Рішення № 137305281, 11.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3042/26

Справа №754/20112/25

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2026 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Зотько Т. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Старший державний виконавець Деснянського РВДВС у м. Києві Савенкова Олеся Василівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із вищевказаною позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява обґрунтована тим, що 06.02.2017 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною було вчинено виконавчий напис №883 про стягнення з ОСОБА_1 , суми заборгованості на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за генеральною угодою від 25.03.2016 № Б/Н в сумі 19 265,02 грн. Державним виконавцем Деснянського РВДВС у м. Києві на підставі виконавчого напису №883, виданого 06.02.2017 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною було відкрите виконавче провадження НОМЕР_2. Водночас під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 винесена постанова державного виконавця про арешт звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 14.09.2017. В подальшому 11.06.2020 постановою державного виконавця накладено арешт та рахунки позивача та 11.06.2020 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувану. Відповідачем позивачці лист з вимогою про усунення порушення стосовно зобов`язання із зазначенням у листі вимоги стислого змісту порушених зобов`язань не направлявся, у зв`язку з чим позивачка була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги відповідача або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення. Приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не надав достатніх та належних доказів відповідно до п. 3.2 передбаченого Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172, у зв`язку з чим, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства, вважає за необхідне, визнати даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою судді від 08.12.2025 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано від Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» належним чином посвідчену копію генеральної угоди б/н від 25.03.2016 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

01.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі з доданою копією генеральної угоди б/н від 25.03.2016 року, з яких вбачається, що сторона відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на те, що правовідносини між сторонами тривають, належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті.

Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про розгляд даного провадження повідомлялася належним чином, шляхом направлення кореспонденції за адресою зазначеною в позовній заяві.

Третя особа: Старший державний виконавець Деснянського РВДВС у м. Києві Савенкова Олеся Василівна про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить відмітка про вручення поштової кореспонденції суду, проте будь - яких пояснень з приводу вимог позовної заяви не надала.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги позивачки підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 06.02.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 883, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по Генеральній угоді б/н від 25.03.2016 року в сумі 16 265, 02 грн. за період з 25.03.2016 р. по 08.12.2016 р.

Як вбачається з даних АСВП, 07.07.2017 на підставі вищевказаного виконавчого напису Деснянським ВДВС у м. Києві КМУ МЮ України було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з копії оспорюваного виконавчого напису, він був вчинений на підставі Генеральної угоди від 25.03.2016 року, що була укладена між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Перевіривши документи, що надійшли на виконання ухвали суду від 08.12.2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» суд приходить до наступних висновків.

Згідно із вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 9 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, яка згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» є єдиною державною (офіційною) мовою в Україні.

Також відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. Частина 3 ст. 14 даного закону зауважує, що сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Згідно ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа N 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).

Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.

Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 910/19964/23 колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неприйняття до уваги доданих до позовної заяви документів, складених іноземною (російською) мовою за відсутності їх перекладу на українську. Вказувала на те, що згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.

Представником відповідача на підтвердження обставин викладених у додаткових поясненнях надано копію генеральної угоди від 25.03.2016 року складену російською мовою.

Оскільки вказаний документ складений іноземною мовою та не має нотаріально засвідченого перекладу на державну мову, якою здійснюється судочинство, це позбавляє суд можливості належним чином дослідити подані докази, з`ясувати їх зміст та значення для справи.

Відповідно до п.1 ч.2, ч.6 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до п.19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Згідно з вимогами ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

При цьому, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості на підтвердження того, що лист з вимогою про усунення порушень за генеральною угодою позивачка отримала, у зв`язку з чим остання була позбавлена можливості оспорити вимоги стягувача або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення.

Нотаріусом, в свою чергу, не було надано суду доказів, що було перевірено надіслання такої вимоги і отримання її позивачкою, що унеможливило подання останньою нотаріусу обґрунтованих заперечень, щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення. з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 23 вересня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Як вбачається з матеріалів справи, генеральна угода, яка була надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не була посвідчена нотаріально, тому наявні всі підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, у зв`язку з чим, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства.

Вказані доводи позивачки не спростовані відповідачем.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, той факт, що ухвала суду про витребування доказів на підтвердження правомірності здійсненого стягнення на підставі виконавчого напису належним чином виконана не була, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 18, 203 ЦК України, ст.ст.10, 12, 76, 77-81, 89, 141, 265, 274, 279- 280, 354 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Старший державний виконавець Деснянського РВДВС у м. Києві Савенкова Олеся Василівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06.02.2017 року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 883, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 19 265, 02 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дані відповідача: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30.

Дані третіх осіб: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6/9.

Старший державний виконавець Деснянського РВДВС у м. Києві Савенкова Олеся Василівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 64.

Повний текст рішення суду виготовлено 11.06.2026.

Суддя: Т. А. Зотько