Рішення № 137278022, 08.06.2026, Чортківський районний суд Тернопільської області

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2026 р. Справа № 608/879/26

Номер провадження2/608/584/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Яковець Н. В.

з участю секретаря Олійник О. С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Довгополої К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні під час відеоконференції в місті Чорткові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки та моральної шкоди.

В позовній заяві вказав, що перебував у трудових відносинах з філією «Чортківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 01.07.1977; з 09.08.1996 по 23.01.2024 на посаді головного інженера, з 24.01.2024 на інших посадах до дня звільнення з роботи - 10.07.2024 (вихід на пенсію). Однак, повний розрахунок під час звільнення з роботи, що стосується грошової компенсації за невикористані дні відпустки з 2011 року по день звільнення з роботи не здійснено, оскільки такий розрахунок було проведено частково за 246 календарних днів щорічної відпустки. З довідки Філії від 11.07.2024 про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку зазначено дні невикористаної щорічної відпустки в календарному обчисленні за період з 2016 по 2024 роки в сумарній кількості 246 днів, з розрахунку 40 календарних днів (30 основна, 7 за ненормований робочий день, 3 за роботу з комп`ютером) в період з 2018 по 2024 роки. В іншому періоді 2016-2017 роки - 2 календарні дні (за ненормований робочий день); 2017-2018 роки - 35 календарних днів (28 основна та 7 за ненормований робочий день).

Позивач не погоджується з кількістю календарних днів щорічної відпустки, що підлягають грошовій компенсації за минулі роки, з огляду на таке. За результатами перевірки Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці позивача повідомлено листом від 06.01.2025 за № ПЗ/3.2/27-ЦА-25 про те, що при його звільненні в порушення вимог ч.1 ст.12 ЗУ №2136, ст.24 ЗУ «Про відпустки», Указу №1044-10 та п.6.17 Колективного договору, не була виплачена компенсація за 4 невикористаних додаткових відпустки тривалістю 28 календарних днів за кожні три роки безперервної роботи в лісовому господарстві з липня 2011 по липень 2022 року, а саме: 2011-2013 роки, 2014-2016 роки, 2017-2019 роки і 2020-2022 роки. Отже, відповідачем є недорахованими 112 календарних днів відпустки (28 к.дн. х 4). Оскільки за матеріалами справи підтверджена компенсація за невикористану відпустку з розрахунку 246 календарних днів в розмірі 338357,55 грн., тому за один день повинна становити 1 375,44 (338357,55:246) гривень.

На заяву позивача 04.02.2026 до відповідача відносно компенсації за інші спірні періоди невикористаної відпустки, отримана відповідь третьої особи - Філія «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про відсутність підстав для донарахування та виплати компенсації за заявлені невикористані дні відпустки ОСОБА_1 . Разом з тим, позивач вважає, що під час звільнення з роботи не враховано період компенсації невикористаної його щорічної відпустки з 01.07.2022 по 23.01.2024 (перебування на посаді головного інженера, в подальшому переведення на посаду начальника лісонасіневого комплексу), що становить 15 календарних днів відпустки та компенсацію в розмірі 20631,60 (1375,44 х 15) гривень.

Крім того, за умовами Колективного договору підприємства на 1996 рік тривалість відпусток інженерно-технічних працівників, в тому числі головного інженера, яку обіймав позивач складала: основна - 24 робочих дні або 24:6 х 7 =28 календарних днів (ст.75 КЗпП України); за ненормований робочий день - 12 робочих днів або 12:6 х 7= 14 календарних днів, тобто 36 робочих або 42 календарних дні. Зауважує суду, що тривалість календарної відпустки підлягає збільшенню додатково на 2 дні, з урахуванням інвалідності позивача та статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Про особливості застосування Закону України «Про відпустки» йдеться у листі Міністерства соціальної політики України від 24.10.2011 №391/13/116-11, та стосується зберігання відпустки працівника раніше встановленої загальної тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася (до 01.01.1997 р.). Також п. 1 Порядку застосування Списку робіт, професій і посад працівників лісової промисловості ..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р.№570 передбачено, що інвалідам І і II груп надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Таким чином, тривалість щорічної відпустки позивача повинна становити 44 календарних дні, а не 40, про що відповідач наводить у своєму розрахунку від 11.07.2024, обраховуючи 246 календарних днів. Тобто, роботодавець виходив з компенсації за 40 календарних днів відпустки, що вказує на зменшення 4 календарних днів відпустки у кожному році.

Таким чином, враховуючи період з 2011 року по 23.01.2024 року (перебування на посаді головного інженера) такий становить 13 років або 52 календарних дні (13 х 4) та грошову компенсація у розмірі 71 522,88 (1375,44х52) гривень.

Так, відповідно до ч. 2 Закону України Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. 505/96-ВР (в редакції Закону від 02.11.2000 р. №2073-111) передбачено зберегти відпустки раніше встановленої загальної тривалості за працівниками: зайнятими на роботах із шкідливими та важкими умовами праці - до введення в дію Закону України «Про відпустки» в повному обсязі (до 1 січня 1998 року); які користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України, на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася. Витрати, пов`язані із збереженням загальної тривалості щорічної відпустки, здійснюються за рахунок коштів, передбачених частиною першою статті 23 цього Закону, (абзац третій пункту 2 в редакції Закону України від 02.11.2000 р. N2073-111).

Отже, до введення в дію Закону №505/96-ВР, умовами Колективного договору

роботодавця була передбачена тривалість щорічної відпустки 42 календарних дні та додатково згаданих вище 2 календарних дні. Тобто, в загальному 44 календарних дні щорічної відпустки.

Крім того, несвоєчасним розрахунком під час звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з виходом на пенсію йому завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності та через порушення судового спору, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи те, що він є інвалідом другої групи. Посилаючись на вказане, розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 10 000 гривень.

Враховуючи те, що Велика Палата Конституційного Суду України ухвалила рішення № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким визнала неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат, позивач вважає, що працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду про стягнення належної йому заробітної плати.

Тому ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача невиплачену компенсацію за 67 календарних днів щорічної відпустки в розмірі 92 154,48 гривень з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення, з уточненням позовних вимог в цій частині вимог, з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України; моральну (немайнову) шкоду в розмірі 10 000 гривень.

В квітні 2026 року від ДСГП «Ліси України» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що відповідач вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Момент виникнення спірних правовідносин у справі, відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, безпосередньо пов`язаний із днем звільнення позивача з посади та датований 10.07.2024. Частина 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022), яка набула чинності 19.07.2022, встановлює, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Звільнення Позивача із займаної посади на пенсію відбулось 10.07.2024 (на підставі поданої 10.07.2024 особистої заяви Позивача) згідно наказу Відповідача № 129-к, про що, згідно підпису Позивача на примірнику наказу, останньому достовірно стало відомо 10.07.2024. 11.07.2024 Відповідачем було надано Позивачу довідку про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку із розрахунку 246 календарних днів невикористаної відпустки станом на момент звільнення. Таким чином, оскарження в судовому порядку неправомірних дій Відповідача щодо неповного нарахування компенсації за невикористані дні відпустки, в силу імперативної норми трудового законодавства, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, могло мати місце виключно з 11.07.2024 по 11.10.2024, але не пізніше останньої дати.

Позивач, посилаючись (в розділі позову «Строк звернення до суду») на рішення Конституційного Суду України, вважає, що відсутні строкові обмеження при оскарженні працівником дій роботодавця щодо невиплати усіх належних сум при звільненні в порядку частини 2 статті 233 КЗпП України. Подібний правовий висновок, зокрема, містився у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 у подібних правовідносинах зробила наступний правовий висновок: «40. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України). Таким чином, Позивачем пропущено строк оскарження неповного розрахунку при звільненні, визначеного частиною 2 статті 233 КЗпП України, що саме по собі є самостійною підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Щодо змісту спірних правовідносин та правильності нарахування компенсації за невикористану відпустку, представник зазначив, що п. 3 Порядку застосування Списку робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 570 (далі - Порядок № 570), встановлено, що щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів надається працівникам, зайнятим у лісовій промисловості і лісовому господарстві на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, незалежно від того, до якого розділу цього Списку вони внесені. За змістом пункту 1 Порядку № 570, збільшена від загальної кількості в 28 днів щорічна основна відпустка надавалась інвалідам I і II груп, а також неповнолітнім особам. Згідно трудової книжки Позивача, при первинному прийомі на роботу до Колиндянського лісництва, останньому було менше 18 років, водночас, за змістом пункту 4 Порядку № 570, трудовий стаж в першій робочій ітерації Позивача на посаді робітника по догляду за лісовими культурами складав менше 6 місяців, а отже пільгами щодо збільшеної кількості днів відпустки Позивач користуватись не міг.

Так само, за змістом додатків до позову другу групу інвалідності Позивача встановлено лише 06.08.2018. А отже, її врахування у спірних правовідносинах в контексті додаткового збільшення днів щорічної відпустки за період з 2011 року по 05.08.2018 є необґрунтованим та безпідставним, що свідчить про помилковий розрахунок кількості днів додаткової відпустки і, як наслідок, - неправильний розрахунок розміру заявлених позовних вимог. Також зі змісту додатків до позовної заяви вбачається, що Позивач (як особа, яка проживала або працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю) є власником посвідчення серії НОМЕР_1 категорії 4, яке було видане 20.11.1993 і на момент видачі регламентувалось змістом постанови Кабінету Міністрів України Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 25.08.1992 № 501.

Пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлює, що особам, віднесеним до категорії 4 (пункт 4 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, в тому числі пільги, передбачені пунктами 1, 3, 5, 6, 8 статті 20, пунктами 3, 5, 6, 7, 15 статті 22. Згідно пункту 3 частини 1 статті 22 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, щорічне отримання відпустки строком до 14 робочих днів без збереження заробітної плати одному з батьків, які мають неповнолітніх дітей і проживають на територіях зон радіоактивного забруднення. Словосполучення «без збереження заробітної плати» в контексті надаваної відпустки однозначно свідчить про те, що у разі невикористання даного виду відпустки протягом часу надання роботодавцем, особа в подальшому (зокрема, після звільнення) не може претендувати на компенсацію її вартості в грошовому еквіваленті (іншими словами, за невикористання її у конкретному році вона не накопичується в еквіваленті днів для врахування компенсації при звільненні, а «згорає» в такому році). До того ж, Позивачем не було надано доказів, що у період, визначений ним із зниженням тривалості щорічних відпусток, обставини чого входять до предмету доказування (а саме - за період з 2011 року по 23.01.2024), він: за відсутності дружини мав на утриманні неповнолітніх дітей; проживав на територіях зон радіоактивного забруднення.

Крім того, відповідно до пункту 22 частини 1 статті 20 Закону України

Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік. Проте, пункт 22 частини 1 статті 20 до переліку пільг власників посвідчення серії В категорії 4, визначених статтею 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не входив, а отже не розповсюджувався на Позивача. Відтак, стаття 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка передбачала для Позивача як власника посвідчення серії В категорії 4 пільги і компенсації, права на додаткову щорічну відпустку останньому не надавала, що додатково підтверджує помилковість розрахунку заявлених позовних вимог через безпідставність збільшення щороку на 4 дні додаткової відпустки. Тим більше, стаття 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи була чинною виключно до 01.01.2015.

Враховуючи наведене, Відповідач стверджує про помилковість та безпідставність заявленого розміру позовних вимог через невірно розраховану Позивачем кількість днів надаваної за період з 2011 року по 23.01.2024 додаткової відпустки.

Щодо відшкодування моральної шкоди, відповідач вважає, що обґрунтування ОСОБА_1 є виключно суб`єктивним припущенням, оскільки жодного доказу, який би підтверджував «душевні страждання, психологічне навантаження, втрати емоційної стабільності» позов не містить, ним жодним чином не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди у вказаному розмірі. Тому не доведено самого факту наявності моральної шкоди як підстави застосування вимог статті 237-1 КЗпП України щодо Відповідача.

Тому відповідач просить відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України застосувати позовну давність щодо позовної вимоги про невиплачену компенсацію за 67 календарних днів щорічної відпустки в розмірі 92 154,48 грн. Альтернативно, в разі відсутності підстав застосування позовної давності - у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДСГП «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди, відмовити повністю.

В квітні 2026 року представник позивача подав уточнену позовну заяву, в якій вказав, що 23 січня 2026 року відповідач частково здійснив виплату компенсації за 112 днів щорічної відпустки в розмірі 118 647,27 грн. Тобто затримка розрахунку становить з 11 липня 2024 року по 10 липня 2025 року 365 днів, з 11 липня 2025 року по 22 січня 2026 року 196 днів, а всього 561 день. Відповідач надав суду довідку щодо розміру середньої заробітної плати колишнього працівника філії «Чортківське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 , який становить 930,24 грн., отже до компенсації належить сума 521 864,64 (930,24 х 561 дн.) грн. Вважає правильним обмежити грошову компенсацію за затримку розрахунку під час звільнення з роботи позивача в межах 6 місяців або 184 днів (з 23.07.2025 по 22.01.2026), що визначає розмір стягнення 171 164,16 (930,24 х 184 дн.) грн. В іншій частині позовні вимоги просить задовольнити повністю.

В травні 2026 року представник позивача Волинець С. А. подав відповідь на відзив, наголошує, що строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших виплат не обмежений в часі згідно з рішенням № 1-р/2025 Великої палати Конституційного Суду України. Суд має підстави погодитися із наданим позивачем розрахунком заборгованості стосовно затримки розрахунку під час звільнення з роботи позивача в межах 6 місяців або 184 днів (з 23.07.2025 по 22.01.2026), що визначає розмір стягнення 171 164,16 (930,24 х 184 дн.) грн., оскільки він не спростований стороною відповідача, підтверджується матеріалами справи, а тому заявлена до стягнення сума у розмірі 171 164,16 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.

Аналогічно стосується розрахунку стосовно компенсації за невикористані дні календарної відпустки тривалістю: 15 днів за період з 01.07.2022 по 23.01.2024, окрім того, тривалістю 52 календарних днів за кожний рік роботи в період з 2011 по 23.07.2024 (13 років). При цьому, з урахуванням заниження тривалості відпустки 40 календарних днів замість 44 календарних (13 років х 4 к.дн.), що становить сумарно 67 (15+52) календарних днів щорічної відпустки на суму 92 154,48 (1375,44 х 67 к. дн.) гривень. Також представник позивача вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Волинець С. А. позовні вимоги підтримали в частині виплати компенсації за невикористані дні календарної відпусткиза 64 календарних дні замість 67 днів, уточнені позовні вимоги щодо компенсації за затримку розрахунку під час звільнення з роботи позивача в межах 6 місяців та стягнення моральної шкоди просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Довгопола К. А. заперечує позовні вимоги, просила відмовити в їх задоволенні з підстав, які викладені у відзиві на позов.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (з розташуванням м. Чернівці, вул. Руська, 203А) в судове засідання не з`явився, про розгляд справи третя особа повідомлена належним чином.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 прийнятий 01 липня 1977 року в Чортківський лісгосп на посаду робітника по догляду за лісовими культурами Колиндянського лісництва, у якому в подальшому працював на посаді головного інженера з 09.08.1996 по 24.01.2024 та інших посадах, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , яка видана 01.07.1982 року.

Наказом № 129-к від 10.07.2024 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України. Також згідно цього наказу проведено нарахування до виплати компенсації ОСОБА_1 за 246 календарних днів невикористаної відпустки.

З довідки філії «Чортківське лісове господарство» від 11.07.2024 про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку вбачається, що йому була нарахована та виплачена компенсація за 246 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, а саме за періоди: 2016-2017 2 календарних дні (за ненормований робочий день), 2017-2018 35 календарних днів (28 основна та 7 за ненормований робочий день), 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021, 2021-2022 , 2022-2023 по 40 календарних днів (30 основна, 7 за ненормований робочий день, 3 за роботу із комп`ютером), 2023-2024 9 календарних днів (7 основна, 2 за ненормований робочий день).

В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Державної служби України з питань праці щодо перевірки дотримання норм права під час звільнення з роботи.

Згідно листа Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 06.01.2025 «Про розгляд звернення» вбачається, що в порушення вимог ч. 1 ст. 12 ЗУ № 2136, ст. 24 ЗУ «Про відпустки», Указу № 1044-10 та п. 6.17 Колективного договору, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено компенсацію за 4 невикористаних додаткових відпустки тривалістю 28 календарних днів за кожні три роки безперервної роботи в лісовому господарстві з липня 2011 по липень 2022 року, а саме: 2011-2013 роки, 2014-2016 роки, 2017-2019 роки і 2020-2022 роки, що становить 112 календарних днів відпустки (28 к.дн. х 4).

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ДСГП «Ліси України» із заявою про виплату компенсації за невикористані 112 днів відпустки згідно вказаного вище листа + 15 календарних днів відпустки за період 01.07.2022 - 23.01.2024 на посаді головного інженера, яка не була врахована під час звільнення з роботи + 52 календарних дні за період з 2011 року по 23.01.2024 (тривалість відпустки мала становити 44 календарних дні, а відповідач нарахував компенсацію за 40 календарних днів).

Згідно виписки про рух коштів за 23.01.2026 вбачається зарахування на рахунок ОСОБА_1 118 647,27 гривень від філії «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

04 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ДСГП «Ліси України» про виплату компенсації за 52 календарних дні за період з 2011 року по 23.01.2024 та 15 календарних днів відпустки за період 01.07.2022 - 23.01.2024, так як компенсація за ці дні залишилась невиплаченою. У відповідь отримав лист адміністрації філії «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 18.02.2026 щодо відсутності підстав для донарахування та виплати компенсації за заявлені ним невикористані дні відпустки.

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що під час звільнення з роботи не враховано період компенсації невикористаної його щорічної відпустки з 01.07.2022 по 23.01.2024 (перебування на посаді головного інженера, в подальшому переведення на посаду начальника лісонасіневого комплексу), що становить 15 календарних днів відпустки та просить стягнути компенсацію в розмірі 20 631,60 (1 375,44 х 15) гривень.

За умовами Колективного договору підприємства на 1996 рік тривалість відпусток інженерно-технічних працівників, в тому числі головного інженера, яку обіймав ОСОБА_1 складала: основна - 24 робочих дні або 24:6 х 7 =28 календарних днів (ст.75 КЗпП України); за ненормований робочий день - 12 робочих днів або 12:6 х 7= 14 календарних днів, тобто 36 робочих або 42 календарних дні.

Крім того, вважає, що тривалість календарної відпустки підлягає збільшенню додатково на 2 дні з урахуванням його інвалідності та статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, відповідно до ст. 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю з відповідністю відпрацьованого часу на цих територіях, а саме: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних днів.

Відповідно до ч. 2 Закону України Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. 505/96-ВР (в редакції Закону від 02.11.2000 р. №2073-111) передбачено зберегти відпустки раніше встановленої загальної тривалості за працівниками: зайнятими на роботах із шкідливими та важкими умовами праці - до введення в дію Закону України «Про відпустки» в повному обсязі (до 1 січня 1998 року); які користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України, на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася. Витрати, пов`язані із збереженням загальної тривалості щорічної відпустки, здійснюються за рахунок коштів, передбачених частиною першою статті 23 цього Закону, (абзац третій пункту 2 в редакції Закону України від 02.11.2000 р. N2073-111).

Про особливості застосування Закону України «Про відпустки» йдеться у листі Міністерства соціальної політики України від 24.10.2011 № 391/13/116-11, та стосується зберігання відпустки працівника раніше встановленої загальної тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася (до 01.01.1997 р.).

Пунктом 1 Порядку застосування Списку робіт, професій і посад працівників лісової промисловості ..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р.№570 передбачено, що інвалідам І і II груп надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів.

Отже, до введення в дію Закону №505/96-ВР, умовами Колективного договору

роботодавця була передбачена тривалість щорічної відпустки 42 календарних дні, опісля - 35 календарних днів (28 основна і 7 додаткових) та додатково згаданих вище 2 календарних дні. Тобто, в загальному тривалість щорічної відпустки повинна становити 44 календарних дні.

В той же час, роботодавець нарахував компенсацію, виходячи із відпустки за 40 календарних днів, що вказує на зменшення 4 календарних днів відпустки у кожному році.

Враховуючи наведені вимоги законодавства, суд погоджується з думкою позивача та його представника частково.

Так, із врахуванням тієї обставини, що норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діяли до 01.01.2015 року, а статус інваліда другої групи загального захворювання ОСОБА_1 отримав 07.09.2016 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 , суд вважає, що за період з 01.01.2015 року по 07.09.2016 позивач не мав права на ці дні відпустки, тому вважає, що компенсацію слід стягнути за 61 день невикористаної відпустки (не підлягає стягненню за 4 календарних дні за 2015 рік та за 2 дні 2016 року до моменту отримання інвалідності).

Щодо суми компенсації за невикористані дні відпустки, яка підлягає до стягнення, то суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, приходить до висновку, що підлягає стягненню сума, виходячи з розрахунку 61 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, в сумі 83 901,84 (1375,44х61) гривень.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 Порядку 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно довідки про розмір середньомісячної заробітної плати, яка надана суду на підставі ухвали від 23.03.2026 року, середньоденна заробітна плата колишнього працівника філії «Чортківське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 становить 930,24 гривень, а саме: травень 2024 оклад 20 000 гривень, 23 р. д., червень 2024 - оклад 20 000 гривень, 20 р. д. 40 000 : 43 = 930,24 грн. При розрахунку середньоденної заробітної плати взято посадовий оклад (травень, червень), який мав працівник на момент звільнення.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

З 19 липня 2022 року частина 1 статті 117 ЦПК України, діє в новій редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, законодавець, встановивши обмеження щодо виплати роботодавцем працівнику сум середнього заробітку за час затримки терміном у шість місяців, закріпив на законодавчому рівні застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення вказаної категорії трудових спорів, про необхідність застосування яких Велика палата Верховного суду зазначила в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 (абзаци четвертий, п`ятий пункту 5 мотивувальної частини) зазначено, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Оскільки позивач звільнений 10.07.2024, до спірних правовідносин повинна бути застосована редакція ст.ст.116, 117 КЗпП України, передбачена Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справа № 755/12623/19 у своїх висновках щодо застосування норм права про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказала на наступне. Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Судом встановлено, що відповідач, як роботодавець, своєчасно не здійснив із працівником ОСОБА_1 розрахунок при звільненні за основним місцем роботи, а тому з відповідача, відповідно до ст. 117 КЗпП України, слід стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідачем не були виплачені у день звільнення всі належні позивачу суми при звільненні, тому він має право на компенсацію майнових втрат в порядку, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Водночас, положеннями статті 117 КЗпП України визначено, що обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Позивач звільнений з підприємства 10.07.2024, відповідно, стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні слід проводити з наступного дня після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Представник позивача, уточнюючи позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2025 по 22 січня 2026 (по день розрахунку).

Суд вважає, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки, який слід обрахувати з дня, наступного за днем звільнення, в даному випадку з 11.07.2024 по 10.01.2025.

Згідно наданої представником відповідача довідки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 930,24 грн.

Суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача 171 164,16 грн. (930,24 х 184 дні) середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Щодо застосування позовної давності до позовної вимоги про невиплачену компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, на що звертає увагу представник відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки рішенням № 1-р/2025 Великої палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат.

З огляду на зазначене, доводи представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду щодо позовної вимоги про виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є помилковими, оскільки строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших виплат не обмежений.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної щкоди, суд виходить з наступного.

Частина 1 статті 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 2 частини 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода полягає, зокрема, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно із роз`ясненнями, даними у п.13 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу, незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Також, згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Позивач ОСОБА_1 як на підставу відшкодування моральної шкоди посилається на те, що несвоєчасним розрахунком під час звільнення з роботи у зв`язку з виходом на пенсію йому завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності, через порушення судового спору, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, позивач довів належними і допустимими доказами своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням відповідачем його трудових прав та засад справедливості, добросовісності і розумності, а тому суд приходить до висновку про стягнення з ДСГП «Ліси України» 2000 гривень моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 733,19 гривень, виходячи із позовних вимог в сумі 92 154,48 гривень невиплаченої компенсації, 171 164,16 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000 гривень моральної шкоди (загальна сума 273 318,64 гривень), однак був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково на загальну суму 257 066 гривень, таким чином з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 570,66 гривень.

Керуючись статтями ст.ст. 5, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,--

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», місцезнаходження: м. Київ, вулиця Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034, на користь ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 , а саме:

- невиплачену компенсацію за 61 календарний день щорічної відпустки в розмірі 83 901 (вісімдесят три тисячі дев`ятсот одна) гривня 84 копійки з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2024 року по 10 січня 2025 року в розмірі 171 164 (сто сімдесят одна тисяча сто шістдесят чотири гривні) 16 копійок, з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

- відшкодування моральної (немайнова) шкоди в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місцезнаходження: м. Київ, вулиця Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України 2 570 (дві тисячі п`ятсот сімдесят) гривень 66 копійок судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги Тернопільському апеляційному суду через Чортківський районний суд протягом тридцяти днів з дня отримання його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:/підпис/

Згідно з оригіналом

Рішення набрало законної сили «____» _______ 2026 року.

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/879/26, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.

Суддя: Н. В. Яковець

Копію рішення видано «___»______2026 року.

Секретар: