Рішення № 137285227, 09.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3834/26

Справа №754/10029/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне виготовлено 10.06.2026)

09 червня 2026 року (дата проголошення вступної/резолютивної частин рішення) м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Чебанова, справа № 754/10029/23

ОСОБА_1 - позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом

ОСОБА_2 - відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом

Служба у справах дітей Козинської селищної ради Обухівського району Київської області - третя особа 1

Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації - третя особа 2

Орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області - третя особа 3

Вимоги позивача за первісним позовом: визначення місця проживання дитини з батьком

Вимоги позивача за зустрічним позовом: визначення місця проживання дитини з матір`ю, зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні та прийнятті участі у вихованні дитини

Романчук О.А. , Вареник А.М. - адвокати ОСОБА_1

Репецький С.В. - адвокат

ОСОБА_2 Кучерук О.В. , Білінська Ю.В. - представники третьої особи 3

ВСТАНОВИВ:

16.12.2024 головуючому канцелярією суду після відновлення електропостачання передано справу № 754/10029/23.

Справа перебувала у провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_18.

Після звільнення судді ОСОБА_18 справу передано на повторний автоматизований розподіл.

За переданими новому головуючому матеріалами справи № 754/10029/23 ОСОБА_1 подав первісний позов вимоги якого подавались у новій редакції з проханням визначити місце проживання ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з батьком, а ОСОБА_2 подала зустрічний позов вимоги якого подавались у новій редакції з проханням визначити місце проживання ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з матір`ю та зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 в спілкуванні та у прийнятті участі у вихованні дитини.

Після повторно автоматизованого розподілу і передачі справи новому головуючому ухвалою суду від 16.12.2024 справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження (загальне).

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 12.03.2025 судом залучено до участі у справі третю особу 3.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 01.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.08.2025 у справі призначено комісійну судову психологічну експертизу.

Ухвалою суду від 05.12.2025 повернуто заяву про зміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Ухвалою суду від 12.03.2026 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.04.2026 відмовлено в задоволенні заяви про зміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені та доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Вареник А.М. первісний позов підтримали, а зустрічний позов не визнали і не заперечували проти розгляду справи за відсутності учасників справі, які в судове засідання не з`явились.

Адвокат Репецький С.В. первісний позов не визнав, а зустрічний позов підтримав та не заперечував проти розгляду справи за відсутності учасників справі, які в судове засідання не з`явились.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Третьою особою 1 подано заяву/клопотання з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного, ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Вислухавши ОСОБА_1 , адвокатів Вареника А.М. і Репецький С.В. , показання свідків зі сторони ОСОБА_2 ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 (відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовами), ОСОБА_1 (позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовами)), показання свідків зі сторони ОСОБА_1 ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ), пояснення опитаної судовому засіданні дитини ( ОСОБА_7 ), дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно ст. 29 ЦК України, 1. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. 4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. 5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. 6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 6 СК України, 1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Згідно ст. 19 СК України, 1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. 2. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. 3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. 4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. 5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. 6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно ст. 160 СК України, 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ст. 161 СК України, 1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 1, ч. 14 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.».

Відповідно до Конституції України, Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до Конституції України, Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до Конституції України, Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.02.2019 у справі № 377/128/18: «Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.( стаття 155 СК України). Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім`ї, свого народу та Батьківщини. За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.».

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/3063/22 «120. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). 121. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. 122. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. 123. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. 124. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 125. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства"). 126. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. 127. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. 128. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 129. Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. 130. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. 131. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. 132. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 133. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. 134. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. 135. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. 136. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). 137. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. 138. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. 149. У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. 150. У Резолюції "Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька" від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2). 151. Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4). 152. Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений. 153. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина. 154. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22), від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 (провадження № 61-13463св23), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23) Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною. 156. Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо. 166. У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. 167. У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21 (провадження № 61-11187св22) визначено, що "…оцінюючи можливість залишення дитини проживати із батьком, суди врахували, що він самовільно забрав дитину та змінив її місце проживання, перешкоджає матері у спілкуванні з малолітнім сином, позбавляючи його материнського піклування та виховання, що призводить до руйнування зв`язків дитини з матір`ю, суперечить сімейним цінностям та найкращим інтересам дитини…". 183. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. 191. Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов`язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з матір`ю має відбуватися у співпраці батька і матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів.».

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 05.03.2025 у справі № 199/7566/22 «71. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 72. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. 73. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. 74. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків. 75. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). 76. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. 77. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. 78. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. 79. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 80. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства"). 81. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. 82. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. 83. У статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу. 84. У статті 5 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" визначено, що державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована, зокрема, на утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов`язків; підтримку сім`ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі. 85. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. 86. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 87. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 88. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. 89. Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. 90. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. 91. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. 92. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 93. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. 94. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. 95. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. 96. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). 97. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. 98. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. 99. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України). 100. Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер. 101. При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на певні аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їхнього психічного та психологічного стану; різницю у віці між дітьми, чи мала місце опікування старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між ними; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо. 102. У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. 103. У Резолюції "Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька" від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2). 104. Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4). 105. Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. 106. Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений. 107. У § 49 рішення "Zaunegger v. GERMANY" (заява № 22028/04 від 03 грудня 2009 року) Європейський суд з прав людини підкреслив, що різниця у поводженні є дискримінаційною для цілей статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вона не має об`єктивного та розумного виправдання, тобто якщо вона не переслідує законної мети або якщо немає розумного зв`язку, пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Рішення щодо надання опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини, а у випадку конфлікту між батьками ці питання мають ретельно досліджуватися національними судами (§ 61). У цій справі ЄСПЛ визнав, що батько, який на національному рівні вимагав і не отримав спільного опіки щодо доньки, зазнав дискримінації. 108. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, керуючись найкращими інтересами дитини, з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної батьківської опіки (поділу батьківського часу) з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд послідовно звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної батьківської опіки над дитиною. 109. Верховний Суд зауважував, що під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної батьківської опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться відносно недалеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19). 110. У постановах від 22 травня 2024 року у справі № 643/7509/21 та від 22 квітня 2024 року у справі № 754/3063/22 суд касаційної інстанції звертав увагу на необхідність оцінки доцільності визначення почергового проживання дитини з кожним з батьків. 111. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна батьківська опіка, поділ батьківського часу сприяють спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносять користь стосункам матір-дитина і батько-дитина. 112. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини, батьківської опіки, поділу батьківського часу суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами кожного з батьків та інтересів громадянського суспільства, враховуючи обставини конкретної справи, уповноважений застосувати найкращий для дитини варіант батьківської опіки, отже застосування судом тієї чи іншої моделі батьківської опіки, поділ батьківського часу у визначеній судом пропорції не є виходом за межі позовних вимог про визначення місця проживання дитини, а є застосуванням принципу найкращих інтересів дитини. 113. Суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.58)). 114. При вирішенні спорів щодо дітей вирішальним є питання, чи було забезпечено справедливу рівновагу між задіяними конкуруючими інтересами: інтересами дитини, двох батьків і громадського порядку, в межах свободи розсуду, наданої державі у таких питаннях (Maumousseau і Washington v. France, заява № 39388/05 від 06 грудня 2007 року, § 62), проте, не забуваючи, що найвищі інтереси дитини мають бути першочерговим міркуванням (Gnahore v. France, заява № 40031/98 від 19 вересня 2000 року, § 59; X v. Latvia [ВП], заява № 27853/09 від 26 листопада 2013 року, § 95). В останній справі ЄСПЛ підкреслив, що існує широкий консенсус, у тому числі й у міжнародному праві, на користь думки, що найкращі інтереси дитини мають першочергове значення (§ 96). Інтереси батьків, особливо у регулярному спілкуванні з дитиною, лишаються, однак, тим чинником, який слід враховувати при врівноважуванні різних задіяних інтересів (Kutzner v. Germany, заява № 46577/99 від 26 грудня 2002 року, §§ 58,62). 115. У § 79 рішення ЄСПЛ Kutzner v. Germany, заява № 46577/99 від 26 грудня 2002 року, зазначено, що розірвання контактів і встановлення обмежень у спілкуванні може призвести лише до посилення відчуження дітей від батьків. 122. Батьки мають забезпечити належну участь дитини в освітньому процесі, дотримання поглядів дитини, несення витрат на утримання дитини й уповноважені спільно приймати рішення щодо основних питань, пов`язаних з вихованням і розвитком дитини: здоров`я, освіти, релігії та духовності, спортивних гуртків та інших позашкільних активностей. 123. Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, пов`язаних з тимчасовою зміною звичного місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дитини з матір`ю має відбуватися у співпраці батька і матері, інших членів сім`ї, а також за підтримки органів у справах дітей, за необхідності - психологів.».

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 30.11.2017 ОСОБА_1 (позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовами) і ОСОБА_2 (відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовами) зареєстрували шлюб 30.11.2017.

Відповідно до свідоцтва про народження від 06.02.2019 і від 10.03.2023 (виданого повторно) ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки № 2213/2019 про реєстрацію особи громадянином України від 01.08.2019 згідно рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.07.2019 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» та є громадянином України з 24.01.2019.

27.09.2023 видано дублікат № 139 довідки № 2213/2019 про реєстрацію особи громадянином України.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 5 від 18.08.2023 затверджено висновок за яким виконавчий комітет Козинської селищної ради, як орган опіки та піклування, прийняв рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 3 від 29.02.2024 затверджено висновок за яким виконавчий комітет Козинської селищної ради, як орган опіки та піклування, прийняв рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком.

У процесі розгляду справи, як під головуванням попереднього головуючого так і під головуванням нового головуючого суду надавались висновки фахівців/спеціалістів/експертів у галузі психології стосовно дитини та її ставлення до кожного з батьків, а також на виконання ухвали суду від 13.08.2025 про призначення у справі за клопотання сторони ОСОБА_2 комісійної судової психологічної експертизи складено висновок експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 13.02.2026 № 8193/25-61.

Оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Фактично і по суті фахівці/спеціалісти/експерти у галузі психології, які залучались сторонами і судом при вирішенні спору сходяться на висновку, що дитина залучена до сфери конфлікту батьків.

У процесі вирішення спору та на час вирішення спору судом у судовому засіданні достовірно встановлено, що дитина проживає з батьком і що також впливає на психологічний та емоційний стан дитини.

Свідок зі сторони ОСОБА_2 - ОСОБА_9 у своїх показаннях зазначила, що ОСОБА_1 хрестив дитину свідка. Восени 2023 свідок особисто від ОСОБА_1 чула, що він дитину ОСОБА_2 не віддасть, а у 2023 і 2024 роках свідок була очевидцем коли ОСОБА_1 у дитячому садочку двічі перешкоджав ОСОБА_2 спілкуватись із дитиною. У телефонній розмові ОСОБА_1 свідку говорив, що він вирішив, що дитині не слід спілкуватись із матір`ю. Приблизно у 2023-2024 ОСОБА_1 із дитиною приїжджав до свідка і в дитини двічі були істерики, причину яких дитина не пояснила. Свідок вважає, що саме зі сторони ОСОБА_1 є ініціатива перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. У 2023 р. свідок особисто від дитини чула, що дитина чекає маму.

Свідок зі сторони ОСОБА_2 - ОСОБА_10 у своїх показаннях зазначила, що вона була нянею дитини однак по суті спору нічого не знає.

Свідок зі сторони ОСОБА_2 сама ОСОБА_2 у своїх показаннях зазначила, що ОСОБА_1 налаштовує дитину неї. У січні 2024 в телефонній розмові дитина повідомила, що не може спілкуватись з мамою бо йде суд. ОСОБА_1 постійно заперечує проти спілкування свідка, як матері з дитиною.

Свідок зі сторони ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у своїх показаннях заперечував безпідставне вчинення ним перешкод у спілкуванні матері з дитиною.

Свідок зі сторони ОСОБА_1 - ОСОБА_12 у своїх показаннях зазначив, що коли приїжджав до ОСОБА_1 бачив дитину, яка була одягнена, весела, життєрадісна. Один раз бачив, що ОСОБА_2 приїхала на думку свідка у стані алкогольного сп`яніння. Дитини у цей момент не було. Один раз бачив, що няня на ім`я ОСОБА_16 спала п`яною.

Свідок зі сторони ОСОБА_1 - ОСОБА_13 у своїх показаннях зазначив, що він у складі екіпажу патрульної поліції приїжджав на виклик до будинку. У будинку була дитина, яка плакала.

При опитуванні судом у судовому засіданні у присутності своїх батьків/опікунів та психолога дитина проявила мовний і інтелектуальний розвиток, самостійно, вільно і логічно висловлювала свої думки та міркування, не проявила ознак розгубленості, повністю володіла собою і ситуацією навколо себе та надавала чіткі, послідовні відповіді. Також дитина не висловила жодного негативного ставлення до кожного окремо із своїх батьків. На питання пов`язані з мамою дитина чітко відповіла, що на дану тему вона не бажає нічого говорорити.

