсутні.

Також відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 ст. 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

Викладені у позові факти та обставини свідчать про порушення земельного та містобудівного законодавства під час забудови вищевказаної земельної ділянки комунальної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, самочинною забудовою вказаної земельної ділянки створено перешкоди власнику Дніпровській міській раді у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює спеціальний статус цих земель та можливість подальшої передачі цих земель відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки, так і залишиться невирішеним та буде існувати надалі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340. від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021, у справі № 334/3161/17.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого користувача істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому наявність будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично обмеженням права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі №442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».

У свою чергу, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 №822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним і доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у вигляді приведення її відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 ЗК України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст.120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 року у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини 3 статті 152 ЗК України).

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, що рішення про надання дозволу на будівництво будь-якої нерухомості на зазначеній земельній ділянці та рішення про відведення земельної ділянки для будівництва не приймалися, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме усунення перешкод шляхом звільнення самовільної зайнятої земельної ділянки загальною площею 5241 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частиною четвертою статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нерухоме майно майновий комплекс загальною площею 5241 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), прийнята за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 ЗК України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Таким чином, право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочностей розпоряджатись своєю земельною ділянкою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно: майновий комплекс загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12, 0 п. м; № 2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4 566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101).

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Власник має право вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 5 241 кв. м, шляхом знесення самочинно збудованого майна.

З огляду на викладене, позовні вимоги по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Як виснувала Велика Палата Верховного Суду в постанові №, справа № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) від 17.12.2025 року, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача. Інші заявлені у цій справі позовні вимоги є неналежними. Належними відповідачами за вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного є особи, які чинять перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Відповідач, за яким зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, не може вважатись належним власником даного об`єкту, оскільки реєстрація права власності протирічить законодавству у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, оскільки за вказаною адресою, жодних дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та посвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не видавалось, зазначений об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом та державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Таким чином, об`єкт нерухомості, а саме: майновий комплекс загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п.м; № 2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинно збудованим об`єктом.

Власник має право вимагати від саме від відповідача усунення перешкод шляхом знесення вищевказаного нерухомого майна.

Вирішуючи відповідно до вимог ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Прокуратури Дніпропетровської області судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 7267,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12,81,133,144,263-265 ЦПК України, ст. ст. 386,391 ЦК України, ст.ст. 83,90 ЗК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав,- задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) усунути перешкоди власнику територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою площею 5 241 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м, об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п.м; № 2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на об`єкт нерухомого майна 1/2 частку майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2.60 м.; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м., об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п. м; №2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4 566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), проведену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою Ольгою Валеріївною 07.03.2017 (номер запису про право власності: 19354943) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1175791212101.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на об`єкт нерухомого майна 1/2 майнового комплексу загальною площею 5 241 кв. м, що складається з: Літ. А-1 торговельний павільйон площею 275 кв. м, об`єм 715 куб. м, висота 2.60 м.; Літ. Б-1 торговельний павільйон площею 250 кв. м., об`єм 650 куб. м, висота 2, 60 м; Літ. В-1 торговельний павільйон площею 150 кв. м, об`єм 390 куб. м, висота 2, 60 м; № 1 ворота металеві площею 12,0 п. м; №2 огорожа площею 322, 5 п. м; І замощення площею 4 566, 0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175791212101), проведену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою Ольгою Валеріївною 07.03.2017 (номер запису про право власності: 19354917) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1175791212101.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 7267,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Повне рішення складено 10.06.2026 року.

Суддя: В.В. Руденко