Ухвала суду № 137307435, 13.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 335/4099/26 1-кс/335/1663/2026

13 травня 2026 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженню № 12025082050002191 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 за погодженням прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженню № 12025082050002191 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12025082050002191 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.11.2025 до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшла заява від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 13.11.2025 о 16 годині 31 хвилину, невстановлена особа із банківської карти «Укргазбанк» № НОМЕР_1 , діючи в умовах воєнного стану, таємно заволоділа грошовими коштами на суму 99 876 гривень, які належать ОСОБА_5 , спричинивши останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється групою прокурорів Запорізької обласної прокуратури.

Під час досудового розслідування оперативному підрозділу, надано доручення в порядку ст. 40 КПК України, на проведення оперативних заходів направлених на встановлення кола осіб, які можуть бути причетні до вчинення шахрайських дій.

За результатами виконаного доручення проведено оперативно-розшукові заходи, в ході яких отримана оперативна інформація про те, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення причетніОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , які фактично мешкають за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 причетні до протиправної діяльності злочинної групи, спрямованої на систематичне заволодіння коштами померлих осіб та осіб, що перебувають на тимчасово окупованій території.

Крім того, в ході виконання доручення встановлено, що приватним нотаріусом ОСОБА_9 та її помічником ОСОБА_10 видавалися довіреності на представництва у всіх компетентних органах, банківських установах, з усіма відповідними повноваженнями на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Надалі, вказані особи, використовуючи надані підроблені довіреності, зверталися до банківських установ на території України, де відкриті рахунки (в тому числі і депозитні) померлих осіб або осіб, що перебувають на окупованих територіях.

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заволоділи грошовими коштами осіб, що перебувають на тимчасово окупованій території, після чого розпорядились ними на власний розсуд, розподіливши між собою відповідно до заздалегідь узгодженого плану.

Разом із тим, арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Разом із тим, відповідно до ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

На підставі викладеного, слідчий просить накласти арешт на майно у кримінальному провадженні №12025082050002191 від 14.112026, що належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , а саме: об`єкт нерухомого майна 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; об`єкт нерухомого майна 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортного засобу - автомобілю марки Volkswagen Passat, 2014 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 .

Слідчий в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд клопотання за її відсутністю, клопотання підтримує та просить його задовольнити, а також просила розглянути клопотання без участі ОСОБА_7 з метою забезпечення арешту майна.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважав за можливе розглянути клопотання сторони обвинувачення про арешт майна без повідомлення власника майна.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час його розгляду слідчим суддею не здійснювалась.

Слідчий суддя, перевіривши клопотання на дотримання вимог Кримінального процесуального Кодексу України, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Статтею 1 Кримінально процесуального кодексу України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

З клопотання вбачається що, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12025082050002191 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.

Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до частини 2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Так, нормами ч.1,2ст.59 КК України визначено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Крім того, нормами ч. 1 ст. 96-1 КК України визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 1 ст. 96-2 КК України передбачає випадки застосування спеціальної конфіскації, зокрема, вона застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

За змістом ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні(якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом1частини другої статті 170 цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність(якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3,4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальної конфіскації майна(якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4)розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою(якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації, слідчий суддя має встановити: 1)чи існує обґрунтована підозра у вчиненні такою особою інкримінованого кримінального правопорушення та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна; 2)чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою; 3)чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких слідчий звертається із відповідним клопотанням; 4)чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.

Щодо наявності обґрунтованої підозри слідчий суддя зазначає, що в матеріалах клопотання відсутні докази про пред`явлення підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім того, санкція ч.4 ст.185 КК України не передбачає покарання з конфіскацією майна, а також зважаючи на те що дата набуття права власності на майно (1/2 частину квартири АДРЕСА_3 частину квартири АДРЕСА_4 , транспортний засіб Volkswagen Passat, 2014 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_5 ), проте як дата ймовірного вчинення злочину за ч. 4 ст. 185 КК України (13.11.2025 року).

Докази можливості застосування до вказаного майна спеціальної конфіскації слідчому судді слідчим не надані та в клопотанні мотиви про можливість застосування спеціальної конфіскації не викладені.

Окрім того, відповідно ч. 5 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»).

Згідно зі ст.7,16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи викладене слідчий суддя дійшов до переконання, що клопотання про накладення арешту є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 170-173, 175, 369, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженню № 12025082050002191 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1