Рішення № 137307225, 05.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/986/26

Провадження № 2/331/1864/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючої судді Кольц Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Дорофєєвої М.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.06.2023 ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ «Споживчий центр» №08.06.2023-100002872. Згідно договору датою видачі кредиту є 03.06.2023 на суму 6000 грн, строком на 42 дні з дати його надання, датою повернення кредиту є 14.07.2023 рік, ставка 2,1% за 1 день користування. Згідно з п. 4.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4149-62ХХ-ХХХХ-1304. Позивач просить стягнути з відповідача 6000 грн сума тіла кредиту та 5292 ггрн - процентів заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.

19.03.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до позовної заяви, між нею та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір від 03.06.2023 року. Саме цього дня ОСОБА_1 стала потерпілою від шахрайських дій невстановлених осіб, які своїми шахрайськими діями отримали доступ до її мобільного номеру телефону, здійснили несанкціонований вхід до застосунку «Приват24», зняли з банківської картки її власні кошти та ще отримали кредитні кошти у сумі 48999,00 грн. За фактом скоєного невідомими особами відносно відповідача кримінального правопорушення, остання звернулася з відповідною заявою до органів поліції. У провадженні СВ ВП №2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до ЄРДР 07.06.2023 р. за № 12023082020000569 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. На теперішній час розслідування вказаного кримінального провадження триває. Таким чином, ОСОБА_1 особисто не отримувала від позивача кредитні кошти та не знімала їх у банкоматі. Кредитні кошти у позивача отримали невстановлені особи, які своїми шахрайськими діями отримали доступ до застосунку «Приват24» та від імені відповідача замовили кредитні кошти. Позивач подав позов без відповідних доказів про отримання саме відповідачем кредитних грошей від банку. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд позов ТОВ «Споживчий центр» залишити без задоволення.

30.03.2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що при подачі позовної заяви позивачем подано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему BANK ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла у центральним вузлом системи BANK ID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BANK ID Національного банку України, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак, від центрального вузла системи BANK ID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації, відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, разом з позовом надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до наданих суду документів, 03.06.2023 ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ «Споживчий центр» №08.06.2023-100002872. Згідно договору датою видачі кредиту є 03.06.2023 на суму 6000 грн, строком на 42 дні з дати його надання, датою повернення кредиту є 14.07.2023 рік, ставка 2,1% за 1 день користування. Згідно з п. 4.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4149-62ХХ-ХХХХ-1304.

ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, 03.06.2023 підписала Пропозицію про укладення кредитного договору ( оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 6000 грн, а отже акцептовано умови договору. Кожна сторінка договору була підписана вищезазначеним ідентифікатором. Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення вхоу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.06.2023 року, у ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 12023082020000569, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.190 КК України. Згідно даних ЄРДР 07.06.2023 р. до ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області надійшла заява ОСОБА_1 , про те, що в період часу з 23:14 год. 02.06.2023 до 03:11 год. 03.06.2023, невстановлена особа, заволоділа грошовими коштами, які знаходились на її картці АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 (рахунок № НОМЕР_2 ) в сумі 48999 грн., спричинивши ОСОБА_1 матеріальну шкоду на вказану суму (ЄО7866).

Згідно із інформацією ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області № 3586/42/-/04-2025 від 19.03.2025 р., у провадженні слідчого відділення ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до ЄРДР 07.06.2023 за № 12023082020000569 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. На теперішній час розслідування вищезазначеного кримінального провадження перебуває у слідчого СВ ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Дудіної К.О.

Як вбачається зі змісту виписки за з карти № НОМЕР_3 за 03.06.2023 року було здійснено ряд транзакцій щодо зняття готівки за рахунок встановленого кредитного ліміту.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1068 ЦК України визначено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 56 частини першої статті 1 Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги» передбачено, що платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №164, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

У пункті 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів передбачено обов`язок користувача не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

Згідно із пунктом 146 розділу VII вказаного Положення власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до пункту 147 розділу VII згаданого Положення власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.

Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №202/10128/14, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19, від 16.08.2023 у справі №176/1445/22, від 06.09.2023 у справі №686/30030/21.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 в справі № 552/2819/16-ц вказано, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

У постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц та від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц зазначено, що встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також у постанові від 03.07.2019 у справі № 537/3312/16 Верховний Суд виснував, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім цього, у постановах Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, від 11.09.2024 у справі № 753/12781/23 зазначено, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Вказані правові висновки Верховного Суду в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей платіжної картки, її особового рахунку, аккаунту в додатку «Приват24», незаконному використанню номера платіжної картки, ПІН-коду, CVV коду, терміну дії чи іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування з її карткового рахунку грошових коштів, відтак у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити.

Згідно зі ст.141ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-а.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: Д.М. Кольц