Рішення № 137312142, 09.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року справа №320/34368/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту кіберполіції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 05.07.2023 р. про переміщення ОСОБА_1 з посади заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальник 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) Департаменту кіберполіції Національної поліції України на посаду заступника начальника відділу протидії кіберзлочинам в Луганській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України;

- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на штатній посаді заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальник 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) Департаменту кіберполіції Національної поліції України відповідно до штатного розпису (штату) Департаменту кіберполіції Національної поліції України з 05 липня 2023 року;

- зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення у межах виділених асигнувань, відповідно до штатної посади з 05.07.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ №168 о/с від 05.07.2023 є протиправним, безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв з порушенням вимог законодавчих актів, а саме: відповідач не врахував волевиявлення позивача щодо обставин переведення; позивача переведено з посади Центрального апарату Національної поліції на посаду Регіонального підрозділу, що являється порушенням ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху. Позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

До суду надійшов відзив, в якому Департамент кіберполіції Національної поліції України зазначає, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Представник стверджує, що позивач переміщений на рівнозначну посаду відповідно до п. 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, з дотриманням процедури, установленої спеціальним законодавством, у тому числі з урахуванням положень Закону № 2123-IX, яким внесено зміни до спеціального Закону № 580-VIII, з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану. Переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580- VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.

У відповіді на відзив Позивач підтримав усі свої позовні вимоги та посилався на незастосування відповідачем ст. 32,33 КЗпП України, якими передбачена безпосередня згода поліцейського.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , з березня 2022 року проходив службу в органах Національної поліції України і перебував на посаді заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальник 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) Департаменту кіберполіції Національної поліції України, що підтверджується Довідкою, що додається до позовної заяви.

За період проходження служби Позивач проходив стаціонарне лікування у період з 12 травня 2023 року по 25 серпня 2023 року, що підтверджується Свідоцтвом про хворобу №603/с від 08.09.2023 р. а також Довідками про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України №1155 від 07.07.2023 р., №1269 від 18.07.2023 р. та №1385 від 16.08.2023 р.

Перебуваючи на лікарняному Позивач отримав інформацію про те, що по відношенню до нього відповідач виніс Наказ від 05.07.2023 р., згідно якого його було призначено на посаду заступника начальника відділу протидії кіберзлочинам в Луганській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України.

Позивач, не погодившись із вказаним наказом, звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 №831 Про утворення територіального органу національної поліції утворено у якості юридичної особи публічного права Департамент кіберполіції, як міжрегіональний територіальний орган національної поліції.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (частина перша статті 2 Закону № 580-VIII).

Відповідно до норм частини першої статті 17 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки» (стаття 64 Закону № 580-VIII).

Поліцейський зобов`язаний професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (пункт 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Дисциплінарний статут Національної поліції) службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.

Частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції визначено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (стаття 24 Закону № 580-VIII).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).

Згідно із частиною третьою статті 59 Закону № 580-VIII, рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону №580-VIII).

За приписами частини першої статті 60 Закону № 580-VIII, відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Так, щодо переміщення позивача на іншу посаду, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII, переміщення поліцейських здійснюється: на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.

Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII, передбачено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліцій нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до змісту частини сьомої статті 65 Закону № 580-VIII, переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII, переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону № 580-VIII).

Судом встановлено, що наказ від 05.07.2023 № 168 о/с про переведення позивача на іншу посаду відповідач мотивував тим, що відповідно до доповідної записки начальника 5-го управління (сервісної служби) Департаменту від 04.07.2023 в якій зазначалось про незадовільну роботу та неналежне виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 , запропоновано начальнику Департаменту переміщення Позивача в інтересах служби на іншу посаду, також поданням першого заступника начальника Департаменту від 05.07.2023 про переведення Позивача заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальником 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) через незадовільну роботу та неналежне виконання посадових обов`язків на посаду нижчу ніж та, на якій перебував Позивач, тобто на посаду заступника начальника відділу протидії кіберзлочинам в Луганській області, що погоджено начальником Департаменту про необхідність такого переміщення.

Враховуючи те, що Позивач перебував на лікарняному з 23.06 по 25.08.2023, ознайомлення з наказом Департаменту від 05.07.2023 № 168 о/с відбулося в перший день виходу його на службу після лікарняного, що підтверджено доказами наявними у матеріалах справи.

При цьому відповідач керувався положенням частини першої статті 3 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ) про те, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Як було зазначено, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, зобов`язує його бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.

У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (частина 2 статті 24 «Додаткові повноваження поліції» Закону № 580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Відповідно до покладених на неї завдань, поліція, зокрема бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості (пункт 24 частини першої статті 23 Закону №580-VIII).

Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5192/18, від 30.09.2020 у справі № 640/20160/18, від 11.08.2020 у справі №620/2624/19, від 12.05.2022 у справі №400/2741/19, суд зазначає наступне.

Так, у вказаних постановах викладено висновки щодо необхідності застосування до працівників поліції приписів статті 32 КЗпП України у випадку переміщення (переведення) на службу в іншу місцевість.

Верховний Суд, у зазначених вище постановах, зазначив, що для цілей застосування статті 65 Закону № 580-VIII поняття «переміщення» та «переведення» є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов`язків) та/або місця несення служби. Закон № 580-VIII встановлює підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте ним не визначено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення.

Беручи до уваги, що Законом №580-VIII не врегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду в іншій місцевості, у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства.

Статтею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, переміщення поліцейського на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби в іншу місцевість, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення. Для цілей застосування статті 32 КЗпП України, в контексті спірних правовідносин, іншою місцевістю є інший населений пункт, у тому числі в межах однієї області.

Суд зазначає, що положення статті 65 Закону №580-VIII, в редакції, яка діє на період воєнного стану, не передбачають надання згоди поліцейського при переведенні його на службу в іншу місцевість. Таке переведення (переміщення) здійснюється виключно в інтересах служби і незалежно від волі поліцейського. Окрім того, трудове законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Отже, нормативне регулювання у справах №420/5192/18, №620/2624/19, №400/2741/19, №640/20160/18 є відмінними від даної справи. Обставини у справі №620/3663/19 не є релевантними до цієї справи, оскільки Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 виснував, що висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що положення статей 32, 33 КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо доводів позивача про обов`язковість наявності згоди поліцейського на переведення його на іншу посаду, у тому числі й у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, суд зазначає наступне.

З метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану та з метою врегулювання питань діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану Законом України від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», який набрав чинності з 01.05.2022 та діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, внесено зміни до Закону №580-VIII.

За приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Суд зазначає, що на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, згода поліцейського на переміщення на іншу посаду, не є обов`язковою за умови, якщо це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану було встановлено для поліцейських обов`язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, в результаті і виникає у керівника ГУНП необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів поліції для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що узгоджується з висновками, сформульованими у постанові Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі №620/3663/19.

Доцільно зауважити, що переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.

Таким чином, твердження позивача, що відсутність попередньої згоди на переведення в іншу місцевість є підставою для скасування спірного наказу, не можна вважати обґрунтованим.

Щодо доводів позивача про переміщення його не на рівнозначну посаду, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 65 Закону № 580-VIII посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Зі змісту статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливе за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.

Відповідно до частини другої статті 80 Закону № 580-VIII граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.

Судом встановлено, що на день прийняття оскаржуваного наказу № 168 о/с від 05.07.2023 підполковник поліції ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) начальника 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини.

Спірним наказом позивача переведено на посаду заступника начальника відділу протидії кіберзлочинам у Луганській області.

Суд враховує, що відповідно до Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженого наказу Національної поліції України від 04.12.2015 №142, посадам «заступник начальника управління» і «заступник начальника відділу» відповідає граничне спеціальне звання «підполковник поліції». Отже, вказані посади є рівнозначними.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі №520/16482/23.

Окрім того, вказаною постановою було залишено без змін постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023, якою рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 скасовано в частині задоволення позову та ухвалено у цій частині рішення про відмову в задоволенні позову позивача.

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, не встановивши під час судового розгляду факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та протиправності оскаржуваних наказів відповідача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду щодо правомірності оскаржуваних наказів та дій відповідача не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 05.07.2023 р. про переміщення ОСОБА_1 з посади заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальник 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) Департаменту кіберполіції Національної поліції України на посаду заступника начальника відділу протидії кіберзлочинам в Луганській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України, то позовні вимоги про поновлення позивача на штатній посаді заступника начальника 5-го управління (сервісної служби) - начальник 1-го відділу (обробки та аналізу фактів про кіберзлочини) Департаменту кіберполіції Національної поліції України відповідно до штатного розпису (штату) Департаменту кіберполіції Національної поліції України з 05 липня 2023 року та зобов`язання відповідача перерахувати грошове забезпечення у межах виділених асигнувань, відповідно до штатної посади з 05.07.2023, які є похідними, також не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 9, 14, 77, 139, 242-246, 250, 255-262, 295, КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.