Рішення № 137312990, 11.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р. № 640/15622/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління ДПС у м. Києві, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, провизнання протиправною та скасування вимоги від 15.05.2019 №Ф-512-17,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 15.05.2019 року № Ф-512-17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2019 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року № 2825-IX (далі Закон № 2825) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825 матеріали адміністративної справи № 640/15622/19 скеровано за належністю до Миколаївського окружного адміністративного суду.

03.04.2025 року було здійснено автоматичний розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу, головуючим у справі визначено суддю Малих О.В.

Ухвалою від 04.04.2025 року суд прийняв справу № 640/15622/19 до свого провадження та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАС України, без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою від 05.03.2026 року суд замінив відповідача у справі Головне управління ДПС у м. Києві на його правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (далі відповідач, ГУ ДПС).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що обов`язок сплати єдиного внеску пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності. Стверджує, що не здійснював підприємницьку діяльність на за час, вказаний у спірній вимозі, ні в даний час.

Позивач відмітив, що в період, за який йому було донараховано недоїмку, не перебував на обліку як платник єдиного внеску.

Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що згідно з інформаційних систем ГУ ДПС у м. Києві, ФОП ОСОБА_1 з 08.11.2005 року по 20.06.2019 року перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим станом на 25.09.2019 року в інтегрованій картці платника податків за кодом платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску з 2017 по 2018 роки та 1 квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00 грн;

- за 2018 рік в сумі 9828,72 грн;

- за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

Суми єдиного внеску за вказані періоди не сплачені, в зв`язку з чим недоїмка в сумі 21030,90 грн є правомірною.

Посилання позивача на те, що він не займався підприємницькою діяльністю є безпідставними, оскільки в силу ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Відомості про припинення державної реєстрації в ЄДР датуються 20.06.2019 року, тому вимога прийнята в межах чинного законодавства.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

07.11.2005 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та, як стверджує позивач, здійснював підприємницьку діяльність до 2007 року, після чого позивачем було припинено подання податкової звітності та подано заяву про припинення підприємницької діяльності.

15.05.2019 року ГУ ДПС було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-512-17, якою нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн.

Не погоджуючись з вимогою ГУ ДПС, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 основне місце роботи місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Згідно із п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 надано визначення таким поняттям:

застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464 змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано наступний правовий висновок:

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 08.11.2005 року по 20.06.2019 року, перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець, а відтак позивач відповідно до Закону № 2464 у вказаний період був платником єдиного внеску та зобов`язаний був сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність та чи отримував внаслідок такої діяльності доходи.

Як вбачається з оскаржуваної вимоги, вона є узгодженою, борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлений позивачу станом на 30.04.2019 року та становить 21030,90 грн, підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо наявності несплаченої заборгованості з єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.

Доказів того, що у спірний період (2017 та 2018 роки, І квартал 2019 року) позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, був найманим працівником, тобто перебував у трудових відносинах, і роботодавцем сплачено страхові внески за позивача як найманого працівника, матеріали справи не містять.

Докази звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності у 2007 році у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, з урахуванням відсутності доказів перебування позивача у спірний період у трудових відносинах та відсутності доказів самостійної сплати страхових внесків, а також на наявність даних інформаційної системи, які свідчать про недоїмку зі сплати єдиного внеску у позивача на час формування вимоги про сплату боргу, заборгованість зі сплати єдиного внеску існувала, а тому спірну вимогу винесено за наявності правових підстав.

Доводи позивача про відсутність обов`язку у фізичної особи-підприємця сплачувати ЄСВ за відсутності доходів є безпідставними та такими, що не узгоджуються з положенням чинного законодавства. У зв`язку із внесеними до Закону № 2464 змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 15.05.2019 року № Ф-512-17 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя О.В. Малих