Рішення № 137298586, 01.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.06.2026Справа № 910/837/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження

позовну заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (19402, Черкаська область, місто Корсунь-Шевченківський, вулиця Шевченка, будинок 39; ідентифікаційний код 21374294)

до

Фермерського господарства «Борова-Агро» (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 126/23, кімната 202; ідентифікаційний код 31936159)

про стягнення 22 686 243,95 грн,

Представники:

від позивача: не з`явилися;

від відповідача: не з`явилися;

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ.

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрорось» (далі - ТОВ «АгроРось»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фермерського господарства «Борова-Агро» (далі - ФГ «Борова-Агро»/відповідач) про стягнення 22 686 243,95 грн, у тому числі: 5 636 223,84 грн - пені, 1 941 447,81 грн - інфляційних втрат, 4 555 386,45 грн - 24% річних, 2 446 915,11 грн - штрафу, 5 351 151,52 грн - процентів за користування товарним кредитом та 2 755 119,22 грн - коригування ціни товару, оплаченого з простроченням, у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань за договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.02.2026 позовну заяву ТОВ «АгроРось» прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі №910/837/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.03.2026.

16.03.2026 через систему «Електронний суд» від ФГ «Борова-Агро» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження на тридцять днів.

16.03.2026 у підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання ФГ «Борова-Агро» частково та відклав підготовче засідання на 20.04.2026.

20.04.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.05.2026.

Разом із тим, 20.04.2026 через систему «Електронний суд» від ФГ «Борова-Агро» надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення процесуального строку на його подання.

11.05.2026 суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання ФГ «Борова-Агро», зокрема, поновив відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, відповідно відзив на позов прийняв до розгляду.

Суд оголосив перерву у судовому засіданні до 01.06.2026 для надання можливості позивачу надати відповідь на відзив.

01.06.2026 через систему «Електронний суд» від ТОВ «АгроРось» надійшли додаткові письмові пояснення.

01.06.2026 у судове засідання представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Суд відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

ТОВ «АгроРось» обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням ФГ «Борова-Агро» зобов`язань з повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлену продукцію за договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023, внаслідок чого нарахувало: на підставі п. 6.3. договору - пеню та 24% річних; на підставі п. 5 додатків 2-5 до договору - штраф та проценти за користування товарним кредитом; на підставі п. 2.5. договору - коригування ціни товару; на підставі ст. 625 ЦК України - інфляційні втрати.

Позиція відповідача.

ФГ «Борова-Агро» заперечує проти задоволення позову, мотивуючи тим, що позивач необґрунтовано нарахував пеню (не врахував обмеження строку нарахування пені, передбачені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), інфляційні втрати, проценти за користування товарним кредитом та коригування ціни товару. Крім того, просить суд зменшити розмір 24% річних, нараховані на підставі п. 6.3. договору, до 3% річних, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також зменшити заявлений розмір штрафу на 90%.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

29.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (далі - постачальник) та Фермерським господарством «Юг», найменування якого змінено на Фермерське господарство «Борова-Агро» (далі - покупець), укладено договір поставки №23/38-ХВ та в подальшому - додатки (специфікації) до цього договору.

Відповідно до п. 1.1. договору, у терміни і на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов`язується поставити покупцю засоби захисту рослин (ЗЗР), мінеральні добрива, мікродобрива (добрива) та насіння сільськогосподарських культур (насіння), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

За умовами п. 2.1. та п. 2.2. договору ціна товару визначається в додатках та/або накладних, що є невід`ємною частиною договору. На імпортований товар ціна у рахунках-фактурах та додатках зазначається у гривнях із зазначенням еквівалента в доларах США або євро за міжбанківським валютним курсом на дату підписання відповідного додатку/ оформлення відповідного рахунку згідно відомостей фінансового порталу Мінфіну України https://minfin.com.ua/ua/currency/mb .

Згідно з п. 2.5. договору у випадку, якщо на час проведення оплати товару, зазначеному у п. 2.2. договору, проданого з відстроченням оплати, або при простроченні оплати, відбулось збільшення курсу валюти до гривні, визначеного відповідно до п. 2.1. договору, ціна товару підлягає коригуванню без укладення додаткових угод та домовленостей сторонами, за наступною формулою: Z = (Y2 : Y1) x X1 - X2, де X1 - ціна товару в гривнях, яка зазначена у додатку або накладній, якщо додаток відсутній; Y1 - курс продажу відповідної іноземної валюти на день укладення відповідного додатку (накладній за відсутності додатку); Y2 - курс продажу відповідної іноземної валюти на дату оплати, але в будь-якому разі Y2>Y1; X2 - сума, сплачена на час проведення коригування продавцем за даний товар; Z - ціна товару в гривнях, що підлягає оплаті.

У п. 2.6. договору встановлено, що коригування ціни, зазначене у п. 2.5. договору, здійснюється кожного разу при проведенні оплати товару за наявності відповідних обставин.

За умовами п. 3.1. та п. 3.2. договору оплата за поставлений товар здійснюється на підставі рахунків-фактур постачальника. Якщо у додатках до договору не зазначено інше, оплата поставленого товару має бути здійснена як 100% передплата, що внесена до початку першої поставки товару у межах додатку до договору або накладної, якщо поставка проведена без оформлення додатку.

Відповідно до п. 3.4. - п. 3.6. договору визначення суми, що підлягає сплаті у випадку коригування ціни відповідно до п. 2.5., п. 2.6. договору, здійснюється самостійно покупцем при проведенні оплати. Після надходження оплати постачальник здійснює коригування ціни товару згідно до положень п. 2.5., п. 2.6. договору та вносить відповідні коригування до ЄРПН. У випадку, якщо покупцем при оплаті товару не здійснено коригування ціни або сплачено ціну не в повному обсязі, постачальник письмово інформує покупця про необхідність доплати, яка має бути здійснена покупцем протягом 7 (семи) банківських днів. Постачальник має право самостійно здійснити коригування ціни товару на день проведення остаточного розрахунку, у випадку прострочення оплати товару, з внесенням розрахунку коригування у ЄРПН.

У відповідності до п. 6.3. договору, у випадку прострочення оплати вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення, а також 24% річних від суми простроченого платежу.

У п. 6.7. договору сторони домовились, що відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за даним договором складає 3 (три) роки. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором, здійснюється без обмеження строку.

Договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині взаємних розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 8.1. договору).

Сторони підписали специфікації від 24.04.2023, від 19.05.2023, від 01.06.2023 та від 06.06.2023, які є додатками №№ 2-5 до договору.

Так, згідно з п. 5 додатків №№ 2-5 до договору, у разі прострочення покупцем оплати товару, відповідно до розділу 4 даної специфікації, понад 7 (сім) календарних днів від узгодженого терміну оплати кредитної частини платежу у специфікації/додатку, продавець залишає за собою право донараховувати фактичну вартість кредитування, виходячи із подвійної ставки НБУ на суму простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з наступного дня за останнім днем строку сплати кредитної частини платежу. У разі прострочення покупцем оплати товару понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 20% вартості несплаченого товару. Сплата штрафу не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за цим договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023, і не позбавляє продавця права на інші засоби захисту своїх інтересів відповідно до чинного законодавства України. Строк позовної давності по вимогам по сплаті штрафу встановлюється сторонами в три роки.

У специфікації від 24.04.2023, яка є додатком №2 до договору, визначено такі умови: постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти товар на загальну суму 6 623 432,81 грн еквівалент 163 667,23 євро в т.ч. ПДВ, курс гривні до іноземної валюти складає - 40,4689 грн/євро; порядок оплати: 50% - до 30.05.2023, 50% - до 10.10.2023; строк поставки - до 30.08.2023.

У специфікації від 19.05.2023, яка є додатком №3 до договору, визначено такі умови: постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти товар на загальну суму 5 245 200,46 грн еквівалент 131 763,46 євро в т.ч. ПДВ, курс гривні до іноземної валюти складає - 39,8077 грн/євро; порядок оплати: 50% - до 15.06.2023, 50% - до 10.10.2023; строк поставки - до 30.08.2023.

У специфікації від 01.06.2023, яка є додатком №4 до договору, визначено такі умови: постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти товар на загальну суму 10 377 600,89 грн еквівалент 261 786,28 євро в т.ч. ПДВ, курс гривні до іноземної валюти складає - 39,6415грн/євро; порядок оплати: 50% - до 30.07.2023, 50% - до 10.10.2023; строк поставки - до 30.08.2023.

У специфікації від 06.06.2023, яка є додатком №5 до договору, визначено такі умови: постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти товар на загальну суму 1 151 853,12 грн еквівалент 31 190,17 доларів США, в т.ч. ПДВ, курс гривні до іноземної валюти складає - 36,93 грн/долар США; порядок оплати: 100% - до 30.07.2023; строк поставки - до 30.08.2023.

На виконання умов договору поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 23 744 267, 80 грн, згідно із видатковими накладними, зокрема:

1. № РН-0002905 від 30.03.2023 на суму 374 380,56 грн, виписана на підставі рахунку-фактури №СФ-0003023 від 29.03.2023;

2. № РН-0006618 від 16.05.2023 на суму 3 478 804,56 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0003987 від 24.04.2023;

3. № РН-0006667 від 17.05.2023 на суму 1 001 474,04 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0003987 від 24.04.2023;

4. № РН-0006879 від 19.05.2023 на суму 2 143 154,21 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0003987 від 24.04.2023;

5. № РН-0007319 від 25.05.2023 на суму 1 071 600,10 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0006272 від 19.05.2023;

6. № РН-0007487 від 26.05.2023 на суму 3 186 600, 26 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0006272 від 19.05.2023;

7. № РН-0007563 від 29.05.2023 на суму 987 000,08 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0006272 від 19.05.2023;

8. № РН-0007823 від 01.06.2023 на суму 1 043 400,08 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0007084 від 01.06.23;

9. № РН-0007853 від 02.06.2023 на суму 3 130 200,26 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0007084 від 01.06.2023;

10. видаткова накладна № РН-0008065 від 08.06.2023 на суму 1 151 853,12 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0007320 від 06.06.23;

11. видаткова накладна № РН-0008188 від 08.06.2023 на суму 4 173 600,36 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0007084 від 01.06.23;

12. видаткова накладна № РН-0012116 від 08.09.2023 на суму 2 002 200,17 грн, виписана на підставі рахунку-фактури СФ-0007084 від 01.06.2023.

Крім того, факт поставки товару також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, який підписано сторонами станом на 31.12.2023.

За поставлений товар відповідач розраховувався не в повному обсязі та з порушенням строків, передбачених специфікаціями.

Зокрема, ФГ «Борова-Агро» здійснило частково оплати за поставлений товару у розмірі 12 225 797, 29 грн, що підтверджується банківськими виписками, наданими до справи.

В подальшому, ТОВ «АгроРось» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ФГ «Борова-Агро» про стягнення заборгованості у розмірі 11 518 470, 51 грн, за договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 (23 744 267, 80 грн - 12 225 797, 29 грн).

27.06.2024 Господарський суд Харківської області прийняв рішення у справі №922/1703/24, яким позов ТОВ «АгроРось» задовольнив та стягнув з ФГ «Борова-Агро» 11 518 470, 51 грн - основної заборгованості за поставлену продукцію та судовий збір у розмірі 172 777, 07 грн.

Це рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 23.07.2024.

У подальшому, ФГ «Борова-Агро» погашало заборгованість таким чином:

- 01.05.2025 відповідач здійснив оплату на користь позивача у розмірі 195 000,00 грн згідно платіжної інструкції №30 з призначенням платежу: «Сплата заборгованості по договору поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ЗЗР. В т.ч. ПДВ - 32 500,00 грн»;

- 01.05.2025 відповідач здійснив оплату на користь позивача у розмірі 205 000,00 грн згідно платіжної інструкції №31 з призначенням платежу: «Сплата заборгованості по договору поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ЗЗР. В т.ч. ПДВ - 34 166,67 грн»;

- 28.05.2025 відповідач здійснив оплату на користь позивача у розмірі 100 000,00 грн згідно платіжної інструкції №37 з призначенням платежу: «Сплата заборгованості по договору поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ЗЗР. В т.ч. ПДВ - 16 666,67 грн»;

- 18.07.2025 відповідач здійснив оплату на користь позивача у розмірі 500 000,00 грн згідно платіжної інструкції №772 з призначенням платежу: «Оплата рах. №СФ-0007084 від 01.06.2023 за гранульовані мінеральні добрива. В т.ч. ПДВ - 83 333,33 грн»;

- 30.07.2025 відповідач здійснив оплату на користь позивача у розмірі 218 000,00 грн згідно платіжної інструкції №775 з призначенням платежу: «Оплата рах. №СФ-0007084 від 01.06.2023 за гранульовані мінеральні добрива. В т.ч. ПДВ - 36 333,33 грн»;

- 18.07.2025 ФГ «Агро Барвінкове» здійснило оплату на користь позивача у розмірі 500 000,00 грн згідно платіжної інструкції №18 з призначенням платежу: «Погашення заборгованості за ЗЗР згідно договору №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ФГ «Борова Агро» код 31936159. В т.ч. ПДВ 83 333,33 грн»;

- 22.07.2025 ФГ «Агро Барвінкове» здійснило оплату на користь позивача у розмірі 500 000,00 грн згідно платіжної інструкції №24 з призначенням платежу: «Погашення заборгованості за ЗЗР згідно договору №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ФГ «Борова Агро» код 31936159. В т.ч. ПДВ - 83 333,33 грн»;

- 19.09.2025 ФГ «Агро Барвінкове» здійснило оплату на користь позивача у розмірі 4 739 552,75 грн згідно платіжної інструкції №96 з призначенням платежу: «Погашення заборгованості за ЗЗР згідно договору №23/38-ХВ від 29.03.2023 за ФГ «Борова Агро» код 31936159. В т.ч. ПДВ - 789 925,46 грн».

Крім того, позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що суму заборгованості у розмірі 1 733 894,83 грн закрито шляхом взаємозаліку між постачальником та представником виробника товару ТОВ «Тімак агро Україна».

Отже, позивач зазначає, що з огляду на прострочення виконання зобов`язань за договором поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023 зі своєчасної та повної оплати за поставлений товар, що підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/1703/24, ТОВ «АгроРось» має право на нарахування та стягнення з ФГ «Борова-Агро»:

- пені у розмірі 5 636 223,84 грн;

- інфляційних втрат у розмірі 1 941 447,81 грн;

- 24 % річних, нарахованих на підставі п. 6.3. договору, у розмірі 4 555 386,45 грн;

- штрафу, нарахованого на підставі п. 5 додатків №№2-5 до договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023, у розмірі 2 446 915,11 грн;

- процентів за користування товарним кредитом, нарахованих на підставі п. 5 додатків №№2-5 до договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023, у розмірі 5 351 151,52 грн;

- суми коригування ціни товару, оплаченого з простроченням, нарахованої на підставі п. 2.5. договору, у розмірі 2 755 119,22 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Отже, судом вище встановлено, що на виконання умов договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023 з урахуванням додатків №№ 2-5 до нього, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 23 744 267, 80 грн, проте ФГ «Борова-Агро» оплату за поставлений товар здійснювало з порушенням узгоджених сторонами строків, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, платіжними інструкціями, а також встановлено Господарським судом Харківської області в рішенні у справі №922/1703/24.

При цьому, суд зазначає, що позивач при зверненні до Господарського суду Харківської області заявляв до стягнення лише суму основного боргу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач є таким, що здійснив оплату за поставлений товар з простроченням встановлених договором строків.

За таких обставин, позивач здійснив нарахування таких сум: пені у розмірі 5 636 223,84 грн; інфляційних втрат у сумі 1 941 447,81 грн; 24 % річних, нарахованих на підставі п. 6.3. договору, у розмірі 4 555 386,45 грн; штрафу, нарахованого на підставі п. 5 додатків №№2-5 до договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023, у сумі 2 446 915,11 грн; процентів за користування товарним кредитом, нарахованих підставі п. 5 додатків №№2-5 до договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023, у розмірі 5 351 151,52 грн; суми коригування ціни товару, оплаченого з простроченням, нарахованої на підставі п. 2.5. договору у розмірі 2 755 119,22 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

У відповідності до п. 6.3. договору, у випадку прострочення оплати вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення, а також 24% річних від суми простроченого платежу.

У п. 6.7. договору сторони домовились, що відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за даним договором складає 3 (три) роки. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором, здійснюється без обмеження строку.

За умовами п. 5 додатків №№ 2-5 до договору, у разі прострочення покупцем оплати товару понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 20% вартості несплаченого товару. Сплата штрафу не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за цим договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023, і не позбавляє продавця права на інші засоби захисту своїх інтересів відповідно до чинного законодавства України. Строк позовної давності по вимогам по сплаті штрафу встановлюється сторонами в три роки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж в ст. 232 Господарського кодексу України, то до спірних правовідносин не застосовуються обмеження встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, і встановив, що їх обчислено арифметично вірно.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу на 90% та пені в межах здійснення нарахування згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд зазначає таке.

Щодо здійснення нарахування пені в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом вище вже зазначено, що сторони у п. 6.7. договору домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором, здійснюється без обмеження строку, відповідно позивачем здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку.

Разом із тим, положенням ст. 233 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 14.02.2024 у справі №910/3015/23).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Як зазначає відповідач, його господарська діяльність здійснюється за двома напрямками, це вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД-2010 -01.11) (основний вид діяльності) та допоміжна діяльність у рослинництві (КВЕД-2010 -01.61) (допоміжний вид діяльності). Майже всі земельні ділянки розташовані на території Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області. Ізюмський район на сході Харківської області межує з Луганською областю, а на південному сході Харківської області межує з Донецькою областю, в зв`язку з чим знаходиться на близькій відстані до лінії зіткнення. З середини квітня 2022 року по середину жовтня 2022 року Борівська селищна територіальна громада Ізюмського району Харківської області знаходилася під повною окупацією ворога, що підтверджується Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 за № 1668/39004.

Внаслідок окупації відповідач не мав можливості здійснити посів озимої пшениці навесні 2022 року, в зв`язку з чим в сільськогосподарському циклі 2023 року відповідач мав лише посіви соняшника, які в зв`язку із замінуванням Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області були посіяні на 2 місці пізніше від необхідного строку. Пізній посів соняшника змістив строки збору соняшника врожаю 2023 року, і період дозрівання припав на середину листопада 2023 року. Пізнє збирання, призвело до 85 % втрат, а той врожай що вдалося зібрати не може бути реалізований за причини високої кислотності соняшника.

Відповідач вказує, що навіть після звільнення території Борівської СТГ Ізюмського району Харківської області від російських загарбників, Ізюмський район Харківської області є однією з гарячих точок, де ведуться запеклі бої. Систематичні обстріли унеможливлюють належним чином здійснювати обробіток земельних ділянок, внесення добрив, збирання зібраного врожаю, тощо, в зв`язку з чим протягом останніх 3-х років, господарство боржника несе колосальні збитки.

Після звільнення території Борівської СТГ Ізюмського району Харківської області було виявлено, що всі поля, під`їзні шляхи, ґрунтові дороги, тощо, заміновані ворогом в період окупації. Загальна площа земельних ділянок які доступні відповідачу до обробітку складає лише 640,0407 га, а решта земельних ділянок загальною площею 2070,0642 га не обробляються з моменту повномасштабного вторгнення, оскільки є непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, що підтверджується розпорядженням Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області №46-од від 17 січня 2024 року.

В сукупності вищезазначені негативні обставини призвели до критично значних фінансових збитків підприємства.

Зокрема, як свідчить фінансова звітність відповідача, за результатами 2021 року відповідач мав чистий прибуток в сумі 38 314 400 грн, за результатами 2022 року чистий прибуток відповідача зменшився до 22 038 900 грн, а за результатами 2023 року - відповідач поніс збитки в сумі 13 795 800 грн.

Суд вважає загальновідомим існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який на час розгляду справи не скасований.

Суд враховує, що сам по собі факт військової агресії рф проти України не визначений законодавчо, як підстава для звільнення від оплати.

Натомість, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою ст. 8 ЗУ "Про правовий режим воєнного стану".

Отже, у даному конкретному випадку суд враховує причини, за яких відповідач допустив прострочення здійснення оплати за поставлений товар, а також судом враховано, що станом на день прийняття рішення у цій справі відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Відтак, ураховуючи інтереси обох сторін, зазначені відповідачем причини та обставини прострочення виконання договірних зобов`язань з оплати за поставлений товар, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов`язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій (штрафу та пені) на 80 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, за висновком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 127 244,77 грн - пені (5 636 223,84 грн - 80% = 1 127 244,77 грн) та 489 383,02 грн - штрафу (2 446 915,11 грн - 80% = 489 383,02 грн), у зв`язку з чим суд задовольняє ці позовні вимоги частково.

Щодо позовних вимог про стягнення 24% річних у розмірі 4 555 386,45 грн, нарахованих на підставі п. 6.3. договору, та інфляційних втрат у сумі 1 941 447,81 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що у справі № 902/417/18 Верховний Суд зробив загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати вкожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Враховуючи правову природу процентів річних, як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Отже, як зазначено судом вище у п. 6.3. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати вартості товару, покупець сплачує постачальнику 24% річних від суми простроченого платежу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 24% річних, та встановив, що його здійснено арифметично вірно.

Водночас, з огляду на заяву відповідача про зменшення розміру нарахованих відсотків річних до 3% річних, ураховуючи обґрунтування, наведені відповідачем щодо підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем відсотків річних, а також приймаючи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру, нарахованих позивачем 24% річних, до законодавчо встановленого розміру 3% річних, що за розрахунком суду становить 570 213,13 грн, і у свою чергу, має наслідком часткове задоволення цієї вимоги.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 941 447,81 грн, суд зазначає таке.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, останнім здійснено нарахування інфляційних втрат по кожній специфікації окремо з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат, зокрема: за специфікаціями від 24.04.2023 та від 19.05.2023 за період з жовтня 2023 року по серпень 2025 року, за специфікацією від 01.06.2023 за період з серпня 2023 року по вересень 2025 року, за специфікацією від 06.06.2023 за період з серпня 2023 року по серпень 2025 року.

При цьому, за умовами п. 2.2. договору на імпортований товар ціна у рахунках-фактурах та додатках зазначається у гривнях із зазначенням еквівалента в доларах США або євро за міжбанківським валютним курсом на дату підписання відповідного додатку/ оформлення відповідного рахунку згідно відомостей фінансового порталу Мінфіну України https://minfin.com.ua/ua/currency/mb .

Так, у п. 2 специфікацій від 24.04.2023, від 19.05.2023, 01.06.2023 загальну вартість товару, що поставляється по кожній специфікації, визначено у валюті гривні із зазначенням еквіваленту у євро, а у специфікації від 06.06.2023 - із зазначенням еквіваленту у доларах США, при цьому, зазначивши курс іноземної валюти станом на день підписання відповідної специфікації.

Як зазначено судом вище, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі 910/11077/20.

Отже, як зазначено судом вище, умовами договору поставки № 23/38-ХВ від 29.03.2023 з урахуванням погоджених сторонами специфікацій, які є невід`ємними частинами цього договору, визначено обов`язок оплати товару у національній валюті України, з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (євро та долара США) на дату здійснення оплати. Таким чином, покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до євро та долара США на дату оплати товару.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахування позивачем інфляційних втрат, що має наслідком відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом у розмірі 5 351 151,52 грн, суд зазначає таке.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Суд звертає увагу, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Позивач здійснив нарахування процентів за користування товарним кредитом на підставі п. 5 додатків №№2-5 до договору поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023.

Так, згідно з п. 5 додатків №№ 2-5 до договору, у разі прострочення покупцем оплати товару, відповідно до розділу 4 даної специфікації, понад 7 (сім) календарних днів від узгодженого терміну оплати кредитної частини платежу у специфікації, продавець залишає за собою право донараховувати фактичну вартість кредитування, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ на суму простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з наступного дня за останнім днем строку сплати кредитної частини платежу.

Суд зазначає, що згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, за висновком суду, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5 додатків №№ 2-5 до договору поставки нараховуються, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

Наведене узгоджується із висновками викладеними Верховним Судом у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18.

За таких обставин, суд зазначає, що у разі задоволення позовної вимоги позивача про стягнення процентів за користування товарним кредитом, нарахованих на підставі п. 5 додатків №№ 2-5, які фактично є пенею, призведе до подвійної відповідальності відповідача, з огляду на задоволення позовної вимоги в частині стягнення пені, нарахованої на підставі п. 6.3. договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом, нарахованих виходячи із подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання у розмірі 5 351 151,52 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення суми коригування ціни товару, оплаченого з простроченням у розмірі 2 755 119,22 грн, нарахованої на підставі п. 2.5. договору, суд зазначає таке.

Згідно з п. 2.5. договору у випадку, якщо на час проведення оплати товару, зазначеному у п. 2.2. договору, проданого з відстроченням оплати, або при простроченні оплати, відбулось збільшення курсу валюти до гривні, визначеного відповідно до п. 2.1. договору, ціна товару підлягає коригуванню без укладення додаткових угод та домовленостей сторонами, за наступною формулою: Z = (Y2 : Y1) x X1 - X2, де X1 - ціна товару в гривнях, яка зазначена у додатку або накладній, якщо додаток відсутній; Y1 - курс продажу відповідної іноземної валюти на день укладення відповідного додатку (накладній за відсутності додатку); Y2 - курс продажу відповідної іноземної валюти на дату оплати, але в будь-якому разі Y2>Y1; X2 - сума, сплачена на час проведення коригування продавцем за даний товар; Z - ціна товару в гривнях, що підлягає оплаті.

У п. 2.6. договору встановлено, що коригування ціни, зазначене у п. 2.5. договору, здійснюється кожного разу при проведенні оплати товару за наявності відповідних обставин.

Також у відповідності до умов п. 3.6. договору постачальник має право самостійно здійснити коригування ціни товару на день проведення остаточного розрахунку, у випадку прострочення оплати товару, з внесенням розрахунку коригування у ЄРПН.

Судом вище встановлено, що ТОВ «АгроРось» при зверненні до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ФГ «Борова-Агро» заборгованості за поставлений товар за договором поставки №23/38-ХВ від 29.03.2023 заявило до стягнення суму боргу без урахування коригування ціни на підставі п. 2.5. договору.

Таким чином, з огляду на те, що сторони у п. 2.5. договору погодили, що коригування ціни товару (курсової різниці) здійснюється на час проведення оплати товару, проте позивач не скористався таким правом, передбаченим п. 2.5. договору, в межах розгляду справи №922/1703/24, і заявив такі вимоги після повного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, суд вважає необґрунтованим здійснення позивачем такого нарахування.

Відтак, за висновком суду, позовна вимога про стягнення з відповідача суми коригування ціни товару, оплаченого з простроченням у розмірі 2 755 119,22 грн є необґрунтованою, відповідно задоволенню не підлягає.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у п. 5.37 постанови від 19.02.2025 у справі №927/389/24.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «АгроРось» в частині стягнення з ФГ «Борова-Агро» 1 127 244,77 грн - пені, 570 213,13 грн - 3% річних та 489 383,02 грн - штрафу, що має наслідком часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

За змістом ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Така правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний судом обґрунтованим (без урахування застосованого судом зменшення).

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» - задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Борова-Агро» (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 126/23, кімната 202; ідентифікаційний код 31936159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (19402, Черкаська область, місто Корсунь-Шевченківський, вулиця Шевченка, будинок 39; ідентифікаційний код 21374294) 1 127 244 (один мільйон сто двадцять сім тисяч двісті сорок чотири) грн 77 коп. - пені, 570 213 (п`ятсот сімдесят тисяч двісті тринадцять) грн 13 коп. - 3% річних, 489 383 (чотириста вісімдесят дев`ять тисяч триста вісімдесят три) грн 02 коп. - штрафу та 151 662 (сто п`ятдесят одну тисячу шістсот шістдесят дві) грн 31 коп.- судового збору.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повний текст рішення складено: 11.06.2026.

Суддя Віта БОНДАРЧУК