Рішення № 137275568, 10.06.2026, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.06.2026м. СумиСправа № 920/595/26

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів: 1. Сумської обласної ради (Майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40601, код ЄДРПОУ 23826636);

2. Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації (провулок Сурогінський, 2, м. Суми, 40000, ЄДРПОУ 03197871)

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київська обласна енергопостачальна компанія (вул. Київська, 8-В, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, ЄДРПОУ 342094646);

2. Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів (вул. Шевченка, 59, м. Кролевець, Конотопський район, Сумська область, 41300, код ЄДРПОУ 03189446)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 48 099,21 грн

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

1) Визнати недійсною додаткову угоду від 15.11.2021 № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок- інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

2) Визнати недійсною додаткову угоду від 16.11.2021 № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

3) Визнати недійсною додаткову угоду від 08.12.2021 № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

4) Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації безпідставно сплачені кошти в сумі 48 099,21 грн.

Прокурор також просить суд стягнути з відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія на користь Сумської обласної прокуратури за наступними реквізитами: Сумська обласна прокуратура (м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) судові витрати у сумі 10 649,60 грн.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок укладення спірних додаткових угод збільшилися ціни за постачання електричної енергії на 46,44% від ціни, визначеної договором про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021; спірні додаткові угоди були укладені без належних на те підстав та обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на електричну енергію, чим порушено норми Закону України «Про публічні закупівлі» та положення договору. Враховуючи безпідставність підписання спірних додаткових угод, відповідачу 1 надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 48 099 грн 21 коп., тому вказані кошти підлягають стягненню з відповідача 1 на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

Відповідач 1 проти позову заперечує з огляду на наступне:

- відсутні підстави для подання позову прокурором, позов подано в інтересах неуповноваженого органу;

- прокурором не доведено порушення ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- оспорювання прокурором (який також діє в інтересах держави) укладених додаткових угод саме з підстав сумарного перевищення 10%-го порогу, свідчить про свавілля з боку держави по відношенню до Відповідача, що в свою чергу призвело до порушення його прав та втручання у його право власності на кошти, отриманні на виконання договору;

- додаткові угоди, які є предметом спору відповідають приписам Закону України «Про публічні закупівлі» (у тому числі положенням ч. 5 ст. 41), а відтак правові підстави для визнання їх недійсними відсутні;

- прокурором не наведено обставин, що свідчать про набуття коштів без достатньої правової підстави або що така підстава відпала;

- позовна заява та додатки до неї містять взаємовиключні твердження про вартість електроенергії, яка постачалась згідно Додаткової угоди № 2 від 16.11.2021, а тому проведений прокурором розрахунок не обґрунтований з посиланням на обставини позовної заяви та не доводиться арифметично.

Відповідач 2 відзив на позовну заяву до суду не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Рух справи. Процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 06.05.2026 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та за наявними у справі матеріалами.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 91-92).

25.05.2026 відповідачем 1 подано до суду відзив на позовну заяву (вх.№2710, 2459) у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також у відзиві відповідач 1 просить провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Також відповідачем 1 подано клопотання про зупинення розгляду справи (вх.№2460 від 25.05.2026).

01.06.2026 прокурором подано до суду заперечення на клопотання про зупинення розгляду справи (вх.№2901).

02.06.2026 прокурором подано до суду відповідь на відзив (вх.№2903).

08.06.2026 представником відповідача 1 подано заперечення на відповідь на відзив (вх.№3010) та додаткові пояснення у справі (вх.№3078).

Щодо клопотання відповідача 1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, яке міститься у відзиві на позовну заяву (вх.№2710, 2459).

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

За приписами ч.6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши вказане клопотання, судом встановлено, що воно подане в межах встановленого судом строку, в той же час, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, зокрема, не обґрунтовано необхідності розгляду справи в судовому засіданні, враховуючи характер спірних правовідносин та ціну позову.

Суд зазначає, що при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, всім документально підтвердженим доводам, твердженням та запереченням сторін судом буде надана оцінка при розгляді справи по суті.

За таких обставин, беручи до уваги характер спірних правовідносин та ціну позову, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія, яке міститься у відзиві на позовну заяву. Відтак справа підлягає подальшому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Щодо клопотання відповідача 1 про зупинення розгляду справи (вх.№2460 від 25.05.2026).

У клопотанні відповідач 1 просить зупинити провадження у справі №920/595/26 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС», яка зареєстрована 6 квітня 2026 року за вх. № 16/178, щодо відповідності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій, статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас, ч. 3 ст. 195 ГПК України визначає, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Однак, такі обставини мають бути вагомими.

Суд зазначає, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у даній справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до кола доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку частини шостої статті 11 ГПК України.

Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про чинність/нечинність нормативного-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Предметом спору у справі є визнання недійсними додаткових угод до договору, як таких, що суперечать положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Водночас, наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

З урахуванням викладеного, суд не встановив об`єктивної неможливості розгляду справи № 920/595/26 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", вважає відсутніми підстави для повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, тому відмовляє у задоволенні відповідного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія (вх.№2460 від 25.05.2026).

Щодо підстав звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави в особі Сумської обласної ради та Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час проведенням закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що нераціональне та неефективне витрачання коштів бюджету.

Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.

Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст.131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в п. п. 82-84 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла висновку, що органи державної влади та місцевого самоврядування чи інші суб`єкти владних повноважень наділені повноваженнями щодо звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Таким чином, незалежно від того, хто саме звернувся до суду орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (у тому числі цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Отже, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Відповідно до положення про КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - установа), затвердженого розпорядженням голови Сумської обласної ради № 163 від 19.09.2024, установа заснована на майні спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якої здійснюється Сумською обласною радою (Власник) через уповноважений орган - голову Сумської обласної ради чи особу, що здійснює його повноваження (далі - Уповноважений орган). Установа знаходиться у функціональному підпорядкуванні структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (далі - Орган функціонального підпорядкування).

Джерелом фінансування установи є видати з обласного бюджету, добровільні та благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб (п.5.4 положення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 погоджується з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців Сумської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Сумської області (п. 8.47 постанови).

З урахуванням викладеного, Сумська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Фінансування вказаної закупівлі здійснювалося за рахунок коштів, в тому числі загального фонду місцевого бюджету.

Відповідно до листа Головного Управління ДКС України у Сумській області №06.2-18-06/2221 від 16.03.2026, головним розпорядником бюджетних коштів по договору №430035501 від 01.11.2021 визначено Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації (код ЕДРПОУ 03197871).

Відповідно до положення про КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат установа знаходиться у функціональному підпорядкуванні структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п.6 Положення про Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Сумської облдержадміністрації від 13.06.2024 №295-ОД, завданням Департаменту є координація та контроль за виконанням структурними підрозділами соціального захисту населення питань, що належать до його компетенції; здійснює контроль за дотриманням підприємствами, установами та організаціями правил, норм, стандартів у межах визначених повноважень.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

З урахуванням наведеного, надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угод щодо збільшення ціни товару понесено саме Департаментом з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

З огляду на викладене, Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації є органом, уповноваженим звертатися до суду з відповідними позовними вимогами, пов`язаними із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Водночас правильність зазначення у якості позивача органу місцевого самоврядування, який є засновником підприємства та головного розпорядника бюджетних коштів підтверджується позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.08.2023 (справа № 924/1283/21).

Зокрема, як зазначено у вказаній постанові, суд касаційної інстанції керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19, згідно з якими у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, касаційний суд дійшов висновку, що навчальний заклад у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (природного газу) в обсязі та в межах видатків, визначених селищною радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Згідно з ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що у цій справі апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відмову у стягненні коштів на користь селищної ради з тих підстав, що остання не була стороною договору про закупівлю та додаткових угод до нього, а школа є окремою юридичною особою, що має власні рахунки і самостійно здійснює свою фінансово-господарську діяльність.

Водночас з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців селища, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Таким чином, з огляду на актуальну судову практику та, враховуючи, що фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету, належними позивачами у зазначеній справі є Сумська обласна рада та Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

На виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Конотопською окружною прокуратурою направлено відповідний лист- повідомлення до Сумської обласної ради від 13.03.2026 за №50/3-1646вих-26, в якому зазначено про наявність порушення інтересів громади та запропоновано вжити заходів стосовно звернення до суду з метою стягнення надмірно сплачених коштів. На вказаний лист отримано відповідь від 16.03.2026, відповідно до якої Сумською обласною радою не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного ТОВ «Київська обласна ЕК» та КУ СОР «Кролевецький будинок-інтернат». Крім того, в цьому листі обласна рада зазначає, що не заперечує стосовно вжиття саме прокуратурою заходів на захист інтересів держави у судовому порядку.

Крім того, Конотопська окружна прокуратура листом №50/3-1757вих-26 від 17.03.2026 інформувала Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації про вказані порушення з вжиття заходів цивільно-правового характеру, або повідомлення причини невжиття таких заходів.

У відповідь Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації листом №04/839 від 19.03.2026 повідомив, що Департаментом не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного ТОВ «Київська обласна ЕК» та КУ СОР «Кролевецький будинок-інтернат», та стягнення зайво сплачених коштів. Цим листом Департамент не заперечує вжиття таких заходів прокуратурою.

Вказане свідчить про нездійснення Сумською обласною радою та Департаментом з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, як уповноваженими органами у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.

Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатньою підставою для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

У відповідності до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Конотопською окружною прокуратурою попередньо повідомлено Сумську обласну раду та Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації щодо здійснення представництва їх інтересів у суді.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Комунальною установою Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат, Споживач) згідно з даними електронної системи «PROZORRO» (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2021-09-22-002208-a) проведено закупівлю електричної енергії.

У відкритих торгах взяло участь три учасника: ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія», ТОВ «Енера Суми» та ТОВ «Енергоальянс».

За результатами проведення процедури закупівлі, 01.11.2021 між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат та ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №430035501 (далі Договір) з остаточною ціновою пропозицією 204 451,77 грн.

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник продає електричну енергію за кодом ДК 021:2015-09310000-5 «Електрична енергія» Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору визначено обсяг електричної енергії яка підлягає постачанню, в кількості 63 700 кВт/год.

Відповідно до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору.

Додатком № 2 до вищевказаного договору є Комерційна пропозиція, якою встановлено фактичну ціну (тариф) купованої електроенергії, що склала 3,209604 грн. за 1 кВт/год.

Загальна вартість цього Договору склала 204 451, 77 грн (двісті чотири тисячі чотириста п`ятдесят одну гривню 77 копійок) з ПДВ (п.5.1 Договору). Термін дії Договору відповідно до п.14.1 Договору та Комерційної пропозиції до Договору (додаток №2) з моменту підписання до 31.12.2021.

Договір укладається на строк з 01.11.2021 до 31.12.2021 (включно) (п.14.1 Договору). Початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору, тобто з 01.11.2021.

Разом з тим, постачання електричної енергії за ціною, визначеної в Договорі, не постачалась.

У подальшому, між ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» та КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в Договорі, яка була визначена за результатами відкритих торгів.

Зокрема, до Договору сторонами укладено 4 додаткові угоди, 3 з яких стосуються збільшення фактичної ціни з одночасним зменшенням обсягу постачання, зокрема:

- додатковою угодою 1 від 15.11.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,209604 грн до 3,5302 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.11.2021);

- додатковою угодою № 2 від 16.11.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,5302 грн до 3,9929 грн з ПДВ (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.11.2021);

- додатковою угодою № 3 від 08.12.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,9929 грн до 4,27 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.12.2021);

- додатковою угодою № 4 від 08.12.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 4,27 грн до 4,70 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.12.2021);

- додатковою угодою № 5 від 28.12.2021 продовжено строк дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року;

- додатковою угодою № 6 від 31.01.2022 п.5.1 розділу 5 викладено в новій редакції: загальна вартість електричної енергії за цим Договором становить 204 451,77 грн з ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що додатковими угодами № 2-4 до Договору безпідставно внесені зміни до істотних умов Договору, якими змінено ціну за 1 кВт/год (збільшено на 46,44 %) від ціни, визначеної Додатковою угодою №1 до договору, та зменшено обсяг постачання, чим порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі».

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що договір про закупівлю це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

У цій справі, як вже раніше зазначалося, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону (в редакції на момент укладення додаткової угоди №1) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Верховним Судом у справі №927/491/19 зазначено, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, та від кількості підписаних додаткових угод.

Таким чином, збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від визначеної в договорі у будь-якому випадку суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Аналогічні порушення допущені при підписанні усіх інших оспорюваних додаткових угод №№ 2-4.

Отже, підписання сторонами додаткових угод до Договору, зокрема № 2-4 призвело до необґрунтованого збільшення ціни (тарифу) постачання природного газу понад 10%, а в цілому на 46,44%, що відповідно порушує вимоги чинного законодавства та не відповідає приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Таким чином, оспорюванні додаткові угоди, якими підвищено ціну на електричну енергію укладені в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та повинні бути визнані недійсними з огляду на наступне.

Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Одними з основних засад (принципів) бюджетного законодавства та Закону України «Про публічні закупівлі» є максимальна економія, ефективність та пропорційність, добросовісна конкуренція серед учасників.

На момент підписання Договору Відповідачеві було відомо про ціни на постачання природного газу, що існували на ринку. Підписавши Договір, Відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.

Поряд із цим, TOB «Київська обласна енергопостачальна компанія» мало право відмовитися від укладення відповідного договору згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, однак не скористалося цим.

Тож рішення Відповідача 1 про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він згоден на умови договору, в тому числі ціну за одиницю товару на день підписання договору.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції на час укладення договору).

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі- продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі- продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

У абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону, зокрема, - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Тобто, неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку та встановлення саме пропорції такого коливання.

Аналогічну правову позицію щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю підтримав суд касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22.

Так, суди переглядаючи справи за касаційними скаргами відповідачів погодились із висновками судів апеляційної інстанції, що сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін.

До того ж, законодавець не пов`язує підвищення закупівельних цін для постачальника як підставу для зміни істотних умов договору про закупівлю, передбачену ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду.

У цій же постанові Верховний Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 123-124 постанови ВСУ від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 виснувала, що сторони договору про закупівлю електричної енергії можуть неодноразово збільшувати ціну товару в разі її коливань на ринку, але не більше, ніж на 10% від ціни, визначеної при укладанні договору також і у випадку закупівлі бензину і дизельного палива, природного газу та електричної енергії.

У даному випадку, сторонами вносилися зміни до договору, що призвело до підвищення ціни в цілому на 46,44% порівняно з первинною ціною Договору.

Так сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення норм та положень укладеного Договору, підписано додаткові угоди № 2-4 до Договору №430035501 від 01.11.2021, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» додаткових угод №2-4 до договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021, сторони не дотримали вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки безпідставно змінили істотні умови Договору, кожного разу при укладенні Додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни постачання природного газу в період виконання умов договору. Сторонами договору не підтверджено належними доказами коливання ціни постачання природного газу і під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У той же час, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Враховуючи те, що додаткові угоди №2-4 до договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 укладено з порушенням вимог п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Оскільки Додаткові угоди №2-4 визнаються недійсними, сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни електричної енергії, встановленій саме у договорі та додаткової угоди №1.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч.1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат на підставі договору та додаткових угод №№2, 3, 4 до Договору фактично отримала (згідно з актами прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії):

- в рамках виконання додаткової угоди №2 від 16.11.2021 отримано в листопаді 2021 року 17 136 кВт/год. (за ціною 2,17797 грн з ПДВ за 1 кВт/год.) на загальну суму (з ПДВ) 76 720,68 грн;

- в рамках угоди №3 від 08.12.2021 електроенергія не поставлялась;

- в рамках виконання додаткової угоди №4 від 08.12.2021 отримано в грудні 2021 року 27 154 кВт/год. (за ціною 4,70 грн з ПДВ за 1 кВт/год.) на загальну суму (з ПДВ) 127 731,08 грн.

Відповідно до поданого прокурором розрахунку загальний розмір зайво сплачених коштів становить 48 099,21 грн (а.с. 29).

Зазначена сума обрахована як різниця між сумою коштів, які фактично перераховано TOB «Київська обласна енергопостачальна компанія» за електричну енергію по цінам згідно оспорюваних додаткових угод №№2-4, та вартістю електричної енергії, виходячи з ціни з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 до Договору.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у результаті підписання Додаткових угод №№2-4 у надмірному розмірі сплачено на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» бюджетні кошти у сумі 48 099,21 грн, чим порушено інтереси держави, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача 1 на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, а позов в цій частині задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позивних вимог Прокурором та задоволення їх у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги задоволені повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 6656 грн 00 коп. покладаються на відповідача 1, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3993 грн 60 коп. - покладаються на відповідача 2.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Заступника керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів: 1. Сумської обласної ради, 2. Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київська обласна енергопостачальна компанія, 2. Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 48 099,21 грн задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 15.11.2021 № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок- інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

3. Визнати недійсною додаткову угоду від 16.11.2021 № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

4. Визнати недійсною додаткову угоду від 08.12.2021 № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю та товариством з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київська обласна енергопостачальна компанія (вул. Київська, 8-В, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, ЄДРПОУ 342094646) на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації (провулок Сурогінський, 2, м. Суми, 40000, ЄДРПОУ 03197871) безпідставно сплачені кошти в сумі 48099 грн 21 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київська обласна енергопостачальна компанія (вул. Київська, 8-В, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, ЄДРПОУ 342094646) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Г.Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) 6656 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів (вул. Шевченка, 59, м. Кролевець, Конотопський район, Сумська область, 41300, код ЄДРПОУ 03189446) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Г.Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) 3993 грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

8. Видати Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, Сумській обласні прокуратурі накази після набрання рішенням законної сили

9. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається

протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п.п.5-7 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 10.06.2026.

СуддяО.Ю. Резніченко