Ухвала суду № 137275223, 09.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

09 червня 2026 року Справа № 915/446/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши матеріали у справі

за позовом: Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, 73 м. Миколаїв, 54005

електронна пошта: centr@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945

електронна пошта: info@spfu.gov.ua

до відповідача: Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ», бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766

електронна пошта: 21560766@ukrtelecom.ua

про: витребування у власність держави захисної споруди цивільного захисту.

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 51-50-4285вих-26 від 20.04.2026 (вх. № 5635/26 від 21.04.2026), в якій просить суд витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України (код ЄРДПОУ 00032945) з чужого незаконного володіння акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄРДПОУ 21560766) захисну споруду цивільного захисту - сховище № 52513, площею 183,8 кв м., що розташоване у підвальному приміщенні нежитлової будівлі під літ. Б по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва встановлено порушення вимог чинного законодавства України в частині збереження та використання захисних споруд цивільного захисту населення на території міста Миколаєва, що суперечить інтересам держави та підлягає усуненню в судовому порядку. Так, прокурор вказує, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.01.2005 № 13 вирішено оформити за ВАТ «Укртелеком» право власності на 9874/10000 частини нежитлового об`єкту (АТС-24) по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві. У подальшому, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради ВАТ «Укртелеком» видано свідоцтво про право приватної спільної часткової власності серія ЯЯЯ № 015683 від 04.02.2005 на нерухоме майно - нежитловий об`єкт (АТС-24) по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві, який складається з 4-х основних будівель: літ. А-4 загальною площею 3 370,7 кв. м, літ. Б загальною площею 584,5 кв. м, літ. В-2 загальною площею 116,1 кв. м, літ. Г загальною площею 82,5 кв. м, службових будівель та споруд.

Водночас, як вказує прокурор, відповідно до інформацій Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради від 09.03.2026 та 10.03.2026 та долучених матеріалів, за адресою вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 розташована захисна споруда цивільного захисту (сховище) № 52513 та належить Миколаївській філії ПАТ «Укртелеком» на праві приватної власності. Прокурор зазначає, що до переліку нежитлових об`єктів, на які ПАТ «Укртелеком» оформлено право власності, включено підвальне приміщення загальною площею 183,8 кв. м, яке за паспортом та обліковою карткою є об`єктом цивільної оборони, а саме захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 52513. Враховуючи викладене, захисна споруда цивільного захисту № 52513 по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві разом із нежитловим приміщенням перейшла у приватну власність ВАТ «Укртелеком» (на даний час АТ «Укртелеком»).

Прокурор зазначає, що оформлення права приватної власності здійснено з порушенням вимог законодавства України, посилаючись, зокрема, на те, що на момент прийняття рішення та видачі свідоцтва про право власності 04.02.2005, приватизація сховищ була заборонена, а єдиним можливим управлінським рішенням під час оформлення права приватної власності на споруду цивільного захисту могло бути виключення її з переліку майна товариства та передача вказаного державного нерухомого майна на відповідальне зберігання відповідача.

Крім того, прокурор вказує, що захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю, а тому не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. З огляду на викладене, на переконання прокурора, захисна споруда цивільного захисту № 52513 по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві не може перебувати у приватній власності АТ «Укртелеком». При цьому, на переконання прокурора, АТ «Укртелеком» не може вважатись добросовісним набувачем права власності на спірну захисну споруду в силу самої обставини обмеженої оборотоздатності такого об`єкта цивільних прав, про яку товариство не могло не знати.

Прокурор також зазначає, що спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) № 52513 є самостійним об`єктом нерухомого майна, який підлягає витребуванню у власність держави.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 178, 321, 325, 328, 386, 387, 400 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про Цивільну оборону України», ст. 9 Закону України «Про правові засади цивільного захисту», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 86 Господарського кодексу України, ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2026, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/446/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09.06.2026 о 14:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

18.05.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення за вих. № 10-25-12832 від 12.05.2026 (вх. № 7349/26 від 18.05.2026) щодо позовної заяви, за змістом яких позивач просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі та здійснювати розгляд справи без участі представника Фонду державного майна України.

В обґрунтування вказаних пояснень позивач зазначає, зокрема, про те, що з огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність ПАТ «Укртелеком» (правонаступником якого виступає АТ «Укртелеком»), державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище. Тому, на переконання позивача, оскільки захисна споруда цивільного захисту вибула з державної власності без згоди власника (держави) та зареєстрована у приватну власність всупереч вимогам законодавства про цивільний захист та про приватизацію, позовні вимоги підлягають задоволенню.

25.05.2026 до суду від Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 25.05.2026 (вх. № 7763/26 від 25.05.2026), в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю як необґрунтованому та безпідставному.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким.

Відповідач зазначає про відсутність підстав представництва інтересів держави прокурором та відсутність у позивача матеріально-правових підстав звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Товариство вважає, що прокурор мав би звернутися до Фонду державного майна України (за умови що саме цей орган уповноважений здійснювати управління спірною захисною спорудою) для надання можливості відреагувати на порушення, а саме - подати позов до суду. І лише якщо протягом розумного строку даний державний орган не звернеться до суду, це є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності такого органу, і відповідно - для звернення прокурора до суду з позовом про захист інтересів держави. Відповідач вказує, що прокурором не надано до суду належних і допустимих доказів того, що ФДМУ не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом до відповідача у цій справі, а сама по собі обставина не звернення Фонду із позовом, не свідчить про неможливість виконання функцій із захисту інтересів держави. На переконання відповідача, прокурором не доведено, що здійснення повноважень по управлінню спірним майном віднесено до повноважень саме ФДМУ, а не іншого державного органу.

Також щодо обставин набуття відповідачем у власність нерухомого майна за адресою: вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві, товариство вказує, зокрема, про те, що на момент корпоратизації /ВАТ «Укртелеком» засноване шляхом корпоратизації (перетворення) Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком», у подальшому змінило найменування на ПАТ «Укртелеком» та АТ «Укртелеком»/ у будівлі по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 було відсутнє майно, яке не підлягало приватизації, а також було відсутнє укриття. Відповідач звертає увагу суду, що жодних обмежень на набуття права власності в 2005 році на адмінбудинок, в складі якого на сьогодні перебуває спірна ЗСЦЗ, під час корпоратизації АТ «Укртелеком» чинним законодавством не встановлювалось.

Крім того, відповідач зазначає про неправомірність віднесення підвального приміщення адмінбудинку за спірною адресою до державного майна. Так, за даними відповідача під час корпоратизації відповідача, а також під час передачі майна до статутного фонду ВАТ «Укртелеком» (1999р.) були відсутні первинні облікові документи укриття, відсутня інформація про розташування в приміщенні укриття, відсутні первинні документи будівництва та вводу укриття в експлуатацію. За даними відповідача, матеріли справи (які додано до позову) не містять відомостей про те що у підвальному приміщенні вказаної будівлі вбудоване укриття на момент 1981 року. Товариство вказує, що 04.02.2005 року ВАТ «Укртелеком» зареєстровало право власності на адмінбудинок в цілому, на підставі внесення активів до статутного фонду згідно наказу № 155 від 27.12.1999 Держкомзв`язку України. При цьому, товариство зауважує, що наявність факту реєстрації права власності у державному реєстрі свідчить про обізнаність держави про дану дію.

Відповідач також вказує, що підвальне приміщення будівлі є невід`ємною частиною нерухомого майна. Укриття як об`єкт цивільного захисту, на яке складено облікову картку після 2011, ніколи не обліковувалося як окрема споруда, ані у складі адміністративної будівлі ні на момент корпоратизації, ні на момент подальшої приватизації. Відповідач вважає помилковими твердження прокурора стосовно того, що спірна захисна споруда є самостійним об`єктом нерухомого майна. Товариство наголошує, що підвальні приміщення за адресою: вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві, в складі яких знаходиться захисна споруда є невід`ємною частиною будівлі, а разом є єдиними конструктивними елементами, складовою частиною будівлі, що утворюють разом єдине ціле, що дає змогу їх використання за призначенням. В спірних приміщеннях підвалу знаходяться несучі, огороджувальні та несучо-огороджувальні елементи (конструкції) будинку, теплові мережі та обладнання, які обслуговують всі інші приміщення будівлі. Відокремлення конструктивних елементів захисної споруди цивільного захисту від інших приміщень підвального поверху, як і відокремлення підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі чи їх поділ на самостійні об`єкти неможливе.

Крім наведеного, товариство не погоджується з доводами прокурора про недобросовісність АТ «Укртелеком» як набувача майна, зазначаючи про те, що оскільки акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, є правонаступником державного підприємства, то в статутний капітал вноситься все майно, що належало державному підприємству і на всю суму його вартості випускаються акції. Тобто, в державній власності могло би залишитися майно, що було закріплене за державним підприємством, якби воно не увійшло до статутного капіталу АТ, створеного в процесі корпоратизації. Таким чином, як зазначає відповідач, майно, яке увійшло до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком», стало власністю ВАТ «Укртелеком», а акції ВАТ «Укртелеком» стали власністю держави. Відповідач наголошує, що твердження Прокуратури про недобросовісність набуття майна АТ «Укртелеком» помилкове, оскільки воно ігнорує юридичний факт зміни форми власності (з державної на колективну) внаслідок законної процедури корпоратизації (ст. 21 Закону «Про власність», п. 15 Положення КМУ № 508), що перевело індивідуально визначене майно з права повного господарського відання (ч. 1 ст. 46 Закону «Про власність») у право колективної власності (ст. 25 Закону «Про власність») Акціонерного Товариства. Відповідач вважає, що оскільки майно залишається у володінні АТ на законній підставі (внесено до статутного капіталу), а держава добровільно втратила контроль над АТ шляхом продажу акцій, у неї немає підстав стверджувати, що майно вибуло поза її волею чи що АТ є незаконним володільцем у розумінні ст. 387 ЦК України.

Також відповідач вказує, що оскільки предметом розгляду даної справи є позовна вимога про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, наявні підстави для застосування судом наслідків спливу строку позовної давності. Товариство зазначає, зокрема, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно була здійснена 04.02.2005. На переконання відповідача, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності відповідача більше двадцяти років тому на спірне нерухоме майно в єдиній державній інформаційній системі однозначно підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу як із фактом реєстрації права власності відповідача на спірне майно, так і з особою, на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності. Отже, товариство вважає, що є очевидним, що позивач міг бути та був обізнаний щодо прийняття оспорюваних актів більш, як за три роки до моменту звернення прокурора до суду з позовом, а прокурором не доведено належними та допустимим доказами, що ним вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Відповідач, крім наведеного, стверджує, що позивачем та прокуратурою не доведено факт сплати судового збору у належному розмірі (ринкова вартість спірного майна не підтверджена експертною незалежною оцінкою), а також про те, що прокуратурою і Фондом державного майна до матеріалів справи не додано експертну оцінку ринкової вартості спірної захисної споруди та документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі ринкової вартості спірного майна.

29.05.2026 до суду від Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив № 51-50-6104вих-26 від 29.05.2026 (вх. № 8047/26 від 29.05.2026), за змістом якої прокурор не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

01.06.2026 до суду від Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 0106 від 01.06.2026 (вх. № 8108/26 від 01.06.2026), в якому відповідач просить суд витребувати у позивача або прокурора:

1) експертну оцінку ринкової вартості спірної захисної споруди розташованої у підвальному приміщенні нежитлової будівлі під літ. Б по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві, в якій розташована вбудована захисна споруда цивільного захисту- сховище № 52513.

2) докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі ринкової вартості спірної захисної споруди цивільного захисту №52513 розташованої у підвальному приміщенні нежитлової будівлі під літ. Б по вул. Чкалова (на даний час Ігоря Бедзая), 167 в м. Миколаєві, за оцінкою, здійсненою в порядку, визначеному законом, чинною на дату подання позовної заяви.

01.06.2026 до суду від Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 01.06.2026 (вх. № 8100/26 від 01.06.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 05.06.2026.

03.06.2026 до суду від Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив № 0306 від 03.06.2026 (вх. № 8259/26 від 03.06.2026), за змістом яких наполягає на відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

09.06.2026 до суду від Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» надійшла така кореспонденція:

- сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 0906 від 09.06.2026 (вх. № 8503/26 від 09.06.2026) про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, мотивоване неможливістю представника бути присутнім в підготовчому засіданні та посиланням на необхідність участі останнього у попередньому судовому засіданні є необхідною для правильного та об`єктивного розгляду справи;

- сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 09.06.2026 (вх. № 8505/26 від 09.06.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За результатами підготовчого засідання, проведеного 09.06.2026 судом було підписано вступну та резолютивну частини ухвали.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 судом було зауважено, що ухвалою від 26.01.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 922/2484/24 за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком» про усунення перешкод у користуванні, розпорядження захисною спорудою за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року в цій справі.

Передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказану справу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу, що у межах Верховного Суду наявні відмінні підходи щодо розуміння правового режиму захисних споруд цивільного захисту, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на можливість чи неможливість застосування негаторного позову як належного способу захисту. Зазначена відмінність підходів зумовлена тим, що можливість перебування відповідної споруди як такої, що може перебувати у приватній власності, або ж як об`єкта, який може належати виключно державі чи територіальній громаді, визначає зміст і межі застосовності кожного зі способів правового захисту.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що відповідне питання має визначальне, ключове значення, оскільки в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України його належне правове врегулювання та формування єдиного підходу до тлумачення правового режиму захисних споруд безпосередньо впливає на інтереси територіальних громад, держави та суспільства у сфері забезпечення цивільного захисту населення. У період воєнного стану питання належності, використання та правового режиму захисних споруд набуває виключної актуальності, оскільки стосується життя та здоров`я людей, а також здатності органів державної влади та місцевого самоврядування своєчасно та повно забезпечити безпеку цивільних осіб.

Приймаючи до розгляду вказану справу, Велика Палата зазначила, що вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/2484/24 питання щодо правового режиму захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії має визначальне та системоутворююче значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення правової визначеності та подальшого розвитку права.

Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

У відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до п. 7 ч. 1 та ч. 3 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному поряду палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З огляду на наведене та враховуючи, що Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/2484/24 буде розглядатися питання щодо правового режиму захисних споруд цивільного захисту, а також щодо визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі № 915/446/26 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 922/2484/24.

Суд також зауважує, що зупинення провадження у даній справі є виправданим, так як зможе забезпечити ухвалення законного та справедливого рішення у справі з урахуванням результатів касаційного перегляду судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 922/2484/24 Великою Палатою Верховного Суду, а також забезпечити захист прав учасників справи, буде дотримано принцип правової визначеності та справедливості.

Керуючись п.7 ч.1 ст.228, ст.229, 232, 234, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі № 915/446/26 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 922/2484/24.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Ухвала господарського суду у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст.256-259 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 10.06.2026.

Суддя Н.О. Семенчук