Рішення № 137275232, 09.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1917/24Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

розглянувши справу №916/1917/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

за позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" /ЄДРПОУ 00131771, адреса - 73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1/

до відповідача: Приватного підприємства "Вимір" /ЄДРПОУ 19235562, адреса - 73013, м. Херсон, вул. Бахмутська (Пугачова), 10/

про стягнення у розмірі 26 581,71 грн

ВСТАНОВИВ:

30.04.2024 Акціонерне товариство "Херсонське теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх.№ 1967/24/ Приватного підприємства "Вимір" про стягнення основного боргу у розмірі 26 581,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 478 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2020 за період з 01.12.2021 по 01.04.2022. Позивач зазначає, що відповідач спожив теплової енергії у грудні 2021 року 0,71 Гкал на суму 4438,72 грн, в січні 2022 року 1,44 Гкал на суму 11718,88 грн, в лютому 2022 року 0,70 Гкал на суму 5696,66 грн, в березні 2022 року 0,99 Гкал на суму 7107,70 грн. При цьому в грудні 2021 року відповідачем було сплачено 143,81 грн, а отже заборгованість складає 26581,71 грн. Оскільки відповідач в добровільному порядку заборгованість не погасив, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Позов пред`явлено з посиланням на ст. ст. 526, 530, 632 Цивільного кодексу України, Закони України "Про теплопостачання", "Про ціни та ціноутворення".

Ухвалою суду від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1917/24; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

31.05.2024 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу з ухвалою суду від 06.05.2024 з відміткою відділення поштового зв`язку Укрпошта - "адресат відсутній за вказаною адресою" від 24.05.2024.

Суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 про відкриття провадження у справі було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Відповідач по справі не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом в порядку ч. 8 ст. 165 ГПК України.

Ухвалою суду від 11.06.2024 зупинено провадження у справі № 916/1917/24 до закінчення перегляду Об`єднаною Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови, а також зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у справі.

В подальшому від позивача АТ "Херсонське теплоелектроцентраль" до суду надійшла заява, в якій позивач просить:

1. Поновити провадження у справі № 916/1917/24.

2. Роз`єднати позовні вимоги у справі № 916/1917/24, а саме:

2.1 Позовні вимоги АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (код ЄДР 00131771) до Приватного підприємства "Вимір" (Код ЄДРПОУ 19235562) про стягнення боргу у розмірі 19 474, 01 грн. за період з грудня 2021 по лютий 2022 року виділити у самостійне провадження;

2.2 Позовні вимоги АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (код ЄДР 00131771) до Приватного підприємства "Вимір" (Код ЄДРПОУ 19235562) про стягнення боргу у розмірі 7 107, 70 грн. за березень 2022 розглядати у справі 916/1917/24.

Ухвалою суду від 13.03.2025 в задоволенні заяви акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" про роз`єднання позовних вимог у справі № 916/1917/24 - відмовлено.

Судом встановлено, що 03.10.2025 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 908/1162/23.

Ухвалою суду від 09.12.2025 провадження у справі № 916/1917/24 - поновлено. Постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 21.01.2026 зупинено провадження у справі № 916/1917/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

Судом встановлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 справу № 280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський пух Україна" до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський пух Україна" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою суду від 15.04.2026 провадження у справі № 916/1917/24 - поновлено. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано сторонам надати письмові пояснення щодо суті спору.

З довідки про доставку електронного документу вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст.230 ч.1 Ухвала про поновлення провадження у справі» від 15.04.2026 по справі №916/4370/24 (суддя Петренко Н.Д.) було надіслано одержувачу Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 16.04.2026 о 11:21.

29.04.2026 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу з ухвалою суду від 15.04.2026 з відміткою відділення поштового зв`язку Укрпошта - "адресат відсутній за вказаною адресою" від 20.04.2026.

Будь-яких додаткових пояснень щодо суті спору після поновлення провадження сторонами до суду не подано.

На підставі викладеного, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено при безпосередньому дослідженні доказів, 01.11.2020 року було укладено договір № 478 про надання послуги з постачання теплової енергії між Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» та Приватним підприємством «Вимір», відповідно до умов якого, позивач зобов`язується надавати відповідачу послуги з централізованого опалення, а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строк і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 3 Договору, об`єктом надання послуг є приміщення, площею 1517,02 кв. м та 96,10 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Пугачова, буд. 10 та вул. Тираспільська, буд. 60в відповідно.

Згідно з п. п. 1, 38, 45 Договору, споживач зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення.

Згідно з п. 55 Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року.

Відповідно до п. 56 Договору, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Закон який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання - це Закон України „Про теплопостачання"

Відповідно до статті 1 Закону "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Положеннями ч.6 ст.19 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 20 Закону України „Про теплопостачання", визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством; забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання").

Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором № 478 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2020 за період з 01.12.2021 по 01.04.2022 в розмірі 26 581,71 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач спожив теплової енергії у грудні 2021 року 0,71 Гкал на суму 4438,72 грн, в січні 2022 року 1,44 Гкал на суму 11718,88 грн, в лютому 2022 року 0,70 Гкал на суму 5696,66 грн, в березні 2022 року 0,99 Гкал на суму 7107,70 грн.

При цьому в грудні 2021 року відповідачем було сплачено 143,81 грн, а отже заборгованість складає 26581,71 грн.

Судом досліджено здійснений позивачем розрахунок спожитої теплової енергії за період грудень 2021 - березень 2022, відповідно до якого ПП «Вимір» за адресою: вул. Пугачова, 10, вул. Тираспільська, 60в, нараховано 28 961,96 грн.

З Довідки щодо руху заборгованості ПП «Вимір» за період з 01.11.2021 по 25.03.2024 з урахуванням оплати в грудні 2021 року відповідачем 143,81 грн вбачається сальдо на 25.03.2024 в розмірі 26 581,71 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2024 на адресу відповідача ПП «Вимір» позивачем було направлено вимогу про сплату заборгованості /вихід.№03-1/646 від 29.03.2024/ щодо сплати заборгованості в розмірі 26 581,71 грн. Відповіді на вказану вимогу суду не надано.

Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 р. Херсонська міська територіальна громада була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 р. по 11.11.2022 р.

Аналогічні відомості містяться у наказі Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

При цьому, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 р. у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення Об`єднаною палатою у справі № 908/1162/23 суд зупиняв провадження у справі № 916/5595/24).

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема, виснував, що Законом України Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України, правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, у постанові по справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові по справі № 910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Господарський суд в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Таким чином, суд зазначає, що факт тимчасово окупації Херсонської міської територіальної громади у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.

При цьому, позивачем нараховано заборгованість за постачання теплової енергії стосовно об`єкту, який розташований на території Херсонської міської територіальної громади за період (березень 2022 р.), коли територія вже знаходилася під окупацією рф.

Згідно зі статтею 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, господарський суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування відповідачу заборгованості з надання на окуповану територію послуг з теплопостачання за березень 2022 року.

Водночас, щодо нарахованої позивачем заборгованості за інші місяці заявленого періоду (грудень 2021 - березень 2022) в загальному розмірі 19 474,01 грн. (28 961,96 грн. (всього нараховано) - 2236,44 грн (переплата на 01.11.2021) - 143,81 грн (часткова оплата) = 26 581,71 грн - 7 107,70 грн (нарахована заборгованість за березень 2022 року), суд вважає її доведеною та обґрунтованою.

Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.

Згідно з ст. 73, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.

За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому доказами, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України.

Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що вбачається із платіжної інструкції № 854 від 26.04.2024.

Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вимір" /ЄДРПОУ 19235562, адреса - 73013, м. Херсон, вул. Бахмутська (Пугачова), 10/ на користь акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» /ЄДРПОУ 00131771, адреса - 73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, ел.пошта: tec.kanc@gmail.com/ заборгованість в розмірі 19 474,01 грн /дев`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири гривні 01 копійка/ та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн /дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок/.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено та підписано 09 червня 2026 р.

Суддя Н.Д. Петренко