Ухвала суду № 137299547, 10.06.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування:

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018 Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

10.06.2026 Справа № 917/1017/26

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЄДЖЕР ПЛЮС" про скасування заходів по забезпеченню позову у справі №917/1017/26 ( вх. №7765 від 05.06.2026 року)

за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01001

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЄДЖЕР ПЛЮС", вул. Довженка, 2 Ж, м. Полтава, 36002,

про стягнення заборгованості у розмірі 537 132,36 грн, -

Суддя Тимощенко О. М.,

Секретар судового засідання Сьомкіна А. В.

Представники учасників справи:

Від позивача: Кручко О. М.,

Від відповідача: Шендрик С.І.

Обставини справи: в провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/1017/26 за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЄДЖЕР ПЛЮС" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 537 132,36 грн, з яких:

- за договором управління активами (майном) від 22.07.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №1174) розмір основної заборгованості становить - 115 936,10 грн, інфляційних нарахувань - 1 332,83 грн, пені - 5 694,65 грн, 10% річних - 1 560,19 грн, штрафу 7% - 5 395,73 грн;

- за договором управління активами (майном) від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2266) розмір основної заборгованості становить - 98 423,76 грн, інфляційних нарахувань - 1 131,52 грн, пені - 4 834,47 грн, 10% річних - 1 324,51 грн, штрафу 7% - 4 580,68 грн;

- за договором управління активами (майном) від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2264) розмір основної заборгованості становить - 59 709,99 грн, інфляційних нарахувань - 1 384,11 грн, пені - 6 508,38 грн, 10% річних - 1 783,12 грн, штрафу 7% - 4 179,69 грн;

- за договором управління активами (майном) від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2267) розмір основної заборгованості становить - 182 608,08 грн, інфляційних нарахувань - 4 232,95 грн, пені - 18 626,02 грн, 10% річних - 5 103,02 грн, штрафу 7% - 12 782,56 грн.

22.05.2026 року позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС", які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру суми позовних вимог - 537 132,36 грн, судових витрат за подання позовної заяви у сумі 6 445,288 грн та заяви про забезпечення позову у сумі 1664,00 грн.

Необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову позивач обґрунтував тим, що кошти, які є у відповідача на момент пред`явлення позову, можуть зникнути, зменшитися за кількістю на момент виконання рішення. Відповідачем можуть бути вчинені дії на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду.

Ухвалою від 26.05.2026 року суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову (вх. №1056/26 від 22.05.2026 року). Наклав арешт на грошові кошти ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС", які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру суми позовних вимог - 537 132,36 грн, судових витрат за подання позовної заяви у сумі 6 445,288 грн та заяви про забезпечення позову у сумі 1664,00 грн, до вирішення спору по суті.

05.06.2026 до суду від відповідача надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову (вх. № 7765).

Ухвалою суду від 08.06.2026 року суд прийняв заяву ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС" про скасування заходів забезпечення позову у справі №917/1017/26 до розгляду та призначив судове засідання щодо розгляду заяви на 10.06.2026 року на 09:30 год.

У судовому засіданні 10.06.2026 року представник заявника підтримав клопотання про скасування заходів забезпечення позову; представник позивача заперечив проти задоволення заяви.

Розглянувши заяву ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС" про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.05.2026 по справі №917/1017/26, суд зазначає наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 р. у справі №909/526/18, від 21.01.2019 р. у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 р. у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 р. у справі №904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Під забезпеченням позову у даному випадку необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Верховний Суд вказує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 р. у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 р. у справі №922/599/19.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 р. у справі №910/6804/23, від 18.10.2023 р. у справі № 922/1864/23.

Разом з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 р. у справі №905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки: "- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21); - у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23)".

Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 р. у справі №905/446/22.

Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру - стягнення заборгованості у загальному розмірі 537 132,36 грн за договорами управління активами (майном) від 22.07.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №1174), від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2266), від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2264) та від 04.09.2025 року (зареєстрований в реєстрі за №2267).

Ухвалою від 26.05.2026 року суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову (вх. №1056/26 від 22.05.2026 року). Наклав арешт на грошові кошти ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС", які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру суми позовних вимог - 537 132,36 грн, судових витрат за подання позовної заяви у сумі 6 445,288 грн та заяви про забезпечення позову у сумі 1664,00 грн, до вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи ( п. 1 ).

Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Такий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 15.08.2019 із справи № 15/155-б, від 28.05.2025 у справі №916/4912/24 та від 06.08.2025 у справі № 910/15790/23.

У вирішенні доводів скаржника суд звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і скасовуються (можуть бути скасовані) в порядку, визначеному статтею 145 ГПК України. За клопотанням учасника справи суд також може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України).

Зазначене є додатковою гарантією прав учасника, який за умови виникнення, зміни та / або припинення певних обставин, вправі звернутися до суду та поставити на вирішення питання про скасування (чи заміну) відповідного заходу забезпечення позову.

Суд зазначає, що під час розгляду клопотання/заяви про скасування заходів забезпечення позову суд не оцінює законність та правомірність вжиття таких заходів забезпечення, а лише з`ясовує, чи потреба у забезпеченні позову відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Застосування конструкції скасування заходів забезпечення позову дозволяють вчасно реагувати на зміну чи припинення певних обставин, сприяючи захисту прав учасників процесу, однак не передбачає перегляду відповідної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову на предмет її правомірності (постанова ВС від 21.08.2025 року по справі № 904/4325/24).

Обґрунтовуючи заяву про скасування заходів забезпечення позову відповідач вказав на існування нових обставин, додаткових доказів, зміну обставин після винесення ухвали, надмірність заходу забезпечення та негативні наслідки арешту.

ТОВ "ВОЯДЖЕР" зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду. відповідач є діючою юридичною особою, здійснює господарську діяльність, має відкриті рахунки до кожного Договору управління активами, не перебуває у стані припинення чи банкрутства та не вчиняє дій щодо відчуження майна. Накладення арешту на грошові кошти товариства призведе до фактичного блокування виконання обов`язків управителя активів, переданих АРМА, що суперечить принципу співмірності заходів забезпечення позову. Матеріали заяви про забезпечення позову не містять доказів того, що відповідач перебуває у стані припинення, ліквідації, банкрутства, здійснює відчуження майна, закриває рахунки або вчиняє інші дії, спрямовані на уникнення виконання можливого судового рішення. Слід зазначити, що за кожним Активом, переданим в управління ведеться окремий бухгалтерський та податковий облік. Специфіка податкового та бухгалтерського обліку управління активами, переданими в управління на підставі нотаріально посвідчених Договорів полягає в тому, що за кожним Договором управління майном відкрито окремий банківський рахунок, ведеться самостійний бухгалтерський облік та присвоєно окремий податковий номер, як окремому об`єкту оподаткування відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Щодо неспівмірності застосованого заходу забезпечення позову відповідач вказав, що арешт рахунків паралізує діяльність управителя, оскільки останній продовжує виконувати функції управителя активів АРМА та здійснює господарську діяльність. Сума що стягується є значно меншою за обороти та активи, що підтверджується щомісячними звітами Управителя, які згідно умов договорів Управління надаються Установнику управління щомісяця. Застосований захід фактично обмежує виконання відповідачем покладених на нього державою функцій щодо управління арештованими активами. Накладення арешту на всі грошові кошти без визначення конкретних рахунків створює ризик блокування виконання договорів управління активами та фактично може призвести до негативних наслідків для активів, управління якими здійснюється в інтересах держави. Кошти, які обліковуються на окремих рахунках управління активами, не є власними коштами ТОВ "ВОЄДЖЕР ПЛЮС", а використовуються виключно для здійснення управління активами відповідно до умов договорів управління. Застосований захід забезпечення не забезпечує баланс інтересів сторін та є надмірним порівняно із заявленими вимогами.

Арешт коштів управителя АРМА створює ризик невиконання договорів управління та знецінення активів, переданих державою в управління, оскільки арешт фактично шкодить не лише відповідачу, а й інтересам держави, в інтересах якої здійснюється управління майном.

Таким чином, наслідки застосування заходів забезпечення є значно більш негативними, ніж потенційні ризики, на які посилається Позивач. Предметом спору у справі № 917/1017/26 є стягнення грошових коштів за Договорами управління активами, зокрема гарантійних платежів та штрафних санкцій. Водночас кошти, що перебувають на окремих рахунках управління активами, не є коштами, які можуть вільно використовуватись Відповідачем на власний розсуд, а мають спеціальне цільове призначення та використовуються виключно для забезпечення управління відповідними активами.

Наведені відповідачем у заяві доводи про те, що застосований у цій справі захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача є непропорційним заходом, який призводить до надмірного обмеження його прав і можливостей, порушує баланс інтересів сторін та права третіх осіб, а тому підлягає скасуванню, фактично спрямовані на переоцінку судового рішення (ухвали суду від 26.05.2026 року про забезпечення позову) та є намаганням домогтися інших висновків з тих самих питань, які б задовольняли відповідача, що є недопустимим.

Суд наголошує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала в тому числі висновок, що відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні ст. 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.

При цьому відповідач не зазначає про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, що в сукупності може свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Проаналізувавши пояснення заявника, суд дійшов висновку, що заявником не доведено, що на час постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову існували обставини, які не були відомі суду, але могли вплинути на результат вирішення заяви позивача або, що після постановлення вищевказаної ухвали суду потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Наведені представником відповідача обставини в обґрунтування підстав для скасування заходів забезпечення позову жодним чином не спростовують потреби у забезпеченні позову та не вказують, що з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Щодо посилання заявника на неспівмірність застосованого заходу забезпечення позову суд зазначає, що суд ухвалив накласти арешт не на всі грошові кошти відповідача, а лише у межах розміру суми позовних вимог (537 132,36 грн), судових витрат за подання позовної заяви у сумі 6 445,288 грн та заяви про забезпечення позову у сумі 1664,00 грн.

Також суд зазначає, що у разі наявності на одному або кількох рахунках боржника грошових коштів у розмірі суми, в межах якої ухвалою суду було накладено арешт, виконавець за заявою боржка знімає арешти з інших рахунків і боржник може використовувати їх у своїй господарській діяльності.

Отже, вжиті ухвалою від 26.05.2026 року заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

Відповідно, наведені заявником обставини не є підставою для скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом у даній справі.

Будь-яких інших обставин, які вказують на те, що потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджатиме належному виконанню судового рішення, не наведено.

Таким чином, оскільки не встановлено існування обставин, які в розумінні ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути підставами для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні ТОВ ВОЄДЖЕР ПЛЮС" (вх. № 7765 від 05.06.2026 р.) про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 145, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЄДЖЕР ПЛЮС" про скасування заходів забезпечення позову у справі №917/1017/26 ( вх. №7765 від 05.06.2026 року) - відмовити.

Повний текст ухвали складено та підписано 11.06.2026 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення судом та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимощенко