Рішення № 137274527, 09.06.2026, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/2072/25

Провадження 2/438/183/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

09 червня 2026 року Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючого судді - Слиша А.Т.,

за участю секретаря судового засідання Кекош Н.С.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Бориславі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 жовтня 2015 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 93137731000(26254005350704). Відповідно до умов договору, кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 8000.00 грн. на строк до 19 жовтня 2016 року включно. 25.01.2021 було укладено договір №198 відповідно до якого Акціонерним товариством «Укрсиббанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №93137731000(26254005350704). 26.01.2021 було укладено договір № 04/26/01/2021/1 відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 93137731000(26254005350704). 10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 93137731000(26254005350704) від 19 жовтня 2015 року укладеним між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , а позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором № 93137731000(26254005350704) в сумі 32 202,36 гривень, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 26961.51 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5050.85 грн.; заборгованість за комісіями 190,00 грн. Тому, позивач просить суд стягнути з боржника яким є: ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 93137731000(26254005350704) 19 жовтня 2015 року у розмірі 32202.36 грн.; понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422.40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Судом вжито усіх заходів для повідомлення відповідача, однак, відповідач в судові засідання не з`явився, не скористався процесуальним правом подачі відзиву чи заперечень на позовну заяву.

Ухвалою судді від 26 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надавши заяву, де просить справу розглянути в його відсутності, проти винесення заочного рішення по справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, заперечень з приводу поданого позову не надав.

У зв`язку із неявкою всіх учасників справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Як встановлено судом, що 19 жовтня 2015 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 93137731000 (26254005350704). Відповідно до умов договору, кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 5 000.00 гривень.

Відповідно до Додатка № 1 до Договору №93137731000 від 19.10.2015 року щомісячна комісія за управління кредитом становила 3,00% від суми кредиту та включалася до суми ануїтетного платежу, а загальна сума платежів за графіком складала 7 589,58 грн, з яких: 5 000,00 грн погашення основної суми кредиту, 789,58 грн проценти за користування кредитом, 1 800,00 грн щомісячна комісія.

25 січня 2021 року було укладено договір №198 відповідно до якого Акціонерним товариством «Укрсиббанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №93137731000(26254005350704).

26 січня 2021 року було укладено договір № 04/26/01/2021/1 відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 93137731000(26254005350704).

10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 93137731000(26254005350704) від 19 жовтня 2015 року укладеним між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , а позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором № 93137731000(26254005350704) в сумі 32 202,36 гривень, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 26961.51 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5050.85 грн.; заборгованість за комісіями 190,00 грн.

Суд встановив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не узгоджується з умовами первісного кредитного договору та додатком до нього. Зокрема, відповідно до графіка платежів загальна сума повернення кредиту становила 7 589,58 грн, тоді як згідно з поданим розрахунком позивач просить стягнути 32 202,36 грн, з яких 26 961,51 грн зазначено як заборгованість за тілом кредиту, що суттєво перевищує погоджену сторонами суму основного боргу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до наданих позивачем матеріалів справи, останні не містять належного, повного та зрозумілого розрахунку заборгованості, який би давав можливість встановити підстави та порядок формування суми 26 961,51 грн, заявленої як заборгованість за тілом кредиту. Також позивачем не надано належного обґрунтування та деталізованого розрахунку нарахування 5 050,85 грн процентів понад суми, передбачені умовами кредитного договору та графіком платежів.

Однак, при вирішенні наявності підстав для стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за процентами за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі, суд виходить з наступного.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийшла до висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому, вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Із наданого кредитного договору вбачається, що строк кредитування та порядок нарахування процентів визначені його умовами. Однак надані позивачем розрахунки не дають змоги однозначно встановити, за який саме період та в межах яких договірних умов нараховано проценти, заявлені до стягнення.

Водночас позивач не надав належних і допустимих доказів того, що заявлені ним проценти у частині, яка виходить за межі погодженого строку кредитування, нараховані у межах пролонгації або на підставі належно доведеної правової підстави.

За таких обставин суд вважає, що за відсутності доказів належної пролонгації чи іншого узгодженого сторонами порядку нарахування процентів, вимоги про їх стягнення у заявленому розмірі задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають до часткового задоволення, у розмірі 5 789 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 58 копійок, з яких: 5 000,00 грн погашення основної суми кредиту, 789,58 грн проценти за користування кредитом.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту суд зазначає наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що положення договору №93137731000 від 19.10.2015 про сплату комісії є нікчемними, суперечать положенням статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору - комісії в розмірі 1800.00 грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Встановлено, що стороною позивача заявлено розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн.

На підтвердження розміру витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано наступні докази: договір №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024, Прайс - лист АО «Ліга Ассістанс» від 01.11.2023, заявку на надання юридичної допомоги №1105 від 03.11.2025, витяг з акту №16 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, адвокат безпосередньої участі в розгляді справи не брав.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Таким чином, позов у частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу підлягає до часткового задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 435,52 грн, що були сплачені позивачем при зверненні з вказаним позовом до суду, тобто пропорційно сумі задоволених позовних вимог (2422,40 * 5 789,58 / 32 202,36).

Керуючись ст.ст.13, 19, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 93137731000 (26254005350704) від 19.10.2015 у розмірі 5 789 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 58 копійок, з яких: 5 000,00 грн погашення основної суми кредиту, 789,58 грн проценти за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» сплачений судовий збір у розмірі 435 (чотириста тридцять п`ять) грн. 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306;

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Андрій СЛИШ