Рішення № 137286867, 01.06.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/15147/24

Провадження № 2/201/379/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Тоцької Л.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

за участю представника позивачки адвоката Юрко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтовані позовних вимог зазначено, що 22.04.2004р. між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб. У подружжя народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 24.10.2006р. шлюб між сторонами було розірвано. Однак, через деякий час подружжя відновило стосунки та продовжило жити разом. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась друга донька - ОСОБА_4 . Через недовготривалий час відносини між подружжям знову погіршились, подружжя вирішило остаточно розійтися. 22.07.2022р. позивачка уклала шлюб з іншим чоловіком, ОСОБА_5 .

Після розпочатої збройної агресії рф проти України у лютому 2022 року, позивачка разом з сім`єю були вимушені виїхати за межі м. Маріуполь, батько дітей залишився у м. Маріуполі. Після остаточного розірвання відносин з позивачкою, відповідач взагалі не приймає участі у вихованні та житті своїх дітей. Молодша донька знаходиться на повному утриманні позивачки та другого чоловіка ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідач з молодшою неповнолітньою донькою ОСОБА_6 не спілкується більше 5 років, не займається її вихованням, не допомагає, не бере участь у її житті, не цікавиться ані фізичним, ані духовним здоров`ям, не супроводжує її розвиток, взагалі не спілкуються з дитиною, вважає, що дані обставини можуть свідчити про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

На підставі викладеного, просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивачка ОСОБА_1 08.04.2026р. у судовому засіданні пояснила, що під час спільного проживання відповідач зловживав спиртними напоями. Після остаточного припинення стосунків у 2011 році між ними постійно виникали сварки з приводу аліментів. Відповідач сплачував кошти лише частково й добровільно, проте жодного інтересу до виховання дітей не виявляв. Протягом 20122013 років відповідач поїхав працювати за кордон, і просив позивачку забрати документи з виконавчої служби, обіцяючи добровільне утримання, чого фактично виконано не було. Починаючи з 20182019 років, відповідач повністю зник із життя дітей, припинивши будь-яке спілкування та матеріальну підтримку.

20.05.2026р. представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Юрко О.С. (дії на підставі ордеру серії АЕ № 1330536 від 31.10.2024р.) надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі та участі позивачки без фіксації судового процесу.

В судові засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судової влади».

Відправлення поштової кореспонденції за останньою відомою адресою зареєстрованого місця проживання відповідача (м. Маріуполь Донецької області) є неможливим у зв`язку з тим, що м. Маріуполь Донецької області наразі є тимчасово окупованою територією України.

Суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради Воднєва Н.В. 03.02.2026р. через підсистему «Електронний суд» направили письмові пояснення, в яких зазначено, що орган опіки та піклування не може підтвердити або спростувати факт знаходження батька, ОСОБА_2 на території України, оскільки дане питання щодо розшуку громадян входить до компетенції правоохоронних органів. З питання щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачка до суду не зверталася. Документи, які б свідчили про свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків у матеріалах справи відсутні. Просить врахувати дані письмові пояснення, розгляд справи проводити за відсутності представника органу опіки та піклування (а.с. 40-46).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

18.10.2003р. сторони уклали шлюб (а.с. 15).

Під час перебування у шлюбі, у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).

24.10.2006р. між позивачкою та відповідачем шлюб був розірваний (а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с. 18).

22.07.2022р. позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с. 21).

Згідно з характеристикою Дніпровської гімназії № 86 Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 навчається у даному учбовому закладі з п`ятого класу. ОСОБА_6 проживає разом з мамою, мати приділяє належну увагу вихованню доньки, при потребі завжди виходе на зв`язок з класним керівником (а.с. 23).

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державнрої прикордонної служби України № 19/65300-25-Вих від 12.08.2025р., яка надійшла до суду 13.08.2025р., відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 01.02.2022 по 12.08.2025р.р. в базі даних не виявлено (а.с. 77).

В судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , які пояснили суду, що батька дітей позивачки ніколи не бачили. В житті молодшої доньки позивачки, ОСОБА_12 участі ніякої не приймає, не спілкується з нею, фінансово не допомагає. Залишився мешкати на тимчасово окупованій території в м. Маріуполь Донецької області.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Нормами п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Приписами ч. ч. 2, 8-10 ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

В свою чергу, обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Так, ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до вимог ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з вимогами ч. ч. 1,2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції даної конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Приписами ч. ч. 2,3 ст. 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Крім того, у рішенні «Йогансен проти Норвегії» ЄСПЛ вказав на те, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Статтею 164 СК України визначено підстави позбавлення батьківських прав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Так, звертаючись з вказаним позовом до суду позивачка в обґрунтування підстав позбавлення відповідача батьківських прав посилалася саме на ухилення останнього від виконання своїх обов`язків щодо виховання їх спільної дитини.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема у справах «Савіни проти України» та «Хант проти України» неодноразово наголошував на тому, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

У рішенні по справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Крім того, у рішенні по справі «Ілля Ляпін проти росії» ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, перевалювати над інтересами батьків.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Таким чином, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Але попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

За змістом ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Передбачена ч.ч.4,5 ст.19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливість установити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

Таким чином, винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень (Постанова Верховного суду від 14.02.2024р. у справі № 756/12509/21).

Відповідно до ч. 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, суд враховує, що наразі неповнолітня ОСОБА_4 виховується у стабільній, благополучній та безпечній атмосфері в сім`ї матері та вітчима ОСОБА_5 . Проживання дитини в такій родині значно покращує її соціальний статус та забезпечує умови для її повноцінного розвитку. Оскільки біологічний батько повністю самоусунувся від дитини, не бере участі в її житті, позбавлення його батьківських прав є єдиним дієвим та законним способом захисту інтересів неповнолітньої ОСОБА_6 .

Таким чином, у судовому засіданні встановлено винну поведінку відповідача, яка полягає у систематичному, злісному та свідомому ухиленні від виконання батьківських обов`язків, що є безумовною підставою для задоволення позову та застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача на її користь.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 164, 165, 166, 183 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів. Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ 44378972, місцезнаходження: 49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51.

Суддя: Д.О. Покопцева