Рішення № 137282216, 05.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 рокуСправа №337/6690/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №047250024845 від 26.03.2025р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2025р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого адміністративного суду від 25.03.2026р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача всі періоди трудової діяльності, підтверджені трудовою книжкою, у тому числі періоди роботи, відображені записами №20, №21, №22, №23;

- зобов`язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком з дати звернення, а саме з 19.03.2025р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що 19.03.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №047250024845 від 26.03.2025р., яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991; страховий стаж особи 27 років 8 місяців 21 день. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача-1, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2025р. наведену позовну заяву було передано на розгляд за предметною підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

В подальшому, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2026р. наведену позовну заяву було передано на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Дана справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20.02.2026р. та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Конєвій С.О.

Ухвалою суду від 06.04.2026р. було поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.15).

23.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області) на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з безпідставністю посилаючись на те, що за поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 27 років 08 місяців 21 день; з 01 січня 2023 року з російською федерацією припинена участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 не враховуються як до страхового так і до пільгового стажу роботи; до страхового стажу, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983, не зараховано періоди роботи з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999, оскільки робота в російській федерації; 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», тому, починаючи з 23 грудня 2022 року, правові відносини з РФ зупинені офіційно, а тому жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть; після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з РФ щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2026р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 06.04.2026р., позов з додатками та уточнений позов відповідач-2 отримав 08.04.2026р., 20.02.2026р. та 09.04.2026р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 05.06.2026р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

19.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої надав, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 від 28.07.1983р., що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі та не заперечується учасниками справи.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №047250024845 від 26.03.2025р., яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991; страховий стаж особи 27 років 8 місяців 21 день, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення відповідача-1 протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача-2: зарахувати до страхового стажу позивача всі періоди трудової діяльності, підтверджені трудовою книжкою, у тому числі періоди роботи, відображені записами №20, №21, №22, №23; призначити позивачу пенсію за віком з дати звернення, а саме з 19.03.2025р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, як встановлено судом з матеріалів справи у періоди з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999 ОСОБА_1 працював на території російської федерації, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 28.07.1983р., наявною у справі.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем-1 суду не надано та їх достовірність відповідачем-1 не заперечується.

Наведені періоди роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що підтверджується копією оспорюваного рішення та змістом відзиву на позовну заяву.

Так, за приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992р.), яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода від 14.01.1993р.), , яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період, визначено, що дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відповідно до абз. 3 ст. 3 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ "Про трудові пенсії в Російській Федерації" (Закон рф №173-ФЗ), який застосовувався до 01.01.2015, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.

Федеральним Законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 №379-ФЗ (Закон №379-ФЗ) внесено зміни в статтю 7 Федерального Закону "Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.

При цьому, ст. 9 Закону №379-ФЗ передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що на момент роботи позивача у спірні незараховані періоди з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999 було визначено, що трудовий стаж, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін (України та рф), взаємно визначається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

При цьому, діюче у спірний період в Україні пенсійне законодавство визначало, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації, а обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, підтвердження фактів сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в рф виник з 01.01.2012р.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (припинення дії від 04.07.2023), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Враховуючи вищевикладене, вищенаведені спірні періоди роботи позивача на території рф відповідно до записів трудової книжки підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо припинення з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року" від 29.11.2022 №1328, то суд звертає увагу на те, що згідно статей 9, 58 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач-1 протиправно не зарахував вищенаведені періоди роботи позивача до його страхового стажу, з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем-1 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-1 рішення від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні пенсії за віком, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-1 від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні пенсії за віком, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також, слід зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням наведених періодів до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983, є належним способом захисту порушеного права позивача.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком з дати звернення, а саме з 19.03.2025р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати розрахувати (призначати) пенсію.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення оспорюваного рішення відповідача-1 щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком, а також і зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до страхового стажу спірні періоди її роботи, є саме зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 19.03.2025р. відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені ним згідно фіскального чека від 18.03.2026р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн. / 2.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №047250024845 від 26.03.2025р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 26.03.2025р. №047250024845 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 14.11.1995 по 11.12.1996 та з 04.02.1997 по 27.05.1999, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення йому пенсії за віком від 19.03.2025р. відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п`ять грн. 60 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва