Рішення № 137275439, 09.06.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 Справа № 917/2364/25

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Східного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, 49101, м. Дніпро, проспект Поля Олександра, буд. 28а, код ЄДРПОУ 44068775,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп», 37043, Полтавська обл., Пирятинський р-н, шлях Київ-Харків, корпус 134 км., код ЄДРПОУ 25392923,

про розірвання договору про закупівлю товару та стягнення 30 150,00 грн

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.01.2026 р. прийнято до розгляду позовну заяву Східного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» про розірвання договору про закупівлю товару та стягнення коштів та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою було призначено підготовче засідання у справі на 17.02.2026 на 12:30.

У зв`язку з перебуванням судді Мацко О.С. на лікарняному, засідання суду в цей день не відбулося. Після виходу з лікарняного ухвалою від 24.02.2026 р. призначено підготовче засідання на 17.03.2026 р. 09:30, після чого оголошено перерву до 0204.2026р. Протокольною ухвалою від 02.04.2026р. закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд по суті на 30.04.2026р. Протокольною ухвалою від 30.04.2026р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви, попереджено про наслідки не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.

07.05.2026р. суд ухвалив продовжити розгляд справи, призначив судове засідання на 21.05.2026р. на 09:00. Однак, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, засідання в цей день не відбулося та ухвалою від 25.05.2026р. призначено на 09.06.2026р., про що учасники справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали до електронних кабінетів сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного договору про закупівлю товару №2914 від 29.12.2022р. в частині поставки палива.

Згідно відзиву на позовну заяву від 30.01.2026р., відповідач проти позову заперечує, оскільки матеріалами справи підтверджено належне виконання зобов"язання відповідачем: по видатковій накладній від 29.12.2022р., яка підписана представниками сторін, відповідачем передано, а позивачем отримано товар- дизельне паливо у кількості 400л та бензин А-95 800 л, що відповідає умовам договору від 29.12.2022р. №2914, що, крім іншого, підтверджується Звітом про виконання договору про закупівлю. За тверлденнями відповідача, підстави для розірвання договору відсутні ще і через те, що він закінчив свою дію 31.12.2022р. Талони, на наявність яких посилається позивач, могли бути отримані у інших постачальників. Крім того, відповідач наполягає, що позивач не звертався до нього з вимогою повернути грошові кошти докази, на які посилається позивач у позові в цій частині не є належними і допустимими та не підтверджують такого звернення. У відзиві на позов відповідач також просив залишити позовну заяву без руху на підставі ч.11 ст.176 ГПК України та проводити усі засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (ухвалою від 04.02.2026р. у задоволенні клопотання було відмовлено у зв`язку з відсутністю технічної можливості провести засідання 17.02.2026р. у режимі ВКЗ; ухвалою від 24.02.2026р. клопотання відповідача було задоволено та ухвалено усі подальші засідання проводити в режимі ВКЗ).

При розгляді справи по суті секретарю судового засідання не вдалося з"єднатися з представником відповідача для забезпечення його участі в режимі ВКЗ (був неактивний). Враховуючи належне повідомлення учасників справи про проведення судового засідання, подання всіх заяв по суті спору, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Як вбачається з викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи, за результатом проведення конкурентної процедури закупівлі між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" (далі - відповідач, постачальник) 29.12.2022 укладено договір №2914.

У договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- постачальник зобов`язується у 2022 році передати у власність замовника: паливно-мастильні матеріали (бензин; дизельне паливо), (далі - товар), а замовник зобов`язується прийняти, оплатити вказаний товар у порядку та на умовах визначених договором;

-найменування та кількість товару, що підлягає визначається у специфікації на поставку товару (Додаток № 1) (п. 1.2 договору);

- сума договору становить 66 640,00 (з ПДВ) (п. 3.1 договору);

- оплата здійснюється пісдя отримання покупцем товару на підставі видаткової накладної на фактично поставлений товар (п.4.1 догвоору);

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару з АЗС;

- постачання товару (скетч-карток) здійснюється пртягом 5 днів з моменту підписання цього договору; місце поставки- м.Дніпро, вул..Поля Олександра, 28А, поверх 7 (адреса доставки скетч-карток). Товар підлягає видачі на АЗС постачальника (п.5.1, 5.2 договору).

- цей договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печасткми сторін і діє до "31" грудня 2022 року, а в частині грошових розрахунків не менш, ніж до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.10.1).

- додатки до договору: додаток №1 - специфікація;.

Додатком 1 до договору - специфікацією (т. 1 а. с. 13 зворот) визначено найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю (без ПДВ), суму з ПДВ, а саме: бензин у кількості 800 л. загальною вартістю 41 046,73 грн (без ПДВ), дизельне паливо у кількості 400 л. загальною вартістю 21 233,64 грн без ПДВ. Разом з ПДВ 66640,00 грн.

На виконання умов договору відповідач передав позивачу талони на паливно-мастильні матеріали на загальну суму 66640,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №Рн221226/001 від 29.12.2022 року.

В дотримання умов договору позивач здійснив повну оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням №277 від 29.12.2022р.

Як стверджує позивач, з моменту укладення договору замовник отримав від постачальника паливо лише частково, та зазначає, що станом дату звернення до суду в позивача є залишок недоотриманого товару на загальну суму 12 314,00 грн бензин і 17 836,00 грн дизпаливо.

В подальшому, позивач не зміг отримати бензин та дизельне паливо на заправці у зв`язку з відсутністю палива на АЗС мережі АВІАС, у зв`язку з чим звертався до відповідача з письмовими вимогами щодо невиконання відповідачем умов договору щодо забезпечення наявності пального на АЗС , проханням здійсними обмін талонів або повернення замовнику коштів за оплачений та не отриманий товар, однак відповіді на них не отримав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли в зв`язку з укладенням та виконанням договору поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивачем здійснена оплата суми по договору, а відповідачем було передано позивачу талони на паливно-мастильні матеріали на вказану суму, що визнається обома сторонами та підтверджується видатковою накладною.

Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).

Згідно з п. 9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.

Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Згідно з п.3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п. 10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.

Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.

Разом з тим суд зазначає, що факт підписання сторонами видаткової накладеної не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.

Отже, з моменту передання відповідачем за видатковими накладними талонів на пальне позивачу останній набув право на отримання дизпалива та бензину в об`ємах, які зазначені у видатковій накладній. Передача талонів на пальне, які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов`язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар. Вказаним спростовуються доводи відповідача стосовно того, що підписання вказаної видаткової накладної свідчить про те, ним належно виконано свої зобов`язання за договором.

Як зазначає позивач, він мав можливість отоварити талони лише частково, однак інші талони отоварити на АЗС не було можливим за відсутності палива, що зі сторони відповідача не спростовано та свідчить про невиконання ним умов договору в частині забезпечення видачі товару на погоджену суму. Відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на спростування відповідних обставин щодо відсутності на автозаправній станції (АЗС АВІАС), відповідної кількості палива та неможливості отримання палива за талонами, а на офіційному сайті АЗС "Авіас" відсутня інформація про працюючі АЗС на території України.

Крім того, обставини того, що АЗС мережі "Авіас", які обслуговують скретч-картки ТОВ "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП", не працюють, є загальновідомими, у зв`язку з чим не потребують доказування на підставі положень частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Жодних документально обґрунтованих заперечень з приводу викладених обставин відповідач в ході розгляду справи не надав. Також відповідач як не спростував переліку невикористаних позивачем талонів (надані позивачем на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху), так і не надав власного розрахунку суми коштів, що підлягає поверненню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав докази у підтвердження неможливості отримання палива за талонами на Бензин А-95 (талони) та ДП (талони) відповідно до умов спірного договору.

Суд не оцінює як правомірні доводи відповідача, що матеріали справи не містять доказів, що талони, про які у позові йде мова, були отримані саме від нього і саме по спірному договору, оскільки дані твердження не вказують та не доводять, що неотоварені позивачем талони поставлені не ним; не вказують та не доводять, що поставлені позивачу талони могли бути поставлені на виконання іншого договору.

Суд зазначає, що сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Подібний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Передбачений вказаною нормою стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 16 квітня 2025 у справі № 922/5322/23).

На підтвердження цих посилань відповідач не надав жодного допустимого та належного доказу та не послався на існування таких, повністю переклавши на позивача доведення цих обставин, що є неприпустимим в силу наведеного вище.

З урахуванням викладених вище обставин та доказів, суд установив, що надані позивачами докази в підтвердження факту існування неотоварених талонів, що поставлені відповідачем по спірному договору, мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останнім обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (заявлений відповідачем).

У зв`язку з наведеним вказані вище посилання відповідача суд вважає необґрунтованим.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012/3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Відтак, ненадання позивачем описів вкладення до листів, якими, за твердженням позивача, він звертався до відповідача з вимогою обміняти талони та/або повернути грошові кошти, не має визначального значення при вирішенні даного спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов`язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов`язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з викладених обставин вбачається не виконання відповідачем умов договору щодо належної поставки товару та виникнення у нього зобов`язання із компенсації позивачу вартості талонів, що не були отоварені.

Суд відзначає, що відповідачем не спростовано як кількість невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу, вважає його вірним та арифметично правильним.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення із відповідача 30 150,00 грн.

Щодо вимоги про розірвання договору, суд зазначає таке:

За приписами частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами 1-3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частин 4, 5 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як було зазначено вище, пунктом 10.1 договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до "31" грудня 2022 року, а в частині грошових розрахунків не менш ніж до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Господарський суд звертає увагу на те, що варто розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. Припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань не є тотожними поняттями.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 №910/97/22, від 20.09.2023 у справі №910/11390/22, від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 07.08.2018 у справі №910/7981/17.

Відповідно, право сторони розірвати договір, передбачене статтею 651 ЦК, виникає лише щодо договорів, які є чинними.

Господарським судом встановлено, що на час звернення позивача з даним позовом спірний договір закінчив свою дію - 31 грудня 2022 року.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Цю норму необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.

За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2021 у справі №912/1025/20, від 10.02.2021 у справі №908/288/20, від 04.04.2023 № 916/1349/21 та від 26.07.2023 у справі №914/1954/20.

Враховуючи те, що сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), суд дійшов висновку про те, що строк дії укладеного між сторонами у справі договору закінчився 31.12.2022 року.

Проте, з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся у грудні 2025 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.

Оскільки розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення), вимога про розірвання договору у даній справі є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи та оцінивши, з огляду на положення ст.ст.74, 75-79, 86 ГПК України, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 30 150,00 грн заборгованості, у задоволенні позовної вимоги щодо розірвання договору - відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання даної позовної заяви (1 майнова вимога, 1 немайнова), яка подана в електронній формі, позивач мав сплатити 2442,40+2442,40 =4 884,80 грн, натомість сплатив 6056,00 грн.

Відтак, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає 2 422,40 грн враховуючи задоволення майнової вимоги. Надмірно сплачена сума судового збору (6056,00-4 884,80 грн=1 171,20 грн) може бути повернена позивачу за його заявою у порядку,визначеному ЗУ «Про судовий збір». Решта судового збору покладається на позивача (у зв`язку з відмовою у задоволенні немайнової вимоги).

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (шлях Київ-Харків, корпус 134 км, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37043, код ЄДРПОУ 25392923) на користь Східного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (49101, м. Дніпро, проспект Поля Олександра, буд. 28а, код ЄДРПОУ 44068775) 30 150,00 грн заборгованості, 2422,40 грн судового збору.

3. В частині позовних вимог про розірвання договору №2914 від 29.12.2022р. - відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено та підписано 10.0.2026р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Суддя О.С.Мацко