Рішення № 137297835, 03.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 червня 2026 року Справа № 903/239/26

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР»

до відповідача: фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни

про стягнення 97974,66 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Шинкарчук А.В., адвокат, ордер серії АХ№1333242 від 10.03.2026 (поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів);

від відповідача: Лоза В.М., адвокат, ордер серії ВО№1128802 від 28.03.2026.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Суть спору: 10.03.2026 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни про стягнення штрафу у сумі 78177,66 грн та безпідставно отриманих коштів у сумі 19797 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань згідно договору на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 в частині своєчасної доставки та розвантаження вантажу. Крім того, позивачем сплачено відповідачу грошові кошти у сумі 19797,00 грн за понаднормовий простій автомобіля, які на їхнє переконання в силу приписів ст. 1212 ЦК України, є безпідставно набутими грошовими коштами, які підлягають поверненню.

Ухвалою суду від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.04.2026.

30.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позову заяву у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача, на користь відповідача, суму витрат, понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 12300,00 грн. При цьому зазначає, що спроба застосувати штрафні санкції з Договору №123 до правовідносин, що виникли з заявки №0912/2АП, є безпідставною, оскільки суперечить ст.5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі) та порушує принцип визначеності договірних зобов`язань. Застосування санкцій за «несвоєчасне подання на розвантаження» за наявності в заявці лише дати «прибуття на термінал» є порушенням принципу диспозитивності та визначеності господарського зобов`язання. Оскільки немає визначеної дати розвантаження, то немає її прострочення, і, відповідно, штрафні санкції нараховуватися не можуть. Відповідно до ч.1 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, - перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, така відповідальність суворо обмежена Конвенцією. Так, згідно п.5 ст.23 КДПВ, - у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток, який не може перевищувати плату за перевезення. Тобто, лише доведений збиток може пред`являтися позивачем у вигляді вимоги. Щодо вимоги ТОВ «ЛОУДСТАР» про повернення помилково сплачених за простій транспортного засобу коштів, то такі вимоги є необґрунтованими. Наднормовий простій транспортного засобу мав місце під час виконання перевезення і сторони погодили суму належну до сплати. Позивач добровільно сплатив за простій транспортного засобу, згідно виставленого ФОП Дикун О.В. рахунку. Тому, вимога стягнути кошти як «безпідставно отримані» (за ст.1212 ЦК України) є юридично помилковою. Перевізник приступив до виконання спірного перевезення в погоджений сторонами день 11 грудня 2025 р. Цього дня, автопоїзд ФОП Дикун О.В. прибув на завантаження, завантажився і зареєструвався в чергу для проходження митних процедур. За даними інформації, отриманої в електронному вигляді із Електронної системи перетину кордону, через надмірну перевантаженість митниці, перетин кордону на виїзд з України був призначений, лише, на вечір 17 грудня 2025 р. Таке тривале очікування проходження митних процедур є нетиповим явищем, яке не залежить від волі перевізника і яке він не міг передбачити і якому не міг запобігти. Фактично, з урахуванням часу митного оформлення українською та польською прикордонними митницями, доставка вантажу до початку сезону різдвяних свят стала об`єктивно неможливою. У зв`язку з цим, сторонами договору перевезення, шляхом обміну повідомленням у застосунку Viber, здійснювалася постійна комунікація і пошук виходу із ситуації яка склалася. Не зважаючи на те, що існувала письмова домовленість про те, щоб свята водій провів вдома, 19 грудня 2025 р. позивач, діючи вкрай недобросовісно, надсилає вимогу в якій повідомляє про звернення до органів поліції з метою встановлення місцезнаходження вантажу це в той час, коли представник позивача написала, що водію буде «краще вдома». Водій, як годиться, поставив автопоїзд на охоронювану стоянку і очікував подальших інструкцій на території України. Подібна недобросовісна поведінка позивача, викликала відповідну реакцію перевізника, який попросив збільшити вартість перевезення, враховуючи наднормовий простій завантаженого транспортного засобу на території України. З приводу односторонніх вимог та запитів, які направлялися позивачем протягом строку виконання перевезення то ні підтвердити, ні спростувати їх отримання відповідач на даний час не має змоги, оскільки помічниця (член родини ОСОБА_1 ) яка ймовірно отримувала повідомлення, в даний час перебуває за кордоном. У будь-якому разі, долучення до позову цих запитів і односторонніх вимог не є підставою для зміни погоджених у Заявці умов перевезення. Даний відзив долучено до матеріалів справи.

06.04.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла відповідь на відзив. При цьому, позивач заперечує проти нарахованих відповідачем витрати на правову допомогу у сумі 12300,00 грн. Сторони погодили, що заявка на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 р. є складовою договору на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 р., що було підтверджено відповідачем, зазначивши реквізити цих документів в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 7 від 19.01.2026. Отже, сторони недвозначно узгодили, що вантаж повинен бути доставлений до вантажоотримувача у строк до 18 грудня 2025 р. Намагання відповідача переконати суд, що сторони під словами «прибутя на термінал» розуміли прибуття на митний термінал, є маніпулюванням словами для ухилення від відповідальності за допущені порушення взятих на себе зобов`язань. Щодо посилання відповідача про добровільність сплати позивачем рахунку №338 від 23.12.2025 р. за понаднормовий прості автомобілю і як наслідок втрати права на його повернення, суперечить умовам договору, оскільки будь-які витрати перевізника повинні бути підтверджені документально. Відсутність документально підтверджених витрати перевізника свідчить про безпідставне їх отримання, а отже в силу ст. 1212 ЦК України мають бути повернуті позивачу. У повідомленні від 16 грудня 2025 року з показником часу 21:07, що є у розпорядженні позивача, менеджер відповідача Вікторія Дикун повідомляє, що водій не встигає розвантажитись до 19 грудня, а зможе лише в понеділок 22 грудня. В той же час, у файлі який надав відповідач, у тому ж самому повідомленні від 16 грудня 2025 року з показником часу 21:07, відсутня інформація про неможливість розвантажитись до 19 грудня, а міститься лише інформація про начебто узгодження дати розвантаження тільки на 22 грудня. Крім того, у файлі який надав відповідач, у тому ж самому повідомленні від 16 грудня 2025 року з показником часу 21:10, міститься інформація про начебто узгодженість сторонами дати розвантаження на 22 грудня. В той же час, у тому ж самому повідомленні від 16 грудня 2025 року з показником часу 21:10, що міститься у позивача, інформація щодо узгодженості дати розвантаження на 22 грудня відсутня. При ретельному обстеженні цих двох файлів вбачається, що повідомлення від 16 грудня 2025 року з показниками часу 21:07 та 21:10 були відредаговані, оскільки в самих цих повідомленнях міститься посилання на їх редагування. Отже можна дійти висновку, що відповідач штучно підлаштовує докази на свою користь, намагаючись ввести в оману суд, щодо обумовленої сторонами дати розвантаження вантажу. Дана відповідь на відзив долучена до матеріалів справи.

07.04.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Зокрема зазначає, що заявка на перевезення №0912/2АП укладалася сторонами спору як самостійний договір перевезення конкретного вантажу. У ній були погоджено всі істотні умови, характерні для договору перевезення (передбачені ст.50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). До моменту укладення загального (рамкового) Договору №123, сторонами уже був виконаний повний алгоритм дій, необхідних для укладення договору перевезення у формі заявки: 1) був узгоджений транспорт, маршрут, строки доставки до терміналу, ціна послуги, порядок розрахунків та інші істотні умови; 2) перевізник прийняв усі запропоновані умови цього перевезення та надав транспортний засіб для завантаження; 3) на підтвердження укладення саме цього договору перевезення (у вигляді заявки №0912/2АП) в порядку ст.909 ЦКУ, ст.ст.4, 9 КДПВ була складена накладна CMR; 4) на підставі саме цієї заявки та накладної CMR перевізник приступив до виконання спірного перевезення. Всі ці дії відбулися до моменту укладення загального Договору №123, який був покликаний врегулювати рамкові умови подальшої співпраці, яка можливо буде налагоджена шляхом подання замовлень на нові перевезення. Підписуючи загальний договір 16 грудня 2025 р. ні позивач, ні відповідач не зробили заяв про те, що його дія буде поширюватися саме на раніше укладену Заявку №0912/2АП, щоб додати до неї штрафи. У Заявці №0912/2АП є єдина згадка про строк, вказано - Дата прибуття на термінал: Max до 18 грудня включно 2025р. Таким чином, дата стосувалася прибуття на митний термінал (Вантажно-митний комплекс так розумів перевізник) і не стосувалася моменту і місця розвантаження. Позивач не наводить жодного доказу, що сторони узгоджували саме дату розвантаження авто. Перевізник запізнився на митне очищення не по своїй вині. Однак відповідальність за доставку вантажу до митного терміналу (для митного очищення) сторонами передбачена не була. У договорі, якщо його і застосовувати до спірного перевезення, була передбачена відповідальність за порушення строків доставки автомобіля в пункт розвантаження, проте, строк розвантаження сторонами спору не погоджувалися взагалі. Відповідач частково погоджується з твердженням позивача про те, що умови договорів про штрафи прямо не суперечать Конвенції. Позивач не лише сплатив рахунок, але й у переписці Viber прямо просив: просто виставляйте рахунок за простій. Це окремо буде оплачуватись. Така позиція позивача є актом визнання боргу. Принцип суперечливої поведінки (ст.3, 13 ЦК України) унеможливлює зворотну вимогу. З приводу редагування переписки то це нормальна практика виправлення помилок у месенджерах. У переписці Viber від 16.12.2025 (21:07) позивач односторонньо змінив попередню домовленість про розвантаження 22 грудня і повідомив, що вантажоодержувач готовий прийняти 19 грудня. Потім, коли перевізник поставив питання «то як робити?», позивач відповів: «Ну якщо є можливість, то хай не їде, щоб там не сидіти. Краще вдома». Після цього позивач надіслав вимогу з погрозою звернення до поліції у той час, коли сам рекомендував водію залишатися вдома. Позивач намагається відповідальність за недоліки у своїй роботі перекласти на перевізника. З приводу того що в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) №7 від 19.01.2026 було посилання як на Заявку так і на Договір, то це нормальна практика складання подібних документів. Акт формувався бухгалтером; на момент його складання і Заявка, і Договір були чинними. Саме тому у Акті було посилання на два вказаних документи. Бухгалтер підприємства не вникала в юридичні тонкощі правовідносин між сторонами і поставила на документі свій підпис. Відповідач нормально сприймає підписаний бухгалтером документ, не буде оспорювати його однак, дотримується чіткої позиції про те, що положення, передбачені цим Договором не можуть бути застосовані до правовідносин, які остаточно були сформовані значно раніше. Зміни до вже укладеного договору перевезення (підтвердженого накладною CMR) не можуть вноситися «заднім числом» через загальний рамковий договір без явної і чіткої згоди сторін щодо застосування його положень до конкретного перевезення. Тому посилання позивача на п.9.3 є безпідставними. Дане заперечення на відповідь на відзив долучене до матеріалів справи.

10.04.2026 через систему Електронний суд надійшла заява від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ.

Ухвалою суду від 14.04.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ задоволено. Постановлено подальші судові засідання за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» адвоката Шинкарчука А.В. по справі № 903/239/26 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ.

15.04.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання у якому просить суд долучити до матеріалів справи лист-підтвердження №561 від 15.04.2026 виданий вантажевідправником - ТОВ «Епіцентр К».

Суд зазначив, що строк на подання доказів (разом з позовом) встановлений законом закінчився, тому доказ позивача, в силу положень ч.8 ст. 80 та ч.2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), не приймається до розгляду.

Ухвалою суду від 15.04.2026 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 12.05.2026.

21.04.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява від представника фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни про проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ.

Ухвалою суду від 22.04.2026 заяву представника фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ задоволено. Постановлено подальші судові засідання за участю представника фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни - Лозою Віктором Миколайовичом по справі № 903/239/26 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку ВКЗ.

12.05.2026 у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті справи, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити останні у повному обсязі. Додатково усно заявив про стягнення 16213,12 грн витрат на правничу допомогу з відповідача.

12.05.2026 у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті справи, заперечив щодо позовних вимог та просив суд у позові відмовити.

Ухвалою суду від 12.05.2026 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 03.06.2026. Запропоновано фізичній особі-підприємцю Дикун Олені Василівні до 26.05.2026 подати письмові пояснення щодо: змісту (розуміння) п. 9.3. договору №123 на транспортні послуги від 16.12.2025, зокрема в частині: правових наслідків припинення (не припинення) дії заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025; поширення умов цього договору на правовідносини, що виникли між сторонами на підставі заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025; впливу зазначених умов на спірні правовідносини, а також підстав, порядку та реальних обставин нарахування при цьому позивачу штрафу за понаднормативний простій з 22.12.2025 по 29.12.2025, враховуючи дату завантаження 11.12.2025; можливого(за наявності) узгодження дати розвантаження, з посиланням на наявні у матеріалах справи докази в обґрунтування такого узгодження. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» до 26.05.2026 подати письмові пояснення щодо причин (реальних обставин) сплати штрафу за понаднормативний простій з 22.12.2025 по 29.12.2025, враховуючи при цьому можливу(за наявності) дату розвантаження товару 18.12.2025; можливого(за наявності) узгодження іншої дати розвантаження, з посиланням на наявні у матеріалах справи докази в обґрунтування такого узгодження. Запропоновано сторонам до 26.05.2026 подати письмові пояснення із зазначенням конкретних дат фактичного перетину перевізником кордону України (в обидві сторони) та конкретних обставин (підстав), що сприяли цьому, з посиланням на наявні у матеріалах справи докази; місцезнаходження транспортного засобу з товаром з моменту його завантаження 11.12.2025 та до перетину кордону України. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» письмово оформити усну заяву про стягнення 16213,12 грн витрат на правничу допомогу з відповідача. Запропоновано фізичній особі-підприємцю Дикун Олені Василівні подати письмові пояснення на письмово оформлену заяву про стягнення 16213,12 грн витрат на правничу допомогу у строк до 5 днів з моменту її отримання.

25.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява у якій просить суд стягнути з відповідача судові витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16213,12 грн. Дана заява долучена до матеріалів справи.

26.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення. Дані пояснення долучені до матеріалів справи.

26.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява у якій на виконання вимог ухвали суду надав пояснення. Дане заява долучена до матеріалів справи.

28.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача.

03.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло доповнення до заяви на виконання ухвали суду.

Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України).

Представник відповідача не просив дозволу подати заперечення на додаткові пояснення позивача та доповнення до заяви на виконання ухвали суду, а суд дозволу учаснику справи подати останні не надавав та не визнавав їх подання необхідними, тому ці заперечення на додаткові пояснення позивача та доповнення до заяви на виконання ухвали суду, суд постановив на місці залишити без розгляду.

03.06.2026 у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю. Крім того, просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідач у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволення позову. Крім того, просив стягнути з позивача 12300 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

установив:

09.12.2025 між ТОВ «ЛОУДСТАР» (надалі - замовник, експедитор, позивач) та ФОП Дикун О.В. (перевізник, відповідач) було узгоджено заявку на перевезення №0912/2АП, відповідно до якої перевізник зобов`язався перевезти плитку керамічну на палетах у кількості 23,5 т., 86 куб. за маршрутом: Калинівка (Україна) - Saint-Ghislain (Бельгія); дата та час завантаження 11 грудня 2025 року, адреса завантаження: Київська обл., Калинівка, вул. Індустріальна, 15; дата прибуття на термінал Max до 18 грудня 2025 року (включно); адреса розвантаження 7333 Saint-Ghislain Belgium, згідно CMR автомобілем Volvo № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Пізніше, 16.12.2025 між ТОВ «ЛОУДСТАР» та ФОП Дикун О.В. укладено договір на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 за умовами якого перевізник надає замовнику транспортно-експедиційні послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (заявки).

Конкретні умови кожного замовлення узгоджуються з перевізником та зазначаються у заявці замовника, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1.1. договору, у заявці зазначаються: точна адреса завантаження/ розвантаження, дата та час прибуття на завантаження/розвантаження, місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови, узгоджена сторонами сума фрахту за перевезення.

До обов`язків замовника зокрема відноситься: забезпечення завантаження/розвантаження автомобіля (п.п. 3.1.3., 3.1.5., 3.1.6. договору) забезпечити своєчасне і правильне оформлення товаросупровідних документів (п. 3.1.4. договору); надавати перевізнику інструкції у випадку виникнення обставин, що перешкоджають виконати перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, черги чи перевірки на кордоні, відмова вантажоотримувача прийняти вантаж, технічна поломка, тощо) з обов`язковим наданням перевізником документів, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувачу) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин (п.п. 3.1.4., 3.2.10. договору); своєчасно оплачувати послуги надані за цим договором.

До обов`язків перевізника зокрема відноситься: подання автомобіля під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами та у термін, що визначено у заявці (п.3.2.3. договору); забезпечення наявності у водія необхідних документів для здійснення перевезень: медична книжка, необхідні дозволи/ліцензії тощо (п. 3.2.5. договору); подати транспортний засіб, що є відповідним для виконання перевезення згідно умов Заявки. Надання транспортного засобу у неналежному технічному стані дорівнюється до неподання автомобілю (транспортного засобу). У випадку невідповідності автомобілю вказаним у заявці вимогам (з урахуванням габаритів та ваги вантажу, його властивостей), технічної поломки тягача або напівпричепа, нездатності водія здійснювати керування автомобілем, відсутність віз, дозвільних документів, тощо, перевізник зобов`язаний власними силами та за власний рахунок здійснити заміну автомобілю чи окремо тягача/напівпричепа, у разі необхідності водія. Невиконання цієї умови є відмовою від перевезення з наслідками, що передбачено п.6.2 цього договору негайно повідомляти Замовника усіма можливим засобами про виникнення будь-яких перешкод що заважають виконанню перевезення: ДТП; вилучення вантажу компетентними органами; черги чи перевірки на кордоні; відмова вантажоотримувача прийняти вантаж; технічна поломка, тощо, з обов`язковим наданням перевізником документів, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувачу) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин (п. 3.2.10. договору).

У п. 6.4. договору сторони погодили, що у разі перевищення строку, вказаного у пункті 3.1.6 договору, замовник сплачує штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні прикордонній митниці у зв`язку з неналежним оформленням документів (у т.ч. внаслідок несвоєчасного або неправильного оформлення заявником попереднього повідомлення/декларації) у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезення: гривневий 50 євро за кожну добу простою, якщо інше не вказане в заявці.

Відповідно до п. 6.5. договору у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження, за кожну добу запізнення Перевізник сплачує штраф у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезеннях: гривневий 50 євро за кожну добу запізнення, якщо інше не вказано в заявці;- при внутрішніх перевезеннях: 500 грн. за кожну добу запізнення.

Відповідно до п. 6.9. договору штрафи, що визначено у п. 6.2, 6.4., 6.5. Договору, нараховуються і сплачуються у гривнях, виходячи з офіційного курсу гривні до євро, встановленого НБУ на день складання акту виконаних робіт.

За змістом п. 9.3. договору, після укладення договору всі раніше укладені договори між сторонами щодо міжнародних та внутрішніх перевезень вважаються такими, що втратили силу. Якщо такі договори між сторонами не укладались, а відповідні відносини виникли між сторонами до моменту укладення даного договору, то умови договору поширюються на ці відносини.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 19797,00 грн за понаднормовий простій автомобілю згідно рахунку №338 від 23.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №1306 від 23.12.2025.

Згідно з міжнародною транспортною накладною (CMR) №705004 від 11.12.2025 вантаж за заявкою на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 до договору був отриманий вантажеотримувачем 19.01.2026.

Позивач зазначає, що 05.02.2026 на адресу відповідача було надіслано претензію №0402/2026-1 від 04.02.2026 про необхідність сплатити штраф за порушення строків доставки товару у сумі 78177,66 грн, а також повернути безпідставно отримані кошти у сумі 19797 грн, яка залишена без належного реагування відповідача.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

В силу ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до ст. 934 ЦК України, глави 51 ЦК України, ст.14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон 1955-IV).

Відповідно до ст.1 Закону 1955-ІV транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізичка особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до пункту першої статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (до якої Україна приєдналася у 2006 році), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, при вирішенні даного спору, слід застосовувати положення, що врегульовані, зокрема ЦК України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 (далі - Конвенція).

За частиною 1 статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, основним транспортним документом, про факт надання послуги з перевезення вантажу, є міжнародна автомобільна накладна CMR.

CMR це міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

СMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.

CMR заповнюється відправником вантажу, на підставі інструкцій і вказівок, які він отримує від транспортно експедиторської компанії. Відправник несе солідарну відповідальність за правильність заповнення CMR.

Згідно ч.ч. 1-3 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Частиною 1 статті 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За змістом ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Судом встановлено, що первинно договір послуг з перевезення вантажу сторонами укладено у спрощений спосіб шляхом підписання між ними заявки-договору від 09.12.2025 № 0912/2АП стосовно перевезення/доставки вантажу, погодженого сторонами спору у вищевказаній заявці-договорі.

Пізніше, 16.12.2025 сторонами укладено договір на транспортні послуги №123, дія якого поширювалася на договірні відносини сторін, що виникли з заявки-договору на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів послуг по перевезенню вантажів.

Отже, правовідносини між сторонами виникли на підставі заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 та договору на транспортні послуги №123 від 16.12.2025.

Згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За змістом п. 9.3. договору, після укладення договору всі раніше укладені договори між сторонами щодо міжнародних та внутрішніх перевезень вважаються такими, що втратили силу. Якщо такі договори між сторонами не укладались, а відповідні відносини виникли між сторонами до моменту укладення даного договору, то умови договору поширюються на ці відносини.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що заявка на перевезення була оформлена сторонами раніше укладення договору, вона не може розглядатися відокремлено від останнього, оскільки умови договору на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 у відповідності до п.9.3 та положень ч.3 ст. 631 ЦК України поширюються на договірні відносини сторін, що виникли з заявки-договру на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025.

За наведених обставин, договір на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 та заявка на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 є взаємопов`язаними документами, які в сукупності у даному випадку відображають волевиявлення сторін щодо організації та здійснення перевезення.

Також суд зазначає, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням CMR №705004 від 11.12.2025.

Ст. 4 Конвенції визначено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно з ст. 6 Конвенції вантажна накладна (CMR) містить такі дані:

a) дата і місце складання вантажної накладної;

b) ім`я та адреса відправника;

c) ім`я та адреса перевізника;

d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;

e) ім`я та адреса одержувача;

f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;

g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;

Н) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;

i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);

j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;

k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ч.1 ст.9 Конвенції).

На виконання вимог законодавства була складена міжнародна товаротранспортна накладна CMR №705004 від 11.12.2025. згідно якої вантаж за заявкою на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 до договору був отриманий вантажеотримувачем 19.01.2026.

В силу ч. 1 ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Статтею 19 Конвенції визначено, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначив суд вище, відповідно до п. 3.1.1 договору, у заявці зазначаються: точна адреса завантаження/ розвантаження, дата та час прибуття на завантаження/розвантаження, місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови, узгоджена сторонами сума фрахту за перевезення.

До обов`язків перевізника зокрема відноситься: подання автомобіля під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами та у термін, що визначено у заявці (п.3.2.3. договору).

Як вбачається із заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025, в останній зазначена дата та час завантаження 11 грудня 2025 року, адреса завантаження: Київська обл., Калинівка, вул. Індустріальна, 15; дата прибуття на термінал Max до 18 грудня 2025 року (включно); адреса розвантаження: 7333, Saint-Ghislain, Belgium, згідно CMR автомобілем Volvo № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник зобов`язаний доставити вантаж у пункт призначення.

Слід врахувати, що прибуття на митний термінал є етапом виконання митних процедур на виїзд з України, на в`їзд до іншої держави, чи на внутрішню митницю країни призначення, тобто момент прибуття на термінал не є тотожним моменту подання авто на розвантаження.

Суд звертає увагу, що зі змісту договору та заявки на перевезення вбачається погодження сторонами строку прибуття транспортного засобу на термінал - до 18.12.2025 включно.

Водночас договір та заявка не містять окремо визначеного та чітко погодженого строку доставки вантажу безпосередньо до місця його розвантаження у місті Saint-Ghislain (Бельгія).

На думку суду, сторони розмежували у заявці поняття «термінал» та «адреса розвантаження», зазначивши їх як окремі умови перевезення, а відтак погодження строку прибуття на термінал саме по собі не свідчить про погодження сторонами строку прибуття транспортного засобу до місця кінцевого розвантаження вантажу.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що наведене узгоджується із позицією самого позивача, який розмежовує поняття митного термінала та місця розвантаження вантажу, фактично визнаючи, що вони не є тотожними.

Так, зокрема у вимозі вих №1501/1 від 15.01.2026 (а.с. 8), що адресована відповідачу позивач зазначає, що ФОП Дикун О.В. потрібно доставити товар терміново або до терміналу в узгоджений термін для перевантаження або до Бельгії виконати замовлення.

Отже, сторони у договорі та заявці не передбачали чіткого строку(дати) розвантаження в місці призначення, а сторонами узгоджувалися лише строки прибуття на митний термінал.

За наведених обставин суд не вбачає підстав для ототожнення погодженого сторонами строку прибуття на термінал (18.12.2025) зі строком доставки вантажу до місця його кінцевого призначення.

Згідно з пунктом 1 статті 20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Враховуючи, що ні договором, ні заявкою між сторонами не було погоджено строку доставки товару вантажоотримувачу, тому застосуванню судом підлягають загальновизначені строки доставки терміном 60 днів (ст.20 Конвенції).

Згідно складеної міжнародної товаротранспортної накладної CMR №705004 від 11.12.2025 вантаж за заявкою на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 до договору був отриманий вантажеотримувачем 19.01.2026, тобто у строк 39 днів з моменту завантаження, що менше загальновизначених строків доставки терміном 60 днів (ст.20 Конвенції).

Щодо нарахованого позивачем штрафу у розмірі 78177,66 грн за несвоєчасне подання автомобіля в пункт розвантаження, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання

Згідно ч.4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Як стверджується ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених ч. 4 ст. 545 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 6.5 договору у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження, за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезеннях: гривневий 50 євро за кожну добу запізнення, якщо інше не вказано в заявці;- при внутрішніх перевезеннях: 500 грн. за кожну добу запізнення.

Як вже встановлено судом, сторонами не було погоджено конкретного строку прибуття транспортного засобу до місця розвантаження вантажу, а загальновизначений строк доставки становить 60 днів (ст.20 Конвенції) не був порушений відповідачем.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження погодження стронами строку розвантаження вантажу у строк до 18.12.2025, вина перевізника з цього приводу не доведена.

За відсутності належних та допустимих доказів погодження сторонами строку доставки вантажу до місця його розвантаження, відсутні також правові підстави для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків перевезення, а відтак заявлені позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 78177,66 грн задоволенню не підлягають.

При цьому, суд критично оцінює подані позивачем та відповідачем до матеріалів справи скріншоти мобільного застосунку «Viber», як доказів обміну повідомленням (комунікації) між водієм відповідача та менеджером позивача, зокрема щодо узгодження дати розвантаження товару.

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки між сторонами правовідносини щодо перевезення виникли на підставі договору та заявки-договору, укладених в письмовій формі (у яких як вже встановив суд не визначена конкретна дата розвантаження товару), то встановлення такої дати в подальшому мало б здійснюватись у такій самій формі, що й договір та/або заявка, уповноваженими особами сторін, а не водієм відповідача та менеджером позивача у мобільному застосунку «Viber».

Крім того, суд критично оцінює твердження позивача, що погодження крайньої дати розвантаження товару 18.12.2025, оскільки платіжною інструкцією №1306 від 23.12.2025 позивач на виконання умов договору добровільно(згідно рахунку №338 від 23.12.2025) сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 19797 грн за понаднормовий простій автомобіля з 22.12.2025 по 29.12.2025(чітко вказано у призначенні платежу), тобто позивач поводиться суперечливо.

Щодо заявлених до стягнення позивачем з відповідача коштів у сумі 19797 грн за понаднормовий простій автомобіля на підставі ст. 1212 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Водночас, згідно ч.1 ст.1215 ЦК України, не підлягають поверненню як безпідставні набуті грошові кошти, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як зазначалось вище, у п. 6.4 сторони погодили, що у разі перевищення строку, вказаного у пункті 3.1.6 договору, замовник сплачує штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні прикордонній митниці у зв`язку з неналежним оформленням документів (у т.ч. внаслідок несвоєчасного або неправильного оформлення заявником попереднього повідомлення/декларації) у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезення: гривневий 50 євро за кожну добу простою, якщо інше не вказане в заявці.

Відповідно до п. 3.2.10 договору, перевізник зобов`язаний негайно повідомляти замовника усіма можливими засобами про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, черги чи перевірки на кордоні, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж, технічна поломка, тощо). Перевізник зобов`язаний надати замовнику документи, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувача) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин.

Відповідно до ст. 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки.

Згідно з п. 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Відповідно до ч. 10 п. 142 Статуту автомобільного транспорту підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, платіжною інструкцією №1306 від 23.12.2025 позивач на виконання умов договору добровільно сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 19797 грн за понаднормовий простій автомобіля з 22.12.2025 по 29.12.2025, згідно рахунку №338 від 23.12.2025.

