Ухвала суду № 137310864, 11.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження в справі

м. Вінниця

11 червня 2026 р. Справа № 120/7652/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку матеріали справи за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стависька 65" до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стависька 65" до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач визначає протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ОСББ "Стависька 65".

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

09.06.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних заперечив та просив відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, з огляду на таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №120/8093/24, яке набрало законної сили, Могилів-Подільську міську раду Вінницької області зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСББ «Стависька, 65» про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви, підставою для звернення позивача до суду стало те, що на виконання зазначеного судового рішення відповідачем було винесено відповідне питання на розгляд пленарного засідання Могилів-Подільської міської ради 13.10.2025, однак проєкт рішення не набрав необхідної кількості голосів депутатів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач неодноразово посилається саме на невиконання відповідачем рішення суду у справі №120/8093/24, зазначає про перебування вказаного рішення на примусовому виконанні, про накладення державним виконавцем штрафів на міського голову за невиконання судового рішення, а також вказує, що міська рада, всупереч висновкам суду, повторно не затвердила проєкт землеустрою за відсутності визначених законом підстав для відмови.

Таким чином, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично оспорює дії та бездіяльність відповідача, вчинені під час виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №120/8093/24, а також вважає порушеними права, підтверджені зазначеним судовим рішенням.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

При цьому суд наголошує, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд наголошує, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

Так, відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (статті 382, 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є фактичне спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №120/8093/24 порушувались його права, свободи чи інтереси, то він мав би звернутися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов`язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №120/8093/24, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися.

Таким чином, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивача стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, від 26 травня 2020 року у справах №522/5265/17, №522/1828/17 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі №240/19638/25.

Пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Як вбачається з матеріалів позову, на виконання судового рішення у справі №120/8093/24 відповідачем підготовлено проект рішення «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування на території Могилів-Подільської міської територіальної громади» та винесено його на розгляд пленарного засідання міської ради. Зазначений проект двічі розглядався сесіями міської ради, однак не набирав необхідної кількості голосів.

Слід зазначити, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше.

Разом з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.

Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, підставою звернення позивача до суду стало те, що на виконання вказаного судового рішення відповідачем було винесено питання на розгляд сесії міської ради 13.10.2025, однак проєкт рішення не набрав необхідної кількості голосів депутатів.

Позивач вважає, що такими діями відповідач фактично ухиляється від виконання рішення суду у справі №120/8093/24, оскільки, на його думку, за відсутності визначених законом підстав для відмови міська рада повинна була прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою.

Отже, заявлені позовні вимоги обґрунтовані виключно обставинами виконання судового рішення у справі №120/8093/24 та зводяться до незгоди позивача з діями відповідача, вчиненими на виконання зазначеного рішення суду.

Суд зазначає, що у разі незгоди позивача із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, він має встановлене законом право в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили, рішення суду.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі № 120/7652/26 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стависька 65" до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна