Рішення № 137299473, 09.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/203/26

За позовом: Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ 45839467, ел. пошта zem@omr.gov.ua тел. +38 048 705 9009)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» (65011, м.Одеса, вул.Успенська, 83/85, код ЄДРПОУ 45839467)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Драганова А.І.

Представники сторін:

Від позивача: Явченко Д.В.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Чабан ОО.- на підставі ордеру серії ВН №1395914 від 05.08.2024р.

Від третьої особи: Мельничук М.С. - в порядку самопредставництва, Буцан С.В.- в порядку самопредставництва;

В засіданні брали участь:

Від позивача: Явченко Д.В.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи: Буцан С.В.- в порядку самопредставництва;

Суть спору: Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Бриз Трейдинг» про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 26.02.2021р. у розмірі 1 863 156 грн 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 114126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пені у розмірі 86 017 грн 24 коп.

Ухвалою суду від 02.02.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/203/26, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.02.2026 р. Протокольною ухвалою суду від 24.02.2026р. судове засідання відкладено на 12.03.2026р. Ухвалою суду від 12.03.2026р. судове засідання відкладено на 31.03.2026р. Ухвалою суду від 31.03.2026. підготовче засідання відкладено на 16.04.2026р. Протокольною ухвалою суду від 16.04.2026р. закрито підготовче засідання, та призначено судове засідання щодо розгляду справи по суті на 12.05.2026р. Протокольною ухвалою від 12.05.2026р. оголошено перерву у судовому засіданні до 28.05.2026р. Ухвалою суду від 28.05.2026р. оголошено перерву у судовому засіданні до 08.06.2026р. Ухвалою суду від 08.09.2026р. повідомлено сторін про відкладення судового засідання на 09.06.2026р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач - Одеська міська рада, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, яка надійшла до суду 27.02.2026р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, позовні вимоги Одеської міської ради підтримує, просить їх задовольнити з підстав, наведених у поясненнях, які надійшли до суду 27.03.2026р.

Відповідач ТОВ «Бриз Трейдинг», проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 17.02.2026р. Крім того, просить суд зменшити розмір заявлений позивачем розмір пені на 99%.

Позивач у справі зазначає, що 26.02.2021р. між Одеською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Бриз Трейдінг» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:15:013:0023, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1/36, загальною площею 2,1767 га, для експлуатації і обслуговування виробничих будівель, строком на 20 років. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 26.02.2021 р. та зареєстрований в реєстрі за № 12.

Позивач зазначає, що відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.01.2026 р. № НВ-9920237782026 вказану земельну ділянку сформовано та зареєстровано 22.11.2019 р.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,1767 га, у тому числі по угіддях: землі під будівлями та спорудами промислових підприємств 2,1767 га.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору на земельній ділянці розташовано об`єкти нерухомого майна, що належать ТОВ «Бриз Трейдінг», а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774217151101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465281, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1562; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465278, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1561; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774214751101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465225, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1563; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465227, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1564.

Позивач відмітив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 21.01.2026 р. № 461144493 право власності на об`єкт нерухомого майна нежилу будівлю загальною площею 5 771,6 кв.м зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за № 1561 та № 1562 (РНОНМ: 1774217151101).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2026 р. № 461144626 право власності на об`єкт нерухомого майна склад загальною площею 153,4 кв.м зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за № 1563 та № 1564, а також технічного паспорту від 25.06.2025 р. № ТІ01:2785-9216-2064-0953, отриманого з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (РНОНМ: 1774214751101)

Позивач зазначає, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Як повідомляє позивач, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Бриз Трейдінг» умов укладеного між сторонами Договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати Одеська міська рада вже зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом в частині стягнення заборгованості за період з 01.12.2022 р. по 31.01.2024 р. та Господарський суд Одеської області дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Одеської міської ради у справі №916/3469/24.

Таким чином, на момент звернення до суду із даним позовом вже наявний висновок суду у справі № 916/3469/24 про стягнення з ТОВ «Бриз Трейдінг» заборгованості зі сплати орендної плати за Договором, інфляційних втрат, 3 % річних та пені за період з 01.12.2022 р. по 31.01.2024 р.

Втім, на твердження позивача, з квітня 2024 р. ТОВ «Бриз Трейдінг» не виконує обов`язки за Договором щодо сплати орендної плати, у зв`язку із чим за ним за перівод з 01.04.2024р. по 31.08.2025р. утворилась заборгованість у розмірі 1 863 156 грн 81 коп.

Внаслідок неналежного виконання Орендарем обов`язку зі сплати орендної плати Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на адресу відповідача ТОВ «Бриз Трейдінг» направлено претензію від 20.08.2025 р. № 01-12/563 щодо необхідності сплати заборгованості за Договором. Втім, заборгованість була непогашеною, що мало наслідком звернення до суду з даним позовом.

Позивач зазначає, що згідно з п. 4.1 розділу 4 Договору орендна плата за земельну ділянку площею 2,1767 га розрахована у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 941 313,39 грн на рік.

Відповідно до п. 4.2 розділу 4 Договору розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради відповідно до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством.

Умовами п. 4.3 розділу 4 Договору встановлено, що орендна плата сплачується рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного місяця).

Також, позивач, посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 4.7. розділу 4 Договору, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 114126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп. та пеню у розмірі 86 017 грн 24 коп.

Стосовно думки відповідача про те, що розрахунок заявленої суми у відповідний період мав здійснюватися з урахуванням рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 р. № 969-VIII, зі змінами внесеними рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 р. № 987-VIII, позивач зазначає, що дане рішення ради не стосується земельних правовідносин.

Щодо зменшення пені на 99% позивач зазначає, що нарахована Одеською міською радою пеня не є надмірно великою з урахуванням суми основної заборгованості, яка утворилась, та є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання відповідачем договірного зобов`язання та звертає увагу на те, що розмір нарахованої пені дорівнює 86 017 грн 24 коп., що становить приблизно 4 % від основної заборгованості.

У якості нормативного обгрунтування позову позивач посилається на приписи ч. 1 ст. 93, ст.ст. 96, 206 Земельного кодексу України, 15, 21, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 525, 526, 549, 610, 611, 615, 626, 628 Цивільного кодексу України.

Третя особа - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, повністю підтримує позицію Одеської міської ради та зазначає, що ТОВ «Бриз Трейдінг» неналежним чином виконує свої зобов`язання, а саме не сплачує орендну плату, чим порушує ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

Також, на твердження третьої особи, неможливість фінансової стабільності не може бути підставою для звільнення від виконання договірних зобов`язань.

Відповідач ТОВ «Бриз Трейдінг», не погоджується із позовними вимогами та зазначає, що подання нового позову про стягнення заборгованості за період з 01.04.2024 року по 31.08.2025 року відбулося фактично одразу після завершення відповідачем виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року у справі № 916/3469/24, а саме фактично одразу після завершення періоду розстрочення, не надавши відповідачу реальної можливості розпочати самостійне врегулювання відповідних платежів позасудовим шляхом або сформувати фінансовий ресурс для їх поетапного погашення.

З огляду на те, що судом у попередній справі вже було встановлено об`єктивну неможливість одномоментного виконання значних грошових зобов`язань, а також визначено реалістичний механізм їх поступового погашення, на думку відповідача, подання нового позову без надання розумного строку для добровільного врегулювання фактично нівелює встановлений судом баланс інтересів сторін.

Окрім того, на твердження відповідача, здійснюючи розрахунок основного боргу за Договором оренди землі, позивач не врахував рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 року №969-VIII, згідно з п. 2 якого на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії в установленому порядку, за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, орендарям (за виключенням орендарів, вказаних у пункті 1 цього рішення, та орендарів єдиних майнових комплексів) орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договорами оренди (з урахуванням її індексації).

За цих обставин, на думку відповідача, розрахунок суми основного боргу за Договором оренди землі має здійснюватися з урахуванням вищевказаного рішення міської ради, в частині нарахування орендної плати у період дії воєнного стану у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати.

На підставі вищевикладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, враховуючис всі викладені вище обставини, а також введення в Україні воєнного стану, що є надзвичайними, невідворотними та обєктивними обставинами для субєктів господарювання, відповідч просить суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені на 99%.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що 26.02.2021р. між Одеською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Бриз Трейдінг» (Орендар) укладено договір оренди землі (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець, на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №6492-VІІ від 16.09.2020р., передає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 2,1767 га, місце розташування: Одеська область, місто Одеса, вул. Хімічна, 1/36.

Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Орган, який зареєстрував земельну ділянку Відділ у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, дата державної реєстрації земельної ділянки 22.11.2019р, кадастровий номер 5110137300:15:013:0023.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 26.02.2021 р. та зареєстрований в реєстрі за № 12.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди земельна ділянка передається в оренду ТОВ «Бриз Трейдінг» для експлуатації і обслуговування виробничих будівель.

Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого цільового призначення. Вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (п. 5.2 Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка площею 2,1767 га, у тому числі по угіддях: - землі під будівлями та спорудами промислових підприємств - 2,1767 га.

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774217151101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465281, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1562; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465278, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1561; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774214751101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465225, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1563; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465227, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1564. Інженерне забезпечення від існуючих міських мереж (п. 2.2. Договору).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За приписами ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За ст. 6 зазначеного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.01.2026 р. № НВ-9920237782026 датою державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:15:013:0023 є 22.11.2019р.

Отже, між сторонами за Договором оренди землі склалися правовідносини, пов`язані з орендою земельної ділянки загальною площею 2,1767 га з кадастровим номером 5110137300:15:013:0023.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

За ст. 5 зазначеного Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами п. 3.1 Договору його укладено на 20 років, для експлуатації і обслуговування виробничих будівель.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини 1-3 ст. 21 цього Закону).

Крім того, згідно з п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата за земельну ділянку площею 2,1767 га, розрахована у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 947 313 грн 39 коп. на рік. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій безготівковій формі.

Відповідно до п. 4.2 Договору розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.

Положеннями п. 4.3 Договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998, код ЄДРПОУ 37607526, на рахунок Одержувача - ГУК в Одеській області (м. Одеса), № 11А468999980334 129812000015744, код бюджетної класифікації 18010600.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 2.3 Договору нормативна оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 18 826 267 грн 72 коп., згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси №218 від 19.01.2021р., складеного Відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру у Одеській області.

Пунктом 9.4.2. Договору оренди встановлено обов`язок Орендаря самостійно, щороку обчислювати суму орендної плати за станом на 1 січня, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки і не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою встановленою у порядку визначеному Податковим кодексом України (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земель у разі введення її в дію).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 27.02.2024 р. № НВ-5100454772024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:15:013:0023 складає 25 030 055 грн 75 коп.

Орендна плата за 2024 р. розрахована у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 1 251 502 грн 79 коп. (104 291 грн 90 коп. щомісячно).

Також, згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 14.03.2025 р. № НВ-5100575212025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:15:013:0023 складає 28 033 378 грн 27 коп.

Орендна плата за 2025 р. розрахована у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 1 401 668 грн 91 коп. (116 805 грн 74 щомісячно).

У ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Також, у ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України ).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно із ст. 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про оренду землі орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Як вже зазначалося вище, за умовами п. 4.3 Договору орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відтак, відповідач мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату не пізніше 30 числа кожного місяця, наступного за звітним, у розмірі, визначеному Договором.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повної оплати орендної плати за період з 01.04.2024р. по 31.08.2025р.

Крім того, відповідач, у відповіді на відзив, підтвердив наявність спірної заборгованості.

Разом з тим, в ході судового розгляду, відповідач частково оплатив заборгованість у загальному розмірі 105 000 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №142 від 23.02.2026р., №142 від 11.03.2026р., №142 від 15.04.2026р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Беручи до уваги добровільну оплату частини заборгованості, суд приходить до висновку про можливість закриття провадження у частині стягнення основної заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 105 000 грн.

Таким чином, залишок заборгованості становить 1 758 156 грн 81 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

На підставі наведеного вище, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 1 758 156 грн 81 коп. у повному обсязі.

Доводи відповідача щодо нарахування орендної плати у розмірі 50% в період воєнного стану з посиланням на рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 р. № 969 VIII, зі змінами внесеними рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 р. № 987-VIII, не беруться судом до уваги, так як дане рішення ради не стосується земельних правовідносин.

Відповідно до п. 4.7 Договору оренди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, стягується пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується Орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього Договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Із наданого позивачем розрахунку, вбачається що ним нараховано пеню у розмірі 86 017 грн 24 коп. за прострочення оплати з вересня 2024р. по липень 2025р., і даний розрахунок є вірним.

Щодо зменшення розміру пені суд зазначає наступне.

Господарський суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Дана позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18, від 16.10.2024р. у справі № 911/952/22.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 26.08.2021р. по справі №911/378/17 виснував, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно зі сталою судовою практикою, при вирішенні питання щодо стягнення пені, суд бере до уваги співвідношення ступеню виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 Цивільного кодексу України та в ст. 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Даний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20.

Разом з тим, у питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22.

Господарський суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права

Аналогічна позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 № 911/952/22.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 зазначено, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

На підставі всього наведеного вище, беручи до уваги тривалість прострочення сплати орендної плати, відсутність доказів погашення заборгованості до моменту звернення до суду з даним позовом, поведінку винної особи, розмір пені в порівнянні з розміром заборгованості з орендної плати, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені на 99% та стягнення з відповідача пені у розмірі, заявленому до стягнення, а саме- 86 017 грн 24 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає, що ст.:25 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 09.02.2021р. у справі №520/17342/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанову Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 Цивільного кодексу України ).

Визначене ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Згідно з п. 8.38 постанови від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Перевірив наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є правильним, у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 36 003 грн 26 коп. та інфляційні втрати в розмірі 114 126 грн 13 коп.

За таких обставин, беручи до уваги все зазначене вище, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. ст. 123, 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №916/203/26 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» на користь Одеської міської ради заборгованості з орендної плати за договором оренди землі від 26.02.2021р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 26.02.2021 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 12, у розмірі 105 000 грн.

2. Позовну заяву Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» про стягнення за договором оренди землі від 26.02.2021р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 26.02.2021 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 12, заборгованості з орендної плати у розмірі 1 758 156 грн 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 114 126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пені у розмірі 86 017 грн 24 коп. задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» (65011, м.Одеса, вул.Успенська, 83/85, код ЄДРПОУ 45839467) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691) за договором оренди землі від 26.02.2021р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 26.02.2021 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 12, заборгованість з орендної плати у розмірі 1 758 156 грн 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 114 126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пеню у розмірі 86 017 грн 24 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 191 грн 64 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 11 червня 2026 р.

Суддя Н.В. Рога