Разом з тим, при зверненні до суду позивач вважає, що сплачений штраф у розмірі 19797 грн за понаднормовий прості автомобілю є безпідставно набутими коштами.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Позивачем не доведено недобросовісності з боку відповідача та наявності рахункової помилки, між сторонами існували договірні відносини.

Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, якщо потерпіла особа знає, що в неї немає зобов`язання (немає обов`язку) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Судом встановлено, що договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

За відсутності у матеріалах справи доказів помилки, обману, примусу чи недійсності правочину (під час сплати штрафу за понаднормовий простій) вищезазначений платіж не може вважатися таким, що здійснений без правової підстави, а відтак наявність погоджених або фактично прийнятих сторонами умов виключає можливість застосування реституційного механізму, передбаченого статтею 1212 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 19797 грн безпідставно набутих коштів до задоволення не підлягає.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення з позивача 12300 грн витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями частини 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні при розгляді справи по суті відповідач просив суд стягнути з позивача суму витрат, понесених на правову допомогу адвоката в розмірі 12300 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання відповідачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими останнім доказами:

- договором №2 про правову допомогу від 25.03.2026 укладеним між ФОП Дикун О.В. та АБ «ЛОЗИ» в особі керуючого, адвоката Лози В.М.;

- актом №2 приймання-передачі наданих послуг від 28.03.2026;

- квитанцією до прибуткового касового ордеру №9-03 від 28.03.2026 на суму 12300 грн.

Відповідно до усталеної практики вирішення господарських спорів, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).

Дослідивши надані відповідачем докази, суд приймає до уваги, що 25.03.2026 між ФОП Дикун О.В. (довіритель, клієнт) та АБ «ЛОЗИ» в особі керуючого, адвоката Лози В.М. (повірений, адвокат) укладено договір №2 про правову допомогу у відповідності до п.1.1. якого повірений зобов`язався надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ «ЛОУДСТАР». З цією метою: здійснити огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку позовних вимог та доданих до позову доказів (5 год.). Здійснити аналіз судової практики (2 год.). Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати відзив на позовну заяву (12 год.). Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (5 год.).

Згідно п. 2.1. договору, за здійснення дій, що визначені у п.1.1. цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 12300 грн.

Також між сторонами підписано акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2026 на загальну суму 12300 грн у відповідності до п.1.1. якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку позовних вимог та доданих до позову доказів (5 год.); аналіз судової практики (1 год. 45 хв.); підготовка пакету документів, необхідний для звернення до суду, підготовка відзиву на позовну заяву (12 год.) та вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (5 год.).

Підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг повіреним відповідно до положень договору та оплату наданих послуг (п.1.3. акту).

Крім того, у матеріалах справи наявна квитанція до прибуткового касового ордеру №9-03 від 28.03.2026 на суму 12300 грн, прийнятих коштів від ФОП Дикун О.В. згідно договору №2 про правову допомогу від 25.03.2026.

Слід врахувати, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи № 903/239/26 у заявленому обсязі на загальну суму 12300 грн.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений договором у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 01.09.2021 у справі №910/13034/ 20.

Аналіз послуг, виконаних адвокатом, аналіз змісту позовних вимог у цій справі та виконаних на їх підтвердження процесуальних дій дозволяє дійти висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на оплату послуг адвоката відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач, зокрема у прохальній частині відповіді на відзив зазначив, що заперечує проти нарахованих відповідачем витрат на правову допомогу, без буди якого обгрунтування.

Між тим, суд зазначає, що останній не надав доказів для спростування фактів, не навів власну оцінку наявним у справі доказам на понесення відповідачем таких витрат.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності, суд вважає, що 12300 грн становлять співмірні, розумні та обґрунтовані витрати відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі, а відтак підлягають до стягнення з позивача.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Судом враховується, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях. з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України. № 63566/00, § 23. ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, що передбачені ст.129 ГПК України, судовий збір сплачений за подання позову та витрати позивача на правничу допомогу, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОУДСТАР» (61027, місто Харків, вулиця Кричевського, будинок 41 квартира 50, код ЄДРПОУ 38876353) на користь фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 12300 грн (дванадцять тисяч триста гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 11.06.2026

Суддя А. С. Вороняк