На час вирішення спору суду не надано конкретних правових та беззаперечних доказів про неналежне виконання кожним із батьків своїх батьківських прав/обов`язків по відношенню до дитини або вчинення батьками будь-яких конкретних неправомірних дій/бездіяльності по відношенню до дитини.

Наявні в матеріалах справи докази дають правові підстави для висновку, що батько і мати дитини в однаковій мірі висловлюють бажання та намір піклуватися про розвиток малолітньої дитини.

Конкретних, допустимих та правових доказів, які б свідчили або давали суду правові підстави для висновку, що проживання дитини саме з батьком або саме з матір`ю буде переважним виключно в інтересах дитини чи призведе до поліпшення прав та інтересів дитини суду не надано.

Не надано суду і конкретних правових доказів, які б свідчили або давали правові підстави для висновку про наявність зі сторони будь-якого з батьків ризику безпечного та гармонійного розвитку дитини або доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між батьком/матір`ю (кожним окремо) та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини.

Сторони є підприємцями мають доходи, що підтверджується, як поясненнями сторін так і наданим стороною ОСОБА_2 витягом з реєстру підприємців і непідприємницьких (некомерційних) юридичних осіб від 29.04.2026 Національного агентства державного реєстру Міністерства юстиції Грузії.

Сторони житлом забезпечені.

Жодним нормативно-правовим актом України, міжнародного права/законодавства не передбачено привілейованого права будь-якого опікуна дитини над правом самої дитини.

Суд вважає доцільним у даному конкретному випадку з метою забезпечення дитині права на отримання материнської та батьківської прихильності, тепла, любові, спілкування, проживання, як з батьком так і з матір`ю застосувати модель спільної батьківської опіки й відповідальності тобто спільну фізичну опіку з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком протягом одного місяця, починаючи з матері, що сприятиме мінімалізації конфліктів, покращенню співпраці між батьками на право дитини мати та зберігати стосунки з обома батьками незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям однак усі найважливіші питання щодо життя дитини мають вирішуватись ними спільно на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності. Крім того, дитина з урахуванням вікових особливостей, емоційної складової, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку, а також умов мікросоціального середовища не спроможна надавати самостійну, усвідомлену оцінку кожного з батьків до неї, а обставин, які б підтверджували вчинення сторонами дій, які б становили ризик безпечному та гармонійному розвитку дитини на час вирішення спору правовими доказами не доведені.

Застосування у даній конкретній ситуації моделі спільної батьківської опіки й відповідальності з визначенням почергового проживання дитини з кожним з батьків в повній мірі відповідає визначеному міжнародними нормами та законодавством України принципу рівності прав батьків у спорах про опіку над дітьми та необхідності забезпечення як найкращих інтересів дитини і спрямований на «возз`єднання» дитини з матір`ю з урахуванням інтересів батька.

Визначення саме судом місця проживання дитини з одним із батьків приведе до погіршення/зменшення батьківських прав іншого з батьків, як опікуна по відношенню до дитини.

З урахуванням викладеного, суд враховує але не покладає в основу рішення жодного з наявних у матеріалах справи висновків фахівців/спеціалістів/експертів у галузі психології стосовно дитини та її ставлення до кожного з батьків, а також складеного на виконання ухвали суду від 13.08.2025 про призначення у справі за клопотання від сторони ОСОБА_2 комісійної судової психологічної експертизи висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 13.02.2026 № 8193/25-61, а також суд не погоджується з висновками органу опіки та піклування в частині визначення місця проживання дитини з батьком з тих підстав, що ці висновки суперечать інтересам дитини на возз`єднання з матір`ю.

На час вирішення спору та ухвалення рішення судом встановлена наступна інформація про дитину і її батьків та яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і яка ніким/нічим конкретними правовими доказами не спростовані.

Зокрема, дитина ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України), батько ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ), мати ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ).

Разом з тим з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із-за військової агресії РФ проти України.

Право перебування дитини на території Україні гарантується дитині Конституцією України, як громадянці України і як громадянка України дитина повністю перебуває під захистом і опікою Держави Україна.

ОСОБА_2 є громадянкою РФ та для проживання на території України має посвідку на постійне проживання НОМЕР_3 , видану органом 8011, дата закінчення 28.03.2034, а також має задеклароване/зареєстроване місце проживання на території України.

На час вирішення спору у суду немає однозначних правових підстав вважати та/або допускати можливості неналежного виконання ОСОБА_2 даного судового рішення однак з урахуванням всесвітньо відомої, злочинної воєнної агресії проти України зі сторони РФ, громадянкою якої є ОСОБА_2 суд виключно з метою захисту громадянських прав малолітньої громадянки України вважає за необхідне з урахуванням положень ст. 160 СК України щодо віку дитини, встановити заборону за якою до досягнення дитиною 14 років заборонити ОСОБА_2 одноособово без наданої в передбаченому чинним законодавством України порядку згоди ОСОБА_1 оформляти/отримувати на дитину проїзні документи для виїзду за межі України та/або перетин кордону України на виїзд з України і одноособово разом з дитиною виїжджати за межі України та/або перетинати кордон України на виїзд з України без наданої в передбаченому чинним законодавством України порядку згоди ОСОБА_1 або супроводу ОСОБА_1 .

Враховуючи вік дитини та з метою зменшення розриву періоду спілкування/проживання дитини з кожним окремо із батьків суд вважає за доцільне визначити період проживання дитини з кожним із батьків в один місяць.

Місячний період проживання дитини з кожним з батьків починається з першого дня місця час не пізніше 19:00 та завершується останнім днем цього місяця не пізніше 19:00.

Перший місячний термін суд вважає за необхідне розпочати з 01.08.2025 з тих підстав, що на час ухвалення/проголошення рішення суд першої інстанції має можливість ймовірно за відсутності оскарження рішення встановити дату набрання рішенням законної сили, яке підлягатиме обов`язковому/примусовому виконанню, а враховуючи вік дитини, її постійне проживання з батьком на час вирішення спору, звичні для дитини в останній час спосіб і місце проживання, дитині має бути наданий певний проміжок часу для підготовки/адаптації до майбутньої зміни і періодичності зміни її місця проживання з кожним окремо з батьків.

За таких обставин первісний і зустрічний позови в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини задовольняються частково, а в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом у частині зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 в спілкуванні та у прийнятті участі у вихованні дитини відмовляється повністю з причин визначення судом місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір сторони сплачували за ставками встановленими на час подання первісних редакцій первісного і зустрічного позовів немайнового характеру, тому, саме з урахуванням цих ставок суд вирішує питання відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

Що ж стосується вимог сторони позивача за зустрічним позовом про відшкодування витрат за оплату комісійної судової психологічної експертизи, то ці вимоги задоволенню не підлягають з тих підстав, що суд при вирішенні спору не покладає в основу судового рішення висновок цієї експертизи і дана експертиза призначалась виключно за ініціативою сторони позивача за зустрічним позов, а судом виключно з метою недопущення обмеження учасника справи у наданні будь-якого допустимого доказу, зокрема, висновку експертизи.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити первісний і зустрічний позови частково.

Визначити місце проживання дитини ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) з кожним із батьків у такому порядку, один місяць з батьком ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ), один місяць з матір`ю ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ).

Перший місячний період проживання дитини з кожним окремо з батьків розпочати з 01.08.2026 час не пізніше 19:00 та дитина ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) починає проживає з матір`ю ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ).

По завершенню місячного періоду, протягом якого малолітня дитина ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) проживала з матір`ю чи з батьком, а саме в останній день той з батьків з ким проживала дитина ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) зобов`язаний супроводити/привезти дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків час не пізніше 19:00.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) 536,80 грн. - судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ) 536,80 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним і зустрічним позовами відмовити.

Встановити заборону за якою до досягнення дитиною ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) 14 років заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання НОМЕР_3 , видав орган 8011, дата закінчення 28.03.2034, реєстрація: АДРЕСА_3 (період з 29.01.2018 по 15.11.2023), реєстрація з 15.11.2023 по теперішній час: АДРЕСА_4 , відповідно до договору найму квартири від 01.05.2025 адреса: АДРЕСА_5 ) одноособово без наданої в передбаченому чинним законодавством України порядку згоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) оформляти/отримувати на дитину ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) проїзні документи для виїзду за межі України та/або перетин кордону України на виїзд з України і одноособово разом з дитиною ( ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 за дублікатом довідки ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 2213/2019 від 27.09.2023 про реєстрацію особи громадянином України дана особа з 24.01.2019 є громадянином України) виїжджати за межі України та/або перетинати кордон України на виїзд з України без наданої в передбаченому чинним законодавством України порядку згоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) або супроводу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: