Рішення № 137299470, 09.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3286/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ КОНТРОЛ» (02152, м. Київ, просп. Тичини, буд. 20, код ЄДРПОУ 39886975, електронна адреса: bestofficeodesa@gmail.com)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" (65082, м. Одеса, Сабанєєв міст, буд.3, код ЄДРПОУ 31081743)

про стягнення

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" (65082, м. Одеса, Сабанєєв міст, буд.3, код ЄДРПОУ 31081743)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ КОНТРОЛ» (02152, м. Київ, просп. Тичини, буд. 20, код ЄДРПОУ 39886975, електронна адреса: bestofficeodesa@gmail.com)

про визнання недійсним договору

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Драганова А.

Представники сторін:

Від ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ»: не з`явився;

Від ТОВ «МРІЯ»: Ковальчук Р.М. - на підставі ордера серія АІ №1141901 від 12.08.2024р.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «РЕНТ КОНТРОЛ» звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "МРІЯ" про стягнення основного боргу у розмірі 721 000 грн, 3% річних у розмірі 12 503 грн 92 коп., інфляційних витрат у розмірі 45 830 грн 10 коп.

Ухвалою суду від 29.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3286/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.08.2024р.

14 серпня 2024р. до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "МРІЯ" до ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №ФП-30/07 від 30.07.2020р.

Ухвалою від 14.08.2024р. прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "МРІЯ" до ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №ФП-30/07 від 30.07.2020р. до провадження, об`єднано первісний позов ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» до ТОВ "МРІЯ" про стягнення основного боргу у розмірі 721 000 грн, 3% річних у розмірі 12 503 грн 92 коп., інфляційних витрат у розмірі 45 830 грн 10 коп. з зустрічною позовною заявою ТОВ "МРІЯ" до ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №ФП-30/07 від 30.07.2020р. в одне провадження в рамках справи №916/3286/24. Призначено підготовче засідання на 27.08.2024р.

Протокольною ухвалою від 27.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 17.09.2024р.

Протокольною ухвалою від 17.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 08.10.2024р. Протокольною ухвалою від 08.10.2024р. відкладено підготовче засідання на 14.10.2024р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2024р. клопотання ТОВ «МРІЯ» про призначення комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів по справі №916/3286/24 задоволено. Призначено у справі №916/3286/24 комплексну судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі №916/3286/24 зупинено до отримання Господарським судом Одеської області експертного висновку.

Ухвалою суду від 25.11.2024р. поновлено провадження у справі №916/3286/24 для розгляду клопотання (вх.№42072/24 від 21.11.2024р.) Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Підготовче засідання призначено на 05.12.2024р. Ухвалою суду від 05.12.2024р. відкладено підготовче засідання на 17.12.2024р. Ухвалою суду від 17.12.2024р. підготовче засідання відкладено на 24.12.2024р. Протокольною ухвалою від 24.12.2024р. Господарський суд Одеської області постановив направити матеріали справи №916/3286/24 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2024р. за наявними у справі матеріалами, провадження у справі зупинено до отримання Господарським судом Одеської області експертного висновку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2025р. поновлено провадження у справі №916/3286/24 та призначено підготовче засідання на 06.03.2025р. У судовому засіданні 06.03.2025р. судом оголошено перерву до 11.03.2025р. Ухвалою суду від 11.03.2025р. клопотання ТОВ «МРІЯ» про повторне направлення матеріалів справи №916/3286/24 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової почеркознавчої експертизи за матеріалами справи задоволено, з метою виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 14.10.2024р. про призначення у справі №916/3286/24 судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, повторно направлено Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової почеркознавчої експертизи за матеріалами справи №916/3286/24. Провадження у справі №916/3286/24 зупинено до отримання Господарським судом Одеської області експертного висновку та направлено матеріали справи №916/1268/24 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 25.11.2025 р. поновлено провадження у справі №916/3286/24, судове засідання призначено на 04.12.2025р. Ухвалою суду від 08.12.2025р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 11.12.2025р. Ухвалою суду від 14.01.2026р. повідомлено сторін про призначення підготовчого засідання у справі №916/3286/24 на 20.01.2026р. Ухвалою суду від 20.01.2026р. матеріали справи №916/3286/24 направлено для продовження проведення судової почеркознавчої експертизи та зупинено провадження по справі до отримання Господарським судом Одеської області експертного висновку.

07 квітня 2026р. до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта №1545-34-25 судової почеркознавчої експертизи від 02.04.2026р.

Ухвалою суду від 09.04.2026р. поновлено провадження у справі №916/3286/24. Підготовче засідання призначено 12.05.2026р. Ухвалою суду від 12.05.2026р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2026р. Ухвалою суду від 26.05.2026р. судове засідання відкладено на 02.06.2026р. Ухвалою суду від 02.06.2026р. оголошено перерву у судовому засіданні на 09.06.2026р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Представник ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" у судових засіданнях щодо розгляду справи по суті участі не приймав, хоча про місце, дату та час судових засідань Товариство було повідомлено належним чином. При цьому, клопотань про залишення позову без розгляду, відмову від позову до суду від позивача за первісним позовом не надходило, у звязку із чим суд вважає, що ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" свої позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" заперечує проти зустрічного позову ТОВ "МРІЯ" з підстав, викладених у відзиві на зустрічний позов, що надійшов до суду 29.08.2024р., запереченнях на відповідь на відзив на зустрічний позов, що надійшли до суду 13.09.2024р.

ТОВ "МРІЯ" проти позову ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ" заперечує з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві, відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, що надійшла до суду 10.09. 2024р.

Позивач за первісним позовом - ТОВ "РЕНТ КОНТРОЛ", в обгрунтування позовних вимог зазначає, що 30.07.2020р. між ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», як Позикодавцем, та ТОВ «МРІЯ», як Позичальником, укладено Договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП-30/07, відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу ( Позика), а останній зобов`язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2.1. Договору сума позики за даним Договором становить 721 000,00 грн.

За змістом п. 3.1. Договору сторонами узгоджено, що Позичальник зобов`язується повернути суму позики, вказану у п. 2.1. цього Договору, не пізніше 26 липня 2021 року.

Згідно п. 3.2. Договору строк, вказаний у п. 3.1. цього Договору, може бути продовжений за згодою сторін.

Як зауважив позивач, згоди на продовження строку повернення фінансової допомоги сторонами не досягнуто.

Відповідно до п. 3.3. Договору Позичальник має право за усною згодою Позикодавця повертати позику частково, різними сумами, раніше вказаного строку повернення, встановленого згідно п. 3.1. цього Договору.

Згідно п. 3.4. Договору по закінченні строку, вказаного в п. 3.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом однієї доби повернути суму позики, за різницею сум, повернутих згідно п. 3.3.

Пунктом 3.5. Договору погоджено, що Позика повертається шляхом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок Позикодавця.

Як зазначає позивач, на виконання прийнятих за Договором зобов`язань ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» перераховано на рахунок Позичальника суму позики у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 393 від 31.07.2020р. на суму 270 000,00 грн. із призначенням платежу : «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ.» ; № 394 від 03.08.2020р. на суму 380 000,00 грн із призначенням платежу: «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ.» ; № 395 від 06.08.2020р. на суму 71 000,00 грн із призначенням платежу :«Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ».

Натомість, за даними позивача, в узгоджені сторонами строки ТОВ «МРІЯ» не повернуто ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» суму фінансової допомоги, у зв`язку із чим, на підставі ст.ст.509, 525, 1046 Цивільного кодексу України, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з ТОВ «МРІЯ» заборгованість у розмірі 721 000 грн.

Крім того, позивач зазначив, що згідно ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.

Таким чином, керуючись ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 45 830 грн 10 коп. та 3% річних у розмірі 12 503 грн 92 коп., які також просить суд стягнути з Позичальника.

Щодо посилання ТОВ «МРІЯ» на недійсність Договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП-30/07 від 30.07.2020р., ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» зазначило, що фактично єдиною підставою визнання недійсним Договору є те, що його укладено колишнім керівником юридичної особи з перевищенням повноважень, визначених п.39.16 Статуту Товариства.

Але, як зазначає ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Статтею 44 вказаного Закону унормовано порядок укладення значних правочинів, зокрема, згідно частини 2 статті 44 рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Приймаючи до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/18506/16 щодо застосування норм права, а також фактичні обставини даної справи, ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» зауважило, що правовою основою отримання ТОВ «МРІЯ» поворотної фінансової допомоги є договір позики, відносини за яким регулюються ст.ст. 1046-1053 Цивільного кодексу України, та виходячи з цих норм очевидним є те, що позика є правочином, за яким позичальник приймає на себе зобов`язання з повернення одержаної у позику суми грошових коштів (суми позики) та відповідно несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання такого зобов`язання.

Тобто, позика за своєю правовою природою не є правочином щодо розпорядження майном господарського товариства, а відтак - до укладення договору позики (фінансової допомоги) не підлягають правозастосування підвищенні вимоги до укладання правочинів, що передбачені нормами та приписами ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Таким чином, на переконання ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», згода загальних зборів на укладення правочинів в разі від`ємного значення чистих активів товариства не є обов`язковою вимогою.

Крім того, аналізуючи судову практику, ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» зауважило, що договір може бути визнаний недійсним у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа - контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Натомість, звертаючись до суду разом з першою заявою по суті справи, ТОВ «МРІЯ» не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про факт недобросовісності та нерозумності в поведінці ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» як контрагента за Договором.

Обгрунтовуючи наявність у директора ТОВ «МРІЯ» Гавриленко В.В. повноважень на підписання Договору, ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» зазначило, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «МРІЯ» станом на 30.07.2020р. відсутні будь-які відомості про обмеження повноважень керівника Товариства, у зв`язку з чим ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» не могло бути обізнаним про будь-які обмеження повноважень у директора на укладення спірного Договору.

Водночас, позивач за первісним позовом звернув увагу на те, 01.08.2020р. між ОСОБА_1 ,як єдиним учасником ТОВ «МРІЯ», та ОСОБА_2 (яка на той час була директором товариства та від його імені підписала спірний Договір) укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «МРІЯ». Та того ж дня (01.08.2020р.) за Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «МРІЯ» ОСОБА_1 передано, а ОСОБА_2 прийнято частку у статутному капіталі ТОВ «МРІЯ» у розмірі 100%.

Враховуючи все викладене, позивач за первісним позовом вважає, що наявні підстави для стягнення з ТОВ «МРІЯ» заборгованості у розмірі 721 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 45 830 грн 10 коп. та 3% річних у розмірі 12 503 грн 92 коп.

ТОВ «МРІЯ» проти позову ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» заперечує, посилаючись на те, що Договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП- 30/07 від 30.07.2020р. від імені Позичальника - ТОВ «МРІЯ» було підписано директором товариства ОСОБА_2 .

Згідно п.39.16 Статуту ТОВ «МРІЯ» в редакції, затвердженій рішенням єдиного учасника №1-03/20 від 17.03.2020, до повноважень загальних зборів товариства відноситься прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину іншими органами управління Товариством, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 (п`ятдесят) % (відсотків) вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу (рішення щодо наведеного в цьому пункті питання, приймаються більшістю голосів усіх учасників, які мають право голосу з відповідних питань).

За п. 52 Статуту ТОВ «МРІЯ» до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням повнотою діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників та Наглядової ради та питань, які не можуть належати до компетенції директора у відповідності ло чинного законодавства.

Відповідно до п. 54.4 Статуту ТОВ «МРІЯ» до компетенції директора належить укладати будь- які правочини, а також змінювати та припиняти (розривати) такі правочини з урахуванням обмежень, передбачених Статутом.

За таких обставин, на думку позивача за зустрічним позовом, з викладеного чітко вбачається, що директор ТОВ «МРІЯ» мав право на вчинення правочину щодо отримання позики лише з урахуванням обмежень передбачених Статутом та за наявності рішення визначеного загальними зборами учасників ТОВ «МРІЯ».

Тобто, для вчинення директором Товариства правочину, необхідно, щоб вищий орган Товариства ухвалив необхідне рішення загальних зборів,

Як зазначає ТОВ «МРІЯ» відповідно до відомостей фінансової звітності Товариства форма №1-м «Баланс» на початку звітного періоду 2020 року результатом чистих активів було -632 500,00 грн, а на кінець 2020 року - 1 152 100,00 грн.

Тобто станом на дату укладення договору фінансової допомоги чисті активи були мінусовими, з огляду на зазначене для того щоб укласти договір позики необхідно було отримати протокол загальних зборів учасників товариства щодо уповноваження директора товариства ОСОБА_2 на підписання договору позики на суму 721 000,00 грн.

Посилаючись на положення ст.ст.92, 237, 238, Цивільного кодексу України, позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2021р. у справі № 910/10699/21, ТОВ «МРІЯ» зазначило, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

При цьому, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

Також, ТОВ «МРІЯ» зазначило, що Верховний Суд в постанові від 23.11.2021р. у справі № 911/604/19 дійшов висновку, що дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.

У разі встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання спірного правочину такий договір має бути визнаний недійсним. Про це йдеться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.06. 2020 р. у справі № 761/26618/15-ц.

Як зазначає ТОВ «МРІЯ» ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Одночасно, ТОВ «МРІЯ» зазначило, що має сумніви у тому, що зазначений Договір від імені Позичальника взагалі був підписаний ОСОБА_2 .

Після отримання Висновку експерта № 1545-34-25

судової почеркознавчої експертизи, складеного 02.04.2026р. експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно якого підпис від імені ОСОБА_2 в Договорі безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП- 30/07 від 30.07.2020р. виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою, ТОВ «МРІЯ», враховуючи зазначене, з урахуванням норм ч. 1 ст. 202, ч.ч.1-3 ст.203, ч.ч.1 та 3 ст.215 Цивільного кодексу України вважає, що наявні підстави для визнання Договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП- 30/07 від 30.07.2020р. недійсним.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що 30.07.2020р. між ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», як Позикодавцем, та ТОВ «МРІЯ», як Позичальником, укладено Договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП-30/07, відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу ( Позика), а останній зобов`язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2.1. Договору сума позики за даним Договором становить 721 000,00 грн.

Матеріали справи містять платіжні інструкції № 393 від 31.07.2020р. на суму 270 000,00 грн. із призначенням платежу : «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ.» ; № 394 від 03.08.2020р. на суму 380 000,00 грн із призначенням платежу: «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ.» ; № 395 від 06.08.2020р. на суму 71 000,00 грн із призначенням платежу :«Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно договору № ФП-30/07 від 30.07.2020р. Без ПДВ», на підтвердження перерахування ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» на користь ТОВ «МРІЯ» грошових коштів у розмірі 721 000 грн.

За змістом п. 3.1. Договору сторонами узгоджено, що Позичальник зобов`язується повернути суму позики, вказану у п. 2.1. цього Договору, не пізніше 26 липня 2021 року.

Згідно п. 3.2. Договору строк, вказаний у п. 3.1. цього Договору, може бути продовжений за згодою сторін.

Доказів продовження строку повернення фінансової допомоги матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 3.3. Договору Позичальник має право за усною згодою Позикодавця повертати позику частково, різними сумами, раніше вказаного строку повернення, встановленого згідно п. 3.1. цього Договору.

Згідно п. 3.4. Договору по закінченні строку, вказаного в п. 3.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом однієї доби повернути суму позики, за різницею сум, повернутих згідно п. 3.3.

Пунктом 3.5. Договору погоджено, що Позика повертається шляхом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок Позикодавця.

Позивач за первісним позовом - ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», посилаючись на невиконання ТОВ «МРІЯ» свого зобов`язання щодо повернення отриманих у якості безвідсоткової поворотної фінансової допомоги грошових коштів, звернувся до суду з позовом про стягнення позики у розмірі 721 000 грн. Натомість, ТОВ «МРІЯ» звернулося до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним Договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП-30/07 від 30.07.2020р., посилаючись як на підстави недійсності на підписання його директором ТОВ «МРІЯ» Гавриленко В.В. з перевищенням повноважень, наданих їй згідно з положеннями Статуту Товариства, а також на підписання цього Договору іншою особою ніж ОСОБА_2 .

Отже, першим питання, що постає перед судом, є дійсність Договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ФП-30/07 від 30.07.2020р.

Основні підстави визнання правочинів недійсними в Україні визначені Цивільним кодексом України.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України правочин є недійсним у разі недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, за якими :зміст правочину: він не повинен суперечити законодавству та моральним засадам суспільства; особи, які вчиняють правочин: вони повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарський суд зазначає, що при розгляді справи про визнання недійсним правочину, суд має дослідити обставини, що існували на момент укладення правочину, адже недійсність оцінюється ex tunc (з моменту укладення).

Крім того, правові наслідки виникають з моменту укладення, а не з дня набрання рішенням суду чинності. Аналогічна позиція міститься у постановах ВП Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №905/1227/17, від 13.07.2022р. у справі № 363/1834/17.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.04.2025р. у справі №924/971/23 уточнила, що недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні. При цьому суд має встановити саме факт порушення вимог статті 203 Цивільного кодексу України, а не лише наявність спору.

Суд зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Принцип свободи договору відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 Цивільного кодексу України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 Цивільного кодексу України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 Цивільного кодексу України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 Цивільного кодексу України, так і в статтях 229-233 Цивільного кодексу України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 Цивільного кодексу України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину.

Згідно наявного у матеріалах справи Висновку експерта №1545-34-25 судової почеркознавчої експертизи, складеного експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Поляковою О. 02.04.2026р., підпис від імені ОСОБА_2 в Договорі №ФП-30/07 безвідсоткової фінансової допомоги від 30.07.2020р. виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

За змістом статей 73, 104 ГПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях Цивільного кодексу України про договір. У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Отже, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц суд дійшов правового висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Таким чином, враховуючи Висновок експерта №1545-34-25, суд дійшов висновку про те, що Договір №ФП-30/07 безвідсоткової фінансової допомоги від 30.07.2020р. є неукладеним.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц і така практика є сталою.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За таких обставин, наявні підстави для відмови ТОВ «МРІЯ» у задоволенні позову про визнання недійсним Договору №ФП-30/07 безвідсоткової фінансової допомоги від 30.07.2020р. у звязку із невірно обраним способом захисту.

Щодо позовної заяви ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ» про стягнення з ТОВ «МРІЯ» заборгованості за Договором №ФП-30/07 безвідсоткової фінансової допомоги від 30.07.2020р. у розмірі 721 000 грн, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги позивача за первісним позовом, адже, як вже зазначалося вище, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Щодо стягнення з ТОВ «МРІЯ» інфляційних втрат та 3% річних, то у даному випадку ці вимоги є похідними від вимоги про стягнення основної заборгованості, отже, також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивачів як за первісним позовом - ТОВ «РЕНТ КОНТРОЛ», так і за зустрічним позовом - ТОВ «МРІЯ» у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ КОНТРОЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" про стягнення основного боргу у розмірі 721 000 грн, 3% річних у розмірі 12 503 грн 92 коп., інфляційних витрат у розмірі 45 830 грн 10 коп. - відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ КОНТРОЛ» про визнання недійсним Договору №ФП-30/07 безвідсоткової фінансової допомоги від 30.07.2020р. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 11 червня 2026 р.

Суддя Н.В. Рога