Рішення № 137313059, 10.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 р. № 400/1739/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, вул. Свободи, 5,Держпром,3,п2,м. Харків,61022, вул. Свободи, 5,Держпром,3,п2,м. Харків,61022

треті особиГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008

провизнання протиправним та скасування рішення від 04.12.2025 №143150020461, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач), третя особа нас стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, з вимогами:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 143150020461 від 04.12.2025 про відмову в переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 27.11.2025 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 11.09.1991 по 27.11.2025 на різних посадах в органах податкової служби, врахувавши при обчисленні розміру пенсії відомості про заробітну плату на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 19.11.2025 № 146/14-29-10-02-05 та № 147/14-29-10-02-05.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» на пенсію зі віком відповідно до Закону України «Про державну службу». ГУ ПФУ в Харківській області рішенням від 04.12.2025 року № 143150020461 відмовило у призначенні пенсії, оскільки позивач на період проходження державної служби займала посади, на яких було присвоєно персональні чи спеціальні звання, за результатом чого вищевказані періоди не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Позивачка не погоджується з цим рішенням, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Зазначає, що її стаж державної служби становить понад 20 років, а тому вона підпадає під умови, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положеннями Закону України «Про державну службу». Відтак, просить позов задовольнити.

25.02.2026 суд відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, встановив сторонам строк для подання заяв по суті.

Третя особа скористалась своїм правом на подання пояснень, в яких заперечила проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що відмова у переведенні позивачки на пенсію за віком за Законом України «Про державну службу» є правомірною. За твердженням третьої особи, час роботи в податковій інспекції та фіскальній службі не враховано до стажу державного службовця, у зв`язку з тим, що в ці періоди заявниці присвоєно спеціальні звання, також чинним законодавством не передбачено врахування періоду проходження військової служби до стажу державного службовця. Таким чином, відсутні правові підстави для здійснення перерахунку переходу на пенсію за віком відповідно до Закону «Про державну службу», оскільки Позивач станом на 01.05.2016 не працювала на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців та станом на день набрання чинності Законом «Про державну службу» має стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством 02 роки 05 місяців 19 днів. Також, третя особа звертає увагу суду, що вимоги позивача зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату Позивачу пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу", з урахуванням довідок про складові заробітної плати є передчасним, так як рішення з цього питання не приймалось. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив до суду не надав.

Інших заяв по суті від сторін не надходило.

Справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не є спірним, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

27.11.2025 позивач ОСОБА_1 звернулась з заявою №10358 про перехід на інший вид пенсії.

До заяви позивачка додала довідки про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця, а саме:

довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) № 146/14-29-10-02-05 від 19.11.2025, видану ГУ ДПС у Миколаївській області;

довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи перед) № 147/14-29-10-02-05 від 19.11.2025, видану ГУ ДПС у Миколаївській області.

З урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі Порядок № 22-1), органом, що приймав рішення за заявою позивача, визначено відповідача.

За результатами опрацювання заяви відповідач прийняв рішення №143150020461 від 04.12.2025 про відмову у її задоволенні у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державного службовця. Відмова мотивована тим, що позивачка на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016 року, має менше як 20 років стажу роботи. При цьому відповідач не зарахував до такого стажу період роботи позивачки в органах державної податкової служби, в які їй було присвоєно спеціальні звання, що підтверджується відомостями трудової книжки позивачки.

Позивач не погодилася з відмовою у задоволенні її заяви, що стало підставою для звернення до суду.

З заяв по суті вбачається, що спірним в цій справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для врахування стажу роботи позивачки у органах державної податкової служби до стажу роботи на державній службі.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні приписи законодавства.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII - на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну службу" №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім статті 37, що застосовується осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу"№3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно з пунктом 1 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Закону України "Про державну службу" №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивачки на відповідних посадах в органах податкової служби, - державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII.

Згідно з частинами 5-8 статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".

Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частиною четвертою статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України "Про державну службу" №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм встановлено, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

В свою чергу, "Порядком обчислення стажу державної служби", затвердженим постановою KM України від 03.05.1994 №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.

Так, згідно з абзацом 2 пункту 2 "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою KM України від 03.05.1994 року №283 (чинного до набрання законної сили Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Таким чином, як Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, так і нормами діючих до нього профільних Законів України "Про державну службу" №3723-XII та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII, "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою KM України від 03.05.1994 року №283, - передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а містить такі висновки щодо застосування зазначених норм права:

"Після 01.05.2016 року, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які станом на 01.05.2016 року займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби»

Відповідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.07.1984 позивачка :

11.09.1991 зарахована до Державної податкової інспекції по Жовтневому району на посаду держподатінспектора (запис № 7);

25.11.1996 звільнена з посади по переводу в ДПА в Жовтневому районі (запис № 14);

26.11.1996 прийнята в.о. начальника відділу валютного контролю (запис № 15);

28.07.2004 звільнено з посади по переводу до Жовтневої МДПІ у Миколаївській області

29.07.2004 прийнято на посаду головного держподатревізора-інспектора сектору по контролю у сфері ЗЕД відділу податкового аудиту та валютного контролю

29.06.2005 звільнено з посади заступника начальника начальника відділу контрольно-перевірочної роботи (запис № 27); -

31.05.2006 звільнена в порядку переведення до ДПІ у Жовтневому районі (запис № 29);

01.06.2006 призначено на посаду начальника відділу контрольно-перевірочної роботи (запис № 30);

30.01.2010 звільнена в порядку переведення до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва (запис № 35);

01.02.2010 призначено на посаду заступника начальника інспекції начальника управління податкового контролю юридичних осіб (запис № 36);

20.03.2012 звільнено з займаної посади в порядку переведення до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС (запис № 38);

21.03.2012 призначено на посаду першого заступника начальника (запис № 39);

14.11.2013 звільнено з займаної посади в порядку переведення до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (запис № 40);

15.11.2013 призначено на посаду начальника управління оподаткування та контролю об`єктів і операцій. (запис № 41);

05.02.2014 звільнено з займаної посади в порядку переведення до ГУ Міндоходів у Миколаївській області (запис № 45);

06.02.2014 призначено на посаду начальника відділу адміністративного оскарження управління правової роботи (запис № 46);

02.09.2019 звільнено з займаної посади у порядку переведення до ГУ ДПС у Миколаївській області (запис № 51);

03.09.2019 призначено на посаду заступника начальника управління начальника відділу організації документування і роботи з документами управління забезпечення роботи (запис № 52);

15.01.2021 звільнено з займаної посади у порядку переведення

16.01.2021 призначено на посаду начальника Вітовської ДПІ (запис № 58);

25.11.2024 переведено на посаду заступника начальника відділу організації роботи та документообігу Миколаївської ДПІ (запис № 60).

Стаж роботи позивачки в органах Державної податкової служби за вказаний період становить понад 20 років.

Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що займані позивачкою посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Згідно із пунктом 9 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

Відповідно до пункту 4 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.

Між сторонами не є спірним і це належно підтверджено записами трудової книжки позивачки, що їй впродовж служби в податкових органах України присвоювались спеціальні звання і ранги державного службовця.

Отже, суд приходить до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13 колегія суддів зазначила, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №503-р "Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців" не є підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.

Крім того, слід зазначити, що спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII та Податковий кодекс України, які мають вищу юридичну силу, ніж розпорядження КМУ.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, які діють з 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

При цьому, відповідно до пункту 5 "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, та те, що позивачка з 09.02.1995 по 20.12.2024 працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця (09.02.1995), обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації у визначеному Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII порядку, суд приходить до висновку, що всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Відтак, відповідачем протиправно відмовлено позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» .

За таких обставин, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 143150020461 від 04.12.2025 про відмову позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати стажу державної служби період роботи з період з 11.09.1991 по 27.11.2025 в органах державної податкової служби та перевести її з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" згідно поданої заяви від 27.11.2025.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати довідки про складові заробітної плати від 19.11.2025 № 146/14-29-10-02-05 та № 147/14-29-10-02-05, суд зазначає наступне.

Наведені вище обставини цієї справи свідчать, що спір між сторонами виник щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у сукупності з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачкою.

У свою чергу, вимоги позивачки зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок пенсії з урахуванням складових заробітної плати, зазначеної в довідках від 19.11.2025 № 146/14-29-10-02-05 та № 147/14-29-10-02-05, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, наділеним такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України. Отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2023 у справі №560/8328/22 та від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а.

З огляду на вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн. Таким чином, в зв`язку з частковим задоволенням позову, підлягають поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витратим зі сплати судового збору в розмірі 710,00 грн.

Також, позивачем заявлено до розподілу понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

До позовної заяви позивачем додано: договір від 12.02.2026 № 4-02/26 про надання правничої допомоги адвокатом Купенко Ольгою Леонідівною; акт про надані послуги від 19.02.2026.

Відповідно до умов договору від 12.02.2026 № 04-02/26, укладеною між позивачкою і адвокатом Купенко Ольгою Леонідівною, адвокат зобов`язався надати правничу допомогу щодо визнання протиправними дій та скасування рішень органів Пенсійного фонду України щодо відмови у переведенні клієнта на пенсію згідно з законом України «Про державну службу». Вартість послуг адвоката складає 10000,00 грн.

В матеріалах справи є акт про надання правничої допомоги, за яким позивач прийняв правничу допомогу по цій справі, а саме: проведення зустрічі з клієнтом, надання консультацій з приводу оптимальних шляхів вирішення спору, ознайомлення з документами для підготовки позовної заяви, опрацювання законодавчої бази, збір доказів, складання та направлення до суду процесуальних документів. Вартість наданих послуг визначена сторонами в сумі 10000,00 грн.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач проти стягнення витрат на правничу допомогу заперечив з огляду на їх необґрунтованість.

Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд звертає увагу, що він не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/WestAllianceLimited проти України, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Застосовуючи ці приписи до обставин справи і надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що дана справа не відноситься до справ значної складності, навпаки, справа № 400/1739/26 є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів; вона не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не є резонансною, чи такою, що може мати значне репутаційне значення для позивача; розгляд справи відбувався без участі сторін.

Досліджуючи детальний опис робіт, які включено до складу правничої допомоги в акті здачі-приймання наданих послуг від 19.02.2026, суд звертає увагу, що правнича допомога, яка складається із зустрічей з клієнтом, дослідження законодавства, збору доказів за своєю природою входить до послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції та узгодження її з клієнтом.

В даному випадку, оцінивши складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, з огляду на подані документи, також враховуючи критерії розумності та співмірності заявленої суми фактично понесених витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу з відповідача в розмірі 2000 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Свободи, 5,Держпром,3,п2,м. Харків,61022 ЄДРПОУ 14099344) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 143150020461 від 04.12.2025 про відмову в переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 27.11.2025 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи в податкових органах України з 11.09.1991 по 27.11.2025.

4.В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Свободи, 5,Держпром,3,п2,м. Харків,61022 ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 710,00 (сімсот десять гривень) грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко