Рішення № 137285792, 27.04.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1394/25

провадження № 2/492/115/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якій просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на загальну суму 18684,00 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 23 квітня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі за текстом - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 102091142 в електронній формі, згідно з умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало кредит у сумі 4000,00 грн. на загальний строк 360 днів до 18 квітня 2025 року, а відповідачка отримала кредит у вказаній сумі та зобов`язалась повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та за користування кредитними коштами сплатити відсотки, однак відповідачка не здійснила повернення кредитних коштів, а також не сплатила відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідачки виникла заборгованість перед ТОВ «МІЛОАН» на загальну суму 18684,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 4000,00 грн.; заборгованості за процентами 8117,76 грн.; заборгованості за комісією 460,00 грн., сума по неустойці та/або процентам за порушення грошового зобов`язання 6106,24 грн. Між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі за текстом ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»)укладено договір відступлення прав вимоги № 112-МЛ/т від 24 вересня 2024 року, згідно з умовами яких до ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року. Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором, відповідачка добровільно не погасила заборгованість, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але до суду від нього надійшло клопотання, згідно якого просив суд про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідачки у судове засідання не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка про дату, час та місце судового засідання була двічі поспіль повідомлена належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явилася. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця проживання відповідачки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернулась до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачці належним чином.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Відповідачка клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив до суду не подала, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.

Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідачка зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надавала суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідачки в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві поспіль неявки відповідачки у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачки, яка з 06 жовтня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу в судове засідання не з`явилася, станом розгляду справи не цікавилася, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачку, яка не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у його клопотанні, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, на підставі Заяви на отримання кредиту № 102091142 від 23 квітня 2024 року було укладено договір про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року (далі за текстом Договір), згідно умов якого ТОВ «МІЛОАН» надало, а ОСОБА_1 , відповідачка у справі, отримала грошові кошти (позику) у сумі 4000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості на загальний строк 360 днів до 18 квітня 2025 року. Відповідно до пунктів 1.5.2., 1.5.3. Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування: 16279,20 грн., які нараховуються за ставкою 511,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду та проценти за користування кредитом протягом поточного періоду. Комісія за надання кредиту: 460,00 грн., яка нараховується за ставкою 11,50 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (пункт 1.5.1. Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору позичальниця підтверджує, що: до укладення Договору ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною Договору; ознайомилася з усіма умовами Договору (у тому числі викладеними у пункті 6.3) та Правилами, що розміщені на сайті Товариства та є невід`ємною частиною Договору.

Згідно із пунктом 6.1. Договору, договір укладається в електронній формі і особистому кабінеті позичальниці, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або мобільний додаток чи інші засоби.

Підписавши Паспорт споживчого кредиту сторони Договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 *02.

Позичальниця зобов`язана повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені Договором (пункт 3.3.2. Договору)

Згідно пункту 4.2. Договору у разі прострочення позичальницею зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цих договорів, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.5.3. Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.5.3. Договору.

Відповідно до платіжного доручення № 87532737 від 23 квітня 2024 року ТОВ «МІЛОАН» було здійснено переказ коштів у сумі 4000,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , відповідачці у справі.

Користування ОСОБА_1 , відповідачкою у справі,кредитними коштами підтверджується відомостями про щоденні нарахування та погашення, випискою з особового рахунку.

Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника (пункт 3.2.6. Договору).

Між ТОВ «МІЛОАН» та ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», позивачем у справі, укладено договір відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року, згідно з умовами якого ТОВ «МІЛОАН» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за договором про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року у сумі 18684,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 4000,00 грн.; заборгованості за процентами 8117,76 грн.; заборгованості по комісії 460,00 грн., сума по неустойці та/або процентам за порушення грошового зобов`язання 6106,24 грн., що також підтверджується Витягом із Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року; Актом приймання-передачі Реєстру Боржників від 24 вересня 2024 року до договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року.

ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», позивачем у справі, було направлено ОСОБА_1 , відповідачці у справі, претензію № 23931174/6420 від 12 серпня 2025 року, згідно якої повідомлено відповідачку про перехід до позивача права вимоги за договором про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року та про необхідність сплатити заборгованість за вказаним Договором.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «МІЛОАН», прийняла публічні пропозиції (оферти) та підписала Договір № 102091142 від 23 квітня 2024 року про споживчий кредит (здійснила акцепти пропозицій товариства), тобто вказаний Договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «МІЛОАН» отримало її персональні дані та використало їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного Договору досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, а тому договір № 102091142 від 23 квітня 2024 року про споживчий кредит вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Вказаним Договором передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, а також інших платежів.

ОСОБА_1 , відповідачка у справі, підписавши вказаний Договір надала згоду на отримання та повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів у строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», позивач у справі, на підставі договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року, набуло право вимоги за договором № 102091142 від 23 квітня 2024 року про споживчий кредит, укладеного між ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, та первісними кредитодавцем ТОВ «МІЛОАН», то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту за вказаним договором та інших передбачених договором платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доказів про визнання вказаного договору про відступлення права вимоги недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року, позичальник ОСОБА_1 , відповідачка у справі, зобов`язалась повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами та інші платежі в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у Договором, однак не виконала умови Договору.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, договору про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року, ОСОБА_1 , відповідачка у справі, кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилась на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, відсотків та інших платежів не виконала.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, остання не здійснила платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «МІЛОАН».

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, на рахунок ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», позивача у справі.

Таким чином, зважаючи на викладене в своїй сукупності, беручи до уваги, що наявними матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, обумовлення сторонами розміру процентної ставки за користування наданим кредитом, комісії та строк надання кредиту, відсутність в матеріалах справи відомостей про повернення відповідачкою отриманих в кредит грошових коштів та сплату відсотків у строки, визначені вказаним Договором, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, заборгованості за процентами, комісією, що складає загальну суму 12577,76 грн. (4000,00 грн. + 8117,76 грн. + 460,00 грн.).

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідачки неустойки та/або процентів за порушення грошового зобов`язання у розмірі 6106,24 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункту 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що нарахування пені за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 6106,24 грн. слід відмовити.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з позову, поданого до суду 30 вересня 2025 року, ціна позову позивачем визначена у сумі 18684,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 20151 від 27 серпня 2025 року.

Вимоги позову є частково задоволеними, з ОСОБА_1 на користь ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 12577,76 грн., що складає 67,32 % від ціни позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» підлягає стягненню сума судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1630,76 грн. (2422,40 грн.* 67,32 %).

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. представником позивача адвокатом Усенко М.І. було надано: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року; ордер серії ВС № 1381377 від 02 липня 2025 року; акт наданих послуг № Д/2329 від 20 серпня 2025 року; детальний опис наданих послуг до акту № Д/2329 від 20 серпня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, відповідно до яких вартість наданих позивачу юридичних послуг визначена у сумі 8000,00 грн.

Відповідно до детального опису наданих послуг до акту надання послуг № Д/2329 від 20 серпня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», позивачу у справі, були надані наступні послуги: усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 30 хв.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год.; погодження правової позиції клієнта у справі - 30 хв.; складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта 3 год. 30 хв.

Від ОСОБА_1 , відповідачки у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 8000,00 грн. на професійну правничу допомогу та від відповідача не надійшло клопотання про зменшення розміру таких витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без відповідного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» підлягає стягненню судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5385,60 грн. (8000,00 грн.* 67,32 %).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, 28 корпус, місто Львів, 79018; код ЄДРПОУ: 35234236) заборгованість за договором про споживчий кредит № 102091142 від 23 квітня 2024 року у сумі 12577 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят сім) гривень 76 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, 28 корпус, місто Львів, 79018; код ЄДРПОУ: 35234236) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1630 (одна тисяча шістсот тридцять) гривень 76 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5385 (п`ять тисяч триста вісімдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.