Ухвала суду № 137302323, 09.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3932/24

Провадження № 1-кп/204/393/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12024041680000074, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.01.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, не одруженого, раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,ч. 2 ст. 307 КК України,

УСТАНОВИВ:

Чечелівським районним судом міста Дніпра здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.

У судовому засіданні прокурор подала суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який обумовлений тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, санкції яких передбачають виключне покарання у вигляді позбавлення волі. Наявні достатні підстави вважати, що враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_5 усвідомлює невідворотність покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, а тому з метою уникнення відповідальності може переховуватися від суду. Також ОСОБА_5 постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв`язків не має, що вказує на можливість переховування. За вказаних підстав прокурор звернулася до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченому.

У судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.

Захисник обвинуваченого у судовому засіданні зазначив, що в котрий раз подане прокурором клопотання є необґрунтованим. ОСОБА_5 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, намірів переховуватися від суду не має. У зв`язку з викладеним захисник просив змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений у судовому засіданні думку захисника підтримав.

Суд, заслухавши клопотання прокурора, заперечення сторони захисту, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, доходить таких висновків.

Вимогами ч.ч.1-3 ст. 331КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого судом також ураховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

При цьому, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України та враховано судом при вирішенні клопотань учасників судового провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема: запобігання спробам обвинувачених переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Підставою для продовження запобіжного заходу в силу вимог ст. 199 КПК України, є обставини, які свідчать про те, що ризики які виправдовують тримання особи під вартою не зменшились та відсутня можливість завершення судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали.

У контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні тяжких кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним придбанням, зберіганням з метою збуту, збутом психотропних речовин, а також незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту особливо небезпечних наркотичних речовин та психотропних речовин у великих розмірах, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією майна, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого у разі зміни запобіжного заходу на більш м`який. При цьому, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув`язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.

Також, вирішуючи клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд враховує, що ОСОБА_5 характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків, роботи та стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження.

Аналізуючи твердження сторони захисту про наявність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, яке у даному випадку обґрунтовано наявністю постійного місця проживання, слід вказати, що сама по собі наявність зареєстрованого, постійного місця проживання не є таким фактором, який на достатньому рівні здатен стримати та забезпечити поведінку належну поведінку обвинуваченого,у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не має намірів переховуватись, іншим чином перешкоджати судовому розгляду, судом не приймаються оскільки по своїй суті є запереченням вказаного ризику та нічим не підтверджено.

Відтак твердження сторони захисту судом не приймаються.

Окрім того, при оцінці ризику переховування, судом враховано, що на території України запроваджено та діє воєнний стан, що суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Отже, суд уважає, що ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності на даний час реально існує та своєї актуальності не втратив.

Таким чином, аналізуючи в сукупності встановлений судом ризик, особу обвинуваченого, а також обставини кримінального провадження, суд уважає, що запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого під вартою є співмірним існуючому ризику, ураховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого. При цьому, достатніми та належними підставами продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не лише очікування розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками звільнення обвинуваченого та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, то ураховуючи ступінь суспільної небезпечності інкримінованих обвинуваченому злочинів, ураховуючи наявність ризику переховування, який є існуючим та своєї актуальності не втратив, ураховуючи стадію судового розгляду (закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами, перехід до судових дебатів), з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого у ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що на даний час інші більш м`які запобіжні заходи, нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 , а тому вважає за доцільне продовжити обвинуваченому раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обставин, які є перешкодою для продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.

Таким чином, розглянувши питання про можливість застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, суд дійшов висновку, що на даній стадії судового розгляду застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу є недоцільним.

Також слід зазначити, що наведені стороною захисту доводи не спростовують наявності у даному кримінальному провадженні ризику, який зумовлює необхідність продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу, а також не вказують на можливість на даному етапі судового розгляду, з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, та забезпечення виконанням процесуальних обов`язків, застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, відтак клопотання сторони захисту про міну запобіжного заходу на домашній арешт задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд уважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року, судом з урахуванням: вимог ч.ч. 4, 5 ст.182 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зменшено заставу стосовно обвинуваченого до 40прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133120 гривень.

За висновком суду, ураховуючи обставини, інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, визначений розмір застави відповідає критеріям справедливості співмірності (пропорційності), забезпечить досягнення її мети, адже розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Таким чином, ураховуючи усі вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що раніше визначений розмір застави у розмірі 133120 грн., слід залишити незмінним.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_5 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 07 серпня 2026 року включно.

Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 133120 грн.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 133120 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У випадку внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 07 серпня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який відмовити.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 11.06.2026.

Суддя ОСОБА_1