Рішення № 137313767, 11.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5869/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якій просить:

Визнати противоправним та скасувати рішення № 164650005966 від 04.05.2026 року Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, Код ЄДРПОУ 13559341) про відмову в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, Код ЄДРПОУ 13559341) призначити та виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХП «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Коституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 26.04.2026 року без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю посилань відповідача на положення пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції Закону №213-VІІІ) щодо обмеження права на пільгову пенсію за вислугу років та відсутністю спеціального стажу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.06.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому представник відповідача прохає відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що спеціальний стаж відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення із змінами згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій становить 25 років 05 місяців 02 дні станом на 11.10.2017, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058 з урахуванням вимог ст. 55 Закону №1788.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

26.04.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за вислугою років, як працівнику освіти, на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 04.05.2026 прийнято рішення №164650005966 про відмову в призначенні пенсії.

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії зазначено, що:

«Страховий стаж особи становить 40 років 05 місяців 21 день.

Спеціальний стаж становить 25 років 05 місяців 02 дні.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.

До спеціального стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.

Відповідно до Витягу з ЕРС для ФОП заявник здійснює підприємницьку діяльність з 10.03.2017.

До страхового стажу не зараховано період здійснення підприємницької діяльності:

- з 01.01.2026 по 31.03.2026, оскільки за вищезазначені періоди здійснення заявником підприємницької діяльності в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.

Підприємець.

Таким чином заявник матиме право на пенсійну виплату з 25.03.2029.

За таких обставин вирішено:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів 2-1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу на посадах, який дає право на пенсію за вислугу років.»

Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Європейська соціальна хартія від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017.

Тобто пенсію за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.

Статтею 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України №1788-XII) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Зі змісту статті 2 Закону України №1788-ХІІ вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Водночас, згідно з частиною другої статті 7 Закону України №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до статті 51 Закону України №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону України №1788-ХІІ).

Пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Однак, 04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Таким чином, на день звернення позивача (26.04.2026) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.05.2026 №164650005966 Страховий стаж особи становить 40 років 05 місяців 21 день. Спеціальний стаж становить 25 років 05 місяців 02 дні.

Враховуючи положення наведені вище, суд встановлено, що на момент звернення до відповідача зі заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 мала необхідний спеціальний стаж, який становить 25 років 05 місяців 02 дні, що дає право на пенсію за вислугу років.

За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, приймаючи до уваги докази, наявні у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, суд приходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 26.04.2026.

Щодо позовної вимоги стосовно зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області виплачувати пенсію за вислугою років, суд вказує, що така вимога не підлягає задоволенню оскільки ОСОБА_1 не перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області, а також проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи клопотання щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити та виплачувати пенсію за вислугою років без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення зазначається порядок і строк його виконання.

Згідно з частиною першою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні, а також на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення його виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що визначення судом способу, порядку та строків виконання рішення є правом суду, яке реалізується виключно у разі наявності об`єктивної необхідності, зокрема коли виконання рішення у загальному порядку є ускладненим або потребує додаткової конкретизації.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент розгляду даного клопотання відсутні підстави вважати, що виконання рішення суду (у разі його ухвалення на користь позивача) буде ускладненим або неможливим у загальному порядку, визначеному законодавством. Доводи позивача щодо необхідності незастосування положень Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, ґрунтуються на припущеннях про можливу поведінку відповідача у майбутньому та не підтверджують наявності реального порушення прав позивача на стадії виконання судового рішення.

Крім того, відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, а порядок їх виконання визначається, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами. У разі виникнення перешкод чи спорів на стадії виконання рішення позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідними заявами у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Таким чином, заявлене клопотання фактично спрямоване на врегулювання правовідносин, які можуть виникнути у майбутньому під час виконання судового рішення, та не обґрунтовує необхідності визначення судом спеціального порядку його виконання на даному етапі.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність правових та фактичних підстав для визначення способу і порядку виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання є передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 382 КАС України передбачено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Предметом спору у цій справі були правовідносини щодо здійснення суб`єктом владних повноважень виплати перерахунку пенсії, а тому здійснення заходів судового контролю, за наявності відповідного волевиявлення заявника, є безальтернативним для суду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 3821 КАС України, за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішення суду подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 у справі №440/5869/26.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У свою чергу частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №164650005966 від 04.05.2026 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 26.04.2026.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішення суду подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/5869/26.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко