Рішення № 137303718, 10.06.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 645/5740/24

Провадження № 2/638/7440/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

треті особи: приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», про зобов`язання вчинити певні дії та визнання договору недійсним,

встановив:

Представниця ОСОБА_1 адвокатка Бронова Юлія Георгіївна через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про зобов`язання вчинити певні дії та визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру до нього перейшло на підставі двох договорів купівлі-продажу кварти від 25.06.1997 зареєстрованих в реєстрі за № 2-2737 та № 2-2739.

В будинку АДРЕСА_2 , в якому він проживає, є підвальні приміщення, в яких знаходиться внутрішньобудинкові системи інженерного забезпечення житлового будинку, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Також, у підвальному приміщенні наявна шахта і машинне відділення ліфту (зона безпеки під ліфтовою шахтою). В зазначеному будинку наявні два входи до приміщень підвалу, перший сполучається з сходовими клітинами житлової частини будинку та здійснюється через приміщення загального користування, а саме коридор, другий знаходиться з зовнішньої частини будинку.

На даний час вхід до приміщень підвалу та до ліфтової шахти (частини яка знаходиться в підвалі) для мешканців будинку є неможливий, у зв`язку з тим, що Відповідачем 1 замість входу в підвальні приміщення через під`їзд побудовано стіну, а вхід через вулицю неможливий у зв`язку зі зміною Відповідачем 1 замків, ключі від яких у мешканців будинку відсутні. Також, відповідачем 1 проведені будівельні роботи з реконструкції підвальних приміщень.

Щодо зайняття відповідачем 1 частини підвальних приміщень без будь-якої правової підстави зазначає, що 25.10.2017 рішенням Харківської міської ради № 698 Про передачу в оренду нежитлових приміщень вирішено, зокрема, передати в оренду нежитлові приміщення згідно з додатком. Відповідно до п. 2 додатку ФОП ОСОБА_3 передано в оренду на два роки одинадцять місяців приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., по адресу АДРЕСА_2 літ. «А-6» (копія рішення додається).

21.02.2018 на підставі рішенням Харківської міської ради № 1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» проведено відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова згідно з додатком. Відповідно до п. 37 додатку ФОП ОСОБА_3 відчужено нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку по адресу АДРЕСА_2 . літ. «А-6». площею 63,2 кв.м. (копія рішення додається).

31.05.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, як продавцем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5574-В-С, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1643.

Відповідно до умов договору відповідач 2 передав у власність відповідачу 1 нежитлові приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. «А-6» розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . 13.06.2018 Відповідачем 2 та Відповідачем 1 підписано акт прийому-передачі приміщень № 5574-В-С.

02.01.2019 мешканці будинку АДРЕСА_2 на її запит щодо проведення ремонтних робіт з реконструкції підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_2 , Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради надана відповідь та повідомлено, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомості на проведення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів ДАБІ України, відсутня інформація щодо об`єкта за вказаною адресою.

04.01.2019 від Департаменту територіального контролю Харківської міської ради надійшла відповідь аналогічна зазначеній вище.

30.01.2019 сформована довідка щодо отримання Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) на підставі договору купівлі-продажу, № 1643 від 31.05.2018 належать нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, загальною площею 102,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . Технічний паспорт № 7148/18 від 08.11.2018, виданий ТОВ «Архілаін». 12.10.2023 сформована довідка щодо отримання Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ, загальною площєю 95.6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , в літ. «А-6», на праві власності належать ОСОБА_3 . Державний реєстратор: приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41744703 від 22.06.2018 11:33:13, приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1643, виданий 31.05.2018, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В.; акт прийому-передачі, серія та номер: 5574-В-С, виданий 13.06.2018, видавник: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ; Довідка, серія та номер: б/н, виданий 08.11.2018, видавник: ТОВ «АРХІЛАІН»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 01.09.2020, видавник: КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ХК101201029319, виданий 29.10.2020, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області.

Аналогічна інформація наявна в запиті сформованому в 06.09.2024.

22.02.2019 юридичним департаментом ХМР спільно з іншими виконавчими органами міської ради було надано відповідь на колективне звернення, щодо дотримання законодавства під час набуття ОСОБА_3 права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, загальною площею 102,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_2 належить до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова та перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс». Рішенням 18 сесії ХМР 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 ФОП ОСОБА_3 було дозволено приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення № 8, 8а, 8б, 9, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. «А-6» розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Між Управлінням комунального майна та приватизації та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , 31.05.2018 укладено договір купівліпродажу № 5574-В-С. Інші нежитлові приміщення загальною площею 39,7 кв.м., ні в орендне, а ні в будь-яке інше користування ФОП ОСОБА_3 . Управлінням не надавалось.

Відповідно до інформації департаменту житлового господарства ХМР від 19.02.2019 № 1711\0\129-19, представниками КП «Жилкомсервіс» було здійснено обстеження за результатами якого встановлено, що зона безпеки під ліфтовою шахтою демонтована, наявне проведення робіт із зміцнення несучих конструкцій шахти ліфта. З метою забезпечення безпеки КСП «Харківгорліфт» ліфт було відключено.

21.10.2019 винесена ухвала Дзержинського районного суду по справі № 638/9212/19 за позовом Харківської міської ради до ФОП ОСОБА_3 , третя особа Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про скасування державної реєстрації прав.

В ухвалі зазначено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Державний реєстр) щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 10, 11, II, IIa, IIб загальною площею 102,9 кв.м, в житловому будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 належать ФОП ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1643, виданого 31.05.2018, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В.; акту прийому-передачі, серія та номер: 5574-ВС, виданого 13.06.2018, видавник: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ; довідки, серія та номер: б/н, виданої 08.11.2018, видавник: ТОВ «АРХІЛАІН»; технічного паспорту, серія та номер: 7148/18 виданого 08.11.2018, видавник: ТОВ «АРХІЛАІН». Згідно деталізованої інформаційної довідки з Реєстру спірний об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою попередньо складався з нежитлових приміщень підвалу №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. Реєстраційні зміни з і збільшенням площі об`єкту нерухомого майна по вказаній вище адресі проведені 22.11.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославцем Сергієм Володимировичем (індексний номер рішення 44198108).

Внесено зміни стосовно об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 1343352763101), а саме нежитлові приміщення підвальної частини №№ 8,8а,8 АДРЕСА_4 а, АДРЕСА_5, загальною площею 63,2 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-6» по АДРЕСА_2 змінено на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 8,8а,9,9а,10,11,II,IIа,IIб загальною площею 102,9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-6» за вказаною адресою. Реєстрація змін відбулась на підставі довідки, серія та номер: б/н, від 08.11.2018, видавник ТОВ «АРХІЛАІН», та технічного паспорту, серія та номер: 7148/18 від 08.11.2018, видавник ТОВ «АРХІЛАІН».

Тобто, реєстрація змін до Державного реєстру щодо спірного об`єкту нерухомого майна проведена зі збільшенням його площі з 63,2 кв.м, до 102,9 кв.м. Таким чином, площа об`єкту збільшена на 39,7 кв.м. (62,8%).

3 урахуванням викладеного, відповідні приміщення зазнали реконструкції. В Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, інформація по вищезазначеному об`єкту відсутня.

28.02.2020 ухвалою Дзержинського районного суду провадження у справі № 638/9212/19 закрито.

13.10.2023 ОСОБА_5 , як представник позивача, електронними листами звернулась до КП «Жилкомсервіс» та до Департаменту житлово-комунального господарства ХМР для отримання матеріалів інвентаризаційної справи та технічного паспорту зазначеного житлового будинку АДРЕСА_2 . Метою звернення було визначення правового статусу приміщень 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б, 9в, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ у зазначеному будинку, а саме для встановлення, чи належать дані приміщення до підвального або до цокольного поверху; чи належать ці приміщення до числа допоміжних або є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

17.10.2023 КП «Жилкомсервіс» та 19.10.2023 ДЖКГ електронними листами повідомили, що технічна документація на зазначений будинок відсутня в розпорядженні підприємств.

Як вбачається з інформації наявній в відповіді наданій юридичним департаментом ХМР спільно з іншими виконавчими органами міської ради, з ухвали Дзержинського районного суду № 638/9212/19 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна ХМР та ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) укладено договір купівлі продажу № 5574-В-С від 31.05.2018, реєстраційний номер № 1643, відповідно до якого останній прийшло у власність нежитлові приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, АДРЕСА_3 .

Між цими ж сторонами підписано акт прийому-передачі № 5574-В-С, виданий 13.06.2018 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

В рішенні ХМР № 1008/18 від 21.02.2018 зазначено, що вирішено здійснити відчуження, ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 63,2 кв.м. Але, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.01.2019, ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний номер № 1643 від 31.05.2018 належать нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, загальною площею 102,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.10.2023, ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний номер № 1643 від 31.05.2018 належать нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ загальною площею 95.6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) отримала за договором у приватну власність приміщення загальною площею 63,2 кв.м., а державна реєстрація прав власності проведена зі збільшенням площі на 32,4 кв.м., тобто з 63,2 кв.м. спочатку до 102,9 кв.м., а потім до 95,6 кв.м., також здійснено зміну з «нежитлові приміщення підвальної частини» на «нежитлові приміщення цокольного поверху». Незрозумілим є і те, як приватний нотаріус здійснила державну реєстрацію прав власності на 32,4 кв.м. більше ніж зазначено в договорі та акті на підставі яких проводилась реєстрація та в яких зазначено загальну площу приміщень.

Вказує на те, що співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень, поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Проаналізувавши викладене, вважає, що зазначене вище приміщення підвалу входить до переліку допоміжних приміщень будинку, так як в ньому знаходиться внутрішньобудинкова система інженерного забезпечення житлового будинку, а також зона безпеки під ліфтовою шахтою, що підтверджується листом наданим юридичним департаментом ХМР спільно з іншими виконавчими органами міської ради, останнє за своїм статусом є об`єктом праві спільної сумісної власності та належить всім співвласникам житлового будинку.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій.

Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Враховуючи викладене, вважає, що Відповідач 1, без буд-якої правової підстави, самовільно зайняла приміщення загальною площею 32,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . та які остання має звільнити.

Інтерес позивача полягає у тому, щоб мати право та можливість користуватись допоміжними приміщеннями, співвласником яких він є на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Вважає, що рішення про відчуження нерухомого майна та подальший договір купівлі-продажу об`єкта комунального майна є неправомірними, у зв`язку з тим, що відчуження спірного об`єкту відбулось на позаконкурентних засадах, без здійснення обов`язкових поліпшень, передбачених чинним законодавством.

В рішенні ХМР № 1008/18 від 21.02.2018 Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова яким вирішено провести відчуження Відповідачу 1 нежитлових приміщень підвальної частини в житловому будинку по адресу АДРЕСА_2 . літ. «А-6». площею 63,2 кв.м., зазначено що воно прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма), а в згаданому вище наказі зазначено, що його видано, зокрема, на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Відповідно до п.1.1. Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії ХМР 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма), її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Згідно з п.п.1.2., 2.2. Програми, у ній визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр., а також її принципи. Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціальноекономічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету. До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 рр. належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми. До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта.

Відповідно до п.п.3.3., 3.4. Програми, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з ч.2 ст.345 ЦК України та ч.1 ст.25 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (чинного на час Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.09.2024 14 прийняття рішення міською радою) (далі - Закон) приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Згідно з ч.4 ст.3 Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.6 ст.29 Закону порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівліпродажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України. Відповідно до ч.1 ст.5-1 Закону з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. У відповідності з ч.2 ст.5-1 Закону об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 ст.16-2 Закону передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Відповідно до ст.3 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 цього Закону передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами. Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.9 зазначеного Закону за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.11 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічні вимоги до приватизації орендованого майна шляхом викупу містилися й в нормах Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (ст.ст.2, 18), чинного на час укладення спірного договору купівлі-продажу. Зокрема, ч.2 ст.18 вказаного Закону передбачено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.

Частиною 3 вказаної статті Закону визначено, що орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу. При цьому п.2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що, за загальним правилом, приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону. Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ, а саме Порядком продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439.

Протягом 2016 - 2018 років прийнято ряд рішень щодо відчуження об`єктів нерухомого майна з комунальної власності у приватну шляхом викупу, а саме, зокрема: Рішення 18 сесії ХМР 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18. Проаналізувавши наведене вище, приходимо до висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Отже, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Інформація викладена в ухвалі № 639/687/19 від 06.02.2019, а також інформація надана в відповідях Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю ХМР та Департаменту територіального контролю ХМР, відповідно до якої в останніх відсутня інформація щодо проведення будівельних робіт з реконструкції підвальних приміщень, дає підстави вважати, що ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) отримала у власність приміщення не в порядку передбаченим законом.

Вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв`язку з тим, що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціоні або конкурсі об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Така ситуація з умисним не проведенням конкурсного продажу приміщень суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» та п.п. 1.3, 1.4, 2.2 Програми приватизації, а також порушує права Позивача, як мешканця територіальної громади Харкова та позбавило ОСОБА_1 потенційній можливості прийняти участь в аукціоні з продажу підвальних приміщень в житловому будинку мешканцем якого останній є.

Просить суд зобов`язати ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) звільнити самовільно зайняті нежитлові приміщення підвальної частини № 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 № 5574-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1643.

13.01.2025 представником ФОП ОСОБА_2 адвокатом Рижковим І.П. подано відзив на позовну заяву.

Відзив мотивовано тим, що на підставі договору №5574-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , укладеного між Управлінням та ФОП ОСОБА_3 та посвідченого 31.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С), ОСОБА_6 набула право власності на нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано 18.06.2018.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради зареєстровано за реєстраційним номером ХК051200826101 від 26.08.2020 повідомлення про початок виконання будівельних робіт за об`єктом «Реконструкція салону краси (нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб) в будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 ».

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради зареєстровано за реєстраційним номером ХК101201029319 від 29.10.2020 декларацію про готовність до експлуатації об`єкта «Реконструкція салону краси (нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб) в будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 ».

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.01.2021 зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ в літ. «А-6», загальною площею 95,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач вказує, що належні ОСОБА_2 на праві власності на підставі Договору №5574-В-С нежитлові приміщення були нею реконструйовані (абзац 1 стор. 8 позову), і нежитлові приміщення загальною площею 32,4 кв.м. є самовільно зайнятими, а тому мають бути звільнені відповідачем (абзац 2 стор. 12 позову).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не має належних доказів самовільного зайняття відповідачем нежитлових приміщень загальною площею 32,4 кв.м., та їх належності до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , а фактично це припущення позивача виходячи з його аналізу змісту наявних у нього документів.

З доводами позивача та поданими ним доказами щодо самовільного зайняття нежитлових приміщень відповідач не згоден, оскільки відображена в них інформація не відповідає дійсності та є хибною.

В прохальній частині позову ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ФОП Даї звільнити самовільно зайняті нежитлові приміщення підвальної частини №9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ за адресою: АДРЕСА_2 . Чинне законодавство України містить визначення терміну «самовільне зайняття земельної ділянки» (Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»), однак не містить такого терміну як «самовільне зайняття приміщень» або «самовільне зайняття нежитлових приміщень» чи якогось іншого терміну в цьому ж контексті.

Тобто, твердження позивача про самовільне зайняття ФОП ОСОБА_7 вказаних нежитлових приміщень не ґрунтується на положеннях чинного законодавства та не має юридичних наслідків, оскільки такого терміну в чинному законодавстві України не існує.

В обґрунтування позовної вимоги позивач посилається на ст. 1212 ЦК України, відповідно до ч.1 якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, виходячи з мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що за переконанням позивача ФОП ОСОБА_7 набула право власності на нежитлові приміщення підвальної частини №9в, 10, НОМЕР_2 , ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок позивача без достатньої правової підстави. 2.3. Право власності на нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 набула на підставі Договору №5574-В-С, укладеного з Управлінням.

Вказане нерухоме майно перебувало у комунальній власності територіальної громади м. Харкова. Тобто, позивач не був власником або співвласником вказаного нерухомого майна.

Частина 1 ст. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі також - Закон №3038) встановлює, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), об`єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з ч.1 ст. 39 Закону №3038 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Реконструкція нежитлових приміщень, що належать ОСОБА_2 на праві власності, здійснювалася нею з дотриманням вимог ч.1 ст. 36 та ч.1 ст. 39 Закону №3038, що підтверджується зареєстрованими Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради за № ХК051200826101 від 26.08.2020 повідомленням про початок виконання будівельних робіт та за № ХК101201029319 від 29.10.2020 декларацією про готовність до експлуатації об`єкта. Реконструйовані нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ в літ. «А-6», загальною площею 95,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.01.2021. Тобто, після проведеної реконструкції змінилися характеристики нежитлових приміщень, в т.ч. змінено поверховість з підвального на цокольний поверх, а також змінено нумерацію реконструйованих нежитлових приміщень.

Згідно з пунктом 14 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності на інших речових прав проводиться на підставі інших документів (окрім вказаних в пунктах 1-13 ч.1 ст. 27), що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Частиною 9 ст. 39 Закону №3038 встановлено, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії та оформлення права власності на такий об`єкт.

Отже, наявні документи підтверджують правову природу виникнення у ОСОБА_2 права власності на вказані нежитлові приміщення та правові підстави зміни їх характеристик.

Натомість, позивачем не надано до суду доказів того, що він є власником або співвласником зазначених нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Наведені обставини спростовують твердження позивача про те, що вказане нерухоме майно набуло відповідачем за рахунок ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, і, відповідно, про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування позовної вимоги позивач посилається на ч.2 ст. 382 ЦК України, відповідно до якої усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Норма ч.2 ст. 382 ЦК України є загальною нормою. Натомість особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконання обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління регулюються Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (надалі також - Закон №417), про що зазначено в його преамбулі.

Отже, норми Закону №417 є спеціальними по відношенню до норм ЦК України в даних спірних правовідносинах.

Відповідно, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Закону №417. В ст. 1 Закону №417 наведені визначення наступних термінів: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3). На підставі аналізу вказаних термінів можна дійти очевидного та недвозначного висновку, що ці терміни не є тотожними і нежитлове приміщення не є допоміжним приміщенням.

Однак, в позовній вимозі ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ФОП ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняті нежитлові приміщення підвальної частини №9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, сам позивач в позовній вимозі вказує, що спірні приміщення є нежитловими приміщенням, а не допоміжними приміщеннями, що протирічить змісту мотивувальної частини його позову. Визначення терміну «спільне майно багатоквартирного будинку», який згадується в ч.2 ст. 382 ЦК України, наведене в пункті 6 ч.1 ст. 1 Закону №417, до вказано, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучеогороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Зі змісту мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що позивач не вважає спірні приміщення приміщеннями загального користування.

Позивачем не подано до суду доказів на підтвердження належності спірних приміщень до приміщень загального користування або допоміжних приміщень багатоквартирного будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, в обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_1 посилається на пункти 29, 30 та 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 у справі №911/956/17 (361/6664/20). Перш за все необхідно відмічає, що в пунктах 29, 30 та 31 містяться загальні положення щодо загального правила (своєрідної презумпції) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирого житлового будинку статусу допоміжних приміщень та його взаємозв`язку з принципом змагальності сторін і за результатом такого взаємозв`язку робиться конкретний висновок про те, що співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Одночасно з цим Верховний Суд вказав, що при вирішенні питання наявності у позивача правомочностей стосовно спірних приміщень, ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме, встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку (пункт 32). Необхідно зауважити, що одним із учасників справи №911/956/17 (361/6664/20) є об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Декабристів 46» і тому в спірних правовідносинах судами, і в т.ч. Верховним Судом, до спірних правовідносин було застосовано норми Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

В преамбулі вказаного Закону зазначено, що останній визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Позивач в мотивувальній частині позову у справі №645/5740/24 не вказує, що в житловому багатоквартирному будинку літ. А-6 за адресою: АДРЕСА_2 створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. ФОП ОСОБА_7 зазначає, що дійсно в зазначеному житловому будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створено.

Твердження позивача про те, що він не зобов`язаний доводити належними доказами власне твердження про віднесення спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, а саме відповідач повинен доводити протилежне, не ґрунтуються на висновках Верховного Суду, викладених в постанови від 15.02.2023 у справі №911/956/17 (361/6664/20), а навпаки, протирічать ним.

У справі №645/5740/24 позивачем не подано до суду належних доказів на підтвердження того, що нежитлові приміщення цокольного поверху №9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ є допоміжними, а не нежитловими приміщеннями багатоквартирного житлового будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 .

Натомість ФОП Даї разом з відзивом та з раніше поданою заявою від 08.01.2025 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог подано до суду належні докази на підтвердження того, що спірні приміщення є нежитловими приміщеннями, які належать їй на законних підставах.

Підсумовуючи вищенаведене, позивачем не доведено факту порушення його прав як співвласника багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на спільне майно вказаного багатоквартирного будинку іншим співвласником цього багатоквартирного будинку - ОСОБА_2 , оскільки навіть не доведено належності спірних нежитлових приміщень до спільного майна зазначеного багатоквартирного будинку.

У задоволенні позову просив відмовити.

Стягнути з позивача понесені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких складає 21 600,00 грн.

Окрім цього, щодо строку подання відзиву, зазначив, що до електронного кабінету ОСОБА_2 вказана ухвала суду надійшла 07.11.2024 о 22:09 год. З урахуванням припису пункту 5 ч.6 ст. 272, положень ст. 123 та ч.3 ст. 124 ЦПК України днем вручення ФОП Даї вказаної ухвали суду є 08.11.2024, початок перебігу п`ятнадцятиденного строку на подання відзиву розпочався з 09.11.2024, а останнім днем строку є 25.11.2024. Тобто, ФОП ОСОБА_7 пропущено процесуальний строк на подання відзиву.

ОСОБА_2 виїхала за межі України 12.08.2024 (через ППК Medyka Польща) і до цього часу не поверталася. Всі наявні документи щодо спірних приміщень перебували в квартирі Клієнта. Доступ до квартири ніхто не мав. Відповідно до ч.3 ст. 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. У зв`язку з цим ОСОБА_2 відправила ключі від квартири батьку.

Після отримання ключей, потрапляння до квартири та збирання відповідних письмових документів останнім, між ОСОБА_8 (батько ОСОБА_2 ) та ним було складено акт приймання-передачі документів від 28.12.2024. Отже, можливість ознайомитися з наявними у Клієнта доказами та з їх урахуванням готувати відзив на позовну заяву у мене виникла після їх отримання. Даний відзив на позовну заяву підготовлений і поданий до суду, з урахуванням припису ч.3 ст. 124 ЦПК України, протягом п`ятнадцяти днів з дня, наступного за днем отримання письмових доказів, наявних у Клієнта (з 29.12.2024 по 13.01.2025 (оскільки 12.01.2025 (неділя) є вихідним днем)).

Просить суд визнати поважними причини пропуску та поновити ФОП Даї пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позов.

Відповідно до статті 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно положень статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущення процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, корім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Оцінивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що підстави, на які посилається адвокат, заслуговують на увагу, є поважними, а документи, на які він посилається, можуть мати важливе значення для всебічного судового розгляду, ухвалення законного та обгрунтованого рішення у справі, тому суд вважає за можливе поновити стороні відповідача процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

20.01.2025 представницею ОСОБА_1 адвокаткою Броновою Ю.Г. подано відповідь на відзив.

Відповідь на відзив мотивована тим, що, відповідно до договору, відповідач 2 передав у власність відповідачу 1 нежитлові приміщення підвальної частини загальною площею 63,2 кв.м., в акті також зазначено, що продавець передає, а покупець приймає нежитлові приміщення підвальної частини загальною площею 63,2 кв.м. Аналогічне зазначено і у витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.06.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) є власником нежитлових приміщень підвальної частини загальною площею 63,2 кв.м. на підставі договору та акту. Згідно з зазначеними документами у власність відповідача 1 перейшли приміщення № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б.

Вже у витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.01.2021 зазначено, що ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10,11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІзагальною площею 95,6 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу № 5574-В-С від 31.05.2018, акту № 5574-ВС. Згідно з витягом з державного реєстру (далі витяг) прав власності на нерухоме майно від 30.01.2019, наданого позивачем до позовної заяви, ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 9б, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб загальною площею 102,9 кв.м.

На підставі наданих відповідачем 1 доказів, не виявляється за можливе встановити як на підставі одного і того самого договору, відповідно до умов якого, відповідач 2 передав у власність відповідачу 1нежитлові приміщення загальною площею 63,2 кв.м., за відповідачем 1 у 2018 році зареєстроване право власності на 63,2 кв.м., у 2019 році 102,9 кв.м., а у 2021 році на 95,6 кв.м. Доказів на підтвердження набуття права власності на 32,4 кв.м. (95,6 кв.м.-63,2 кв.м = 32,4 кв.м) відповідачем 1 не надано.

Також не надано доказів які б підтверджували підстави для здійснення реєстраційних змін зі збільшення загальної площі приміщень про що були внесені зміни у витяг.

Вважає, що в даному випадку лише посилання на обставину державної реєстрацію права власності в обґрунтування набуття права власності на 32,4 кв.м. є недостатнім. Просимо суд, звернути увагу, що відповідачем 1 змінена літерація приміщень ще до надання зареєстровано ДАБК повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що випливає з інформації наявній у витягу від 2019 року, в якому зазначені нежитлові приміщення цокольного поверху № 8, 8а, 9, 9а, 9б, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб загальною площею 102,9 кв.м.

Отже, зайняття відповідачем 1 нежитлових приміщень загальною площею 32,4 кв.м, є протиправним, оскільки згідно з договором відповідачем 2 передано у власність відповідачу 1 приміщення загальною площею 63, 2 кв.м., а не 95,6 кв.м. як зазначено в техпаспорті та в витягу.

Тобто, відповідачка самовільно, без законних підстав зайняв нежитлові приміщення, права власності на які у неї відсутнє.

Як вже зазначалось в позовній заяві, в приміщенні яке займає відповідач 1 знаходиться ліфтова шахта. Представниками КП «Жилкомсервіс» було здійснено обстеження за результатами якого встановлено, що зона безпеки під ліфтовою шахтою демонтована. З метою забезпечення безпеки КСП «Харківгорліфт» ліфт було відключено, а доступ до підвалу, в якому знаходиться ліфтова шахта не можливий.

Враховуючи те, що в приміщенні яке займає відповідач 1 наявна ліфтова шахта то відповідно до Закону № 417-VIII таке приміщення є допоміжним. Також, потрібно зазначити, що відповідачем 1 не надано жодного доказу на підтвердження статусу спірних приміщень.

Також стороною позивача заявлено про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки по своїй суті дана справа не є складною. А, отже, представником відповідача 1 завищений розмір витрат на правову допомогу в 21600,00 грн за надання правничої допомоги, яка є не співмірною зі складністю справи та просить суд її зменшити.

27.01.2025 через систему «Електронний суд» представником ФОП ОСОБА_2 адвокатом Рижковим І.П. подано заперечення на відповідь на відзив.

Заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву мотивовано тим, що доводи позивача про подання ним до суду належних доказів заняття відповідачем нежитлових приміщень підвальної частини №9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ за адресою: АДРЕСА_2 , єнеобґрунтованими та безпідставними. ФОП ОСОБА_7 надано до суду разом з відзивом відповідні документи, в т.ч. як вищеперелічені так і технічний паспорт на спірні нежитлові приміщення, з яких вбачається, що у власності ОСОБА_2 немає приміщення ліфтової шахти.

Щодо клопотання про зменшення розміру правничої допомоги заперечує, посилаючись на те, що ФОП Даї як детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, так акт приймання-передачі наданих послуг та докази сплати гонорару адвоката будуть подані до суду в строки, встановлені ч.8 ст. 141 ЦПК України, а тому доводи позивача щодо захищеності розміру гонорару адвоката відповідача є передчасними.

Крім того, ухвалою суду від 04.11.2024 розгляд справи №645/5740/24 ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.

Справа № 645/5740/24 не є справою незначної складності. Натомість, позивачем не вмотивовано належними та допустимими доводами його твердження про те, що дана справа не є складною.

Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року вищевказану позовну заяву направлено за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова від 04 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Саутенко Н.В., Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про зобов`язання вчинити дії та визнання договору недійсним за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року клопотання представниці позивача ОСОБА_1 - адвокатки Бронової Юлії Георгіївни про витребування доказів задоволено.

Витребувано у СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області (61039, місто Харків, проспект Любові Малої, 45) з матеріалів кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 належним чином завірені копії документів, а саме:

- договір оренди майна, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ), згідно з яким останній передано в оренду на два роки одинадцять місяців приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63, 3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , 3 літ. «А-6»;

- документів, підтверджуючих вартість об`єкту оренди, на час укладання договору оренди, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ), та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, щодо приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6»;

- документи на підтвердження додержання умов договору оренди, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ), згідно з яким останній передано в оренду на два роки одинадцять місяців приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6»;

- договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5574-В-С, укладений 31.05.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ), який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1643;

- акт прийому-передач приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, АДРЕСА_3 літ. «А-6» до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5574-В-С від 31.05.2018;

- звіт про оцінку майна (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6») для його продажу шляхом викупу та всі додатки до цього звіту;

- документи щодо інвентаризації майна (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6») перед його продажем, в тому числі технічні паспорти та акти інвентаризації;

- заяви орендаря про надання дозволу на проведення невід`ємного поліпшення орендованого майна (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6») та дозволи на проведення такого поліпшення;

- документів на підтвердження здійснень орендарем, ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) поліпшення орендованого майна (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6»), які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6») за рахунок коштів орендаря;

- у разі проведення поліпшення приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., по адресу АДРЕСА_2 літ. «А-6»: погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- звіт оцінювача про наявність та вартість поліпшень приміщення підвальної частини № 8, 8а, 86, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6»;

- отримання орендарем, ФОП ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ), письмової згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень приміщення (приміщення підвальної частини № 8, 8а, 86, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., по адресу АДРЕСА_2 , З літ. «А-6»), які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

- висновок будівельної експертизи щодо здійснення невід`ємних поліпшень, приміщення підвальної частини № 8, 8а, 85, 9, 9а, 9б площею 63,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 літ. «А-6»;

- підтвердження вартості невід`ємних поліпшень приміщення підвальної частини № 8, 8а, 8б, 9, АДРЕСА_3 літ. «А- 6», висновком будівельної експертизи.

Клопотання представника відповідача ФОП ОСОБА_2 адвоката Рижкова Івана Петровича про долучення доказів задоволено

Долучено до матеріалів справи наступні письмові докази:

- копію колективного звернення від 30.10.2019 з додатком;

- копію листа Харківської місцевої прокуратури №1 від 04.02.2019 № 04-20-6507-19;

- копію адвокатського запиту від 29.01.2025;

- копію листа Юридичного департаменту Харківської міської ради від 06.02.2025 №вих/393/9-25.

У задовленні клопотання представника відповідача ФОП ОСОБА_2 адвоката Рижкова Івана Петровича про закриття провадження в частині позовних вимог відмовлено.

Закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Саутенко Н.В., Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про зобов`язання вчинити певні дії та визнання договору недійсним.

Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача адвокатка Бронова Ю.Г. позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

У судовому засіданні представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Рижков І.П. просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник Управління комунального майна та приватизації ХМР Замніус М.В. просила суд закрити провадження у справі №645/5740/24 в частині позовної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 № 5574-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1643, із роз`ясненням позивачу ОСОБА_1 що розгляд справи за вказаною позовною вимогою віднесено до компетенції Господарського суду Харківської області.

У разі якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для закриття провадження, відмовити в задоволені позову з підстав застосування позовної давності, про яку заявлено даним документом.

У разі якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено даним документом, врахувати доводи відповідачів по суті заявлених позовних вимог та відмовити у позові через необгрунтованість позовних вимог.

Також через систему «Електронний суд» представницею Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Замніус М.В. подано письмові пояснення, відповідно до яких, у провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа № 645/5740/24 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Саутенко Н.В., Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Житлокомсервіс», про зобов`язання вчинити дії та визнання недійсним договору.

Однією з підстав подання позову є позиція позивача, що спірні приміщення загальною площею 32,4 кв.м. самовільно зайняті відповідачем1 та вони належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 . Однак зазначені твердження фактично є припущення позивача, не підтержується ним жодними належними довадами та доказими.

У свою чергу, Управління комунального майна та приватизації, як належний та уповноважений орган з утримання комунального майна Харківської міської територіальної громади доводить помилковість позиції позивача наступними доводами.

Дійсно, нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , перебували у комунальній власності територіальної громади м. Харкова до моменту набуття права власності ОСОБА_2 на підставі Договору №5574-В-С, укладеного з Управлінням.

До моменту відчуждення таких приміщень вони були у розпоряджені їх власника Харківської міської ради та передавалися в оренду на підставі договірних відносин. Зазначені факти підтверджують позивач, відповідач1 та на підтвердження зазначеного в метеріалах даної судової справи є їх відповідні доводи та докази. Дані нежитлові приміщення не обліковувалися та не мали статус допоміжних технічних приміщень.

Тобто, у позивач чи інших осіб не виникали речові порава та таке «допоміжне» майна.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Перелік таких приміщень не є вичерпним.

Разом із тим, у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Ураховуючи, що спірні нежилі приміщення, початково належали Харківській міській раді на праві комунальної власності, вони не відносились до допоміжних приміщень, оскільки не використовувались для обслуговування будинку. При цьому, посилання позивачів на те, що у спірних нежитлових підвальних приміщеннях розташовується технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою, та вказані приміщення повині використовуватися мешканцями будинку, зокрема, для технічного обслуговування міждомової комунальної системи, не підтверджуються позивачем жодним належним доказом та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, Харківська міська рада вважає безпідставною позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5574-В-С, укладеного між Управлінням та ФОП ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1643, виходячи з наступного.

Дійсно, Договір №5574-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , посвідчений 31.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С) був укладений сторонами вказаного правочину на підставі рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», про що зазначено в преамбулі вказаного Договору.

Об`єктом купівлі-продажу за Договором №5574-В-С є нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , орендовані ФОП ОСОБА_3 (після одруження прізвище змінено на ОСОБА_7 ), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Тобто, предметом Договору № 5574-В-С є об`єкт комунальної власності територіальної громади м. Харкова, відчуження якого відбувається в порядку приватизації комунального майна.

Зі змісту Договору №5574-В-С вбачається, що предмет договору був в оренді ФОП ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця і саме в цьому статусі нею був укладений вказаний Договір.

Згідно з пунктом 2 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків.

Завершення процедури приватизації та укладення Договору №5574-В-С здійснювалося у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII (надалі - Закон №2269), який набрав чинність з 07.03.2018 року. Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону №2269 спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Аналогічна за змістом норма була закріплена в ст.30 чинного до 07.03.2018 року Закону України «Про приватизацію державного майна».

Вважає, що позовна заява в частині позовної вимоги до ФОП ОСОБА_3 та Управління про визнання недійсним Договору №5574-В-С підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Також, заявлено про застосування строку позовної давності, виходячи з наступного.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб`єктів цивільних прав. Якщо відновлення порушеного суб`єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу.

Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб`єктивне право або юридичний обов`язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб`єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку захист порушеного матеріального права. Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Крім того, відповідно до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вирішено здійснити відчудження нежитлових приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які перебували в оренді ФОП ОСОБА_3 (після одруження прізвище змінено на ОСОБА_7 ) та які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Відповідно до ч.17 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством.

Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

На виконання даного рішення укладений Договір №5574-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , посвідчений 31.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С).

Так, на час прийняття Харківською міською радою рішення від 26.10.2016 № 412/16 та на час укладання договору від 06.02.2016 № 5548-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень правовідносини з приватизації комунального майна регулювалися Законом України від 06.03.1992 № 2171-ХІІ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

7.03.2018 набрав чинність Закон України від 18.01.2018 № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна". Пунктом 8 розділу V якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 2171. Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна. Зокрема, частиною другою статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Отже, нормами частини другої статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у відповідності до частини першої статті 258 ЦК України встановлено спеціальну (скорочену) позовну давність у три місяці порівняно з загальною позовною давністю, яка за статтею 257 ЦК України складає 3 роки. Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України від 18.01.2018 № 2269 "Про приватизацію державного і комунального майна" (з 07.03.2018) позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Отже у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівліпродажу об`єкта малої приватизації після набрання чинності зазначеним Законом (з 07.03.2018), до таких позовних вимог підлягає застосуванню спеціальна (скорочена) позовна давність у три місяці незалежно від дати укладання такого договору або дати прийняття органом приватизації рішення про приватизацію об`єкта нерухомого майна.

Позивач був обізнаний з реквізитами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5574-В-С, укладеного між Управлінням та ФОП ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-ВС), складом сторін даного правочину, його предметом та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно власника Спірного майна, виходячи з листування з Харківскьою міською радою, а саме в рекзультаті листування за колективним зверненням від 30.01.2019.

Також, додатком до колективного звернення від 30.01.2019 є реєстр присутніх на зборах місцевих мешканців, згідно номерів квартир багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в якому навпроти квартири АДРЕСА_5 зазначений позивач, ОСОБА_1 , а також міститься його особистий підпис.

Вказаний письмовий доказ підтверджує факт обізнаності позивача про дату та правову підставу набуття ОСОБА_2 права власності на Спірне майно щонайменше за станом нам 30.01.2019 року. Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення справи з огляду на приписи статей 258, 261 та 267 ЦК України, а також частини 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». прокурором при звернені 06.12.2019 з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, скасування запису про державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163 та зобов`язання ОСОБА_9 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, пропущено тримісячний (спеціальний (скорочений) строк позовної давності, визначений частиною другою статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII.

Виходячи з наведеного, пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрім того, 11.12.2025 через систему «Електронний суд» представником ФОП ОСОБА_2 адвокатом Рижковим І.П. подано заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив про те, що позовна заява ОСОБА_1 містить дві позовні вимоги, однією з яких є вимога визнати недійсним договір № 5574-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , укладений між Управлінням та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С).

Вважає, що позивачем за вказаною позовною вимогою пропущено позовну давність, пропущено без поважних причин, тому до вказаної позовної вимоги, в разі визнання судом позовної вимоги обґрунтованою, мають бути застосовані наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), виходячи з наступного.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Але ч. 1 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

На час прийняття Харківською міською радою рішення від 21.06.2017 №691/17 правовідносини з приватизації державного та комунального майна регулювалися Законом України від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» (надалі - Закон № 2163) та Законом України від 06.03.1992 р. № 2171-ХІІ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (надалі - Закон № 2171).

07.03.2018 року набрав чинність Закон України від 18.01.2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» (надалі - Закон № 2269), пунктом 8 розділу V якого визнано такими, що втратили чинність, Закон № 2163 та Закон № 2171. В преамбулі Закону № 2269 вказано, що останній регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АР Крим. Тобто, Закон № 2269 є новим нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері приватизації державного та комунального майна, і тому з його прийняттям втрачають чинність закони, які регулювали ці правовідносини раніше, а саме Закони № 2171 та № 2163.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці. Отже, абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 у відповідності до ч. 1 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну, скорочену позовну давність порівняно з загальною позовною давністю, яка за ст. 257 ЦК України складає три роки.

Таким чином, Договір №5574-В-С, який був підписаний сторонами 31.05.2018 року, укладався після набрання чинності Законом №2269, а завершення процедури приватизації відбулося 31.05.2018 року, що підтверджується зазначеним в преамбулі Договору №5574-В-С наказом Управління «Про оформлення договору купівліпродажу» №175 від 31.05.2018 року, який свідчить про завершення процедури приватизації та перехід до стадії оформлення договору купівлі-продажу об`єкту приватизації.

До позовної вимоги про визнання недійсним Договору №5574-В-С підлягає застосуванню спеціальний строк позовної давності, який передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 та складає три місяці.

Верховний Суд в постанові від 20.04.2021 р. у справі № 922/1030/20 зазначив, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (п. 26).

Про укладення між Управлінням та відповідачем Договору №5574-В-С та державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_10 позивач дізнався щонайменше 30.01.2019, оскільки ОСОБА_1 підписав колективне звернення мешканців багатоквартирного житлового будинку літ. А-6 за адресою: АДРЕСА_2 , адресоване керівнику Харківської місцевої прокуратури №1, яке було перенаправлено адресатом для розгляду та надання відповіді заявниками до Харківської міської ради.

Зі змісту колективного звернення вбачається, що особи, які його підписали, були обізнані з реквізитами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5574-В-С, укладеного між Управлінням та ФОП ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С), складом сторін даного правочину, його предметом та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно власника Спірного майна.

Враховуючи викладене, строк позовної давності для позивача в частині його позовної вимоги про визнання недійсним Договору №5574-В-С сплив 31.04.2019 року.

Натомість позовна заява подана ним до суду наприкінці 2024 року, тобто майже через п`ять років.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Треті особи: приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, надані слідчим матеріали кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017, та належним чином завірені копії документів, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини

На підставі договору №5574-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , укладеного між Управлінням та ФОП ОСОБА_3 та посвідченого 31.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №1643 (надалі також - Договір №5574-В-С), ОСОБА_6 набула право власності на нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано 18.06.2018.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради зареєстровано за реєстраційним номером ХК051200826101 від 26.08.2020 повідомлення про початок виконання будівельних робіт за об`єктом «Реконструкція салону краси (нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб) в будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 ».

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради зареєстровано за реєстраційним номером ХК101201029319 від 29.10.2020 декларацію про готовність до експлуатації об`єкта «Реконструкція салону краси (нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб) в будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 .

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.01.2021 зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ в літ. «А-6», загальною площею 95,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, право власності на нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 набула на підставі Договору №5574-В-С, укладеного з Управлінням.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та ін.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно частин 1-5 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з ст. 11, ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Перелік таких приміщень не є вичерпним.

Виходячи з положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.03.2004 року у справі № 4-рп/2004 зазначив, що аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), потрібно виходячи з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У рішенні від 09.11.2011 року у справі № 14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на

її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

З наведених норм також випливає, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Отже, у багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватись і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19), від 15.05.2019 року у справі № 461/889/13-ц (провадження № 14-636цс18).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься вони до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 року у справі № 906/1169/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року у справі № 552/7636/14-ц дійшла висновку, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку":

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;;

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Тобто, до загального та неподільного майна відносяться виключно допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку та його технічне обладнання, і не відносяться окремі нежилі приміщення.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б могли свідчити про те, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку.

У свою чергу позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовними вимогами, в обгрунтування позовних вимог зазначив про те, що співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень, поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Проаналізувавши викладене, вважає, що зазначене вище приміщення підвалу входить до переліку допоміжних приміщень будинку, так як в ньому знаходиться внутрішньобудинкова система інженерного забезпечення житлового будинку, а також зона безпеки під ліфтовою шахтою, що підтверджується листом наданим юридичним департаментом ХМР спільно з іншими виконавчими органами міської ради, останнє за своїм статусом є об`єктом праві спільної сумісної власності та належить всім співвласникам житлового будинку.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій.

Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Враховуючи викладене, вважає, що Відповідач 1, без буд-якої правової підстави, самовільно зайняла приміщення загальною площею 32,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . та які остання має звільнити.

Інтерес позивача полягає у тому, щоб мати право та можливість користуватись допоміжними приміщеннями, співвласником яких він є на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно з частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Непорушність права власності закріплено також ст. 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої - ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 року (провадження № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

З положень ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України слідує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі ст. 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої (Постанова ВП ВС від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Тоді спірне приміщення, законним володільцем якого є співвласники будинку в особі позивача, як вважає останній, в даному випадку належний та ефективний спосіб захисту права ОСОБА_1 повинен був полягати у витребуванні такого майна незалежно від добросовісності останньої на підставі статті 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція про витребування допоміжних підвальних приміщень в кінцевого власника викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 461/4259/18.

У свою чергу, судом враховано, що матеріалами справи не підтверджено, що спірні приміщення відносяться до категорії приміщень загального користування (у тому числі допоміжних).

Наявність вказаних інженерних комунікацій у спірних приміщеннях, зокрема, підвалу, ліфтової шахти тощо, матеріалами справи не підтверджено.

Жодних доказів, що вказані приміщення мають статус допоміжних, що їх функціональне призначення полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців під час судового розгляду справи також не надано.

З огляду на фактичні обставини, встановлені судом, з наданих позивачем доказів неможливо дійти висновку про належність спірних приміщень до допоміжних.

Про призначення експертизи для визначення статусу спірних приміщень за своїм функціоналом як допоміжних, сторона позивача також не заявляла.

Щодо обраного способу захисту порушеного права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ІІК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права. за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

За змістом ч.2, 3 ст.4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 цього Закону управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно п.2 ч.4 ст.6 цього Закону співвласники мають право: брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.

Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

В силу приписів ч.1 ст.10 Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

П.1, 3 ч.2 цієї статті Закону передбачено, що до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про:1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 року №2866-III спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Таким чином, є недоведеним, що спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками входять до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеними для його обслуговування, а, відтак, є спільною власністю співвласників означеного будинку. Доказів того, що у будинку створювалося об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, від імені яких діє позивач як уповноважена особа та власник квартири у багатоквартирному житловому будинку, який і звернувся за захистом порушених прав мешканців, матеріали справи також не містять.

У постанові ВП ВС від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначено, що застосування конкретного способу захисту права залежить від того, чи може він забезпечити реальне поновлення права. Якщо закон передбачає кілька способів, суд має обрати той, який є найбільш ефективним у розумінні Статті 13 Конвенції.

У справі № 910/11433/17 ВП ВС чітко зазначила, якщо право власності ОСББ на допоміжне приміщення порушене реєстрацією за іншою особою, то належним та ефективним способом захисту є саме витребування майна (віндикація), а не «скасування рішень» чи «визнання недійсними договорів» без витребування.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови: від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22; від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути не лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

У Постанові Великої Палати ВС від 15 травня 2019 року у справі № 522/1029/18 зазначено, що право спільної власності на допоміжні приміщення виникає в силу закону з моменту придбання квартир.

Суд застосував принцип «легітимних очікувань» власників квартир на користування всім будинком. Жодної додаткової реєстрації права власності на допоміжні приміщення в т.ч. хол та електрощитову за співвласниками не потрібно для подання позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що за наявності державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем належним способом захисту є віндикаційний позов, а інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними. Зокрема, у постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц виснувала про те, що: "У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Як рекомендує абз.5, п.10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України".

У свою чергу, слід також зазначити наступне.

В обгрунтування позову сторона позивача посилається на статус спірного приміщення, як допоміжного.

Так, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиро наймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (включно з допоміжними), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

За змістом ст.5 цього Закону державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

За змістом ч.1, 4 ст.26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості. Реквізитами адреси є: 1) назва держави (Україна); 2) назва адміністративно-територіальної автономії у складі України - для об`єктів, розташованих на території Автономної Республіки Крим; 3) назва області (крім Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя); 4) назва району - для населених пунктів районного підпорядкування; 5) назва населеного пункту, а для об`єктів, розташованих за його межами, - назва найближчого населеного пункту (об`єднаної територіальної громади), розташованого у межах відповідного району (об`єднаної територіальної громади); 6) назва гідрографічного, соціально-економічного, природно-заповідного або іншого подібного об`єкта (за наявності); 7) назва вулиці, площі, майдану, шосе, проспекту, бульвару, алеї, провулку, узвозу тощо (далі - вулиця) (за наявності); 8) номер об`єкта (будинку, будівлі, споруди); 9) номер корпусу - для об`єктів, які складаються з декількох корпусів; 10) номер квартири, гаражного боксу, машиномісця, іншого житлового та нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна (за наявності).

Відповідно до п.4 постанови КМУ від 12 травня 2023 р. № 488» Деякі питання проведення технічної інвентаризації» до об`єктів нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації та на які за результатами технічної інвентаризації виготовляються інвентаризаційні справи, матеріали технічної інвентаризації і технічні паспорти належать: 1) житлові будинки квартирного типу різної поверховості, житловий комплекс гуртожитку; 2) квартири; 3) жилі кімнати, жилі блоки та жилі секції у гуртожитках, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах; 4) житлові будинки садибного типу; 5) виробничі будівлі, будівлі і споруди громадського та виробничого (зокрема сільськогосподарського) призначення та їх комплекси; 6) нежитлові приміщення та групи нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом нерухомого майна; 7) садові та дачні будинки; 8) гаражі, паркінги, машино-місця, які є самостійним об`єктом нерухомого майна; 9) захисні споруди цивільного захисту (далі - захисні споруди) та споруди подвійного призначення із захисними властивостями захисних споруд (далі - споруди подвійного призначення); 10) багатофункціональні будівлі для тримання засуджених та осіб, узятих під варту (блочного, казарменого та камерного типу установ виконання покарань та слідчих ізоляторів); 11) об`єкти незавершеного будівництва, щодо яких набуто право на виконання будівельних робіт; 12) господарські будівлі, які не є приналежністю до садибного, дачного або садового будинку; 13) інженерні споруди та лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури; 14) об`єкти нерухомого майна, що утворилися внаслідок поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли за результатами такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції закінчений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію.

Відповідно до п.1 Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 690 цей Порядок визначає процедуру присвоєння, зміни, коригування адрес об`єктів будівництва, будинків, будівель, споруд, окремих частин об`єкта, які є самостійними об`єктами права на нерухоме майно (квартир, гаражних боксів, машиномісць, інших житлових та нежитлових приміщень).

Оскільки окремі адреси допоміжним приміщенням за приписами вказаних нормативно-правових актів не присвоюються, вони не мають статусу самостійних об`єктів нерухомого майна

Правильність такої правової позиції підтверджується викладеним в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/48/20.

У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Судовому захисту в порядку статті 392 ЦК України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою допоміжне приміщення, як приналежність (частина 1 статті 186 ЦК України) не є та не може бути в силу своєї правової природи.

Допоміжні приміщення будинку (підвали, горища, сходові клітини, кладові тощо) становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону (частина 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", частина 2 статті 382 ЦК України) і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі позивача) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

Згідно із Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для реєстрації права власності на майно необхідно надати документи, що підтверджують право власності на це майно.

Оскільки допоміжні приміщення не є окремими об`єктами нерухомого майна та належать до спільного майна багатоквартирного будинку, право власності на допоміжні приміщення як на окрему, самостійну річ не виникає, правовстановлюючі документи на них відсутні, а відтак і державній реєстрації таке право власності не підлягає.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Таким чином, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно має наслідком припинення такого права, без скасування державної реєстрації такого права порушене право позивача не буде відновлене, оскільки право власності позивача на спірні приміщення не вважатиметься припиненим.

Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок КЦС ВС щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Предметом Договору №5574-В-С є нежитлові приміщення підвальної частини №8, 8а, 8б, 9, 9а, 9б загальною площею 63,2 кв.м. в житловому будинку літ. А-6, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Укладання Договору №5574-В-С було завершенням процедури приватизації комунального майна територіальної громади м. Харкова на виконання рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 № 691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», про що зазначено в преамбулі вказаного Договору.

При цьому позивач не оспорює рішення Харківської міської ради, не пред`явив вимоги про скасування державної реєстрації прав, в тому числі, запису про державну реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію права власності, рішення приватного нотаріуса, на підставі якого зареєстровано право власності на нежитлові приміщення.

Оскільки позивачем не подано до суду доказів на підтвердження належності спірних приміщень до приміщень загального користування або допоміжних приміщень багатоквартирного будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 , то і не можна зробити висновок, що він був власником або співвласником спірних приміщень.

Окрім цього, як на правове обгрунтування своїх позовних вимог, позивач, серед іншого, посилається на приписи ст. 1212 ЦК України, згідно якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стосовно доводів позивача про протиправність зайняття ОСОБА_2 нежитлових приміщень більшої площі, з огляду на те, що, згідно з договором, відповідачем 2 передано у власність відповідачу 1 приміщення загальною площею 63, 2 кв.м., а не 95,6 кв.м. як зазначено в техпаспорті та в витягу, реєстрація змін до Державного реєстру щодо спірного об`єкту нерухомого майна проведена зі збільшенням його площі з 63,2 кв.м, до 102,9 кв.м., суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 здійснювалася реконструкція нежитлових приміщень з дотриманням вимог ч.1 ст. 36 та ч.1 ст. 39 Закону №3038, що підтверджується зареєстрованими Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради за № ХК051200826101 від 26.08.2020 повідомленням про початок виконання будівельних робіт та за № ХК101201029319 від 29.10.2020 декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, що підтверджує правові підстави зміни їх характеристик.

Реконструйовані нежитлові приміщення цокольного поверху №8, 8а, 9, 9а, 9б, 9в, 10, 11, ІІ, ІІа, ІІб, ІІв, ІІІ в літ. «А-6», загальною площею 95,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.01.2021. Тобто, після проведеної реконструкції змінилися характеристики нежитлових приміщень, в т.ч. площі, змінено поверховість з підвального на цокольний поверх, а також змінено нумерацію реконструйованих нежитлових приміщень.

Натомість, тлумачення позивачем нормативно-правового регулювання не характеризується юридичною вірогідністю та релевантністю за змістом цивільної доктрини за фактичними обставинами, які встановлені судом, та правовідносинами сторін, які склалися у даній справі.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року в справі № 487/1585/19: «… позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20)….».

Згідно ч. 1, ч. 4 ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін.

Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.».

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б давали можливість визначити характер спірних приміщень як допоміжних. Під час судового розгляду жодних доказів на підтвердження належності спірних приміщень до приміщень загального користування або допоміжних приміщень багатоквартирного будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_2 , суду також не надано.

Відомостей та доказів того, що в будинку створювалось Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, матеріали справи також не містять.

Відповідно, не можна вважати, що ОСОБА_1 є власником або ж співвласником спірних приміщень.

Підсумовуючи вищенаведене, позивачем не доведено факту порушення його прав як співвласника багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на спільне майно вказаного багатоквартирного будинку іншим співвласником цього багатоквартирного будинку - ОСОБА_2 .

Судом не встановлено, що відчуження приміщення позбавило би та порушило право ОСОБА_1 доступу до приміщення і створює ризик пошкодження або відключення комунікацій, що безпосередньо зачіпає право позивача, а вибуття спірного приміщення з володіння мешканців будинку на підставі спірного правочину порушує права спільної сумісної власності кожного співвласника, включаючи позивача.

А, відтак, судом не встановлено порушеного права чи інтересу позивача ОСОБА_1 як фізичної особи, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Окрім того, стоорна позивача як на обгрунтування своїх позовних вимог, посилалась на матеріали кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017.

Судом досліджено надані на виконання ухвали суду оригінали матеріалів кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 та належним чином завірені копії відповідних документів.

Так, відповідно до витягу з кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 з УСБУ в Харківській області надійшли матеріали про виявлення протиправного діяння, відповідно до яких, встановлено, зловживання повноваженнями посадовими особами суб`єкта оціночної діяльності під час внесення недостовірних відомостей у звіт про оцінку пансіонату « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 10169,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_6 . Правова кваліфікація: ст. 365-2 ч. 3.

Отже, зазначені об`єкти нерухомості пансіонату «Комунальник» були об`єктами кримінального правопорушення.

Досудовим розслідуванням встановлено, що, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на час здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, право власності на нежитлові будівлі площею 10169,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , було перереєстровано від ТОВ «Український зодчій» на обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Терра Вілла», який на теперішній час залишається власником зазначених нежитлових приміщень.

Також, згідно матеріалів кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017, досудовим розслідуванням встановлено факт внесення недостовірних відомостей посадовою особою субєкта оціночної діяльності у звіт про оцінку пансіонату «Комунальник» площею 10169,1 кв.в., розташованого за адресою: АДРЕСА_6 . Покупцем виступило ТОВ «Український зодчій». Під час проведення огляду від 13.06.2017 слідчим та експертом встановлено, що оцінювачем ТБ «Євромаркет», яким складено звіт про оцінку пансіонату «Комунальник», не було включено у звіт певне майно пансіонату, яке було виявлено в ході проведеного огляду. Вказані дії призвели до суттєвого зниження вартості об`єкту приватизації.

Постановою т.в.о начальника відділення СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції Хальзова Д.І. кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017, закрито за відсутністю в діях невстановленої особи складу кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до витягу з ЄРДР № 42017221080000002 від 04.01.2017, виявлено, що працівники Товарної Біржі «Євромаркет», ТОВ «Український зодчій», ОК «ЖБК «Терра Вілла» внесли недостовірні відомості до документів щодо продажу нежитлових будівель пансіонату «Комунальник», розташованого за адресою: Харківська область, Вовчанський район, с. Петрівське, Вовчанський шлях, 13, щодо його ринкової вартості, суттєво її занизивши. Внаслідок чого з власності територіальної громади міста Харкова вказані будівлі були відчужені у приватну власність не за ринковою вартістю, як це передбачено чинним законодавством, чим громаді спричинені матеріальні збитки, що є тяжкими наслідками.

Таким чином, згідно матеріалів кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017, у провадженні СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області перебували матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017, за ознаками кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.

Під час досудового розслідування було встановлено, що працівники Товарної Біржі «Євромаркет», ТОВ «Український зодчій», ОК «ЖБК «Терра Вілла» внесли недостовірні відомості до документів щодо продажу нежитлових будівель пансіонату «Комунальник», розташованого за адресою: Харківська область, Вовчанський район, с. Петрівське, Вовчанський шлях, 13, щодо його ринкової вартості, суттєво її занизивши. Внаслідок чого з власності територіальної громади міста Харкова вказані будівлі були відчужені у приватну власність не за ринковою вартістю, як це передбачено чинним законодавством, чим громаді спричинені матеріальні збитки, що є тяжкими наслідками.

У подальшому, в ході проведення досудового розслідування, та шляхом вивчення матеріалів було встановлено, що у вказаній події відсутні ознаки кримінального правопорушення.

Постановою старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області старшим лейтенанта поліції Немерюка В.С. 10 липня 2025 року винесено постанову, якою кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Матеріали кримінального провадження стосувалися суто нежитлових приміщень (будівель), розташованих за адресою: АДРЕСА_6 .

У свою чергу, матеріали кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 не містять жодних документів, які б стосувалися предмета даного спору або ж вказаної у позові адреси спірного нерухомого майна чи, які б вказували або могли свідчити про протиправність дій відповідачки ОСОБА_2 .

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20). Суд погоджується із переконливими доводами відповідача та відхиляє твердження позивача, що зводяться до власного помилкового бачення обставин справи.

У матеріалах справи відсутні відомості та докази, які б доводили протилежне та беззастережно спростовували даний висновок суду. У даній справі судом надано відповіді на доречні аргументи сторін, здатні вплинути на вирішення спору. Інші доводи не є визначальними та вагомими, які б могли вплинути на правильність рішення у справі (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/135/22).

У статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 82 ЩІК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15- рп/20041.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «nonconcedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої принцип добросовісності. У статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

07.03.2018 року набрав чинність Закон України від 18.01.2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» (надалі - Закон № 2269), пунктом 8 розділу V якого визнано такими, що втратили чинність, Закон № 2163 та Закон № 2171.

В преамбулі Закону № 2269 вказано, що останній регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АР Крим. Тобто, Закон № 2269 є новим нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері приватизації державного та комунального майна, і тому з його прийняттям втрачають чинність закони, які регулювали ці правовідносини раніше, а саме Закони № 2171 та № 2163. Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Отже, абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 у відповідності до ч. 1 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну, скорочену позовну давність порівняно з загальною позовною давністю, яка за ст. 257 ЦК України складає три роки. Таким чином, Договір №5574-В-С, який був підписаний сторонами 31.05.2018 року, укладався після набрання чинності Законом №2269, а завершення процедури приватизації відбулося 31.05.2018 року, що підтверджується зазначеним в преамбулі Договору №5574-В-С наказом Управління «Про оформлення договору купівліпродажу» №175 від 31.05.2018 року, який свідчить про завершення процедури приватизації та перехід до стадії оформлення договору купівлі-продажу об`єкту приватизації.

До позовної вимоги про визнання недійсним Договору №5574-В-С підлягає застосуванню спеціальний строк позовної давності, який передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 та складає три місяці.

В силу приписів ч.2-5 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення суду.

За приписами статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21.

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст.ст.76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року в справі №127/13957/16-ц (провадження № 61-26417св18) викладена правова позиція, що «за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Стосовно доводів про те, що позовна вимога про визнання договору недійсним підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а не цивільного, суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, враховуючи характер спірних правовідносин, а також, враховуючи те, що судом також не було встановлено, що між сторонами існують правовідносини, які притаманні або ж стосуються господарської діяльності, правову природу юридичного спору у цьому випадку, суд вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а її вирішення у порядку цивільного судочинства є правильним.

З урахуванням викладеного та виходячи з обставин справи, беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, із урахуванням досліджених доказів, суд не встановив правових підстав для задоволення позовних вимог, відтак, у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову необхідно залишити за позивачами.

Суд бере до уваги позицію представника віповідача адвоката Рижкова І.П., який повідомив суду, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть подані до суду в строки, встановлені ч. 8 ст. 141 ЦПК України,

Керуючись ст.ст.15, 16, 369, 382 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», про зобов`язання вчинити певні дії та визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 .

Відповідач: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 .

Відповідач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ЄДРПОУ 14095412, адреса місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 16.

Третя особа: приватний нотаріус Саутенко Наталія Владиславівна, РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: м. Харків, вул. Університетська, 9.

Третя особа: Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7.

Третя особа: Інспекція державного архітектурно будівельного контролю Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489010, адреса місцезнаходження: 61003, м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 7.

Третя особа: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», ЄДРПОУ 334467793, адреса місцезнаходження: 61052, м. Харків, вул. Конторська, 35.

Повний текст рішення суду складено та проголошено о 13 год. 15 хв. 10 червня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева