Рішення № 137298143, 10.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/743/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенко А.А.

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

За позовом Керівника Тячівської окружної прокуратури, м. Тячів Закарпатської області в інтересах держави в особі Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, смт. Дубове Тячівського району Закарпатської області

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 2 Комунальне некомерційне підприємство «Дубівська лікарня» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

про визнання недійсними Додаткових угод №1 від 22.08.2022, №2 від 30.09.2022, №3 від 30.09.2022 до Договору постачання електричної енергії споживачу №220291/2022 від 21.01.2022 та стягнення грошових коштів у сумі 42 466,72 грн,

Представники:

від прокуратури Роман М.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

від позивача - не з`явився

від відповідача1 - не з`явився

від відповідача2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИМ

Керівник Тячівської окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаттяенергозбут про визнання недійсними Додаткових угод №1 від 22.08.2022, №2 від 30.09.2022, №3 від 30.09.2022 до Договору постачання електричної енергії споживачу №220291/2022 від 21.01.2022 та стягнення грошових коштів у сумі 42 466,72 грн.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.08.2025.

Представник відповідача через підсистему «Електронний суд» надіслав відзив на позовну заяву б/н від 25.07.2025 за змістом якого просив зупинити провадження у справі №907/743/25 за позовом Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» про визнання недійсним додаткових угод до Договору та стягнення коштів, до прийняття рішення Великої Палатою Верховного Суду у справі за №920/19/24.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2025 судом постановлено зупинити провадження у справі №907/743/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.02.2025 провадження у справі поновлено Підготовче засідання у справі №907/743/25 призначено на 16 лютого 2026 року.

Підготовче засідання 16.02.2026 відкладено на 18.03.2026.

Суд у підготовчому засіданні 14.05.2026 закрив підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.04.2026.

Ухвалою від 16.04.2026 постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №907/743/25. Підготовче засідання призначино на 14.05.2026.

Суд у підготовчому засіданні 14.05.2026 дійшов висновків про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.06.2026

У судовому засіданні 10.06.2026суд після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора

Прокурор просить задовольнити позов в повному обсязі.

Просить визнання недійсними Додаткові угоди №1 від 22.08.2022, №2 від 30.09.2022, №3 від 30.09.2022 до Договору постачання електричної енергії споживачу №220291/2022 від 21.01.2022 та стягнути грошові коштів у сумі 42 466,72 грн,

Вказує що додаткові угоди укладені з порушенням вимог ч. 5, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у зв`язку з недоведенням коливань цін на ринку при їх укладені а додаткові угоди №2, 3 підвищенням без визначених законодавством підстав ціни товару в розмірі, що перевищує 10% встановленої в договорі про закупівлю.

Наведені обставини, на переконання прокурора, є підставою для визнання Додаткових угод недійсними в судовому порядку та у зв`язку з наведеним прокурор зазначає, що розмір безпідставно (зайво) отриманих відповідачем коштів від позивача в якості оплати вартості поставленої останньому електричної енергії, як різниця між фактично сплаченою Споживачем вартістю електричної енергії та сумою, яку він повинен був сплатити без врахування зміненої означеними додатковими угодами ціни, які просить стягнути з відповідача у справі.

В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором на виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру направлено на адресу позивача лист-запит щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів щодо відновлення порушених інтересів (у тому числі шляхом звернення до суду). Водночас останніми таких заходів не вжито, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю та на переконання прокурора, і зумовлює підстави для представництва ним інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

Позиція позивача

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд справи, заяв по суті не подав, участі свого представника під час судового розгляду не забезпечив.

Позиція відповідача 1

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надав. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався, участі свого представника під час судового розгляду не забезпечив.

Позиція відповідача 2

Представник відповідача через підсистему Електронний суд подав відзив на позовну заяву та просить відмовити в задоволені позову.

Вказує, що 09.08.2022 Товариство звернулось з пропозицією до Позивача про внесення змін щодо вартості ціни за одиницю товару у зв`язку з коливання ціни на електроенергію в бік збільшенням. За наслідками вказаного звернення між сторонами укладено Додаткову Угода № 1 від 22.08.2022 збільшено ціну на 4,050185 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»: - ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам (п.74);

- ринок електричної енергії "на добу наперед" (далі - ринок "на добу наперед") - сегмент ринку електричної енергії, на якому здійснюється купівля-продаж електричної енергії на наступну за днем проведення торгів добу (п.75);

- внутрішньодобовий ринок електричної енергії (далі - внутрішньодобовий ринок) - сегмент ринку електричної енергії, на якому купівля-продаж електричної енергії здійснюється безперервно після завершення торгів на ринку "на добу наперед" та впродовж доби фізичного постачання електричної енергії (п.14);

- роздрібний ринок електричної енергії (далі - роздрібний ринок) - система відносин, що виникають між споживачем електричної енергії та електропостачальником у процесі постачання електричної енергії, а також іншими учасниками ринку, які надають пов`язані з постачанням електричної енергії послуги (п. 77);

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за № 308 «Про затвердження Правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку» врегульовано порядок визначення ціни на електричну енергію.

Наголошує, що ціни на ринках «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку» це та ціна по якій Відповідач закупляє електроенергію для того, щоб здійснити в подальшому постачання споживачам.

На ринку «на добу наперед» купівля-продаж електроенергії здійснюється на наступну добу за днем проведення торгів. Ціна на цьому сегменті ринку визначається за принципом граничного ціноутворення із забезпеченням мінімізації ціни та максимізації обсягів торгівлі. Жоден учасник не бачить заявлені ціни та обсяги купівлі/продажу електричної енергії іншими учасниками. Така технологія торгів на РДН сприяє розвитку конкуренції.

На внутрішньодобовому ринку купівля-продаж електроенергії здійснюється безперервно після завершення торгів на ринку «на добу наперед» та впродовж доби фізичного постачання електроенергії. Цей сегмент ринку дає змогу учасникам ринку скоригувати свої торговельні позиції та працює за принципом «на кожен товар є свій покупець». Тобто продавці та покупці заявляють обсяги та ціни, за якими бажають продати/купити електроенергію, і чекають свого контрагента.

Відповідно до п. 3.7. Постанови НКРЕКП №308 «Оператор ринку за результатами торгів на РДН визначає по кожній торговій зоні і кожному розрахунковому періоду та не пізніше 14:00 години доби, що передує добі постачання, або у випадку перенесення часу «закриття воріт РДН» не пізніше ніж через одну годину після часу «закриття воріт РДН» оприлюднює на своєму вебсайті щодо доби постачання таку інформацію:

1) загальний заявлений обсяг купівлі електричної енергії на торгах на РДН, у Мвт·год;

2) загальний заявлений обсяг продажу електричної енергії на торгах на РДН, у МВт·год; 3) загальний обсяг купівлі-продажу електричної енергії на торгах на РДН, у МВт·год;

4) ціну на електричну енергію, що склалася на торгах на РДН по кожному розрахунковому періоду та кожній торговій зоні, у грн/МВт·год;

5) сукупні криві попиту та пропозиції на електричну енергію з позначенням обсягу, проданого на торгах на РДН;

6) індекси цін для базового, пікового та позапікового навантаження, що визначаються як середньоарифметичні ціни на основі цін, визначених у відповідних розрахункових періодах доби постачання для кожної торгової зони.

Відповідно до вказаних положень є чітке розуміння, що вартість електроенергії є різною кожного дня, при цьому коливання ціни на електроенергію можуть бути як несуттєвими та не впливати на кінцеве ціноутворення так і значними як в сторону збільшення так і зменшення, що впливає на операційний дохід учасників ринку електроенергії.

Водночас, варто зауважити, що середньозважена ціна з сайту АТ «Оператор ринку» є гуртовими цінами по яким електричну енергію закуповує Постачальник у інших учасників ринку, відтак кінцева ціна для Споживача є вищою від ринкової, оскільки враховує витрати Постачальника.

Відповідно до ч. 5 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії» ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" визначається для кожного розрахункового періоду оператором ринку за принципом граничного ціноутворення на основі балансу сукупного попиту на електричну енергію та її сукупної пропозиції, а на внутрішньодобовому ринку - за принципом ціноутворення "по заявленій (пропонованій) ціні" відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку. Ціни на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку є вільними (ринковими) цінами.

Дані щодо цін оприлюднює АТ "Оператор ринку" на своєму вебсайті https://www.oree.com.ua/, і за вказаними даними є можливість слідкувати як у постачальника так і у споживач. Вказані дані є офіційними, публічними, достовірними та оперативними та реально відображають коливання на ринку електроенергії, тому беззаперечно можуть братись до уваги при обґрунтуванні необхідності підняття цін. Крім того інших аналогічних даних щодо фактичних цін на гуртовому ринку електроенергії просто не існує.

Таким чином дані розміщені на офіційному сайті АТ «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua), є офіційними, публічними та достовірними для визначення наявності або відсутності коливання ціни на ринку.

Станом на день укладання Договору, а саме 21.01.2022 ціна електроенергії на РДН БуОС становила 2,58211 грн., станом на день надіслання пропозиції, а саме 08.08.2022 ціна на РДН ОЕС України становила 2,99756 грн., також станом на день

підписання додаткової угоди №1, а саме 22.08.2022 р. ціна електроенергії на РДН ОЕС України становила 2,87583 грн. Відповідно ціна на ринку електроенергії зросла на 0,29372 грн (2,87583 - 2,58211= 0,29372). В свою чергу сторонами було

збільшено ціну електричної енергії на 0,27516 грн. (3,375154- 3,099994=0,27516 ), та вказане збільшення не перевищує межі в 10% визначеної пп. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі»

При цьому зазначаємо, що енергоострів БуОС створений 1 липня 2002 року, а 26 лютого 2022 року приєднаний до української енергетичної системи, із приєднанням України до ENTSO-E, енергоострів припинив своє існування 16 березня 2022 року.

Відповідно придбання, постачання електричної енергії в січні 2022 могло здійснюватись тільки і виключно з енергетичного острова БуОС і по цінам БуОС, а після його ліквідації та приєднання до ОЕС України, придбання і постачання електричної енергії відповідно відбувалось з ОЕС України і по цінами ОЕС України.

Тому порівняння Позивачем ціни у січні місяці 2022 яка функціонувала на ОЕС України є неправильним та некоректним.

Як вбачається з вищенаведеного вимоги приписів пп. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» при укладенні Додаткової угоди № 1 від 22.08.2022 р. сторонами Договору було дотримано, коливання ціни на ринку електричної енергії підтверджується даними ДП «Оператор ринку» яка і є фактичними документальним підтвердження факту коливання ціни.

Фактично, як підставу для визнання Додаткової угоди №1 позивач наводить тільки твердження, про неналежне обґрунтування коливання ціни. При цьому жодних належних та допустимих доказів, щодо порушення сторонами Договору вимог пп. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» при укладенні Додаткової угоди №1 позивачем не надано.

підставою для визнання спірних додаткових угод недійсними є, зокрема, порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

З цих же підстав, якщо керуватися умовою, відповідно до якої п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не дозволяє збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі, додаткова угода №2, враховуючи правомірність укладення додаткової угоди №1 в межах 8,87%, може бути визнана недійсною лише частково, а саме в частині збільшення ціни на електричну енергію, яка перевищує більше 10 % від початкової ціни договору.

Таким чином, враховуючи можливість визнання додаткової угоди №2 недійсною частково, відповідач вважає, що позовні вимоги у розмірі 16 764,77 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступних розрахунків.

У своїй позовній заяві, прокурор просить стягнути з Товариства 42 466,72 грн. зайво сплачених коштів.

Так, згідно Додаткової угоди №1 від 22.08.2022 ціна збільшена до 4,050185 грн./ кВт.год., а саме на 8,87%, тобто в межах допустимих 10%, відтак відсутні підстави для стягнення коштів за актом №220291/8/1, оплата за яким здійснювалася відповідно до Додаткової угоди №1.

Також, відповідач вказує на можливість розподілу судових витрат відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, якщо суд дійде висновків про задоволення позову, вказуючи, що у підписанні додаткових угод є вина обох сторін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» є учасником ринку електричної енергії, який на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 14.03.2018 р. №429, провадить господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу.

Відносини, пов`язані з постачанням електричної енергії на роздрібному ринку електричної енергії регулюються, зокрема, Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі по тексту ЗУ «Про ринок електричної енергії»), Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 р., іншими нормативно правовими актами та договорами, що укладені між відповідними учасниками такого ринку.

Відповідно до абз. 14 п.1.1.2 ПРРЕЕ договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Відповідно до пп.2 п. 5.2.2 ПРРЕЕ Постачальник електричної енергії зобов`язаний здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами за договором постачання електричної енергії споживачу та з дотриманням цих Правил, а Споживач електричної енергії в свою чергу згідно положень п.1 ч.3 ст.58 ЗУ Про ринок електричної енергії та пп. 2 п. 5.5.5 ПРРЕЕ зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

За результатами проведеної процедури закупівель 21.01.2022 між ТОВ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» та КНП «Дубівська лікарня» Дубівської селищної ради Тячівського району закарпатської області було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу за 220291/2022 (далі Договір).

Відповідно до п.2.1 Договору Постачальник зобов`язується постачати Споживачу у 2022 році електричну енергію, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити цю електричну енергію на умовах цього Договору.

Згідно з пунктом 5.2. вказаного Договору ціна за спожиту електричну енергію визначено 3,719993 грн за 1 к Вт/год з урахуванням ПДВ, та складається з - ціна електричної енергії - регульованого тарифу на передачу електричної енергії - тарифу (маржі постачальника).

В подальшому сторонами укладено ряд додаткових угод, якими збільшувалась ціна електричної енергії, а саме:

Додаткова Угода № 1 від 22.08.2022 збільшено ціну за 1 к Вт/год до суми 4,050185 грн.

Додаткова Угода № 2 від 30.09.2022 збільшено ціну за 1 к Вт/год до суми 4,41336 грн.

Додаткова Угода № 3 від 30.09.2022 збільшено ціну за 1 к Вт/год до суми 4,812823 грн.

Факту укладення Договору, додаткових угод до нього, поставки електричної енергії та оплати за неї сторони не оспорюють.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Дубівської селищної ради Закарпатської області в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, Тячівська окружна прокуратура звернулася з повідомленням в порядку ст. 23 23 Закону України Про прокуратуру до Дубівської селищної ради Закарпатської області з проханням надати інформацію щодо чи звертався орган місцевого самоврядування з позовною заявою про визнання недійсними додаткових угод до Договору чи про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Тячівська окружна прокуратура повідомила відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Дубівську селищну раду Закарпатської області про прийняття рішення про звернення до суду в інтересах держави в особі селищної ради .

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України Про прокуратуру, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем селищну раду, в обґрунтуванні наявності підстав для представництва якої та необхідність захисту інтересів держави прокурор зазначає, що означений орган місцевого самоврядування шляхом укладення оспорюваних додаткових угод порушив вимоги чинного законодавства, принципи максимальної ефективності та економії, недискримінації учасників, які призвели до безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо витрачання бюджетних коштів.

При цьому, за позицією прокурора, бездіяльність селищної ради в частині невизнання недійсними додаткових угоду до Договору та нестягнення з Постачальника зайво отриманих коштів за Договором порушує економічні інтереси держави не відповідає суспільному інтересу, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі селищної ради прокурор у позовній заяві та згідно з поясненнями в судовому засіданні стверджує, що у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування є стороною укладеного з відповідачем Договору та, окрім того, наділений владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів місцевого бюджету територіальної громади.

Підставою позовних вимог у цій справі прокурор зазначає, що сторони Договору всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі уклали недійсну додаткову угоду, якою суттєво збільшино ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання коштів місцевого бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Ради, яка не вживала заходів для повернення зазначених коштів, хоча була обізнана про стверджуванні порушення.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У вже згадувані постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб в даній справі мешканців Вилоцької територіальної громади.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Закарпатської області.

У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь органу місцевого самоврядування суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось вище, Закарпатською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру пропоновано селищній раді вжити заходів щодо належного захисту інтересів держави та подання до суду позовної заяви про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів та з повідомленням, що в протилежному випадку з метою захисту інтересів держави прокурором будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подання позовної заяви.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах селищна рада є органом до компетенції якого віднесено повноваження з контролю за використанням бюджетних коштів територіальної громади, в тому числі й щодо повернення зайво сплачених коштів місцевого бюджету, відповідний позов органом місцевого самоврядування до відповідача не подавався, а відтак, окружною прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів та про подання відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві прокурор правомірно зазначив, що органом місцевого самоврядування не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України (чиним на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України).

Як передбачено ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі замовниками є суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.

До замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про публічні закупівлі).

Відповідно до ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положеннями ч. 2 ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

При цьому, суд враховує, що відповідне збільшення ціни закупівлі товару у договорі закупівлі товару сторонами договору повинно бути доведено та документально підтверджено факт коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення за період з дати укладення відповідно основного договору до дати укладення Додаткової угоди

Крім того, положеннями п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено можливість зміни істотних умов договору про закупівлю в разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Як встановлено вище, наслідком внесення сторонами змін до Договору стало збільшення ціни 1 кВт/год електричної енергії.

Довідка Закарпатської торгово- промислової палати № Ц-62 від 10.08.2022 в примітці містить данні, що цінова довідка носить інформаційний характер і не містить інформації щодо ціни ні на момент укладання договору, ні на момент звернення з відповідною пропозицією, ні на дату укладення додаткової угоди, отже не є належним документальним підтвердженням коливання ціни, не є підставою для підвищення ціни, що суперечить умовам п 5.4.2. Договору та вимогам п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Також, вказана додаткова угода 1 була укладена 22.06.2026 та відповідно до п.6 повинна була набрати чинності з дня її підписання, передбачена нею ціна з 01.08.2022, що підтверджується актом приймання-передачі електричної енергії.

Тобто додатковою угодою від 23.08.2021 змінено ціну електричної енергії, яка вже раніше була продана позивачу та спожита ним з 01.08.2021. Отже, товар, поставлений відповідачем до укладення додаткової угоди, був не тільки прийнятий позивачем у власність, а й спожитий.

Між тим, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2024 у справі №915/75/23.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність документального підтвердження коливання ціни на електричну енергію станом на 01.08.2022 (дата з якої відповідно до п 6 додаткової угоди поширювала свою дію ця додаткова угода ) та відповідно і додаткові угоди 2 та 3 укладено з порушенням приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим вказані додаткові угоди є недійсними.

Таким чином на думку суду відповідач не надав позивачу наявності факту коливання ціни на електричну енергію станом на дату укладення договору та дати з якої починає діяти додаткова угода до Договору, оскільки не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, в них відсутній аналіз вартості ціни на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 2 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 Закону України «Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за п. 2 ч. 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10%, не збільшуючи загальну суму договору.

Судом також встановлено, що сторонами Договору, всупереч інтересів держави та зі зловживанням правом, без будь-яких належних на те підстав та жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на електроенергію, в порушення норм Закону України Про публічні закупівлі та положень Договору, укладено Додаткову угоду, згідно якої збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації.

При цьому, відхиляються судом аргументи відповідача щодо можливості застосування в спірних правовідносинах встановленого Законом України Про публічні закупівлі максимуму можливого збільшення ціни договору (10%) та використання його в розрахунках між сторонами, позаяк відповідачем не надано суду доказів укладення сторонами Договору додаткової угоди, яка б визначала вартість електроенергії в розмірі саме на 10% більше ніж зазначено в самому Договору, а правовідносини між сторонами носять господарський характер та суд неправі самостійно застосовувати відповідну ціну товару без доказів її погодження сторонами Договору та доказів відповідності означеної зміни ціни Закону України Про публічні закупівлі.

Додаткові угоди № 2, 3 до Договору постачання електричної енергії споживачу порушують вищевказану вимогу Закону України Про публічні закупівлі (максимуму можливого збільшення ціни договору на 10%)

У зв`язку визнаннм недійсними Додаткових угод №1 №2 №3 до Договору постачання електричної енергії споживачу із відповідача на користь позивача слід стягнути грошові кошти у сумі 42 466,72 грн

Означена сума прокурором обрахована як різниця між фактично сплаченою позивачем вартістю електроенергії відповідно до її ціни, яка визначалася відповідно до недійсних додаткових угод до Договору та встановленою Сторонами в Договорі вартістю електроенергії, яка повинна була оплачуватися позивачем на користь відповідача з врахуванням недійсності внесених в Договір змін щодо збільшення вартості електричної енергії.

Суд доходить, що розрахунок здійснений прокурором є математично правильний та обгрунтований.

Судом також встановлено, що сторонами Договору, всупереч інтересів держави та зі зловживанням правом, без будь-яких належних на те підстав та жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на електроенергію, в порушення норм Закону України Про публічні закупівлі та положень Договору, укладено Додаткову угоду, згідно якої збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації.

При цьому, відхиляються судом аргументи відповідача щодо можливості застосування в спірних правовідносинах встановленого Законом України Про публічні закупівлі максимуму можливого збільшення ціни договору (10%) та використання його в розрахунках між сторонами, позаяк відповідачем не надано суду доказів укладення сторонами Договору додаткової угоди, яка б визначала вартість електроенергії в розмірі саме на 10% більше ніж зазначено в самому Договору, а правовідносини між сторонами носять господарський характер та суд неправі самостійно застосовувати відповідну ціну товару без доказів її погодження сторонами Договору та доказів відповідності означеної зміни ціни Закону України Про публічні закупівлі.

За змістом вищенаведених приписів ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є єдиною умовою та підставою зміни первісно встановленої ціни. У вказаних документах не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення, у них відсутній аналіз вартості електроенергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електроенергії на ринку, починаючи з дати укладення договору і до дати пропонованої зміни умов договору, а відтак наведені документи не можуть вважатися належним обґрунтуванням для зміни істотних умов договору.

Таким чином суду вважає, що позивач не надав відповідачу доказів, які давали б можливість встановити дійсне збільшення ціни товару, відсоток такого збільшення порівняно з датою укладення Договору, в який пропонувалося внести зміни оскаржуваними додатковими

Суд зауважує, що порушення процедури державних закупівель та укладення оскаржуваних додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання державних коштів і створюють загрозу інтересам держави у подальшому. Як наслідок, указане призвело до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу державним інтересам у подальшому.

Відтак, суд доходить до висновку, що із відповідача слід стягнути надмірно сплачені кошти за постачання електричної енергії

Так, Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %.

Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод), а підвищення більш як на 10 % шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку Продавця.

Відповідна правова позиція послідовно викладається у постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 927/568/21; від 09.06.2022 № 927/636/21; від 31.05.2022 № 927/515/21; від 25.11.2022 № 927/563/20.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 надано висновок про застосування законодавства про публічні закупівлі в цій частині, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Від наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 (до закінчення касаційного перегляду якої зупинялося провадження в цій справі №907/1135/25), зазначивши, що «…зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару» (п.п. 205-207 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

З урахуванням наведеного, відхиляються судом заперечення відповідача щодо можливості застосування 10% підняття ціни кожного разу при зміні умов договору та про те, що така ціна, як наслідок, може підніматися і більше 10% від зазначеної в договорі про закупівлю.

В даному аспекті відхиляються судом також й аргументи відповідача щодо передбачуваності застосування закону, його якості та дотриманням принципу верховенства права, позаяк положеннями п.п. 12, 13 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено рекомендаційний характер відповідей та консультацій Уповноваженого органу з приводу застосування законодавства про публічні закупівлі, а внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни понад встановлені в ст. 41 Закону ліміти a priori не може вважатися таким, що відповідає меті здійснення та принципам публічних закупівель, оскільки нівелює саме значення проведення закупівлі та надає змогу учасникам закупівлі свідомо занижувати її початкову ціну, що, в свою чергу, спотворює конкуренцію та порушує принципи максимальної економії та ефективності закупівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 цього Кодексу (частина перша) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наведені вище обставини свідчать про протиправність внесених сторонами змін до Договору та, відповідно, наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод .

При цьому, з огляду на приписи ч. 1 ст. 236 ЦК України за якими нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, беручи до уваги встановлену судом недійсність змін, що внесені до Договору Додатковими угодами №1 від застосуванню між сторонами в спірний період підлягали зазначені в Договорі положення щодо ціни електроенергії, обсягів постачання та ціни Договору.

Водночас, сам факт виконання сторонами Договору з урахуванням додаткової и не має значення для встановлення її нікчемності.

В силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України (правова позиція Об`єднаної палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

Відтак, суд доходить до висновку, що із відповідача слід стягнути надмірно сплачені кошти за постачання електричної енергії.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

На думку суду судові витрати слід розподілити на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо розподілу судових витрат на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що спір виник із неправильних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», оскільки відповідач ініціював укладення оскаржуваної додаткової угоди та Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» отримало надмірно сплачені кошти за постачання електричної енергії. Обов`язок повернути гроші виникає з моменту безпідставного набуття коштів проте Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» безпідставно збережені кошти не повернуло. Ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Тому, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати прокурора по сплаті судового збору слід стягнути із відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь Закарпатської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду№1 від 22.08.2022 до договору №220291/2022 від 21.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (код ЄДРПОУ 41999833) та Комунальним некомерційним підприємством «Дубівська лікарня» (код ЄДРПОУ 22092126).

3. Визнати недійсною додаткову угоду№2 від 30.09.2022 до договору №220291/2022 від 21.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (код ЄДРПОУ 41999833) та Комунальним некомерційним підприємством «Дубівська лікарня» (код ЄДРПОУ 22092126).

4. Визнати недійсною додаткову угоду№3 від 30.09.2022 до договору №220291/2022 від 21.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (код ЄДРПОУ 41999833) та Комунальним некомерційним підприємством «Дубівська лікарня» (код ЄДРПОУ 22092126).

7. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 1, код ЄДРПОУ 41999833) на користь Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (90531, вул. Подольського Д.,46, смт.Дубове , Тячівський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 04349633) кошти в сумі 42 466,72 грн (Сорок дві тисячі чотириста шістдесят шість гривень 72 копійки).

8. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 1, код ЄДРПОУ 41999833) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а, код ЄДРПОУ 02909967) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 12 112,00. (Дванадцять тисяч сто дванадцять гривень 00 копійок)

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 11.06.2026

Суддя А.А. Худенко