Рішення № 137314435, 10.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 р. № 520/10237/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, яка полягає у невиплаті позивачу згідно заяви від 04.04.2024 року грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - протиправною;

2. зобов`язати Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В обґрунтування позову зазначив, що 04.04.2024 року звернувся із заявою до відповідача про отримання відповідної грошової компенсації не пізніше 05.04.2026 року, яку не отримав до теперішнього часу. Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 29.04.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач наполягає на відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки відповідно до ст.13 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки дію пункту 3 частини 1 статті 13 вказаного закону зупинено на 2024 рік, про що позивача повідомлено листом від 18.04.2024 №582/0/872-24.

У відповіді на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп 2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) та постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19), від 28.01.2026 у справі № 420/14888/25. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, перебуває на обліку в Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25.05.2006 та не заперечується відповідачем.

04.04.2024 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради із заявою про виплату у 2026 році компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи у розмірі середньої вартості путівки за 2024-2025 роки.

Листом від 18.04.2024 №582/0/872-24 Управлінням соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради за заявою від 04.04.2024 позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки у 2026 році відповідно до ст.13 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2024-2025 роки, оскільки дію пункту 3 частини 1 статті 13 вказаного закону зупинено на 2024 рік.

Отже, позивач вважає, що у квітні 2026 року йому мали виплатити грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки за 2024-2025 роки, однак у даній виплаті протиправно відмовлено.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати вищенаведеної грошової компенсації, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно ст. 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону №3551-XII інвалідам війни надаються пільги, зокрема: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.

За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Окрім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 затверджено Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян (далі - Порядок № 785).

Пунктом 4 Порядку № 785 передбачено, що компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, зазначеним у статтях 6-1, 6-3 і 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», та ветеранам праці відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Відповідно до пунктів 4-1 - 6 Порядку №785 після отримання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування особами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, період наступного їх перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням або для отримання наступної компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з дня подання ними заяви та необхідних документів.

Підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи:

заява про виплату компенсації;

про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки, про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування або зворотний талон санаторно-курортної путівки строком санаторно-курортного лікування не менш як 18 днів;

посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.

Згідно із пунктом 7 цього Порядку середня вартість путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.

У постанові від 17.04.2018 у справі №308/11674/16-а Верховний Суд значив, що грошова компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам війни один раз на два роки.

Право на отримання компенсації вартості санаторно-курортної путівки настає через два роки після звернення із заявою про виділення путівки за умови, якщо особа протягом цих двох років не одержувала безоплатних санаторно-курортних путівок».

Аналіз наведених положень свідчить про те, що особа з інвалідністю набуває права на отримання грошової компенсації лише через два роки після звернення з відповідною заявою для виділення путівки, або з заявою про виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки та обов`язково перебували на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою або грошовою компенсацією.

Водночас, суд зазначає, що положення пункту 3 статті 13 Закону України № 3551-XII зупинені, зокрема, на 2024 та 2025 роки Законами України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Тобто, станом на 2024 та 2025 роки призупинено забезпечення путівками осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також отримання ними грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування.

Про що листом Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради від 18.04.2024 №582/0/872-24 і повідомлено позивача та роз`яснено, що дію пункту 3 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2024 рік згідно із Законом № 3460-IX від 09.11.2023 року.

Отже, на момент звернення позивача з заявою від 04.04.2024 положення законодавства, які визначали право позивача на компенсацію замість путівки на санаторно-курортне лікування у спірний період, а саме пункт 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, не діяли, як і не діють у 2026 році згідно Закону України № 4695-IX від 03.12.2025 «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

З огляду на викладене, суд висновує про відсутність підстав для визнання бездіяльності Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, яка полягає у невиплаті позивачу згідно заяви від 04.04.2024 року грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - протиправною, та зобов`язання Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стосовно посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп 2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) та постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19), від 28.01.2026 у справі № 420/14888/25, суд зазначає, що у даному випадку дію пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551-ХІІ зупинено, вказані положення не є скасованими та пільги позивача не є зменшеними. Отже, посилання на вказані рішення судів є нерелевантними до даних спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, тому що не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко