Рішення № 137298199, 11.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/371/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

За позовом За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг», м. Київ

до відповідача Рахівської районної ради, м. Рахів Закарпатської області,

про стягнення 104 861,51 грн заборгованості, з яких 104 471,24 грн сума основного боргу та 380,27 грн сума трьох процентів річних,,

представники:

від позивача без виклику

від відповідача без виклику

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» звернулося з позовом до відповідача Рахівської районної ради про стягнення 104 861,51 грн заборгованості, з яких 104 471,24 грн сума основного боргу та 380,27 грн сума трьох процентів річних..

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем Договору постачання електричної енергії в частині своєчасної та повної оплати.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗТРЕЙДИНГ», та Рахівською районною 12.01.2026 року було укладено Договір №1 про постачання електричної енергії споживачу.

У відповідності до умов Договору, Позивач зобов`язувався поставити Відповідачу електричну енергію, а Відповідач зобов`язувався оплатити її на умовах цього Договору.

Позивач в повному обсязі виконував умови Договору в частині постачання Відповідачу електричної енергії.

Так, у січні 2026 року Позивачем на об`єкти Відповідача по Договору було поставлено 12 486 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 119 471,24 грн.

На виконання умов Договору Позивач направив Відповідачу Акт приймання-передачі електричної енергії №УГТ00000054 від 31.01.2026 р. та Рахунок на оплату.

Акт підписаний уповноваженим представником Відповідача та Позивачем без зауважень та заперечень.

Платіжним дорученням (транзакція №326111683 від 24.03.2026 р.) Відповідач перерахував Позивачу 15 000,00 грн. тим самим частково оплатив електричну енергію по Акту приймання-передачі №УГТ00000054 від 31.01.2026 р.

Проте, Відповідач не повністю оплатив вартість спожитої електричної енергії у січні 2026 року.

Відповідно, у Відповідача утворилась прострочена заборгованість перед Позивачем у розмірі 104 471,24 грн. за поставлену електричну енергію у січні 2026 року (119 471,24 15 000,00 = 104 471,24 грн.).

3% річних від простроченої суми за період з 21.02.2026 по 03.04.2026 складають 390,27 грн.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався наданим йому правом та не подав відзиву на позовну заяву,

Відповідно до повідомлення АТ Укрпошта ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 15.04.2026. (відправлення R 068083899658)

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗТРЕЙДИНГ», та Рахівською районною 12.01.2026 року було укладено Договір №1 про постачання електричної енергії споживачу.

У відповідності до умов Договору, Позивач зобов`язувався поставити Відповідачу електричну енергію, а Відповідач зобов`язувався оплатити її на умовах цього Договору.

В п.5.1 Договору Сторони погодили ціну 1 кВт/год електричної енергії. Ціна електричної енергії у січні 2026 р. за 1 кВт·год, без урахування тарифів на її розподіл, становить 9,568416 грн. (прописом) з урахуванням ПДВ.

Позивач в повному обсязі виконував умови Договору в частині постачання Відповідачу електричної енергії.

Так, у січні 2026 року Позивачем на об`єкти Відповідача по Договору було поставлено 12 486 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 119 471,24 грн.

На виконання умов Договору Позивач направив Відповідачу Акт приймання-передачі електричної енергії №УГТ00000054 від 31.01.2026 р. та Рахунок на оплату.

Акт підписаний уповноваженим представником Відповідача та Позивачем без зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 5.7 Договору, оплата рахунку Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, який не може бути меншим 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем.

Таким чином, граничний строк оплати за Актом від 31.01.2026 р. становив 20 лютого 2026 року. Прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалось 21 лютого 2026 року.

Платіжним дорученням (транзакція №326111683 від 24.03.2026 р.) Відповідач перерахував Позивачу 15 000,00 грн. тим самим частково оплатив електричну енергію по Акту приймання-передачі №УГТ00000054 від 31.01.2026 р.

Проте, Відповідач не повністю оплатив вартість спожитої електричної енергії у січні 2026 року.

Відповідно, у Відповідача утворилась прострочена заборгованість перед Позивачем у розмірі 104 471,24 грн. за поставлену електричну енергію у січні 2026 року (119 471,24 15 000,00 = 104 471,24 грн.).

3% річних від простроченої суми за період з 21.02.2026 по 03.04.2026 складають 390,27 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовнох вимог в повному обсязі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц дійшов таких висновків: «За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі №6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі №753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі №461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі №761/43507/16-ц.

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційнихпроцесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17.

Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України зобов`язання зі сплаті інфляційних втрат є збільшенням розміру основного зобов`язання, а не додатковим (акцесорним) зобов`язанням. У свою чергу зобов`язання зі сплати 3% річних від простроченої суми є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Відтак, розрахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних нараховані правомірно та підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на споживача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2 662,40 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Рахівської районної ради (90600, Закарпатська обл., м. Рахів, вул. Миру, будинок 1, код ЄДРПОУ: 04053818) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗТРЕЙДИНГ» (04070, м. Київ, вул.Сагайдачного Петра, будинок 25-Б, приміщення 1, код ЄДРПОУ: 44544025) заборгованість в розмірі 104 471,24 грн. (Сто чотири тисячі чотириста сімдесят одна гривня 24 копійки), 3% річних у розмірі 390,27 грн (Триста дев`яносто гривень 27 копійок), а також суму 2 662,40грн (Дві тисячі шістсот шістдесят дві гривнi 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2026

Суддя А.А. Худенко