Рішення № 137301450, 08.06.2026, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1808/25

Провадження № 2/172/784/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2026 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Філіппова Є.Є. за участі секретаря судового засідання - Лук?яненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дубовиківська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Осипенко А.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на наступні обставини.

18 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що 18.04.2018 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис №223.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24.06.2021 року шлюб між сторонами було розірвано.

Після розлучення, за усною домовленістю із відповідачкою, їх спільний син з липня 2023 року постійно проживав, і на сьогоднішній день постійно проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач повністю опікується інтересами і потребами дитини - сина ОСОБА_5 , піклується про нього, займається його вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини, син відвідує дитячий садок за місцем проживання в смт. Карнаухівка, про що свідчить характеристика з дитячого садка від 31.01.2025 №08.

Згідно довідки від 27.09.2024 №24 зазначено, що згідно бухгалтерського обліку в період з липня 2023 року по серпень 2024 року ОСОБА_1 було сплачено 2015 грн. за харчування в закладі дошкільної освіти свого сина ОСОБА_4 .

Позивач ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дитиною. Відповідачка проживає за 150 км. від сина в смт. Чаплине, Дніпропетровська область, про сина не піклується, не телефонує, його життям не турбується. Інколи син гостює у своєї матері та в подальшому через короткий проміжок часу повертається жити до позивача.

Син позивача відвідує Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти "ясла-садок" №42 "Вербичка" Кам`янської міської ради, про що свідчить характеристика та згідно якої заначено, що з липня 2023 року хлопчик відвідує дитячий садок, хлопчиком опікується батько - ОСОБА_1 , цивільна дружина, а також бабуся. Приводить до дитячого садка та забирає переважно батько.

Позивач повністю віддає дитині свою любов і турботу, велику увагу приділяє розвитку сина. Проживають вони в будинку, у сина є своя кімната, обладнана всіма необхідними речами. Окрім відвідин навчального закладу, позивач з сином грають у розвиваючі ігри, проводять разом час та дозвілля, тощо.

Піклуючись про сина, його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток позивач постійно намагається говорити з відповідачем про її обов`язок піклуватися про сина, але відповідач стала ще більше погрожувати позивачу, що забере дитину собі, що вона краще знає як виховувати сина.

Відповідач - колишня дружина ОСОБА_6 (на цей час її прізвище ОСОБА_6 ) зловживає алкогольними напоями, за сином не дивиться, веде аморальний спосіб життя, тому позивач сина ОСОБА_5 виховує самостійно, він ходить до дитячого садка, проживає разом зі ним. Були випадки, коли колишня дружина ОСОБА_6 взяла до себе додому на декілька днів сина ОСОБА_5 та не повертала його. З липня 2023 року по цей час дитина проживає з позивачем, він займається його вихованням та піклуванням, син прив`язаний до нього, то вважаємо, що це повинно бути враховано та визначено місце проживання дитини з позивачем. Позивач ще раз наголошує, що спілкуванню відповідача з дитиною він не перешкоджає, але на сьогоднішній день, часті сварки з відповідачем, її незрозуміла поведінка, погрози відібрати дитину, ускладнюють виконання їх усних домовленостей. Син не готовий та не хоче проживати разом з матір`ю, оскільки вихованням сина здебільшого займався та займається позивач, у них з ним тісний зв`язок батька і дитини.З огляду на викладене просить суд визначити місце проживання дитини - сина ОСОБА_4 , разом із позивачем своїм батьком ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації або проживання. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачку.

31.07.2025 року ухвалою судді відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

05.11.2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Лащенка В.А. надійшла зустрічна позовна заява, де зазначено, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач (за зустрічним позовом) застосовуючи психологічні погрозі та фізичну силу змусив позивачку залишити їх спільне місце проживання - АДРЕСА_1 . З осені 2023 року син став проживати в будинку позивачки ОСОБА_2 , в якому вона проживає та який являється її власністю - АДРЕСА_2 . До цього часу залишається неузгодженими між сторонами питання, щодо реєстрації місця проживання їх малолітнього сина, так як відповідач по суті самоусунувся від виховання, утримання та догляду за ними. Реєстрація місця проживання сина проведена за місцем проживання відповідача, але реєстрацію місця проживання сина позивачка хоче провести у будинку який належить їй і в якому вона проживає. Вирішити дану проблему мирним шляхом відповідач відмовляється. На даний час, дитина є вихованцем дошкільного навчального закладу «Калинка» Дубовиківської сільської ради, Синельниківського району, Дніпропетровської області. Позивачка бажає, щоб син проживав з нею, так вона забезпечує його всім необхідним, постійно піклуюся за станом його здоров`я, має з ними психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Позивачкою створені всі належні умови для виховання та розвитку сина. Проживання дитини разом з матір`ю відповідає психологічним, моральним та фізичним його інтересам. Позивачка має можливість в повній мірі займатись його вихованням. Разом з тим позивачка не чинить і не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача (за зустрічним позовом) з сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена батьківського піклування. Спиртними напоями позивачка не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно добре відноситься до сина. На обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Просить визначити місце проживання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою - АДРЕСА_2 . Дозволити Дубовиківській сільській раді Синельниківського району, Дніпропетровської області, здійснити, без згоди батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстрацію місця проживання неповнолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою - АДРЕСА_2 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.

20.11.2025 року ухвалою суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дубовиківська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини.

25.11.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Осипенко А.В. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, де останній просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки він є необґрунтованим, недоведеним, і найголовніше - його вимоги не відповідають принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, а тому зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.

21.01.2026 року ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду .

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Осипенко А.В. через систему "Електорнний суд" подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом Лащенко В.А. через систему "Електорнний суд" подав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Кам`янської міської ради надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника третьої особи, надали висновок де зазначили, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2019 року народження разом з батьком ОСОБА_1 не доцільне.

Представник третьої особи Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника третьої особи, позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 (за зустрічним позовом) підтримав.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

18 квітня 2018 року сторони перебували у шлюбі зареєстрованому Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 223, який Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24.06.2021 року було розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим виконавчим комітетом Карнаухівської селищної ради м. Кам`янське Дніпропетровської області, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 15.

Згідно акту начальника відділу з питань інфраструктурного розвитку Карнаухівського старостинського округу Кам`янської міської ради №26/01-15 від 04.02.2025 року ОСОБА_4 , 2019 року народження зареєстрований та фактично проживає разом з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 з липня 2023 року.

Відповідно до характеристики КЗ "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №42 "Вербичка" Кам`янської міської ради №08 від 31.01.2025 року ОСОБА_4 , 2019 року народження відвідує даний комунальний заклад. Хлопчиком опікується батько ОСОБА_1 цивільна дружина батька, а також бабуся ОСОБА_10 . Приводить дитину до дитячого садочка та забирає переважно батько. У вихованні хлопчика активну участь приймає батько. Мати дитини на контакт з вихователями хлопчика та адміністрацією закладу дошкільної освіти не виходила.

Згідно довідки №24 від 27.09.2024 року КЗ "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №42 "Вербичка" Кам`янської міської ради в період з липня 2023 року по серпень 2024 року ОСОБА_1 було сплачено 2015 грн. за харчування в закладі дошкільної освіти свого сина ОСОБА_4 .

З інформації та документів, долучених до зустрічного позову вбачається, що дитина проживає з відповідачкою за первісним позовом позивачкою за зустрічним. Відповідачка за первісним позовом позивачка за зустрічним фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 разом з дітьми: ОСОБА_4 , 2019 року народження, ОСОБА_11 , 2021 року народження та ОСОБА_11 , 2023 року народження, що підстверджується актом старости Чаплинського с/о Дубовиківської сільської ради №156 від 05.08.2025 року.

Згідно довідки Комунального закладу дошкільної освіти загального розвитку (дитячий садок) "Калинка" №5/01-21 від 06.08.2025 року ОСОБА_4 , 2019 року народження з 2023 року по теперішній час є вихованцем даного дошкільного закладу. За час перебування дитини в закладі, зв`язок із вихователями підтримує мати ОСОБА_2 . За весь період перебування дитини в дошкільному навчальному закладі батько ОСОБА_1 жодного разу не з`явився і не цікавився успіхами та досягненнями дитини.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що між сторонами склалися спірні правовідношення щодо участі у вихованні дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради №8вих.-20/827 від 19.11.2025 року, орган опіки та піклування, вважає що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2019 року народження разом з батьком ОСОБА_1 не доцільне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів згідно ч.1 ст.4 ЦПК України.

За правилами ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відносини, що виникають у процесі визначення місця проживання дитини, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, ратифікованими Україною, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини діти мають право на належне спілкування та допомогу. Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України батьки повинні поважати дитину; ст. 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.

Згідно положень ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Такі ж гарантії для батьків, що проживають окремо від дітей, та для самих дітей, встановлені ст.15 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ч. 4-6 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р., зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-XII від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 7 СК України, суд при розгляді таких справ, повинен максимально можливо враховувати інтереси дитини.

Також відповідно до положення ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З точки зору закону одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1).

Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Суд вважає, що на даний час проживання дитини з матір`ю, яка фактично проживає з нею, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачка за первісним позовом спілкуванню батька з сином не перешкоджає.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками.

Частиною 1 ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року № 1871-IX задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

З огляду на вищенаведене та приймаючи до уваги ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, диференційовану прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, а також те, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю сприятиме інтересам дитини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дубовиківська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою - АДРЕСА_2 .

Дозволити Дубовиківській сільській раді Синельниківського району, Дніпропетровської області, здійснити, без згоди батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстрацію місця проживання неповнолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою - АДРЕСА_2 .

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.Є.Філіппов