Рішення № 137282219, 05.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 рокуСправа №160/7742/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №045550034445 від 13.03.2026р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2026р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05.03.2026 року за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, зі зменшенням пенсійного віку із зарахуванням до пільгового страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи на Криворізькій ТЕС на посаді машиніст-обхідник з котельного устаткування з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача судовий збір у сумі 1064,96 грн. та витрат, пов`язаних з розглядом справи - витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.03.2026р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої надав всі необхідні документи, проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №045550034445 від 13.03.2026р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж та у рішенні зазначено про те, що вік заявника на дату звернення - 58 років 1 місяць 29 днів; відповідно до наданих документів: страховий стаж особи 25 років 3 місяці 17 днів, до страхового стажу зараховані всі періоди, пільговий стаж особи 8 років 3 місяці 1 день; до пільгового стажу не зараховані періоди згідно довідки № 100/31 від 02.03.2026 року з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік, оскільки зазначений період не підтверджений наказом про проведення атестації робочих місць за умовами праці з переліком робочих місць, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач вважає таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 06.04.2026р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2026р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 06.04.2026р. та позов з додатками відповідач отримав 08.04.2026р. та 31.03.2026р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 05.06.2026р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

05.03.2026р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, до якої надав, зокрема, трудову книжку та довідку про підтвердження пільгового стажу, що підтверджується копією відповідної заяви та не заперечується учасниками справи.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №045550034445 від 13.03.2026р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж та у рішенні зазначено про те, що вік заявника на дату звернення - 58 років 1 місяць 29 днів; відповідно до наданих документів: страховий стаж особи 25 років 3 місяці 17 днів, до страхового стажу зараховані всі періоди, пільговий стаж особи 8 років 3 місяці 1 день; до пільгового стажу не зараховані періоди згідно довідки № 100/31 від 02.03.2026 року з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік, оскільки зазначений період не підтверджений наказом про проведення атестації робочих місць за умовами праці з переліком робочих місць, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушені права шляхом визнання такого рішення відповідача протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05.03.2026 року за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, зі зменшенням пенсійного віку із зарахуванням до пільгового страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи на Криворізькій ТЕС на посаді машиніст-обхідник з котельного устаткування з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який був прийнятий на зміну положення Закону України Про пенсійне забезпечення.

Отже, оскільки і Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, і Закон України Про пенсійне забезпечення регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.

Згідно з п. б ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення необхідний для призначення пільгової пенсії страховий стаж для чоловіків у 25 років було збільшено до 30 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника страхового стажу.

Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

Згідно з п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів в - е та ж статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….

Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо необхідного страхового стажу для призначення пільгової пенсії, який складає 25 років за пунктом б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 30 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли ценз необхідного страхового стажу має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зокрема чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 05.03.2026, позивачеві виповнилось 58 років, що підтверджується копіями паспорта позивача та оскаржуваного рішення пенсійного органу від 13.03.2026р.

При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №045550034445 від 13.03.2026 вбачається, що станом на 05.03.2026р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача складає 25 років 3 місяці 1 день, з них пільговий стаж за Списком №2 становить 8 років 3 місяці 1 день.

Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягнув необхідного віку (58 років) та у нього був наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії зі зниженням пенсійного віку (25 років страхового стажу та 8 років пільгового стажу, тобто, більше половини).

За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах.

Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021р. у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що підлягає врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи у період з 30.09.1991р. по 15.02.2000р. позивач працював повний робочий день у котлотурбінному цеху №2 Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» АТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» на посаді машиніста-обхідника з котельного устаткування, яка була атестована за Списком №2, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, пільгової довідки №100/31 від 02.03.2026р., наказу про атестацію робочих місць, наявними в матеріалах справи.

При цьому, період роботи позивача з 30.12.1999 по 15.02.2000 не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу позивача відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки зазначений період не підтверджений наказом про проведення атестації робочих місць за умовами праці з переліком робочих місць, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується копією оспорюваного рішення від 13.03.2026р.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 6 Порядку №442 встановлено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Згідно з п.10 Порядку № 442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Пунктом 4 Порядку № 442 передбачено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205 затверджено Роз`яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках, в якому зазначено, що в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв`язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об`єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог вищезазначеного Порядку.

При цьому, має бути затверджений наказом по підприємству за узгодженням з місцевою державною експертизою умов праці, головним державним санітарним лікарем, відповідно, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту, об`єктів, що мають особливий режим роботи, та з виборним органом профспілкової організації і уповноваженим трудового колективу підприємства з питань охорони праці план-графік проведення атестації цих робочих місць у повному обсязі при поліпшенні фінансово-економічного стану підприємства, але не пізніше як через рік, за рахунок фонду охорони праці або інших коштів підприємства.

При цьому, слід зазначити, що наявність атестації робочого місця не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право позивача на пільгову пенсію, зважаючи на наявність записів у трудовій книжці, які підтверджують факт роботи позивача на посаді, яка передбачена Списком №2 та характер роботи, яка дає підстави для призначення пільгової пенсії.

Вказаний висновок узгоджується і з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у його постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а та Верховного Суду, викладеними у його постанові від 12.07.2019р. у справі №348/2182/16-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу відповідача на те, що за приписами ч.1 ст.50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Тобто, саме на підприємство, яке видає пільгові довідки, покладається відповідальність за зазначення у таких довідках недостовірних даних.

Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надані.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійного органу №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) та вищенаведених постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також і підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05.03.2026 року за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, зі зменшенням пенсійного віку із зарахуванням до пільгового страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи на Криворізькій ТЕС на посаді машиніст-обхідник з котельного устаткування з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні позивачеві такої пенсії і не зарахування наведеного періоду, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05.03.2026 року за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, зі зменшенням пенсійного віку із зарахуванням до пільгового страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи на Криворізькій ТЕС на посаді машиніст-обхідник з котельного устаткування з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжної інструкції №2.595990537.1 від 30.03.2026р. у розмірі 1064,96 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., то суд виходить з наступного.

Згідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, колегія суддів зауважила, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу до позову додано копії витягу з договору про надання правничої допомоги б/н від 27.03.2026р., ордеру про надання правничої допомоги від 27.03.2026р., акт приймання-передачі наданих послуг від 16.10.2025р., попереднього (орієнтованого) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу.

Під час судового розгляду даної справи від відповідача клопотання або заяви про зменшення відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. не надходило.

Тобто, відповідач жодним чином не заперечував щодо співмірності заявлених позивачем витрат.

Враховуючи викладене, факт того, що суб`єкт владних повноважень відповідач не вважав за необхідне заперечувати у суді першої інстанції стосовно розміру адвокатських витрат, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. є обґрунтованими, тому вони підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Наведений висновок адміністративного суду узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2022 року у справі №500/1410/21.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №045550034445 від 13.03.2026р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №045550034445 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43; код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 05.03.2026 року за Списком № 2 згідно з пунктом б статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року, зі зменшенням пенсійного віку із зарахуванням до пільгового страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи на Криворізькій ТЕС на посаді машиніст-обхідник з котельного устаткування з 30.12.1999 по 15.02.2000 рік та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43; код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп. (шість тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва