Рішення № 137285172, 10.06.2026, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/772/26

2/709/720/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року с-ще Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

До Чорнобаївського районного суду Черкаської області надійшов позов ТОВ «ФК «Ейс» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначалося, що 07 липня 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання його електронним підписом. Надалі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу, яке у свою чергу відступило його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». У подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги до відповідача позивачу. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, тобто не здійснив погашення існуючої заборгованості, позивач змушений звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі

48406,00 гривень, а також стягнення судових витрат.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 травня

2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній вважав заявлений розмір заборгованості необґрунтованим та завищеним. У зв`язку з цим останній просив витребувати оригінал кредитного договору, графіки нарахувань та детальний розрахунок заборгованості, а також перевірити обґрунтованість нарахованих відсотків, штрафів та пені; застосувати положення цивільного законодавства щодо зменшення неустойки у разі її явної неспівмірності; у разі задоволення позову визначити до стягнення лише фактично отриману суму кредиту або її обґрунтовану частину без надмірних нарахувань.

Від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких остання, посилаючись на судову практику Верховного Суду та судів апеляційної інстанції, зазначала, що нараховані проценти поза строками кредитування слід розцінювати як міру відповідальності, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України, що була погоджена сторонами кредитного договору. Крім того, вважала, що підстави для витребування оригіналу кредитного договору та детального розрахунку заборгованості відсутні з огляду на необґрунтованість заявленого клопотання та достатність наданих позивачем доказів.

У судове засідання сторони не з`явились.

Представник позивача у позовній заяві просила розглядати справу за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у надісланих до суду письмових поясненнях просив провести розгляд справи за його відсутності.

Виходячи з приписів ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

07 липня 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено договір № 838888084 шляхом підписання його відповідачем електронним підписом (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 9600,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Згідно з п. 7.1. кредитного договору на момент укладення цього договору, сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 06 серпня 2022 року, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

У п. 8.3. кредитного договору передбачено, що за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах п. 8.5. договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50% річних, що на день укладення договору становить 2,10% в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (далі - базова процентна ставка).

Пунктом 8.4. кредитного договору встановлено, що зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення договору становить 2,98% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 8.5.1. кредитного договору якщо позичальник здійснить дострокове повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом будуть визначатися за процентною ставкою 624,15% річних, що на день укладення договору становить 1,71% від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - дисконтна процентна ставка).

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від

07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином судом встановлено, що кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем був укладений в електронній формі, тобто у письмову вигляді.

Особливості вчинення правочинів в електронній формі визначені положеннями Законом України «Про електронну комерцію».

Так, ст. 3 Закону містить визначення термінів, зокрема:

- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;

- одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 цієї ж статті Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Зі змісту ч. 8 цієї ж статті Закону вбачається, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 цієї ж статті Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному

ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону (у редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, а укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня

2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, воно має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи первісний кредитор зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Так, отримання коштів позичальником, тобто відповідачем, у загальному розмірі 9600,00 гривень підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» від 20 травня 2026 року

№ 20.1.0.0.0/7-260513/65730-БТ. При цьому відповідач факт отримання грошових коштів у кредит у вказаному розмірі не заперечував.

Порушуючи вказані вище положення законодавства та умови кредитного договору, відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора за період з 07 липня до 06 вересня 2022 року включно заборгованість відповідача становила 23230,96 гривень, з яких:

- 9600,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 13630,96 гривень - заборгованість за процентами.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та

ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Згідно з додатковою угодою від 28 листопада 2019 року № 19 строк дії вказаного договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року, а відповідно до додаткової угоди від 31 грудня

2020 року № 26 цей договір факторингу викладено у новій редакції. Додатковими угодами від 31 грудня 2021 року № 27, від 31 грудня 2022 року № 31, від 31 грудня 2023 року № 32 строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався.

На підставі цього договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, про що свідчить копія витягу реєстру прав вимоги від 06 вересня 2022 року № 193.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/102320-01, на підставі якого останнє набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, про що свідчить копія витягу з реєстру прав вимоги від 30 жовтня 2023 року № 1.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується копіями витягу з реєстру боржників від

14 липня 2025 року і акту прийому-передачі реєстру боржників від 14 липня 2025 року.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надаючи оцінку договорам факторингу, суд також звертає увагу на положення

ст. 1078 ЦК України, згідно з якою предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином до позивача від первісного кредитора перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за період з 06 вересня до 03 грудня 2022 року включно, заборгованість відповідача за кредитним договором становила 48406,00 гривень, з яких:

- 9600,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 38806,00 гривень - заборгованість за процентами.

Отже ТОВ «Таліон Плюс» додатково нараховано проценти за ставкою 2,98% в день у розмірі 25175,04 гривень (9600,00 / 100 х 2,98 х 88).

Судом встановлено, що ані ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», ані позивач додаткових нарахувань до суми заборгованості відповідача не здійснювали.

Перевіривши вказані вище розрахунки заборгованості, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Згідно з викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 правовим висновком після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з

ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Тому для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже позичальник має сплачувати кредитодавцеві визначені у кредитному договорі проценти за користування кредитом, відповідно до умов укладеного кредитного договору протягом строку кредитування.

Як зазначалося вище у п. 7.1. кредитного договору чітко визначено строк кредитування - 30 днів.

За таких обставин, на переконання суду, первісний кредитор міг нараховувати проценти за користування кредитом за ставкою 1,71% за період з 07 липня 2022 року (дата видачі кредиту) до 06 серпня 2022 року включно (дата закінчення строку кредитування).

З розрахунку заборгованості первісного кредитора видно, що станом на 06 серпня 2022 року загальний розмір заборгованості становив 14367,48 гривень.

Отже розмір заборгованості за процентами за користування кредитом за період з

07 липня 2022 року (дата видачі кредиту) до 06 серпня 2022 року включно (дата закінчення строку кредитування) становить 4767,48 гривень (14367,48 - 9600,00) та підлягає до стягнення.

Водночас у п. 12.4. кредитного договору сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з цим суд погоджується з позицією представника позивача і розцінює заборгованість за процентами, нараховану первісним кредитором з урахуванням платежу відповідача за період з 07 серпня 2022 року до 06 вересня 2022 року включно, що становить 8863,48 гривень (13630,96 - 4767,48), а також ТОВ «Таліон Плюс» за період з

07 вересня 2022 року до 03 грудня 2022 року включно, що становить 25175,04 гривень, як заборгованість за процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За підрахунками суду загальний розмір заборгованості за процентами за ст. 625 ЦК України становить 34038,52 гривень (8863,48 + 25175,04).

Водночас у постанові ВП ВС від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 сформулювала правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

За обставинами цієї справи, дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності, беручи до уваги відсутність порушення законних інтересів позивача зі сторони відповідача, оскільки вказаний борг є відступленим, суд вважає за необхідне зменшити вказаний розмір процентів за ст. 625 ЦК України у п`ять разів до

6807,70 гривень (34038,52 / 5).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України вбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, а саме стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9600,00 гривень, процентами за користування кредитом у розмірі 4767,48 гривень, процентами за ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 6807,70 гривень, а всього 21175,18 гривень (9600,00 + 4767,48 + 6807,70), що становить 44% від ціни позову (21175,18 х 100 / 48406,00), з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1171,46 гривень (2662,40 х 44 / 100).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 цієї ж статті Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5 і 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідач жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/8257/15.

Так, позивачем заявлено до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

На підтвердження наданої професійної правничої допомоги до позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року

№ 20/08/25-01 між позивачем та АБ «Соломко та Партнери» з додатком № 1, копію додаткової угоди від 01 вересня 2025 року № 25770936108, копію акта прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Соломки О.В. від 19 жовтня 2018 року, копію довіреності від

11 серпня 2025 року.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд звертає увагу, що ця цивільна справа є типовою та нескладною, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження. За таких обставин суд вважає перебільшеним та необґрунтованим розмір гонорару адвоката, оскільки він не є пропорційним до предмета спору.

Підсумовуючи зазначене, виходячи із критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, а також практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цілому, суд дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 3000,00 гривень, що становитиме співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість за договором від 07 липня 2022 року № 838888084, укладеним між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 , у розмірі 21175,18 (двадцять одна тисяча сто сімдесят п`ять гривень 18 копійок) гривень.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 1171,46 (одна тисяча сто сімдесят одна гривня 46 копійок) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Інформація про сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: вул. Поправки Юрія, 6, каб. 13, м. Київ, 02094.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою:

АДРЕСА_1 .

Суддя В.В. Чубай