Рішення № 137310881, 10.06.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2257/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); зобов`язання виключити з інтегрованої картки платника податку відомості щодо нарахування єдиного внеску, штрафних санкцій та пені у зв`язку із несвоєчасною його сплатою, починаючи з 01 січня 2017 року.

Позов обґрунтований тим, що 13 лютого 2026 року позивач отримала постанову про відкриття виконавчого провадження від 04 грудня 2025 року №79741809 та вимогу від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн (за 2017-2019 роки), сформовану 25 листопада 2025 року.

Позивач не погоджується з вимогою від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У, яку вважає протиправною. Зазначила, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець 22 вересня 1999 року. Поряд з тим 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року №755-VI Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі Закон №755-VI), за приписами якого обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01 січня 2004 року як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі, а датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. При цьому Законом №755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації, зокрема, автоматичного набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01 липня 2004 року як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Позивач зауважила, що відповідно до пункту 4 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 01 липня 2010 року №2390-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання (далі Закон №2390-VI) свідоцтво про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців старого зразка, видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними через один рік після набрання цим Законом чинності. В Єдиному державному реєстрі наявний запис державного реєстратора від 11 квітня 2013 року про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним, тож вона не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні положень Закону №755-VI, підприємницьку діяльність не здійснювала та не має обов`язку сплати єдиного внеску за приписами Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464-VI).

З наведених підстав просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України); одночасно витребувано у відповідача розрахунок боргу (недоїмки), інтегровану картку платника ОСОБА_1 з єдиного внеску, докази направлення/вручення їй спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідач у відзиві на позов у задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.22-25). В обґрунтування цієї позиції вказав, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач була зареєстрована виконавчим комітетом Луцької міської ради фізичною особою-підприємцем 22 вересня 1999 року. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено 27 грудня 2019 року. Позивач з 2000 року підприємницьку діяльність не здійснювала, звіти не подавала; дані про те, що за неї єдиний внесок сплачував роботодавець в податкового органу також відсутні.

Відповідач наголосив, що з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, все одно зобов`язані сплачувати єдиний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становив 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн. За даними Інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України (ІКС) Податковий блок за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн за 2017-2019 роки. Тому на вказану суму позивачу було сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55; узгоджену вимогу надіслано для примусового виконання органами державної виконавчої служби.

Відповідач вважає, що законодавчі підстави для задоволення позову відсутні.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд перевіривши доводи сторін, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем 22 вересня 1999 року та 11 квітня 2013 року державний реєстратор вніс запис №21981750000023333 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, а 27 грудня 2019 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (а.с.12-13).

З вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У про сплату боргу (недоїмки) слідує, що станом на 28 жовтня 2022 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн (недоїмка); дата набрання вимогою чинності 25 листопада 2025 року (а.с.10).

З інтегрованої картки платника податку встановлено, що позивачу нараховано до сплати розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік - 8448,00 грн (термін сплати до 09 лютого 2018 року); по 2457,18 грн щокварталу у 2018 році (термін сплати - до 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 21 січня 2019 року), по 2754,18 грн щокварталу (термін сплати по 19 квітня 2019 року, 19 липня 2019 року, 21 жовтня 2019 року) (а.с.29).

Вимога від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У є предметом оскарження у цьому спорі.

Як установлено пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469; далі Інструкція №449, тут зі змінами станом на 12 листопада 2019 року), після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, за змістом якого платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Як визначено абзацом шостим пункту 5 розділу VI Порядку №449, у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

На виконання вимог ухвали від 02 березня 2026 року про відкриття провадження у справі відповідач надав суду ксерокопію конверта (відправник ГУ ДПС у Волинській області, одержувач ОСОБА_1 ); відповідно до довідки оператора поштового зв`язку від 20 грудня 2019 року поштове відправлення повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с.34-35).

Водночас з тексту наявної у справі копії вимоги від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість станом на 28 жовтня 2022 року, а вимога набрала чинності 25 листопада 2025 року. Цю дату ГУ ДПС у Волинській області вказало і в листі від 25 листопада 2025 року №11463/5/03-20-13-04-05, надісланому до органу державної виконавчої служби (а.с.10 зворот).

З огляду на внесення до спірної вимоги відмітки про набрання нею чинності 25 листопада 2025 року та за відсутності доказів її оскарження в адміністративному порядку, суд вважає, що надана суду ксерокопія конверта на ім`я ОСОБА_1 з довідкою оператора поштового зв`язку про причини повернення не відповідає критерію належності доказів, тобто не містить достовірну інформацію про надіслання вимоги від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55. Єдиним беззаперечним доказом у справі, з якого можливо встановити дату отримання спірної вимоги (13 лютого 2026 року), є лист Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 10 лютого 2026 року №14843, яким надіслано саму вимогу та постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.9, 11).

Відтак суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

При вирішенні спору по суті суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина четверта статті 8 Закону №2464-VI).

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності. Визначення наявності в особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах, зокрема, 4 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах, зокрема, 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, в пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно з реєстраційними даними зареєстрована як фізична особа-підприємець 22 вересня 1999 року та вона взята на облік як платник єдиного внеску 27 вересня 1999 року (а.с.12-13).

До предмета доказування у справі входить наявність можливості в ОСОБА_1 , яка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання реєстраційної картки відповідно до вимог вказаного Закону.

Так з 01 липня 2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, та передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до положень статті 1 Закону №755-IV в первинній редакції Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 17 Закону №755-IV установлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Згідно з частиною першою статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію.

Надалі прийнято Закон №2390-VI, який набрав чинності 03 березня 2011 року та відповідно до пунктів 2 - 4 розділу II Прикінцеві та перехідні положення в первинній редакції якого процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до пунктів 7 - 9 цього ж розділу спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулися із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені, зокрема, Законом №2390-VI, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року №592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи-підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.

Вказана позиція в подальшому підтримана Верховним Судом у постанові від 10 березня 2023 року у справі №540/232/20.

Як встановлено судом, 11 квітня 2013 року державний реєстратор вчинив реєстраційну дію включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним (а.с.12).

З цих підстав суд вважає, що позивач з 11 квітня 2013 року не мала спеціального статусу фізичної особи-підприємця, що в свою чергу виключає обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального незалежно від отримання доходу у 2017-2019 роках. А отже вимога ГУ ДПС у Волинській області від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску сформована безпідставно, є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області виключити відомості в інтегрованій картці платника (ІКП) щодо нарахувань заборгованості з єдиного внеску, суд зазначає про таке.

За даними ІКП за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн (а.с.29).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за №321/35943; далі - Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

інтегрована картка платника (далі ІКП) форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку №5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у цій ситуації виходить з того, що ефективним засобом (способом) захисту, який належить застосувати при вирішенні спору, слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект та є гарантією на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на наведене та наявність у платника права на відображення в ІКП дійсного стану зобов`язань перед бюджетом суд погоджується із позивачем, що з метою ефективного захисту її прав необхідно зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн (на всю суму у спірній вимозі).

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 12 листопада 2019 року №Ф-10755-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк