Рішення № 137288729, 10.06.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3861/26

Номер провадження 2/629/1701/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Олексенко Т.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вище вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 30.06.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 962560513 на суму 15300 грн., у формі електронного документу з використанням електронного підпису з подальшим збільшенням кредитного ліміту. Кредитор своє зобов`язання по видачі кредиту шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, виконав, але останнім кредит не погашається. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. В подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження дії договору факторингу. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №149 від 31.08.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 49293,50 грн. 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 30/1023-01. За умовами вказано договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78135,20 грн. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу б/н від 14.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78135,50 грн. Посилаючись на вказані обставини, а також на не виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 78135,50 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту 22000 грн, заборгованості по несплаченими відсотками за користування кредитом 56135,50 грн; а також судові витрати по справі у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням(виклику) сторін. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками йому було направлено своєчасно та належним чином, шляхом направлення пакету документів на його зареєстроване місцепроживання. Однак надіслана судом поштова кореспонденція відповідачем отримана не була і повернулась до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд, зважаючи на послідовну позицію, що викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 № 800/547/17, Касаційного господарського суду від 07.09.2022 № 910/10569/21, від 19.12.2022 № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 № 910/2654/22, від 06.06.2023 № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21), за якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду, дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про місце розгляду справи, незважаючи на факт невручення конверту з ухвалою від 08.05.2026 для відповідача з причин "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відтак, суд вчинив усі можливі дії про повідомлення відповідача щодо слухання справи, а неотримання ухвали від 08.05.2026 з позовною заявою є наслідком бездіяльності самої сторони відповідача щодо її належного отримання.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

30.06.2021 між ТОВ «Мінево швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 962560513, у формі електронного документа, який було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «MNV7AG2», що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно- телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15300 гривень. В подальшому кредитний ліміт збільшувався відвідачем: 30.06.2021 року на 6200 грн., 01.07.2021 року на 700 грн.

Крім того, вказаним електронним підписом відповідачем 30.06.2021 було також підписано паспорт споживчого кредиту «СМАРТ» до договору № 962560513 від 30.06.2021 в якому обумовлено всі істотні умови кредитування, в тому числі строк кредитування до 1-30 днів (з можливістю продовження).

На виконання умов вказаного кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача №5168-74хх-хххх-5793 грошові кошти: в розмірі 6200,00 грн та в розмірі 15300 грн, платіжне доручення від 30.06.2021року; в розмірі 500 грн, платіжне доручення від 01.07.2021року.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір фактору № 28/1118-01, у відповідності до умов якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020.

31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 225 від 18.04.2023 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 56135,50 грн.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн" Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 78135,50 грн.

11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОФ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 11/07/25-E, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 11/07/25-E від 11.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78135,50 грн.

Згідно інформації АТ КБ «Приват Банк» від 19.05.2026 №20.1.0.0.0/7-260504/7118680-БТ, наданої на виконання ухвали суду від 08.05.2026, на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 на яку було зараховано кошти: 30.06.2021 у розмірі 6200 грн., 30.06.2021 у розмірі 15300 грн., 01.07.2021 у розмірі 500 грн.

Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів у розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Стаття 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, чинне законодавство України надає можливість укладати кредитні договори у формі електронного документу з використанням електронних підписів сторонами.

На даний час заборгованість по Кредитному договору боржником не погашена.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1. ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредит у встановленому договором розмірі, а відповідач порушив умови договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки та порядку. Так, стороною позивача належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору між сторонами, факт перерахування кредитних коштів на картку відповідача, факт відступлення права вимоги, протилежного суду не доведено, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 22000 грн тіло кредиту, підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 56 135,50 грн., судом встановлене наступне.

Відповідно до п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. Згідно з п. 1.9.1 договору виключно на період строку, визначеного п. 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою у розмірі 47,45 % річних, що становить 0,13 % від суми кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 1.8 договору передбачено можливість продовження строку дисконтного періоду позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови активації функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця.

Отже, саме по собі неповернення кредиту після завершення 30-денного строку не є безумовною підставою для висновку про продовження строку кредитування на умовах договору. Для застосування умов про продовження строку кредитування позивач повинен довести наявність визначених договором юридичних фактів, а саме: сплату відповідачем усіх фактично нарахованих процентів у відповідний період та активацію функції продовження строку дисконтного періоду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем заявлялося клопотання про витребування доказів, а саме банківської інформації щодо належності платіжної картки відповідачу, факту зарахування кредитних коштів та руху коштів за період з 30.06.2021 по 06.07.2021. Вказане клопотання судом було задоволено. Разом з тим, надана банком інформація підтверджує факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача, однак не підтверджує здійснення відповідачем у межах дисконтного чи пільгового періоду платежів, необхідних для продовження строку кредитування.

Надані позивачем докази також не містять підтвердження того, що відповідач активував функцію продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті чи в інший передбачений договором спосіб. Відсутні й докази сплати відповідачем усіх фактично нарахованих процентів протягом дисконтного або пільгового періоду, що за умовами п. 1.8 договору могло б мати наслідком продовження строку кредитування.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що строк кредитування визначений як 30 днів, сума кредиту 22 000 грн. За період з 30.06.2021 по 30.07.2021 проценти нараховувалися у розмірі 27,95 грн за 30.06.2021 та 28,60 грн за кожний наступний день, у зв`язку з чим станом на 30.07.2021 загальна сума заборгованості становила 22 857,35 грн, з яких 22 000 грн тіло кредиту, 857,35 грн проценти за користування кредитом у межах 30-денного строку кредитування.

Зазначені у розрахунку платежі 02.08.2021 у розмірі 75 грн та 03.08.2021 у розмірі 35 грн були здійснені вже після закінчення 30-денного строку кредитування, а тому самі по собі не підтверджують належного продовження строку дисконтного періоду у порядку, визначеному п. 1.8 договору. Такі платежі можуть бути враховані лише як часткове погашення наявної заборгованості, але не як доказ пролонгації кредиту.

Крім того, суд враховує, що за клопотанням позивача судом було витребувано у банківської установи інформацію щодо належності платіжної картки відповідачу, факту зарахування кредитних коштів та руху коштів лише за період з 30.06.2021 по 06.07.2021. Отже, витребувана та досліджена судом банківська інформація не охоплює період 02.08.2021 та 03.08.2021, у який, згідно з розрахунком позивача, нібито були здійснені платежі у розмірі 75 грн та 35 грн.

За таких обставин зазначені платежі не підтверджені первинними банківськими документами, зокрема випискою про рух коштів за відповідний період, а тому суд позбавлений можливості встановити, що відповідач здійснив такі платежі.

Саме лише відображення сум 75 грн та 35 грн у розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором, без підтвердження таких операцій первинними банківськими документами, не є достатнім доказом здійснення відповідачем платежів, які могли б свідчити про продовження строку кредитування або про належне виконання умов п. 1.8 договору.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пасивна процесуальна поведінка відповідача та неподання ним відзиву не звільняють позивача від обов`язку довести розмір заявленої до стягнення заборгованості, а суд від обов`язку перевірити належність, допустимість, достовірність та достатність доказів.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Сам факт зазначення певної суми заборгованості у реєстрах прав вимоги чи реєстрах боржників за договорами факторингу не є самостійним та достатнім доказом правильності нарахування процентів, оскільки такі документи підтверджують перехід права вимоги, але не доводять правомірності, періоду та порядку формування відповідної заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця у таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у якій зазначено, що проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування кредитними коштами протягом визначеного договором строку. Після спливу строку кредитування подальше користування коштами не є правомірним користуванням кредитом, а тому вимоги кредитора в цій частині мають оцінюватися з урахуванням положень про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на вкладене, враховуючи, що доказів продовження строку кредитування після спливу 30 днів суду не надано, суд дійшов висновку, що проценти за користування кредитом підлягають стягненню лише в межах погодженого сторонами 30-денного строку кредитування, в сумі 857,35 грн. (21 500 грн ? 0,13 % ? 30 днів = 838,50 грн, 500 грн ? 0,13 % ? 29 днів = 18,85 грн. 838,50 + 18,85)

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 000 грн та проценти за користування кредитом у межах 30-денного строку кредитування у розмірі 857,35 грн, всього 22 857,35 грн., у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`ятнадцяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду: договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, Додаткову угодою №25770933880 до Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, підготовки та друку необхідних документів.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 778,85 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», заборгованість за Кредитним договором №962560513 від 30.06.2021 року у розмірі 22857,35 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»витрати по сплаті судового збору у розмірі 778,85 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: 02157, м. Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Наталія ТКАЧЕНКО