Рішення № 137283014, 10.06.2026, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/902/25

Провадження № 2/536/57/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Реки А.С.,

за участю секретаря судового засідання Черненко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-

за участі прокурора Шайдук В.В.,

Встановив:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до рішення Пішанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018 затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414, загальною площею 0,1199 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 посвідчити право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства. ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 не зареєстрував.

Разом з тим, окружною прокуратурою встановлено, що вищезазначена земельна ділянка сформована та вибула у приватну власність на підставі рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018, яке було прийняте з перевищенням наданих законом повноважень всупереч вимогам земельного і лісового законодавства.

Як установлено окружною прокуратурою, земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 0,1199 га, перебуває на праві постійного користування у Філії «Кременчуцьке лісове господарство» Слобожанського офісу ДП «Ліси України».

Враховуючи чинні норми земельного законодавства розпорядником та органом, що реалізує права власника на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, що знаходиться в адміністративних межах села Кривуші Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, є Кременчуцька районна військова (державна) адміністрація.

Держава як власник спірного майна делегувала Піщанській сільській раді повноваження лише щодо здійснення права комунальної власності від імені територіальної громади, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, водночас Піщанська сільська рада розпорядилась землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом. Таким чином, земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення. І оскільки держава в особі Кременчуцької РВА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_1 » щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,1199 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки; стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір в сумі 6056 грн.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 квітня 2025 року було відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

До провадження суду 25 квітня 2025 року надійшов відзив представника відповідача Піщанської сільської ради Єфремова О.О., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, окрім того, на момент виділення земельної ділянки законодавчо визначеним розпорядником та органом, що реалізує права власника була Піщанська сільська рада. Також зазначає про обраний позивачем неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення Піщанської сільської ради не призведе до відновлення володіння державою в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації спірною земельною ділянкою.

Представник третьої особи ДСГП «Ліси України» Данильченко М.І. надав в провадження суду 28 квітня 2025 року письмові пояснення, у яких підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з огляду на те, що позивачем було доведено належними та допустимими доказами незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки та вилучення землі лісогосподарського призначення за відсутності на те передбачених повноважень, визначених чинним законодавством.

Від позивача 30 квітня 2025 року надійшла відповідь на відзив, у якому він зазначає, що представником відповідача не спростовані доводи викладені у позовній заяві, які узгоджуються з наданими доказами, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а тому існують всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Через підсистему «Електронний суд» 02 травня 2025 року представник відповідача Піщанської сільської ради Цюпа Н.В. направила заперечення на відповідь на відзив, у яких вказала, що позивачем не доведено законність права постійного користування ДП «Ліси України», надані докази не підтверджують того факту, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, а, отже, прокурор без достатніх підстав звернувся до суду.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 травня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача - Піщанської сільської ради Кременчуцького району про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 травня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Шайдук В.В. позовні вимоги підтримала, обґрунтувавши їх доводами, викладеними у позовній заяві.

Позивач Кременчуцька районна військова (державна) адміністрація в судове засідання уповноваженого представника не направили, будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Піщанська сільська рада в судове засідання уповноваженого представника не направила, від представника надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав зазначених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу, тому, відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачу належним чином. Відповідач клопотання про розгляд справи у його відсутність до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив. У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ДСГП «Ліси України» в судове засідання уповноваженого представника не направили, надали в провадження суду заяву про розгляд справи без участі їх представника, позовні вимоги просили задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статус прокурора визначено у статті 15 вказаного вище Закону України «Про прокуратуру» , частиною другою якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Отже, прокурор діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81 вказаної вище постанови).

У зв`язку з вищезазначеним, в даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Судом встановлено, що рішенням Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22 січня 2018 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1199 га, кадастровий номер 5322483805:05:005:0414, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 та передано її у власність. Визначено, що ОСОБА_1 необхідно посвідчити право власності на вищезгадану земельну ділянку (а.с.34 т.1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових справ на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №421527366 від 07 квітня 2025 року, відсутні відомості щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322483805:05:005:0414 (а.с.61 т.1).

Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Зокрема, правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.

Так, з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Кременчуцький лісгосп» 1979, 1989, 2007 та 2017 років та таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду Градизького лісництва вбачається, що землі 47 кварталу Градизького лісництва сформовані за рахунок земель лісогосподарського значення, оскільки покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики притаманні землям лісового фонду (а.с.64-75 т.1).

Таким чином, надані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Градизького лісництва та матеріали базового лісовпорядкування (таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду ДП «Кременчуцький лісгосп») є належними та допустимими доказами в підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

На даний час спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України» в порядку правонаступництва, що підтверджується наступним.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів № 919 від 28.10.2022 припинено ДП «Кременчуцьке лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України»; також вирішено питання щодо надання у постійне користування земельних ділянок ДП «Кременчуцьке лісове господарство» до ДСГП «Ліси України» та оформлення речових прав зазначені земельні ділянки та визначено, що ДСГП «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Кременчуцьке лісове господарство» (а.с.89-90 т.1).

Наказом ДСГП «Ліси України» №203 від 04.01.2023 року (а.с.92 т.1) закріплено за філією «Кременчуцьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом (а.с.91 т.1), затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів №37 від 04.01.2023 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Кременчуцьке лісове господарство».

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України. Однією з підстав є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. Разом з тим, приписи підпункту «в» частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто, наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19 та від 15.11.2021 у справі №906/620/19.

Таким чином, право постійного користування спірною земельною лісовою ділянкою перейшло у порядку правонаступництва до ДП «Ліси України».

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також статтями 56, 57 ЗК України.

Про зазначене вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53).

Прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, перебуває у державній власності, а її передача рішенням Піщанської сільської ради від 22.01.2018 року у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для визнання такого рішення неправомірним та його скасування.

За інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України № 194 від 12.05.2023 року, згідно матеріалів лісовпорядкування 2017 року межі земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 накладається на землі державного лісового фонду Філія «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» Градизького лісництва кв.47, площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 з межами кв.47 Градизького лісництва Філія «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 0,1199 га з загальної площі ділянки 0,1199 га, що підтверджується схемою розташування спірної земельної ділянки доданої до вказаної інформації (а.с.62,63,74 т.1).

Відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект» як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які були викладені у постановах від 13.11.2019 р. у справі №361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17.

Відповідно до інформації філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» №65/28.4-2024 від 29.02.2024 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, розташованих в кварталі 47 виділів 40-45 Градизького лісництва (за даними матеріалів лісовпорядкування 2017 року), а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2007 року, вказані земельні ділянки розміщуються в кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 (а.с.81 т.1).

Доказів того, що зазначена земельна ділянка змінювала своє цільове призначення як землі лісогосподарського призначення матеріали справи не містять з огляду на наступне.

Зокрема, з листа Державного агентства лісових ресурсів №02-18/6953-23 від 19.12.2023 року вбачається, що Держлісагентство не погоджувало вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Ліси України» (філія «Кременчуцьке лісове господарство»), розташованих у межах кварталу 47 Градизького лісництва (а.с.82 т.1).

За інформацією Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України» №22/28-2024 від 09.02.2024 року, погодження на вилучення з постійного користування Підприємства та подальшу зміну цільового призначення земель лісового фонду у межах 47 кварталу Градизького лісництва філії «Кременчуцьке лісове господарство» не надавалося (а.с.83 т.1).

Відповідно до листів філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» №558/28.4-2023 від 14.08.2023 року, №817/28.4-2023 від 14.12.2023 року, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0292 для житлового будівництва, що має ознаки розташування в межах кварталу 47 кварталу Градизького лісництва, погодження на вилучення із земель постійного користування Державного підприємства «Кременчуцьке лісове господарство» не надавалось, а вказана лісова ділянка в порядку довгострокового тимчасового користування не надавалась в користування та не погоджувалась до передачі (а.с.84-85 т.1).

З висновку експерта № КСЕ-19/117-23/16046 від 07.03.2024 за результатами проведення судової комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної в межах кримінального провадження №42022172030000109 від 28.10.2022 року, та попередженого про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України, вбачається, що за результатами проведеного дослідження в розрізі наданих матеріалів встановлено накладання земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 на землі, які належать Філії «Кременчуцьке лісове господарство» Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України», відповідно до правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування на ці земельні ділянки. Площа накладання земельних ділянок становить 0,1199 га (а.с.38-55 т.1).

За змістом частин першої, третьої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду 10 липня 2019 року справа № 686/23256/16-ц.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у Постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Суд вважає висновок судового експерта належним та допустимим доказом, оскільки в сукупності з іншими наданими доказами він підтверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 повністю розташована в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Вважаючи, що висновок експерта не є доказом по цивільній справі, сторона відповідача не спростувала цього висновку та не заявляла клопотань про призначення в цій справі експертизи.

Відповідно до змісту статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд встановив, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», а тому передання у власність такої ділянки могло бути здійснене лише за погодженням з постійним користувачем та належало до повноважень районних державних адміністрацій.

Повноваження стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою належить на момент звернення з позовом до суду до компетенції Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Спірна земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Ліси України» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.

Відповідно до листа Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації №272/01-35 від 26.02.2024 року, ситуація щодо можливих порушень під час формування та надання у приватну власність земельних ділянок стала відома районній державній (військовій) адміністрації лише після отримання повідомлень Кременчуцької окружної прокуратури від 24.01.2024 № 52-1248вих-24 та № 52-1222 вих-24. Здійснення заходів самостійно спрямованих на усунення описаних у цих повідомленнях порушень є неможливим, оскільки коштів на подачу позовних заяв до суду в бюджеті Кременчуцької районної державної (військової) адміністрації Полтавської області не передбачено (а.с.96 т.1).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ЗК України Піщанською сільською радою прийнято рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки лісового фонду за відсутності згоди на її вилучення ДП «Ліси України», тобто поза волею належного землекористувача.

Надана ОСОБА_1 земельна ділянка у відповідності до матеріалів лісовпорядкування відноситься до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України». Право постійного користування земельною ділянкою ДП «Ліси України» спірної земельної ділянки підтверджується дослідженими раніше планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Градизького лісництва ДП «Кременчуцьке лісове господарство».

Судом встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що ДП «Ліси України» погоджувало переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Водночас, як встановлено судом, рішенням Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1199 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 та надано її у власність. Таким чином, Піщанська сільська рада відчужила державне майно, не маючи на це права, а крім того, протиправно змінила цільове призначення земельної ділянки.

За таких обставин вимога про визнання незаконним рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_1 » та його скасування підлягає задоволенню.

Доводи про те, що спірна земельна ділянка була Піщанською сільською радою включена в генеральний план с. Кривуші Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, а тому не відноситься до земель лісогосподарського призначення, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами. Матеріали справи не містять доказів того, що передача спірної земельної ділянки земель лісогосподарського призначення була узгоджена з відповідними компетентними органами.

Доказів про те, що генеральний план с. Кривуші Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, розроблений в 1995 році, було розроблено та затверджено при наявності погодження з ДП «Ліси України» матеріали справи не містять.

Між тим, відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України спірна ділянка відноситься до земель державної власності, оскільки перебуває у постійному користуванні державного підприємства, а її розпорядником та органом, що реалізує права власника згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України та ст. 31 ЛК України є Кременчуцька районна військова (державна) адміністрація. Отже, районна державна адміністрація у даному випадку є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії.

Водночас заявлена вимога позивача про скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,1199 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи, що дана земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 76, 77, 80, 81, 141. 263, 264, 265, 355, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

Ухвалив:

Позовні вимоги Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22.01.2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_1 » щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0414, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 та Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ 22547555, на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄРДПОУ 02910060) судовий збір по 1514 (одна тисяча дев`ять) грн. 00 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Кременчуцька окружна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910060, юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, проспект Свободи, 4а.

Позивач Кременчуцька районна військова (державна) адміністрація, код ЄДРПОУ 04057586, юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, 14/23.

Відповідач Піщанська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ 22547555, юридична адреса: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Піщане, вул. Київська, 104.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, юридична адреса: м. Київ, вул. Шота Руставелі, б.9А.

СуддяА. С. Река