Ухвала суду № 137272564, 09.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

09 червня 2026 року Справа № 903/454/26 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача (заявника): Виж А.А. ордер серія АС №1186581 від 12.05.2026

від відповідача: Косендюк Я.А. ордер серія АС №1190496 від 09.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову у справі №903/454/26 за позовом Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин,

В С Т А Н О В И В:

08.05.2026 представниця Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни сформувала в системі Електронний суд позов до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки, в якому просить:

1. Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки №8 від 18.04.2026 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року.

2. Витребувати у Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки повідомлення №8 від 18.04.2026 та акту приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

3. Стягнути з Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки на користь фізичної особи-підприємця Костецької Анни Рафалівни судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що зважаючи на повне виконання позивачем, як Орендарем, свої зобов`язань визначених в умовах Договору оренди, у відповідача відсутнє право на одностороннє дострокове припинення договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024.

Ухвалою суду від 13.05.2026 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано відповідача не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду повідомлення №8 від 18.04.2026 та акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

02.06.2026 представник відповідача подав до суду оригінал повідомлення №8 від 18.04.2026 та акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

02.06.2026 представник відповідача сформував в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивач намагається ввести суд оману, оскільки договір, який підписаний між позивачем не відповідачем містить наступне формулювання: «За користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40 000-00 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг». В оригінальному договорі погодженому та підписаному сторонами немає й ніколи не було «маленької деталі»: формулювання «за згодою сторін».

Із зазначених положень договору слідує, що значний обсяг обов`язків орендодавця, які впливають на визначення розміру орендної плати, кореспондують з його правом раз у квартал змінювати розмір орендної плати у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг. При цьому, умова за якої відповідач може змінити розмір орендної плати є чіткою, безальтернативною та від нього не залежить. Також підвищення орендної плати не створює для відповідача жодної додаткової вигоди.У договорі передбачено право зміни орендної плати орендодавцем, без погодження сторін, саме з огляду на те, що умова необхідності підвищення орендної плати має об`єктивний характер. Очевидно, якби договором передбачалася можливість збільшення орендної плати лише за згодою сторін, то збільшення було б неможливим через небажання орендаря. Звертає увагу, що договір було укладено 01.11.2024, а перша та єдина зміна вартості оренди відбулася лише 01.03.2026, тобто через 16 місяців, або через 5 кварталів. Очевидно, що за цей час фактори, які впливають на визначення для орендодавця вартості орендної плати змінилися. Саме тому відповідачем було надіслано лист позивачу від 09.02.2026 № 2 у якому вказувалося про необхідність, вперше за час дії договору, збільшення орендної плати. При цьому, у повідомленні йшлося про суттєве зростання витрат, а саме: - водопостачання та водовідведення на 16%;- послуги теплозабезпечення на 7%;- послуги електропостачання на 37% (8.45 грн за кВт/год за жовтень 2025 року проти 11.65 грн за кВт /год за березень 2026 року). Поряд із цим, зауважує, що обов`язку обґрунтування необхідності збільшення орендної плати договір не містить. Додатково зауважує, що при укладенні договору вартість орендної плати в розмірі 40 000 грн також не підтверджувалася певними числовими обґрунтуваннями.

У відповідь на лист відповідача про збільшення орендної плати ФОП Костецька А. Ф. листом від 27.02.2026 повідомила, що не погоджується з пропозицією з огляду на необґрунтоване збільшення розміру орендної плати та запропонувала надати ґрунтовне рішення колегіального органу Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про збільшення розміру орендної плати з відповідними підтверджуючими документами по оплаті комунальних послуг. У подальшому відповідач листами від 24.02.2026 № 3 та від 03.03.2026 № 4 повторно виказав прохання про необхідність здійснення орендної плати в новому розмірі й наголосив, що право на збільшення орендної плати передбачено п. 4.1 договору. Позивач надіслала лист від 31.03.2026 у якому, всупереч вимогам договору, запропонувала визначити збільшення орендної плати для прикладу на певний відсоток інфляції раз на один рік про що згадується в абз. 3 стор. 3 позову. З огляду на невиконання орендарем умов договору, що мало вияв у несплаті орендної плати, орендодавцем було надіслано лист від 18.04.2026 № 8 у якому повідомлено про розірвання договору. Також у листі вказувалося, що позивача неодноразово повідомлялося про зміну орендної плати та наявність заборгованості. У зв`язку з невиконанням фінансових зобов`язань договір підлягає розірванню. Однак, позивач всупереч чіткості позиції відповідача продовжувала надсилати листи у яких не визнавала розірвання договору та пропонувала свої варіанти зміни вартості орендної плати

