Ухвала суду № 137312820, 11.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/25022/25

У Х В А Л А

11 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові клопотання позивача про постановлення окремої ухвали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/25022/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25 у складі головуючого судді Москаля Р.М. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29.01.2020 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат у 2020 році. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29.01.2020 по 28.11.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 рік відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 21.04.2026.

21.05.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали, подане у порядку статтей 382 та 383 КАС України, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії, що сприяло порушенню закону Військовою частиною НОМЕР_1 при виконанні судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 380/25022/25 про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) за період із 29.01.2020 по 28.11.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 рік відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 380/25022/25 про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) за період із 29.01.2020 по 28.11.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 рік відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- встановити Військовій частині НОМЕР_1 контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 подати встановлений судом строк звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25 про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) за період із 29.01.2020 по 28.11.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 рік відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що 22 квітня 2015 року позивач звернувся рекомендованим листом та в електронному вигляді до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у даній справі та надання довідки про грошове забезпечення з розшифруванням за період військової служби.

У відповідь на заяву Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25 про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення буде виконано, шляхом замовлення коштів для виконання в добровільному порядку та після надходження фінансування.

До заяви відповідачем додано довідку-розрахунок коштів, необхідних для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25.

Позивач вважає, що Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана виконувати судове рішення, яке набрало законної сили негайно, а не після замовлення коштів на виконання такого.

Крім цього, вважає, що відповідач протиправно здійснив перерахунок його грошового забезпечення без урахування індексації, яка була виплачена позивачу за період з 29 січня по 28 листопада 2020 року в сумі 2219,86 грн з урахуванням базового місяця «березень 2018 року».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, дане клопотання передано на розгляд судді Братичак У.В.

Вирішуючи подане клопотання суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями частини 2-3 статті 14 КАС України також передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За змістом статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Водночас слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Частина перша статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень частини першої статті Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Водночас з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві, існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.

Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

За нормами статті 381-1 судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Зокрема, згідно із нормами частини першої 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, аналіз вищевказаних положень ст.ст. 382, 382-1 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання. Водночас суд наділений повноваженнями вживати додаткових заходів контролю за виконання судового рішення окремими категоріями осіб - суб`єктами владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення.

Норми КАС України не містять обмеження щодо стадій процесу, на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених частиною першою статті 382 КАС України. Тобто суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, в тому числі й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №640/3719/18, від 04.03.2020 у справі №539/3406/17, від 11.06.0020 у справі №640/13988/19.

Суд зазначає, що з аналізу приписів КАС України слідує, що встановлення судового контролю має на меті забезпечення належного виконання судового рішення, а підставами для його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі.

Також, відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Водночас, при поданні заяви в порядку статті 383 КАС України суд повинен встановити природу спірних правовідносин, а саме: чи пов`язані рішення, дії чи бездіяльність відповідача з виконанням рішення суду, чи прийняті/ вчинені/допущені відповідачем у зв`язку з виникненням нових правовідносин.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.07.2018 у справі №806/3099/17 (№К/9901/50917/18).

Так, як вбачається з рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25 судом визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29.01.2020 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат у 2020 році. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29.01.2020 по 28.11.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 рік відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Водночас, жодних зобов`язань щодо індексації грошового забезпечення позивача резолютивна частина даного рішення не містить.

Із долучених представником позивача до клопотання у порядку статті 382, 383 КАС України доказів вбачається, що відповідач на виконання судового рішення у цій справі здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 28.11.2020 із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та нарахував позивачу 26872,99 грн заборгованості.

При цьому індексацію грошового забезпечення, яка виплачувалася позивачу до цього з урахуванням базового місяця «березень 2018 року» відповідач також перерахував та обчислив таку з урахуванням базового місяця «січня 2020 року» (місяця підвищення окладу), що становить 0 грн.

Між тим, суд зауважує, що дані обставини не були предметом розгляду справи №380/25022/25, у даній справі суд досліджував порядок обчислення посадового окладу та окладу за військове звання позивача, а також інших похідних видів грошового забезпечення. Натомість питання та порядок обчислення індексації грошового забезпечення, а також правильний базовий місяць судом не вирішувалось.

Отже, доводи позивача про те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №380/25022/25, не правильно обчислив розмір його індексації, не можуть бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, адже таких обставин не існувало на момент його ухвалення.

Статтею 2 КАС України визначає завдання адміністративного судочинства: захист прав у межах заявлених вимог.

Статтею 9 КАС України передбачено, що суд розглядає справи в межах позовних вимог (принцип диспозитивності).

Відповідно до статті 72 77 КАС України докази та предмет доказування (обставини, які входять до предмета доказування, встановлюються судом).

У статті 245 КАС України зазначено, що судове рішення ухвалюється на підставі встановлених судом обставин.

Отже, суд також не може встановлювати контроль або надавати оцінку обставинам, які:

- не були предметом спору;

- не входили до предмета доказування;

- не досліджувалися під час розгляду справи,

- не відображені у мотивувальній та резолютивній частині рішення.

Суд не наділений повноваженнями встановлювати судовий контроль або надавати правову оцінку обставинам, які не були предметом дослідження та доказування під час розгляду справи, оскільки відповідно до статей 9, 72 77, 245 та 382 КАС України розгляд справи і здійснення контролю можливі виключно в межах заявлених позовних вимог та встановлених судом обставин.

Відтак, ураховуючи вказані вище обставини, суд вважає доводи позивача про наявність правових підстав для застосування у цій справі правових механізмів, встановлених статтями 382, 383 КАС України безпідставними.

Також, надаючи правову оцінку в частині доводам позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана виконувати судове рішення, яке набрало законної сили негайно, а не після замовлення коштів на виконання такого, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 та в ухвалі від 04 жовтня 2022 року у справі №200/3958/19-а вказав, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Слід звернути увагу, що відповідач повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів виконання судового рішення є виключно Державний бюджет України.

З матеріалів, до даних до клопотання позивача слідує, що відповідач вчиняв ряд заходів для виконання судового рішення шляхом перерахунку грошового забезпечення, розрахунку потреби у коштах та повідомлення позивача про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №380/25022/25 буде виконано добровільно після надходження відповідних коштів.

Суд констатує, що оскільки виконання рішення суду залежить виключно від бюджетного фінансування, то встановлення судового контролю не призведе до фактичного виконання рішення суду у справі №380/25022/25, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на забезпечення додаткового фінансування державою витрат по виплаті позивачу донарахованого грошового забезпечення, а відтак у відповідача автоматично не з`являться кошти для фактичного виконання рішення суду.

Також з цього приводу суд не вбачає фактичних та правових підстав для застосування до відповідача статті 383 КАС України, адже відсутність бюджетного фінансування не може ставитися у вину відповідачу.

Суд враховує, що відповідач не відмовляв позивачу у виконанні рішення суду та ним вживаються всі необхідні дії щодо належного його виконання. При цьому, судом не встановлено той факт, що відповідач, маючи можливість виконати рішення, створює перешкоди для його виконання.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Суд відмічає, що на час розгляду поданого клопотання відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, враховуючи, що до заяви не подані будь-які докази звернення позивача до державного виконавця.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 248, 370, 372, 382, 383 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна