Рішення № 137274907, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2026Справа № 910/16254/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 64 675,12 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - позивач) з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2) про стягнення 64 675,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 списані грошові кошти виконавчого збору на правовій підставі, яка згодом відпала, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 відкрито провадження у справі № 910/16254/25 за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали доставлена до електронних кабінетів учасників справи 05.01.2026 до 17 години, а отже, відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у даній справі вважається врученою 06.01.2026.

16.01.2026 від відповідача-2 (Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на позов.

19.01.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Інших заяв по суті та клопотань від учасників справи не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/461/25, повний текст якого складено 13.05.2025 (далі - Рішення), частково задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРЦ» (далі - ТОВ «ГЕРЦ») до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП ГІОЦ або Позивач) про стягнення грошових коштів (537 819,73 грн інфляційних втрат, 101 262,55 грн 3% річних та 7 668,98 грн судового збору, а всього 646 751,26 грн).

03.06.2025 на виконання вищевказаного рішення Господарський суд міста Києва видав наказ.

Як вказує позивач у позові, зважаючи, що повний текст рішення у справі № 910/461/25 було складено 13.05.2025, кінцевий строк для подання апеляційної скарги на вказане Рішення, в межах встановленого положеннями статті 256 ГПК України строку, припадав на 02.06.2025 (включно).

02.06.2025 тобто в межах строку на оскарження вказаного рішення позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Таким чином, як вказує позивач, станом на дату видачі наказу (03.06.2025) рішення суду у справі № 910/461/25 не набрало законної сили, й відповідно не підлягало виконанню.

27.06.2025 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про визнання наказу у справі № 910/461/25 таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що рішення не набрало законної сили внаслідок його оскарження КП ГІОЦ в апеляційному порядку в установлені законом строки.

Разом з цим, постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дніпровський ВДВС у м. Києві або Відповідач-1) Гурської О.О. від 27.06.2025 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу у справі № 910/461/25, в межах якого, зокрема, також винесено постанову від 27.06.2025 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн.

Вказана сума виконавчого збору була стягнута з позивача у даній справі згідно з платіжною інструкцією від 02.07.2025 № 9802941.

КП ГІОЦ звернулося до Дніпровського ВДВС у м. Києві з листом від 30.06.2025 б/н «Щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню» (з відміткою про отримання), в якому повідомило державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві Гурську О.О. про те, що рішення, на підставі якого видано наказ, не набрало законної сили, оскільки на рішення було подано апеляційну скаргу, що підтверджується ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 910/461/25.

Крім того, КП ГІОЦ також повідомило, що звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою від 27.06.2025 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Позивач вказує, що станом на 30.06.2025 державний виконавець Дніпровського ВДВС у м. Києві Гурська О.О. була обізнана про обставини, що вказували на незаконність (безпідставність) ВП № НОМЕР_2 як такого.

У подальшому, за заявою стягувача ТОВ «ГЕРЦ» від 01.07.2025 за вх. № 10954, державним виконавцем Дніпровського ДВС у м. Києві Гурською О.О. було винесено постанову від 01.07.2025 у ВП НОМЕР_2 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Як вбачається зі змісту вищевказаної постанови від 01.07.2025 у ВП № НОМЕР_2, сума стягнутого з КП ГІОЦ виконавчого збору складає 0,00 грн. Тобто у ВП № НОМЕР_2 виконавчий збір не було стягнуто з КП ГІОЦ.

01.07.2025 державним виконавцем Дніпровського ДВС у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з КП ГІОЦ виконавчого збору у розмірі 64 675,12 грн, який не було стягнуто у ВП № НОМЕР_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/461/25 задоволено заяву КП ГІОЦ та визнано наказ таким, що не підлягає виконанню повністю, у зв`язку з тим, що його було видано помилково, без урахування строків на оскарження рішення.

КП ГІОЦ звернулося із відповідною заявою від 11.07.2025 б/н «Щодо повернення стягнутого виконавчого збору» до Дніпровського ВДВС у м. Києві, в якій просило здійснити повернення стягнутого в рамках ВП № НОМЕР_1 виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн, як такого, що згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/461/25 стягнутий на підставі наказу, що не підлягає виконанню.

Натомість, як вказує позивач, державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м. Києві Гурською О.О. 18.07.2025 було винесено, зокрема, постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 (з виконання постанови Дніпровського ВДВС у м. Києві № НОМЕР_2 від 27.06.2025 про стягнення виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн) без повернення стягнутих коштів.

КП ГІОЦ повторно звернулося з заявою від 22.07.2025 б/н до Дніпровського ВДВС у м. Києві, в якій просило повідомити про причини не повернення безпідставно стягнутої грошової суми та здійснити повернення стягнутого в рамках ВП № НОМЕР_1 виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн, як такого, що згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/461/25 стягнутий на підставі наказу, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з листів начальника Дніпровського ВДВС у м. Києві від 22.07.2025 № 87385 та від 31.07.2025 № 91838, стягнення з КП ГІОЦ виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн Дніпровським ВДВС у м. Києві було здійснено в окремому виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого документа - постанови державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві Гурської О.О. від 27.06.2025 ВП № НОМЕР_2, який (виконавчий документ) станом на момент стягнення виконавчого збору з боржника був чинним, не скасованим та не оскарженим у встановленому порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі № 910/461/25 було задоволено спільну заяву ТОВ «ГЕРЦ» та КП ГІОЦ про затвердження мирової угоди у справі № 910/461/25, затверджено мирову угоду від 11.07.2025, укладену між ТОВ «ГЕРЦ» та КП ГІОЦ.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду (в пункті 3 вищевказаної ухвали від 05.08.2025 у справі № 910/461/25) визнала нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/461/25.

Відтак, як вказує позивач, всі постанови державного виконавця, що були винесені в межах ВП № НОМЕР_2, у тому числі постанова № НОМЕР_2 від 27.06.2025 про стягнення з КП ГІОЦ виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн, є юридично нікчемними.

Не погоджуючись із постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві від 27.06.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, КП ГІОЦ 28.08.2025 звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом (додаток № 23 до позовної заяви) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві від 27.06.2025 ВП № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору в сумі 64 675,12 грн, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі № 320/43693/25 позовну заяву КП ГІОЦ було залишено без руху з підстав неподання КП ГІОЦ клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.

На виконання вимог вищевказаної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 320/43693/25, з метою усунення недоліків позовної заяви КП ГІОЦ, в межах встановленого судом строку на усунення недоліків позовної заяви, КП ГІОЦ 03.10.2025 подало до Київського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою, в якому були наведені підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. КП ГІОЦ у клопотанні зазначало, що пропуск такого строку був зумовлений об`єктивними, істотними та непереборними обставинами, що перебували поза межами волі КП ГІОЦ та підтверджувалися відповідними доказами.

Київський окружний адміністративний суд розглянув подану КП ГІОЦ заяву про усунення недоліків позову та клопотання про поновлення строку звернення до суду щодо оскарження постанови державного виконавця та повернення стягнутого виконавчого збору. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 19.11.2025 у справі № 320/43693/25 відмовив у поновленні строку звернення до суду, дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви через пропуск строку без поважних причин.

Оскільки КП ГІОЦ фактично позбавлено можливості оскаржити в адміністративному порядку постанову державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві № НОМЕР_2 від 27.06.2025 про стягнення виконавчого збору у сумі 64 675,12 грн, стягнуті з КП ГІОЦ грошові кошти є такими, що, за твердженням позивача, були отримані державним органом без достатньої на те правової підстави.

Як вказує позивач, останній звернувся до Дніпровського ВДВС у м. Києві з листом від 27.11.2025 № 075/1-4866, який був направлений на офіційну електронну адресу, з вимогою скасувати постанову про стягнення виконавчого збору та забезпечити повернення безпідставно стягнутих коштів у сумі 64 675,12 грн.

Проте, у встановлені законом строки жодної відповіді на зазначене звернення від Дніпровського ВДВС у м. Києві КП ГІОЦ так і не отримало, а вимоги, викладені у листі, залишені без реагування.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з Державного бюджету України безпідставно стягнуті кошти у розмірі 64 675,12 грн.

Відповідач-2 (ГУ ДКСУ у м. Києві) заперечує проти застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки інститут безпідставного збагачення може застосовуватися лише за відсутності спеціального правового регулювання. Проте, Бюджетний кодекс України та Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок - № 787) прямо визначають процедуру повернення коштів, стягнутих до бюджету, ГУ ДКСУ у м. Києві вважає, що підстави для стягнення таких коштів у судовому порядку як безпідставно набутого майна відсутні. При цьому, як вказує відповідач-2 правильним способом захисту права позивача є його звернення із заявою до органу, який контролює справляння надходжень бюджету, а у випадку відмови чи неотримання відповіді - звернутися до суду з вимогою про зобов`язання органу, який контролює справляння надходжень бюджету по рахунку, на який було перераховано кошти подати до органу Казначейства відповідне подання.

Також відповідач-2 звертає увагу на те, що Головне управління Казначейства не вступало з позивачем у зобов`язальні господарські або цивільні правовідносини. Головним управлінням Казначейства жодним чином не порушено право позивача, відсутні будь-які зобов`язальні судові рішення на виконанні. Позовні вимоги до Головного управління Казначейства не пред`явлено, а в прохальній частині позовної заяви описано спосіб виконання судового рішення, відтак відповідач-2 є неналежним відповідачем у даній справі.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За приписами частини першої ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Тобто, обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictiocausa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Аналогічний висновок у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 910/9665/17 сформовано висновок про те, що вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду, викладених у постановах від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Так, як вказано судом вище, на підставі постанови від 27.06.2025 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу у справі № 910/461/25, в межах якого, зокрема, також винесено постанову від 27.06.2025 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн, який (виконавчий збір) було стягнуто платіжною інструкцією від 02.07.2025 № 9802941.

Водночас, станом на момент видачі наказу (03.06.2025) у справі № 910/461/25 позивачем у даній справі було подано апеляційну скаргу на рішення суду, а також подано заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/461/25 задоволено заяву КП ГІОЦ та визнано наказ таким, що не підлягає виконанню повністю, у зв`язку з тим, що його було видано помилково, без урахування строків на оскарження рішення

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі № 910/461/25 було задоволено спільну заяву ТОВ «ГЕРЦ» та КП ГІОЦ про затвердження мирової угоди у справі № 910/461/25, затверджено мирову угоду від 11.07.2025, укладену між ТОВ «ГЕРЦ» та КП ГІОЦ, а також визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 по справі № 910/461/25.

Таким чином, були відсутні підстави для виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/461/25.

Положеннями частини першої ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом частини сьомої ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Таким чином, сума судового збору у розмірі 64 675,12 грн підлягала поверненню позивачу, оскільки виконавчий збір стягнуто за виконання судового рішення, яке не підлягало примусовому виконанню та в подальшому були визнано нечинним, а наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Відносно доводів відповідача-2, що він не вступав з позивачем у зобов`язальні господарські або цивільні правовідносини, не порушував прав позивача та відсутні будь-які зобов`язальні судові рішення на виконанні, суд зазначає наступне.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Це випливає, зокрема, з частини четвертої ст. 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Слід звернути увагу, що при визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за зазначеними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. За змістом зазначеної правової позиції спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, оскільки, з огляду на положення статей 2, 170 ЦК України та частини четвертої статті 56 ГПК України, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Суд встановив, що постановою від 27.06.2025 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу у справі № 910/461/25, в межах якого, зокрема, також винесено постанову від 27.06.2025 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 64 675,12 грн.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/12267/23.

Отже, те, що позивач вказав відповідачами у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, що існувала на момент стягнення, але згодом відпала, певний орган державної влади - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про стягнення з позивача спірної суми. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її повернення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема відповідачем-1, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 913/567/19 (913/725/21).

Щодо доводів відповідача-2, що повернення помилково або надміру зарахованих сум з Державного бюджету України має відбуватись відповідно до приписів ст. 45 Бюджетного кодексу України та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України № 787 від 03.09.2013, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою ст. 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок № 787).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 787 передбачено, що цей Порядок визначає процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме, зокрема: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету.

Надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством, для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання (п. 1 розділу І Порядку № 787).

Помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету (п. 1 розділу І Порядку № 787).

Положеннями п. 5 розділу І Порядку № 787 визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім`я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.

Таким чином, Головне управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає відповідач-1 (Дніпровський ВДВС у м. Києві).

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою (Казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету), тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

З огляду на викладе, суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо неналежно способу захисту та недотримання позивачем способу повернення коштів в позасудовому порядку.

Крім того, слід зазначити, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 27.06.2025 юридична підстава для такого платежу існувала - на виконання рішення суду у справі № 910/461/25 було видано наказ та відкрите виконавче провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що кошти стягнуті з позивача помилково, як і відсутні підстави вважати, що позивач сплатив виконавчий збір надміру, у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній вище постанові виконавця.

Проте, у подальшому наказ, виданий на виконання рішення суду у справі № 910/461/25, визнано таким, що не підлягає виконанню, а рішення суду у вказаній справі визнано нечинним, що відповідно до приписів ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для повернення стягнутої суми виконавчого збору.

При цьому суд, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, звертає увагу на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). У даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Такими органами у даній справі є відповідач-1, дії якого призвели до безпідставного стягнення коштів, та відповідач-2, який відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.

При цьому у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України.

Відповідно до частини п`ятої ст. 238 ГПК України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

Таким чином, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведені вище положення не встановлюють, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Наведені висновки узгоджуються з правовими позиціями викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18, від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Матеріали справи не містять доказів повернення позивачу коштів у сумі 64 675,12 грн.

За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи встановлене та наведене, суд дійшов про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошових коштів у сумі 64 675,12 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку з задоволенням позову, а також зважаючи, що спір у даній справ виник у зв`язку з неповернення відповідачем-1 коштів позивачу, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (02192, м. Київ, вул. Космічна, 12-А, ідентифікаційний код 04013755) безпідставно стягнуті кошти у розмірі 64 675,12 грн (шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят п`ять гривень 12 копійок).

3. Стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02100, м. Київ, вул. Тороповського Георгія, 39, код 35011660) на користь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (02192, м. Київ, вул. Космічна, буд. 12-А, код 04013755) 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 10.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова