Рішення № 137299170, 11.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 Справа № 914/1204/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Техсервіс»,

до відповідача Державного підприємства «Львіввугілля»,

про стягнення заборгованості в розмірі 759 164,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Техсервіс» до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення заборгованості в розмірі 759 164,14 грн.

Ухвалою від 27.04.2026 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 652 800,00 грн за Договором поставки №194 від 10.06.2025. Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 150 000,00 грн. На основну суму заборгованості нараховано 60 507,37 грн пені, 11 851,30 грн 3% річних та 34 005,47 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача

Відповідач визнав позовні вимоги в частині основної заборгованості. В решті позовних вимог просить відмовити. Зменшити розмір мені на 90% в межах 6 ти місячного строку нарахування.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

10 червня 2025 року між Державним підприємством «ЛЬВІВВУГІЛЛЯ» (код ЄДРПОУ 32323256), як «покупцем» та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством «ТЕХСЕРВІС», як «постачальником» було укладено договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями №194, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити Товар, в порядку та на умовах, визначених у договорі, а саме Муфта зубчаста МЗ-11 за кодом ДК 021:2015, 42140000-2 Зубчасті колеса, зубчасті передачі та приводні елементи (надалі - Товар), а Покупець прийняти цей Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору, найменування, одиниці виміру і загальна кількість Товару, його номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації до Договору (далі «Специфікація»), яка є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 4.2 Договору, оплата за отриманий Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання Товару.

Оплату за Товар може здійснювати, як Покупець так і Вантажоодержувач.

На виконання умов Договору №194 від 10.06.2025, Постачальником на адресу Покупця, згідно інформації зазначеної у видатковій накладній №21 від 08.08.2025, було відвантажено Товар на загальну суму 802 800,00 грн.

Видаткова накладна №21 від 08.08.2025 підписана з обох сторін.

Постачальником для здійснення оплати надано Покупцю рахунок на оплату №21 від 08.08.2025 на суму 802 800,00 грн.

По факту відвантаженням товару, на виконання вимог статей 187, 201 Податкового кодексу України ТОВ НВП «ТЕХСЕРВІС» була складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна №4 від 08.08.2025 на суму 802800,00 грн, в тому числі ПДВ 133 800,00 грн.

Вищевказані обставини свідчать, що ТОВ НВП «ТЕХСЕРВІС» належним чином виконало свої зобов`язання за договором №194 від 10.06.2025.

З урахуванням п.4.2 Договору, граничним строком для здійснення оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної №21 від 08.08.2025 року є 19.09.2025.

Станом з 22.09.2025 за Покупцем рахується прострочена заборгованість по сплаті основного боргу у розмірі 802 800,00 грн.

Згідно інформаційного повідомлення банку про зарахування коштів №2920 від 04.11.2025 ДП «ЛЬВІВВУГІЛЛЯ» перерахувало частину заборгованості по договору №194 від 10.06.2025 в сумі 150 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав основну заборгованість.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно пункту 9.2 Договору передбачено, що у разі не досягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються в судовому порядку, передаються у відповідний Господарський суд України за місцем знаходження відповідача з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до чч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що відповідач порушив свої зобов`язання по Договору, не сплатив заборгованість в повному обсязі та визнав основну заборгованість, тому позовні вимоги в цій частині підставні та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 7.7 цього ж Договору за порушення строків оплати, зазначених у п. 4.2. Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі одинарної облікової ставки НБУ.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Отже, у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат і трьох відсотків річних і встановлено, що такий проведено вірно.

28 лютого 2025 року набрав чинності, а з 28 серпня 2025 року введено в дію Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», згідно ст. 17 якого з 28 серпня 2025 року втратив чинність Господарський кодекс України.

Нормою ч. 6 ст. 232 ГК України було передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано».

Тобто відповідно до цієї норми пеню за прострочення виконання зобов`язання, передбачену договором, можна було нараховувати або тільки протягом 6 місяців, або протягом іншого строку, який сторони зазначили в договорі.

Після втрати чинності ГК України договірні відносини переважно регулюються нормами Цивільного кодексу України. Тому зараз у питаннях застосування штрафних санкцій за договором слід керуватися перш за все параграфом 2 «Неустойка» глави 49 ЦК України. Так, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Неустойка у вигляді штрафу та пені є одним з видів забезпечення виконання зобов`язань. У параграфі 2 глави 49 ЦКУ немає норми про обмеження періоду нарахування неустойки 6 місяцями, як це було передбачено ст. 232 ГК України.

Обмеження за строком на підставі норми законодавства не застосовується.

Нарахування пені в позові було зроблено за період з 22.09.2025 по 21.04.2026, тобто вже в той період, коли норма ч. 6 ст. 232 ГК України втратила чинність.

Щодо звільнення від відповідальності за внаслідок відсутності видатків слід зазначити, що згідно ч. 2 ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

До того ж, в ст. 1 ЦК України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за отримані товари.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17р. у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.18р. у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.18р. у справі №12-46гс18.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою ВС у справі №911/4249/16.

Позивачем проведено нарахування пені відповідно до укладеного сторонами Договору та згідно норм чинного законодавства. Судоми перевірено розрахунок пені і встановлено, що такий проведено вірно.

Стосовно зменшення розміру неустойки суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, з наведених норм випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань.

Таке зменшення не є обов`язком суду.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів з метою одержання прибутку. Відповідач укладаючи спірний договір був обізнаний зі строками та умовами оплати за договором, а також розміром відповідальності за прострочення оплати.

На підтвердження обґрунтованості для зменшення розміру пені відповідач надав:

- звіт про фінансові результати за 2025 рік;

- баланс за 2025 рік;

- розшифровку кредиторської заборгованості на 31.12.2025;

- розшифровку з оплати праці на 31.12.2025;

- розшифровку з розрахунками з бюджету на 31.12.2025.

З долучених доказів вбачається, що фінансове становище відповідача є незадовільним та скрутним.

Діяльність відповідача має особливе значення в умовах правового режиму воєнного стану, а стягнення із нього значного розміру штрафних санкцій може створити ризики для його нормального функціонування, що в кінцевому результаті може позначитися на обороноздатності нашої держави.

Зважаючи на всі викладені вище обставини, з метою дотримання розумного балансу між інтересами сторін, а також з метою як недопущення набуття неустойкою ознак каральної санкції, так і не нівелювання її як санкції, котра носить компенсаторний характер, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем її розмір на 50 %, а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 30 253,69 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України, заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України, заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 9 109,97 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частковою

2. Зменшити розмірі пені на 50%.

3. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛЬВІВВУГІЛЛЯ» (80001, Україна, Шептицький р-н, Львівська обл., місто Сокаль, вулиця Хмельницького Б., будинок 26; ідентифікаційний код юридичної особи 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТЕХСЕРВІС» (Україна, 49041, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок 5, кімната 5, ідентифікаційний код юридичної особи 39669647) 652 800,00 грн основної заборгованості, 30 253,69 грн пені, 11 851,30 грн 3% річних, 34 005,47 грн інфляційних втрат та 9 109,97 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.