03.06.2026 зареєстровано заяву Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову, в якому просить суд:

1.Вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, а також будь-яким іншим особам, що діють за її дорученням, укладати з будь-якими третіми особами правочини та вчиняти будь-які дії щодо здачі в оренду (суборенду), підписувати акти та будь-які інші документи щодо нежитлових приміщень, згідно Договору нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року, які знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (Додаток 2 до Договору) до набрання законної сили рішення, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви у судовій справі №903/454/26.

2.Заборонити Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, а також будь-яким іншим особам, що діють за її дорученням, до набрання рішення законної сили яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви у судовій справі №903/454/26, вчиняти дії, спрямовані на обмеження фізичній особі-підприємцю Костецькій Анні Рафалівні можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності нежитлових приміщень, згідно Договору нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року, які знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, що позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (Додаток 2 до Договору).

3.Стягнути судовий збір за подання заяви про забезпечення позову з Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки на користь фізичної особи-підприємця Костецької Анни Рафалівни.

Ухвалою суду від 04.06.2026 заяву Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову призначено до розгляду в судовому засіданні на 09 червня 2026 о 10:00 год.

04.06.2026 представниця позивача сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просить позов задовольнити, оскільки позивач у строки визначені у п.4.2. Договору, зокрема щомісячно до 25 числа поточного місяця сплачує суму орендної плати на банківський рахунок Орендодавця. На дату написання листа 18.04.2026 остаточний строк оплати визначений у п.4.2. Договору не настав, відповідно сума орендної плати за квітень 2026 року сплачена 23.04.2026, що засвідчує платіжна інструкція №11 від 23.04.2026. Навіть зважаючи на таку умову відповідача, зі сторони позивача, як Орендаря, на дату отримання повідомлення №8 від 18.04.2026 про розірвання договору не було допущено систематичної та повної несплати суми орендної плати. За умовою визначеною в п.10.4 Договору оренди, Договір оренди не може бути достроково припинений за ініціативою Орендодавця у разі повного виконання Орендарем умов Договору. Зважаючи на вказане відповідачем при односторонньому розірванні Договору оренди було порушено визначені у пункті 10.4. Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2026 та наступні норми чинного законодавства.

Позивач доводить, що у даному випадку відповідач в порушення умов Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 при належному виконанні позивачем своїх зобов`язань неправомірно в односторонньому порядку розірвано зазначений Договір оренди. В даному випадку, оскаржуваний правочин, оформлений листом Ковельської міської організації профспілки працівників освіти і науки №8 від 18.04.2026 стосується одностороннього розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 з підстав порушення його умов контрагентом, а відтак, має відповідати насамперед приписам п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України , яка передбачає можливість одностороннього розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом, у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов`язання за таким договором.

Позивач зазначає, що у Договорі оренди було визначено фіксовану суму щомісячної орендної плати та що сторони домовились, що комунальні та експлуатаційні послуги, пов`язані з утриманням/користуванням Приміщення, входять до складу орендної плати. Обґрунтовую розмір збільшення орендної плати відповідач до відзиву на позовну заяву надав відповіді ТОВ «Волиньелектрозбут», КП «Ковельводоканал», ПТМ «Ковельтепло», при цьому у переписці із позивачем, яка додана до позовної заяви, зокрема у листах №2 від 09.02.2026, №3 від 24.02.2026, №4 від 03.03.2026 не обґрунтував розмір збільшення орендної плати з посиланням на вказану інформацію. При цьому надана листом №21 від 26.05.2026 аналітика відповідача щодо вартості споживання електроенергії в розрізі місяців вказує, що вартість електропостачання формується ринковою політикою у даній сфері та носить сезонний характер, зокрема взимку тариф більший, а влітку менший, відповідач же посилається на вартість пікових місяців де найвища ціна зумисно замовчуючи місяці з нижчою вартістю. Також посилання на зростання вартості теплопостачання після закінчення опалювального сезону взагалі є недоречним. Також, проводячи аналітику таких витрат на комунальні послуги, відповідачем не враховуються ті обставини, що позивачу, згідно Договору оренди, передано в користування лише частину нежитлового Приміщення, яке відповідно до Свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 30.10.2002 серія АБ №26094 належить Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, про що засвідчує План Приміщення, який додається до Договору (Додаток №2), відповідно позивач не може відшкодовувати всі комунальні послуги, пов`язані з утриманням /користуванням загальної площі належного на праві власності відповідачу Приміщення.

05.06.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки заява є необґрунтованою, такою, що фактично за своєю вимогою підмінює вирішення спору по суті. Вважає, що вимоги про забезпечення позову є нерелевантними позовним вимогам й сформовані поза ними (є більшими). Забезпечення позову й майбутнє набрання чинності судових рішень про відмову у задоволенні позову створить обмеження прав відповідача на період розгляду справи й безповоротні негативні наслідки.

08.06.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» наступні документи:

1.Заперечення (на відповідь на відзив), в яких вказав, що у договорі не передбачено підстав для припинення договору про які вказує позивач: допущення систематичної та повної несплати суми орендної плати. Згідно п. 10.4 договору він не може бути достроково припинений у разі повного виконання орендарем. Позивач цитує нерелевантні висновки Верховного Суду, адже вони стосуються застосування ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відносно розірвання договору у судовому порядку при істотному порушенні його умов однією із сторін, коли умовами договору його одностороннє припинення не передбачено. У нашому випадку припинення договору з ініціативи орендодавця встановлено у ньому. Доводить, що необхідність збільшення розміру орендної плати через 16 місяців після укладення договору мала вимушений характер й метою чого є забезпечення збереження балансу інтересів сторін, який існував на момент вступу у правовідносини.

2. Клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Пивовар В. В. представник відповідача Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки не зможе взяти участь у згаданому судовому засіданні з огляду на необхідність забезпечення захисту інтересів Фермерського господарства «Соломія плюс» та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки у провадженнях про порушення митних правил засідання у яких призначено на 10:00 та 11:00 відповідно 09.06.2026 у Волинській митниці. На підтвердження зазначеного долучив листи виклики.

В судовому засіданні представниця позивача просила суд забезпечити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у забезпеченні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали заяви Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову у справі, суд дійшов до наступного висновку.

З доводів позивача слідує, що позивачем на підставі Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 року прийнято в оренду (тимчасове платне користування) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, які позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (надалі Приміщення).

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності позивача по КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до п.п.6.2.3 п.6.2 Договору оренди Орендар має право передавати Приміщення у суборенду.

Керуючись даною нормою Договору оренди позивачем укладено договори суборенди нежитлового приміщення:

-№К07-24 від 01.07.2024 з додатковою угодою від 01.11.2024 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізинг Фармація»;

- №17/2023 від 01.10.2023 з додатковою угодою від 01.11.2024 з фізичною особою-підприємцем Обудьоновим Ігорем Валерійовичем.

Відповідно до додаткової угоди від 01.11.2024 до Договору оренди нежитлового приміщення №К07-24 від 01.07.2024 сторони ФОП Костецька А.Р. (Орендодавець) та ТОВ «Лізинг Фармація» (Орендар) домовились, викласти пункт 1.2 Договору в редакції «Орендодавець користується приміщенням на підставі договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 укладеного між Орендодавцем та власником Об`єкту оренди Ковельською міською організацією професійної спілки працівників освіти і науки, якій приміщення належать на праві власності відповідно до Свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна, виданого виконавчим комітетом Ковельської міської ради Волинської області від 30.10.2002 за №518, зареєстрованого у Волинському бюро технічної інвентаризації від 30.10.2022 (номер запису 316 в книзі 2).

Відповідно до додаткової угоди від 01.11.2024 до Договору суборенди №17/2023 від 01.10.2023 сторони ФОП Костецька А.Р. (Орендодавець) та ФОП Обудьонов І.В. (Орендар) домовились, викласти п.1.4 Договору: «Об`єкт суборенди знаходиться у Орендаря на підставі Договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024 та відповідно до Свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна, виданого виконавчим комітетом Ковельської міської ради Волинської області від 30.10.2002 за №518, зареєстрованого у Волинському бюро технічної інвентаризації від 30.10.2022 (номер запису 316 в книзі 2) належить Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти та науки».

Зазначає, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.05.2026 у справі 903/424/26 відкрито провадження за позовом Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин, відповідач порушуючи право позивача, мотивуючи тим, що в односторонньому порядку розірвав укладений Договір оренди нежитлового приміщення №К07-24 від 01.07.2024, надіслав суборендарям позивача листи повідомлення №10 від 20.04.2026, №18 від 15.05.2026, у яких вказав оскільки основний договір оренди припинено, припиняються договори суборенди.

Зважаючи на вказане, суборендарі ТОВ «Лізинг Фармація» та ФОП Обудьонов І.В. повідомили позивача про дострокове розірвання договорів суборенди, зокрема, ТОВ «Лізинг Фармація» листом №111.05 від 19.05.2026, а ФОП Обудьонов І.В. направив месенджером через мобільний додаток Viber проекти угоди від 01.06.2026 про припинення договору суборенди №17/2023 від 01.10.2023 та Додатку №1 до угоди від 01.06.2026 акту здачі-приймання (повернення) частини приміщення.

На даний час відповідач обмежив позивачу доступ до орендованого нежитлового приміщення та не відповідає на телефонні дзвінки та месенджери позивача, відповідно існує реальна загроза вчинення відповідачем або пов`язаними з ним особами дій, спрямованих на: зміну замків або блокування входу; передачу приміщення третім особам; фізичне перешкоджання доступу; припинення комунікацій.

Вважає, що орендоване на підставі Договору оренди приміщення наразі є єдиним об`єктом нерухомого майна, який перебуває у користуванні позивача, призначеним для використання у господарській діяльності та отримання від цього прибутку, а отже, неможливість користування цим об`єктом та використання його орендарем у господарській діяльності, створює загрозу можливості здійснення господарської діяльності позивача в цілому.

Отже, позивач доводить, що відповідач на момент розгляду судової справи та до дати прийняття остаточного судового рішення, вчиняє дії щодо наміру укладення договорів оренди та передачі нежитлового приміщення, яке є предметом Договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024 у користування третім особам, що створить нові юридичні та фактичні перешкоди для здійснення підприємницької діяльності позивача. При цьому здійснення відповідачем таких дій призводить до того, що фактичний стан користування нежитловим приміщенням буде змінено; виконання можливого рішення суду стане істотно ускладненим; відновлення становища позивача потребуватиме нових судових процесів, що буде завдано значної шкоди діяльності позивача.

З огляду на непослідовну та неправомірну поведінку відповідача існує висока ймовірність, що невжиття заходів забезпечення позову негайно, призведе до неможливості виконання рішення суду та позбавить позивача на ефективний захист або поновлення порушених прав за захистом яких він звернувся до суду.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема у таких випадках: забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (п. 4); іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини (п.10).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Суд зазначає, що у разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

При цьому наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Суд враховує сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог, вчинення дій.

В той же час, зі змісту заяви про забезпечення позову, суд встановив, що в ній відсутні посилання на конкретні обставини із посиланням на докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких дій.

Суд погоджується з доводами відповідача, що позов подано не зобов`язального характеру, а забезпечення позову навпаки. Також відповідач доводить, що при забезпеченні позову останній отримає збитки, оскільки приміщенням за час розгляду справи ніхто не зможе користуватися, а тому не отримає орендної плати.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях заявника, а останнім не доведено, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

При цьому, відхиляючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову суд також зауважує, що клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.

Отже, враховуючи те, що заява про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується на недостатньо обґрунтованих припущеннях заявника, ним не обґрунтовано належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст. ст. 76-78 ГПК України в підтвердження фактів вчинення відповідачем будь-яких дій, або ж їх підготовку, що матиме загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраних позивачем способів забезпечення позову, тому суд дійшов висновку, що доводи заявника про наявність підстав для забезпечення позову є необґрунтованими та передчасними.

Керуючись ст.136, 140, 235 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

в задоволенні заяви Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову у справі №903/454/26 за позовом Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч.1 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повна ухвала виготовлена 10.06.2026.

Суддя І. О. Гарбар