Рішення № 137310352, 03.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 523/24729/25

Провадження 2/522/546/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

03 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Ухвалою судді Пересипського районного суду від 24.11.2025 року, відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України, матеріали вказаної позовної заяви передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, оскільки згідно до матеріалів справи місцезнаходженням відповідача Одеської міської ради є м. Одеса, пл. Думська, 1, що за територіально - адміністративним поділом м. Одеси відноситься до підсудності Приморського районного суду м. Одеси.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що з січня 2018 року по 18 травня 2025 року він фактично проживав однією сім`єю з померлим ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаний період сторони вели спільний побут, мали спільний сімейний бюджет, харчувалися разом, спільно купували майно, брали участь у витратах на утримання та ремонт житла, а також надавали один одному взаємну допомогу, що підтверджується відповідними документами та письмовими доказами. За життя ОСОБА_2 заповіт не складав, а близькі родичі, які б могли прийняти спадщину, відсутні. Звернення до нотаріуса з питанням про відкриття спадщини призвело до роз`яснення про необхідність судового встановлення факту проживання однією сім`єю для реалізації права позивача як спадкоємця четвертої черги. Враховуючи, що встановлення даного факту має для позивача юридичне значення, оскільки є підставою для виникнення права на спадкування, позивач просить суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаний період.

Ухвалою суду від 05.01.2026 року вирішено відкрити провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

02.02.2026 року від відповідача Одеської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, як того вимагає стаття 1264 Цивільного кодексу України.

Щодо суті спору, Одеська міська рада вказує, що додані до позову документи (свідоцтва про смерть, договори на поховання, заповіт, квитанції про оплату послуг тощо) підтверджують лише певні фактичні обставини, але не доводять наявності спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду. Довідка ОСББ не є належним доказом, оскільки ОСББ не уповноважені видавати документи щодо реєстрації місця проживання, а надані фінансові документи не охоплюють п`ятирічний період та не свідчать про ведення спільного господарства. Відповідач підкреслює необхідність захисту інтересів територіальної громади м. Одеси, зокрема забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та наголошує, що в умовах відсутності належних доказів на користь позивача, перехід спадщини до територіальної громади як відумерлої є правомірним та пропорційним втручанням. На підставі викладеного Одеська міська рада просить поновити процесуальний строк для подання відзиву та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.02.2026 року вирішено клопотання представника Одеської міської ради Срібної А. І. про витребування доказів задовольнити.

Витребувати з Приморської державної нотаріальної контори в місті Одеса (65005, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд. 98, info_pm@od.od.notary.gov.ua) інформаційної довідки зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 17.03.2026 року вирішено Витребувати від Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса (65012, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 19-б) завірену належним чином копію спадкової справи № 209б/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06.04.2026 року до суду надійшла Спадкова справа № 209б/2025 до майнна ОСОБА_2

11.05.2026 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до настунпих висновків.

Дослідивши в сукупності письмові докази, пояснення позивача, вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України).

Членів сім`ї пов`язують взаємні права та обов`язки. Ця ознака є найбільш вагомою для юридичного визначення поняття сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.99 №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Поняття «проживання однією сім`єю» та «член сім`ї» не є тотожними.

Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сімї, проте не проживати з ним однією сім`єю.

Центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Відповідно до ч.1 ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як пять років до часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказав, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Дослідивши спадкову справу № 209б/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 суд вбачає, що до Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі 13.06.2025 року надійшла заява № 507 від ОСОБА_3 в якій зазначає, що померлий ОСОБА_2 є її двоюрідним братом.

Також в матеріалах спадкової справи наявна заява ОСОБА_4 , яка як двоюрідна сестра ОСОБА_2 відмовляється від частки спадкового майна на користь ОСОБА_3 .

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З аналізу положень ст.13 ЦПК України вбачається, що суд зобов`язаний вирішити справу за тим зверненням особи, що пред`явлене, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (принцип диспозитивності цивільного судочинства).

Відповідач - це особа, яка на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц).

На підставі дослідження матеріалів спадкової справи № 209б/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , суд доходить висновку, що твердження позивача ОСОБА_1 у позовній заяві про повну відсутність у спадкодавця родичів не відповідає дійсності. Зокрема, встановлено, що 13.06.2025 року до Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі надійшла заява № 507 від ОСОБА_3 , у якій вона зазначає, що є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_2 , а також заява ОСОБА_4 , яка також підтверджує свій статус двоюрідної сестри спадкодавця та заявляє про відмову від своєї частки спадкового майна на користь ОСОБА_3 . Таким чином, наявні матеріали спадкової справи прямо спростовують доводи позивача про відсутність у померлого спадкоємців за законом.

За таких обставин стає очевидним, що між позивачем та зазначеними особами існує реальний спір про право на спадкування. Відтак, Одеська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки суб`єктом, чиї інтереси безпосередньо порушуються заявленими вимогами, є інші спадкоємці за законом, які фактично прийняли спадщину або заявили про свої права на неї. Оскільки визначення належного відповідача є обов`язком позивача, а встановлення належності відповідача завданням суду, суд зазначає, що пред`явлення позову до Одеської міської ради за наявності відомостей про інших спадкоємців свідчить про звернення до неналежного відповідача, що у відповідності до усталеної практики Верховного Суду та положень процесуального законодавства є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до даного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом положень ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Водночас позивач всупереч вимогам ч.1-3 ст.51 ЦПК України своїм процесуальним правом на внесення клопотання про заміну первісних відповідачів належними відповідачами, або залучення у справі як співвідповідачів, не скористався, тоді як з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу суд позбавлений можливості самостійно вчинити дані процесуальні дії.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Зважаючи на викладене та в зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до ОМР, які є неналежними відповідачами у даній справі, а суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 11.06.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

03.06.26