Рішення № 137273728, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2026Справа № 910/12228/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікан груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер транс логістикс"

про стягнення 56077,71 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікан груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер транс логістикс" про стягнення за договором про надання транспортних послуг від 10.04.2025 № 10042025-1 за надані послуги з перевезення 53000 грн., пені в розмірі 2 402, 50 грн. та три проценти річних в розмірі 675,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду доставлена відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи. Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.2025 між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) укладено договір про надання транспортних послуг № 10042025-1, згідно з п. 1.1 якого Експедитор доручає перевезення вантажу, а Перевізник зобов`язується доставити надані Експедитором вантажі до пункту призначення в обумовлений Сторонами строк та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу, а Експедитор зобов`язується вчасно оплатити послуги перевезення.

У пункті 2.1 договору погоджено, що на кожне перевезення оформляється заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою замовника і передається Перевізнику за допомогою факсимільного зв`язку, електронним переказом (за допомогою мережі «Інтернет») та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору Експедитор здійснює оплату за виконані перевезення за умов, які вказані в додатку (договір-заявка) до цього Договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.04.2025 сторонами до договору оформлено заявку № 295 надання послуг перевезення вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученні щодо перевезення вантажу по маршруту: м. Бухарест (Румунія) - м. Самар/Новомосковськ (Дніпропетровська обл., Україна), а/м MAN НОМЕР_1/KRONE НОМЕР_2. Загальна вартість перевезення склала 63 000 грн.; розрахунок проводиться в безготівковій формі протягом 10 днів по оригіналам документів.

15.04.2025 відповідачем складено заявку № 15/04 на переадресування вантажу на адресу отримувача м. Харків, Єнакіївський провулок, 7.

Відповідно до рахунку № 15788 від 18.04.2025 та Акту виконання робіт(надання послуг) №156т від 18.04.2025 на суму 63 000 грн. позивачем виконано транспортні послуги з перевезення вантажу по маршруту: м. Бухарест (Румунія) - м. Самар/Новомосковськ (Дніпропетровська обл., Україна), а/м MAN НОМЕР_1/KRONE НОМЕР_2 . Проте, даний акт залишився не підписаний відповідачем.

На підтвердження здійснення перевезення позивачем надано також СМR № 45753 від 16.04.2025 із відмітками відправника та перевізника.

У свою чергу, відповідачем сплачено згідно з платіжною інструкцією від 23.05.2025 № 596 на користь позивача 10 000 грн. із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 15788 від 18.04.2025 року.

Надалі, позивач звертався до відповідача з вимогою від 18.07.2025 № 158 на суму 53000 грн., на підтвердження направлення якої надав експрес-накладну від 21.07.2025 № 20451210035012 із відміткою про отримання 22.07.2025 Ченцовим Є.Є.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом частини 2 статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано транспортні послуги з перевезення вантажу по заявці від 10.04.2025 № 295 (із заявкою від 15.04.2025 № 15/04 на переадресування) на суму 63000 грн., про що оформлено рахунок № 15788 від 18.04.2025 та Акт виконання робіт(надання послуг) №156т від 18.04.2025 року.

Проте, відповідач оплату наданих послуг здійснив частково, сплативши 10 000 грн. із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 15788 від 18.04.2025, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.05.2025 № 596.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Водночас, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які спростовують факт надання позивачем послуг, або свідчать про повне погашення заборгованості перед позивачем.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення залишку заборгованості за надані позивачем послуги в розмірі 53000 грн.

Крім того, позивач просив стягнути пеню в розмірі 2 402, 50 грн. та три проценти річних у розмірі 675,21 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 №904/4156/18 указано, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки сторонами в договорі не передбачено умови щодо нарахування пені за порушення експедитором (відповідачем) грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, та такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання законом до спірних правовідносин також не визначений, вимоги позивача про стягнення 2 402,50 грн. пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Із розрахунку позивача слідує, що останнім нараховано на суму боргу 53000 грн. за період із 29.04.02025 по 30.09.2025 три проценти річних у розмірі 675,21 грн.

Судом ураховано, що відповідачем сплачено згідно з платіжною інструкцією від 23.05.2025 № 596 на користь позивача 10 000 грн. із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 15788 від 18.04.2025 року.

Оскільки доказів на підтвердження не отримання відповідачем оригіналів документів для оплати у день виставлення рахунку № 15788 від 18.04.2025 матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про обґрунтованість визначення позивачем періоду прострочення з виконання грошового зобов`язання з 29.04.2025 року.

За арифметичним перерахунком суду, три проценти річних підлягають стягненню з відповідача в розмірі 675,21 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікан груп" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер транс логістикс" (03127, м. Київ, пр-т Голосіївський, будинок 120, офіс 4; ідентифікаційний код 45875437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікан груп" (21034, м. Вінниця, вул. Гетьмана Мазепи, 35А/2; ідентифікаційний код 42977517) 53000 (п`ятдесят три тисячі) грн. основного боргу, 675 (шістсот сімдесят п`ять) грн. 21 коп. трьох процентів річних, а також 2898 (дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн. 27 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова