Рішення № 137313131, 10.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7988/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, секретаря Наталії ПЕРЕБИЙНІС, за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Владислава КАЗНЄВСЬКОГО, представника відповідача Олександра ЗІЛЬБЕРТА, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач-1), Державної міграційної служби України (відповідач-2), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державну міграційну службу України прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є громадянином російської федерації, маючи цілком обґрунтовані побоювання його переслідуванню у разі повернення в країну походження у зв`язку з його релігійними переконаннями. Позивач є членом релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні", яку 20.04.2017 року Верховним судом рф було визнано екстремістською та заборонено її діяльність. 25.06.2025 позивач особисто звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 64.

Начальником управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області на місці було надано усну відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками, повернуто усі документи Позивача і без жодних пояснень направлено подавати заяву через канцелярію ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд, 44. Заяву було подано особисто через канцелярію ГУ ДМС в Одеській області за вх.№В-457/6/5101-25 від 25.06.2025.

У вересні 2025 року позивач отримав лист ГУ ДМС в Одеській області за №В-457/6/5101 -25/5100.5-6164-25 від 26.06.2025 через оператора поштового зв`язку AT "Укрпошта", де було зазначено про те, що надані матеріали позивача були направлені до ДСЮБГ Державної міграційної служби України листом Головного управління за №5100.5-6163/51.3-25 від 26.06.2025.

В першій половині січня 2026 року позивач отримав листа від Державної міграційної служби України №8.5-13443/2-25 від 11.12.2025 через оператора поштового зв`язку АХ "Укрпошта", де було зазначено, що позивач у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не звернувся, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також було зазначено, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та до громадян-агресора застосовуються положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. У зв`язку з чим ДМСУ повертає наявні матеріали позивачу.

Тобто ГУ ДМС не вчинила жодних дій направлених на прийняття рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви. Натомість, відповідачі повернули матеріали, які були передані їм ТУ ДМС України в Одеській області, позивачу.

Позивачеві не було надано відповідачами вмотивоване рішення щодо причин неможливості прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду. Незважаючи на те, що позивач подав повний пакет документів, згідно вимог Закону, у тому числі заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звертається вперше за міжнародним захистом в Україні і не видає себе за іншу особу. В разі повернення в країну походження, позивач може стати жертвою свавільного насилля та жорстокого поводження.

Зважаючи на дані обставини та згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідачам належало прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що відповідачі порушили його права, передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , а саме право особи звертатися за захистом та бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у відповідності з положеннями чинного законодавства України, тому звернулась до суду з даним позовом. Вважає, що дії відповідачів грубо порушують вимоги законодавства щодо належного розгляду його заяви. Позивач посилається на ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Держава має позитивне зобов`язання сприяти єдності сім`ї, особливо у випадках, коли один із подружжя вже перебуває під міжнародним захистом цієї держави. Бездіяльність ДМС України унеможливлює законне перебування позивача поряд із жінкою та дитиною, створює постійну загрозу його примусового повернення до країни походження та розриву сімейних зв`язків.

Бездіяльність ДМС України та тримання позивача у стані правової невизначеності протягом понад півроку створює ситуацію нестабільності для всієї сім`ї. Відповідачі своїми діями, щодо неприйняття заяви про звернення за захистом в Україні, створюють ситуацію невизначеності для позивача, у якій позивач не може ані повернутися до країни походження через загрозу його життю і безпеці, ані легально залишатися в Україні. Схожа ситуація була розглянута Європейським судом з прав людини у справі Хоті проти Хорватії (заява №63311/14, рішення від 26.07.2018), у якій державні органи Хорватії тривалий час не вживали необхідних заходів для надання позивачу постійного правового статусу на території Хорватії. Європейський суд з прав людини вказав на порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод - права на приватне та сімейне життя.

Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 21.04.2026.

15.04.2026 до суду надійшов відзив від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області , в якому відповідач-1 заперечує проти позову. Не заперечує факт звернення позивача 25.06.2025 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зареєстрована за вх. № В-457/6/5101-25) та факт надіслання ГУ ДМС в Одеській області вказану заяву з доданими матеріалами до ДСЮБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист № 5100.5-6163/51.3-25), про що було повідомлено позивача листом від 26.06.2025 № В-457/6/5101-25/5100.5/6164-25.

У листі від 11.12.2025 № 8.5-13443/2-25, який було надіслано позивачу, ДМС зазначила наступне. Позивачем було порушено порядок та строк звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбаченого Законом. Перебуваючи за межами держави своєї громадянської належності, яку ОСОБА_2 , за його твердженням, залишив у зв`язку з побоюваннями, викладеними у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ним вчинялися дії, спрямовані на продовження строку дії паспорта громадянина російської федерації. Зокрема, встановлено факт звернення позивача у 2023 році до дипломатичної установи російської федерації в Республіці Молдова та отримання письмової відповіді з відповідними роз`ясненнями. Зазначені обставини свідчать про те, що російська федерація не відмовляє позивачу у реалізації його прав як громадянина, а позивач, у свою чергу, продовжує користуватися захистом країни громадянської належності. Водночас такі дії не узгоджуються з доводами позивача щодо наявності обґрунтованих побоювань переслідування з боку органів влади країни громадянської належності та ставлять під сумнів реальність заявленого рівня таких побоювань. ДМС зазначає, що Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. У зв`язку з цим до громадян країни-агресора підлягають застосуванню положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. Відповідно до зазначеної статті Конвенції, "ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Застосування вказаного положення Конвенції здійснюється на підставі частини 2 статті 2 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до якої у разі "якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору".

Зазначає, що "Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак" (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-УІІІ Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

ГУ ДМС в Одеській області наголошує, що заява ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була повернена у зв`язку з порушенням ним вимог законодавства у сфері шукачів захисту в частині порядку і строків звернення із відповідною заявою.

Крім того, ГУ ДМС в Одеській області зазначає, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану, запровадженого у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації (рф) проти України, що зумовило застосування до позивача, як громадянина російської федерації - держави-агресора, положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. Зазначена Конвенція застосовується в Україні відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 № 2942-III.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 "Про правовий режим воєнного стану".

17.04.2026 надійшов відзив від Державної міграційної служби (відповідач-2), в якому проти позову заперечує з аналогічних підстав. Проаналізувавши обставини, викладені у заяві ОСОБА_2 від 25.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС встановила, що позивачем було порушено порядок та строк звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбаченого Законом. Перебуваючи за межами держави своєї громадянської належності, яку ОСОБА_2 , за його твердженням, залишив у зв`язку з побоюваннями, викладеними у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ним вчинялися дії, спрямовані на продовження строку дії паспорта громадянина російської федерації. Зокрема, встановлено факт звернення позивача у 2023 році до дипломатичної установи російської федерації в Республіці Молдова та отримання письмової відповіді з відповідними роз`ясненнями. Зазначені обставини свідчать про те, що російська федерація не відмовляє позивачу у реалізації його прав як громадянина, а позивач, у свою чергу, продовжує користуватися захистом країни громадянської належності. Водночас такі дії не узгоджуються з доводами позивача щодо наявності обґрунтованих побоювань переслідування з боку органів влади країни громадянської належності та ставлять під сумнів реальність заявленого рідня таких побоювань. ДМС зазначає, що Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. У зв`язку з цим до громадян країни-агресора підлягають застосуванню положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року.

Відповідно до зазначеної статті Конвенції, "ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Дероюаву права під час війна або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з 'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Застосування вказаного положення Конвенції здійснюється на підставі частини 2 статті 2 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до якої у разі "якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору".

Водночас, слід зазначити, що "Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак" (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення).

ДМС наголошує, що заява ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була повернена у зв`язку з порушенням ним вимог законодавства у сфері шукачів захисту в частині порядку і строків звернення із відповідною заявою. Крім того, ДМС зазначає, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану, запровадженого у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації (рф) проти України, що зумовило застосування до позивача, як громадянина російської федерації - держави- агресора, положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року.

Крім того, відповідач-2 звертає увагу суду на те, що п. 2.2 наказу МВС "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" від 07.09.2011 № 649 (далі Правила № 649) передбачено, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов`язку ДМС приймати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже ДМС не є належним суб`єктом владних повноважень стосовно прийняття такої заяви.

13.05.2026 надійшли додаткові пояснення від відповідача-1.

14.05.2026 в судове засідання не прибув представник позивача, розгляд справи відкладено на 02.06.2026.

02.06.2026 в судовому засіданні за участю представників сторін закрито підготовче протокольною ухвалою, та розпочато розгляд справи по суті.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просять задовольнити позовні вимоги. Представник відповідачів просить відмовити в задоволенні позову

02.06.2026 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив таке.

ОСОБА_2 , 1980 року народження, є громадянином російської федерації, 23.08.2019 уклав шлюб на території російської федерації з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

03.10.2019 позивач прибув в Україну через КПП "Бачівськ", який розташований в Сумській області з приватною метою (догляду за бабусею жінки) в безвізовому порядку по паспорту громадянина рф для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 14.09.2017 терміном дії до 14.09.2022.

28.12.2019 позивач вперше звернувся до Первомайського відділу Управління ДМС України в Миколаївській області з метою продовження строку перебування . 14.01.2020 позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання, яка видавалась органом 4801 терміном на 1 рік - до 11.01.2021.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народився син, ОСОБА_4 , який набув громадянство України на підставі ч.1 ст. 7 Закону України "Про громадянство України".

21.12.2020 позивач був документований новою посвідкою на тимчасове проживання терміном дії до 17.12.2021. 06.12.2021 позивач був документований новою посвідкою на тимчасове проживання терміном дії до 02.12.2022.

15.12.2022 позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" терміном дії до 15.12.2023 відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", який передбачає, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Наданий дозвіл на імміграцію в Україну був підставою для подальшого документування позивача посвідкою на постійне проживання. За поясненнями позивача, наданими в судовому засіданні, позивач не звернувся за оформлення посвідки на постійне проживання в Україні через закінчення терміну дії паспорта громадянина російської федерації для виїзду за кордон та неможливість отримання нового закордонного паспорту.

25.05.2023 Первомайським відділом Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства з зобов`язанням позивача залишити територію України не пізніше 23.06.2023.

Позивач стверджує, що маючи цілком обґрунтовані побоювання його переслідуванню у разі повернення в країну походження у зв`язку з його релігійними переконаннями, бо він є членом релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні", яку 20.04.2017 року Верховним судом рф було визнано екстремістською та заборонено її діяльність, вирішив звернутись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач в позовній заяві та усно в судовому засіданні пояснив, що 25.06.2025 особисто звертався до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі за текстом - ГУ ДМС в Одеській області) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але отримав усну відмову начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками, та були повернуті усі документи позивача.

Тому позивач подав заяву через канцелярію ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд, 44, заяву зареєстровано канцелярією ГУ ДМС в Одеській області за вх.№В-457/6/5101-25 від 25.06.2025.

У вересні 2025 року позивач отримав лист ГУ ДМС в Одеській області за №В-457/6/5101 -25/5100.5-6164-25 від 26.06.2025 (через оператора поштового зв`язку AT "Укрпошта"), де було зазначено про те, що матеріали позивача були направлені до ДСІОБГ Державної міграційної служби України листом Головного управління за №5100.5-6163/51.3-25 від 26.06.2025 .

В січні 2026 року позивач отримав листа від Державної міграційної служби України №8.5-13443/2-25 від 11.12.2025 (через оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта"), де було зазначено, що позивач у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не звернувся, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також було зазначено, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та до громадян-агресора застосовуються положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. У зв`язку з чим ДМСУ повертає наявні матеріали позивачу.

Відповідачами не прийнято рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви. Позивач вважає, що відповідачі порушили його права , передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , внаслідок не прийняття рішення за його заявою у відповідності з положеннями чинного законодавства України, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом від 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Відповідно до пункту 12 ст. 7 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України,

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного,віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649).

Пунктом 2.1 Правил № 649 встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до п. 2.2. Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно п. 2.4. Правил, у разі наявності передбачених Законом підстав, територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. (п. 2.5)

Пункт 3.1 Правил № 649 передбачає, що у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.

Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;

б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);

в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.

Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);

г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

Таке обстеження проводиться у разі наявності в уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС обґрунтованого сумніву щодо заявленого віку особи та оформлюється відповідним направленням на обстеження для встановлення віку (додаток 7).

Особі, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, та її законному представнику роз`яснюються причини для такого обстеження та наслідки відмови у його проходженні. У випадку відмови особи пройти обстеження з метою встановлення віку на заяві та в особовій справі заявника робиться відповідна відмітка.

Відмова особи або її законного представника від проходження обстеження з метою встановлення віку є підставою для розгляду матеріалів особової справи цієї особи як повнолітньої;

ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім`я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);

е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);

є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;

ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;

з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

У день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.(п. 3.2 Правил № 649).

Згідно п. 4.3 Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).(п. 4.4. Правил № 649).

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Строк дії довідки продовжується на шість місяців.(п. 4.5 Правил № 649).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).(п. 4.6 Правил № 649).

У разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (п. 6.1).

Відповідачі не заперечують тієї обставини, що за заявою позивачаки від 25.06.2025 не було прийнято ні рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ніяких письмових повідомлень про це позивачці не надсилалось. Також не було повідомлено позивача щодо причин неможливості прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду. З листа ГУ ДМС в Одеській області від 26.06.2025 позивач був повідомлений про направлення заяви і матеріалів позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Державної міграційної служби України задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства. Такі дії відповідача-1 не передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами № 649.

Навпаки, відповідно до пунктів 2,2, 2.4 Правил № 649 саме територіальний орган ДМС ухвалює рішення як про прийняття заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, так і про відмову. У випадку ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, при розгляді справи підтверджено факт не прийняття відповідачами рішень про прийняття або відмову у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами №649. Таким чином, поведінка відповідача-1 має очевидні ознаки бездіяльності, оскільки ним не було вчинено будь-яких дій, передбачених вказаними нормативними актами. Зважаючи на дані обставини та згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону, відповідачу-1 належало прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту .

Що стосується відповідача-2, то суд відмовляє в задоволенні позову по відношенню до нього, оскільки відповідно до п. 2.2. Наказу № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов`язку ДМС приймати до розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже ДМС не є належним суб`єктом владних повноважень стосовно прийняття такої заяви. Крім того, матеріали справи не містять доказів особистого звернення позивача до ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а свідчать про звернення в цей день до територіального органу ДМС.

Та обставина, що Управлінням Державної міграційної служби України в Миколаївській області було прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу, не є перешкодою для звернення позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки під час прийняття рішення про прийняття або відмову у прийнятті заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, досліджуються всі обставини перебування особи в Україні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа "Рисовський проти України", заява № 29858/03), принцип "належного врядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як статус особи та право на перебування в країні, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Надмірна тривалість "опрацювання" матеріалів без прийняття конкретного акта свідчить про системну бездіяльність відповідачів.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_2 частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.

В решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.ст. 295-297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 10.06.2026.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА