Рішення № 137314264, 11.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1864/26

11 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №192650015503 від 11.03.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та не зарахування до вислуги років періоду роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з 03.03.2026, зарахувавши до вислуги років період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що маючи спеціальний страховий стаж, як працівник освіти понад 30 років, звернулась на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 11.02.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

За результатом розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області супровідним листом № 1900-0205-5/12368 від 13.03.2026 спрямувало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №192650015503 від 11.03.2026 про відмову у призначенні пенсії.

Із таким рішенням позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 01.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.

Ухвалу від 01.04.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача від 01.04.2026.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області надано пояснення третьої особи щодо позову, в яких зазначає, що відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення на призначення пенсії за вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04.11.1993 №909: - станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років; - станом на 01 січня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; - станом на 11 жовтня 2017 року не менше 26 років 06 місяців. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, встановлено, що до вислуги років не зараховано період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992, оскільки відсутня інформація про переведення з піонервожатої на культорганізатора. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає ознак порушення прав позивачки на соціальне забезпечення. Просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовити.

Згідно із частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Позивач 03.03.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

У порядку екстериторіальності зазначену заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення №192650015503 від 11.03.2026, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю спеціального стажу роботи. У результаті розгляду документів, доданих до заяви, встановлено, що до вислуги років не зараховано період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992, оскільки відсутня інформація про переведення з піонервожатої на культорганізатора. Загальний стаж особи становить 37 років 1 місяць 7 днів, в тому числі: працівники освіти станом на 11.10.2017 25 років 1 місяць 11 днів.

Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі по тексту - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 28 Закону України від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ «Про освіту» передбачено, що система освіти складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1436 від 26.09.2002, затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно із цим Переліком користуються правом на призначення пенсії за вислугу років особи, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, навчальних сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Таким чином, Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, не передбачає посади старшої вожатої.

Разом з цим, відповідно до роз`яснень Департаменту економіки та фінансування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 посада педагога-організатора загальноосвітнього навчального закладу входить до Переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. У Тимчасових типових штатних нормативах загальноосвітніх навчально-виховних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти України від 09.08.1996 № 264, які діяли з 01.09.1996, передбачалось введення у школах посади педагога-організатора (або старшого вожатого).

Слід зауважити, що законодавством СРСР у загальноосвітніх школах була передбачена посада старшого піонервожатого. Рішенням колегії Міністерства праці УРСР від 29 березня 1991 року № 25 «Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР» були затверджені нові умови оплати праці працівників освіти. Вказаною постановою у загальноосвітніх навчальних закладах замість посади старшого піонервожатого з 1 квітня 1991 року введена посада педагога-організатора.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що оскільки посадові обов`язки за цими посадами ідентичні, період роботи на посаді піонервожатої може бути зарахований до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, передбачено, що записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Назви посад, зазначені у штатних розписах загальноосвітніх навчальних закладів, мають відповідати професійним назвам робіт, зазначеним у Класифікаторі професій. Тому керівники навчальних закладів, оформлюючи необхідну документацію (трудові книжки, накази, тарифікаційні списки тощо), мають записувати назви посад працівників відповідно до Класифікатору професій.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальну середню освіту" штатні розписи державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів, незалежно від підпорядкування і типів, встановлюються відповідним органом управління освіти на підставі Типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених Міністерством освіти України.

Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12 серпня 1993 року).

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 29.08.1990 у спірний період:

27.08.1990 призначена на посаду старшої піонервожатої Турильченської неповної середньої школи на час відпустки по вагітності і пологах, частково оплачуваної відпустки та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 роки (запис №1);

31.08.1992 призначена вчителем початкових класів Турильченської неповної середньої школи порядком переводу з посади старшої піонервожатої цієї ж школи (запис №2).

Отже, суд оцінює критично доводи відповідача про те, що у період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992 відсутня інформація про переведення з піонервожатої на культорганізатора.

З матеріалів справи також встановлено листом Борщівської міської ради від 03.12.2025 №365/11-09 повідомлено про наявність витягів з наказів відділу освіти, сім`ї, молоді, фізичної культури та спорту Борщівської райдержадміністрації, зокрема наказ №516 від 27.08.1990 «Про прийом на роботу тов. ОСОБА_1 », а також наказ №439 від 31.08.1992 «Про перевід ОСОБА_1 » зі змісту якого слідує ОСОБА_1 , культорганізатора Турильченської НСШ, перевести за її згодою на посаду вчителя початкових класів цієї ж школи з 01.09.1992. Тож, позивачка як культорганізатор була переведена на посаду вчителя початкових класів.

Суд зазначає, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в трудові книжки працівників освіти найменування посад покладається на керівників підприємств та установ, а несвоєчасне приведення записів у трудовій книжці працівника у відповідність з діючим положенням не може позбавити особу гарантованого Конституцією права на належне пенсійне забезпечення.

Як вже зазначалось, постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 № 25 "Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР" замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. Із того часу у жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.

Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19.06.2001 №1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.

При цьому, у листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 №10/2-724 стверджується про ідентичність посадових обов`язків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що період роботи позивача з 27.08.1990 по 31.08.1992, має бути зарахований до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки судом встановлено, що замість посади старшого піонервожатого законодавством передбачалось введення у школах посади педагога організатора (або старшого вожатого).

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 по справі №647/514/17.

Враховуючи встановлені обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновків про те, що спірні періоди роботи позивача на посаді старшої піонервожатої підлягають зарахуванню до спеціального стажу. До подібних висновків також дійшов Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20 березня 2025 року по справі № 520/28347/23.

Пунктом 3 розділу Примітки Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я, соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04 листопада 1993 року, встановлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Крім цього, цією ж постановою Кабінету Міністрів України стверджується, що до такого стажу входить також і посада педагога-організатора загальноосвітніх навчальних закладів.

Отже, з огляду на вищенаведене, відповідачем безпідставно не будо зараховано позивачці до стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, періоду її роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992 старшою піонервожатою.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, під час розгляду справи у суді не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд приходить до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Щодо позовної вимоги про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з 03.03.2026, суд зазначає наступне.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 03.03.2026 згідно з пунктом "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992, та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення, є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Підсумовуючи викладене, цей позов належить до задоволення частково.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 25.03.2026, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії № 192650015503 від 11.03.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 03.03.2026 згідно із пунктом "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 27.08.1990 по 31.08.1992, та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 11 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094 код ЄДРПОУ 21910427);

третя особа:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.