Ухвала суду № 137276069, 09.06.2026, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

09 червня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/947/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви від 11.05.2026 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , про визнання кредиторських вимог до боржника у справі

за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю ВНП, код ЄДРПОУ 45125844, вул. Київська, буд. 64, село Корделівка, Хмільницький район, Вінницька обл., 22445

боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-Паливо, код ЄДРПОУ 44861952, проспект Перемоги, буд. 87, м. Чернігів, 14000

про відкриття провадження у справі про банкрутство

учасники провадження у справі:

ліквідатор арбітражний керуючий Лященко П.В.

кредитор: Акціонерне товариство Одеснафтопродукт

кредитор: Хвіц Ірина Іванівна

кредитор: Приватне підприємство Галактика

кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю ДЛ СОЛЮШН

кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕ.ТЕК

кредитор: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньенергопостач"

кредитор: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській

кредитор: Публічне акціонерне товариство "Нафтопереробний Комплекс-Галичина"

кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю Інкам Фінанс

кредитор: ОСОБА_2

кредитор: ОСОБА_3

кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю Нова Формула

за участю представників учасників справи:

від кредитора: Котенок А.П.,

кредитор: Волошин В.О. (поза межами приміщення суду),

арбітражний керуючий Лященко П.В.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Паливо.

Ухвалою суду від 06.10.2025, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Паливо; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Поду В.В.

06.10.2025 на офіційному вебпорталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство №77338.

Постановою суду від 23.04.2026 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Паливо та повноваження розпорядника майна Лященка П.В.; визнано банкрутом ТОВ Волинь-Паливо; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Лященка П.В.; зобов`язано ліквідатора виконати дії, передбачені розділом ІV Ліквідаційна процедура Кодексу України з процедур банкрутства, а також надати господарському суду ліквідаційний баланс та звіт про проведену роботу.

23.04.2026 оприлюднено на офіційному вебпорталі судової влади України повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури №79184.

12.05.2026 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 від 11.05.2026, в якій заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника у сумі 319 637,89 грн, з яких 34 795,97 грн - заборгованість із заробітної плати, 284 841,92 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільнені та внести їх до реєстру вимог кредиторів.

Крім того, у заяві ОСОБА_1 просить суд витребувати у боржника в порядку ст. 81 ГПК України та ліквідатора Лященка П.В. належним чином засвідчені копії документів, які кредитор не може отримати самостійно, а саме:

- копію наказу про звільнення ОСОБА_1 від 26.12.2024 № 403-к/р;

- довідку про нараховану та виплачену заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 по 31.12.2024;

- копії платіжних інструкцій та виписок з банківських рахунків підприємства, що підтверджують (або спростовують) факт перерахування коштів на користь ОСОБА_1 у день звільнення та за два попередні місяці роботи.

Також до заяви додано клопотання про поновлення строку на подання заяви з грошовими вимогами.

Ухвалою суду від 13.05.2026 заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 05.06.2026 о 09:30; задоволено клопотання кредитора про витребування доказів.

29.05.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення розміру грошових вимог, у якій заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника у сумі 139 184,06 грн, з яких 34 795,97 грн - заборгованість із заробітної плати, 104 388,09 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільнені та внести їх до реєстру вимог кредиторів.

02.06.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 05.06.2026 в режимі відеоконференції.

04.06.2026 до суду від арбітражного керуючого Лященка П.В. надійшов відзив на заяву з грошовими вимогами.

У судовому засіданні 05.06.2026 суд прийняв зменшення розміру грошових вимог, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення.

Cудове засідання 09.06.2026 проведено в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 09.06.2026 була оголошена вступна та резолютивна частини ухвали, на підставі ст.233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у судовому засіданні подані документи та дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій. Які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з абз. 1,3 ч.1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (ч.6 ст.45 КУзПБ).

Щодо поновлення строку.

ОСОБА_1 просив суд поновити строк на подання заяви з грошовими вимогами на підставі ст.118, 119 ГПК України у зв`язку з наявністю поважних причин пропуску строку. В обґрунтування заяви посилається на те, що про наявність заборгованості ТОВ «Волинь-Паливо» із виплати заробітної плати стало відомо лише в травні 2026 року при отриманні довідок з державних реєстрів.

Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного конкурсним кредитором строку на заявлення грошових вимог до боржника, виходячи з такого.

06.10.2025 на офіційному вебпорталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Паливо№77338.

Строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника закінчився 05.11.2025.

Заява ОСОБА_1 сформована в Електронному суді 11.05.2026, зареєстрована судом 12.05.2026.

Отже, заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника подана до суду з пропущенням строку, встановленого для її подання.

Як зазначено судом вище, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 3 ч. 1 статті 45 КУзПБ).

Отже, реалізація конкурсним кредитором права на звернення до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі по банкрутство (за винятком адміністратора за випуском облігацій, який діє як конкурсний кредитор - для якого діє правило визначене статтею 931 цього Кодексу) та набуття ним прав в обсязі визначеному КУзПБ обумовлена строком, у межах якого він може звернутися до суду із заявою з наявними в нього вимогами боржника.

За визначенням наведеним у частині першій статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідним кінцем моментом для звернення конкурсного кредитора до суду із завою з вимогами до боржника є сплив визначеного абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ тридцятиденного строку з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Абзацом третім частини четвертої статті 45 КУзПБ законодавцем урегульовано негативні наслідки пропуску/заявлення кредитором вимог після завершення строку встановленого для їх подання. Такими наслідками є те, що кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Тобто наслідки у вигляді відсутності у конкурсних кредиторів за цих умов права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Загальні положення щодо видів, порядку обчислення, поновлення чи продовження процесуальних строків, а також наслідків їх пропуску визначені в главі 6 розділу І ГПК України.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 статті 119 ГПК України).

Тлумачення наведених норм свідчить, що законодавцем у ГПК України закріплено положення про поновлення визначених ним строків на вчинення учасниками позовного провадження процесуальних дій, який може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Проте на відміну від позовного провадження розгляд та процесуальні дії учасників якого урегульовані положеннями ГПК України, правове регулювання процесуальних дії учасників провадження у справі про банкрутство має свої особливості.

Провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, складом учасників таких правовідносин, специфічністю цілей і завдань, тривалістю судового провадження тощо.

Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 2 КУзПБ за якою провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Кодекс України з процедур банкрутства за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об`єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.

Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають в межах такої справи.

Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ.

Тобто норми ГПК України є загальними по відношенню до норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство та є спеціальними й мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).

Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.20221 у справі "Шкіря проти України").

Отже, під час розгляду справ про банкрутство щодо вирішення питань, які виникають у цій справі підлягають застосуванню положення КУзПБ, які є спеціальними стосовно норм ГПК України. Одним з таких питань є питання строку заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, початок перебігу якого та наслідки спливу визначені статтею 45 КУзПБ, яка не передбачає можливості поновлення цього строку та не ставить її в залежність від поважності наведених заявником причин його пропуску.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пропущений конкурсним кредитором визначений частиною першою статті 45 КУзПБ строк на заявлення грошових вимог до боржника не може бути поновлений судом незалежно від поважності причин його пропуску наведених заявником.

Подібного висновку дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 19.01.2023 у справі №902/207/22, від 17.03.2021 у справі № 904/678/20.

Щодо грошових вимог.

В обґрунтування заявлених вимог кредитор посилається на наступне.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ Волинь-Паливо, займав посаду молодшого оператора заправних станцій АЗС №34, прийнятий на роботу відповідно до наказу №131-к/р від 18.04.2024. На підставі наказу № 403-к/р від 26.12.2024 був звільнений з роботи 31.12.2024 за угодою сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України.

Боржником не виплачена заробітна плата за період з листопада по грудень 2024 року у сумі 34 795,97 грн, що підтверджується довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, особовими рахунками ОСОБА_1 та банківськими виписками.

Крім того, кредитором заявлено вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 в сумі 104 388,09грн.

Розпорядник майна Лященко П.В. визнав кредиторські вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що остаточно підтверджено правовою позицією Великої Плати Верховного суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

За змістом ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються, зокрема вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв`язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов`язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв`язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, від 17.11.2021 у справі 910/21682/15 (910/15986/20), від 08.08.2023 у справі № 755/12623/19 стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України Про оплату праці, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 N 2614-XII Про державну статистику та Закону України Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України Про оплату праці, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Частина 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні у матеріалах справи докази та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і документально підтвердженими.

Таким чином, суд визнає повністю кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника на загальну суму 139 184,06грн, з послідуючим включенням вказаних вимог до реєстру вимог кредиторів.

Водночас, враховуючи те, що заява ОСОБА_1 надійшла до суду вже після закінчення строку, встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредитора діють наслідки передбачені ч. 4 ст. 45 Кодексу.

Керуючись ст. 1,2,9,45,46 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233,234,235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у поновленні строку на подання заяви з грошовими вимогами.

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до боржника в сумі 139 184,06 грн, з яких 34 795,97 грн - заборгованість із заробітної плати (перша черга вимог кредиторів), 104 388,09 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільнені (четверта черга вимог кредиторів).

Копію даної ухвали надіслати: заявнику, боржнику, арбітражному керуючому Лященку П.В.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Повний текст ухвали виготовлено 10.06.2026.

Суддя В.В. Моцьор