Рішення № 137311881, 11.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 червня 2026 року Справа № 280/2110/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислуги років у Державній кримінально-виконавчій службі за період з 18.07.2013 по 28.02.2023;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, період служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 18.07.2013 по 28.02.2023.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 18.07.2013 по 28.02.2023 позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. На момент звільнення позивач мав спеціальне звання майора внутрішньої служби. Вислуга років у календарному обчисленні становила 09 років 07 місяців 10 днів, а в пільговому 12 років 09 місяців 23 дні. 03.05.2023 позивача було прийнято на службу до Національної поліції України. Наразі позивач проходить службу на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Запорізького районного управління поліції. 19.02.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом про зарахування до стажу служби в поліції періоду роботи в ДКВС з 18.07.2013 по 28.02.2023. Проте листом, відповідач відмовив в перерахунку стажу служби, оскільки відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» період проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України переліком обрахунку стажу служби в поліції не передбачено. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною. З наведених підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 17.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відсутні підстави для зарахування позивачу до стажу служби поліції період роботи у Державній кримінально виконавчій службі України з 18.07.2013 по 28.02.2023, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років за стаж служби в поліції із врахуванням у вислузі років в календарному обчислення стажу роботи в Державній кримінально виконавчій службі України вислуги в календарному обчисленні, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню. Крім цього, акцентує увагу суду, що ГУНП в Запорізькій області діє виключно у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, зокрема статтею 19 Конституції України та спеціальними нормами Закону України «Про Національну поліцію», яким чітко визначено порядок формування стажу служби. Відповідно до статті 78 цього Закону до стажу служби в поліції зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, що прямо виключає можливість довільного або розширеного тлумачення цього переліку суб`єктом владних повноважень. Отже, зарахування періодів служби в інших органах, у тому числі в Державній кримінально-виконавчій службі України, не передбачено прямою нормою закону і може бути здійснене виключно у випадку встановлення такого факту судом шляхом тлумачення та прирівняння відповідних видів служби. Також відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

ОСОБА_1 з 18.07.2013 по 28.02.2023 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та мала спеціальне звання «майор внутрішньої служби». Вказана обставина підтверджується доданими до позовної заяви трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , витягом з наказу про звільнення від 21.02.2023 №184/к.

Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» від 21.02.2023 №184/к «майора внутрішньої служби» ОСОБА_1 , старшого інспектора Заводського району відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області звільнено зі служби на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).

Відповідно до вищевказаного витягу з наказу про звільнення, вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 09 років 07 місяців 10 днів; у пільговому обчисленні - 12 років 09 місяці 23 дні.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління національної поліції в Запорізькій області від 03.05.2023 №206 о/с ОСОБА_1 з 03.05.2023 призначено інспектором сектору ювенальної превенції відділу превенції Запорізького районного управління поліції.

Позивач проходить службу в Головному управлінні національної поліції в Запорізькій області по теперішній час.

19.02.2026 позивач звернувся до відповідача із рапортом про зарахування спірного періоду (з 18.07.2013 по 28.02.2023) до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років.

Листом від 24.02.2026 відповідач відмовив позивачу у зарахуванні спірного періоду до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років в Національній поліції України.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

23 червня 2005 року прийнято Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV, який врегульовує питання проходження служби у органах і установах виконання покарань.

Відповідно до частини 6 статті 14 Закону №2713-IV, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання:

1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби;

2) молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби, сержант внутрішньої служби, старший сержант внутрішньої служби, старшина внутрішньої служби, прапорщик внутрішньої служби, старший прапорщик внутрішньої служби;

3) середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби, лейтенант внутрішньої служби, старший лейтенант внутрішньої служби, капітан внутрішньої служби;

4) старший начальницький склад: майор внутрішньої служби, підполковник внутрішньої служби, полковник внутрішньої служби;

5) вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби, генерал-лейтенант внутрішньої служби, генерал-полковник внутрішньої служби.

Частина п`ята статті 23 Закону №2713-IV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України №3460-IV від 22 лютого 2006 року .

Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Крім того, частиною першою статті 6 Закону №2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 дійшов правового висновку, що всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.

Верховний Суд у своїх висновках вказував, що з огляду на тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, підлягає зарахуванню стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Цей висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 та від 01.08.2023 у справі №240/30024/21, де зазначено, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а тому має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII зараховуватися до стажу служби в поліції.

Таким чином, враховуючи тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, суд вважає, що стаж його служби в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі №140/856/24.

Зважаючи на встановлене в ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, не зараховуючи до стажу служби позивача в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України в період з 18.07.2013 по 28.02.2023, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача мали бути надані інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо).

На підтвердження надання правничої допомоги, позивачем долучено до позовної заяви: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю(ЗП 001226), договір про надання правничої допомоги від 06.03.2026, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 09.03.2026, Акт виконаних робіт від 09.03.2026.

З розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 09.03.2026 вбачається, що надана адвокатом І.О. Новіков правнича допомога складається з: надання правової консультації (500,00 грн.) та складання позовної заяви (3000,00 грн.).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає безпідставним віднесення до витрат на правничу допомогу наступних послуг: «надання правової консультації», оскільки це є складовими процесу підготовки позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для їх відокремлення від послуги складання позовної заяви.

Враховуючи заперечення відповідача, суд погоджується, що визначена сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, беручи до уваги розмір заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, сталу позицію по такій категорії справ, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, суд зазначає про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн критерію розумності їхнього розміру, а тому в даному випадку суд погоджується з доводами представника відповідача про відсутність підстав для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з відповідача та вважає обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання професійної правничої допомоги є сума 2000,00 грн.

Водночас, на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу до матеріалів справи не надано відповідні квитанції.

Таким чином, у повному обсязі не підтверджено наданими документами понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд звертає увагу позивача, що ним заявлено одну вимогу немайнового характеру, за яку сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3328,00 грн.

Тобто, при зверненні до суду позивачу належало сплатити судовий збір у сумі 1331,20 грн. За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн.

За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139,241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Д. Апухтіна, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 18.07.2013 по 28.02.2023.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 18.07.2013 по 28.02.2023.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова