Ухвала суду № 137267198, 10.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання залучення відповідача, витребування доказів

10 червня 2026 року справа № 520/9614/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку письмового провадження питання про залучення Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області та Міністерства внутрішніх справ України у якості відповідачів до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Ухвалою суду від 21.04.2026 р. було роз`єднано позовні вимоги в адміністративній справі №520/9366/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вимоги до ГУ МВС України в Харківській області: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 за 1998 - 2015 роки в загальній кількості 564 календарних днів; 2) зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 1998 - 2015 роки в загальній кількості 564 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням його індексації, станом на 06.11.2015 було виділено в окреме провадження, за наслідками виконання вимог п. 15.2 Розділу VII КАС України справі було присвоєно номер №520/9614/26.

Аргументуючи ці вимоги позивач зазначив, що за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1998 по 06.11.2015 йому відповідно до Закону України «Про міліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991, були нараховані щорічні чергові відпустки загальною тривалістю 564 календарні дні, які залишилися невикористаними. Відповідно до пунктів 51, 52, 53 та абзацу другого пункту 56 розділу VI Положення №114 особам рядового і начальницького складу при звільненні виплачується грошова компенсація за невикористані відпустки, а тривалість таких відпусток визначається залежно від вислуги років. Оскільки позивач проходила службу в ОВС у період з 1998 по 2015 роки та мала право на відповідну тривалість щорічних відпусток, відповідач зобов`язаний здійснити виплату грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. При цьому перебування ГУ МВС у Харківській області в стані припинення не звільняє відповідача від виконання обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку та виплати належних сум, а вирішення питання про таку виплату покладається на ліквідаційну комісію у порядку, визначеному законом.

Ухвалою суду від 22.04.2026 р. було прийнято справу до розгляду, витребувано докази.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за період служби в органах внутрішніх справ з 1998 по 2015 роки є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, оскільки Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991, передбачало обов`язковість використання чергової відпустки у межах календарного року, а у виняткових випадках - можливість її перенесення лише на І квартал наступного року за відповідним дозволом керівництва. Нормами пунктів 52 та 56 розділу VI Положення №114 не передбачено накопичення невикористаних щорічних відпусток за попередні роки служби та виплату компенсації за них при звільненні, окрім компенсації за невикористану відпустку саме у році звільнення. Відтак законодавство, яке регулювало проходження служби в органах внутрішніх справ у спірний період, не встановлювало права працівника на отримання компенсації за всі невикористані відпустки за попередні роки служби. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичної наявності невикористаних 564 календарних днів відпустки, а також доказів звернення із рапортами про надання відпусток чи відмов у їх наданні. Також відповідач зазначає, що ГУ МВС України в Харківській області перебуває у стані припинення, а питання проведення остаточних розрахунків та можливих виплат належить до компетенції ліквідаційної комісії.

Окрім того відповідач у відзиві зазначив, що позовні вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки у спірний період позивач проходила службу в різних самостійних юридичних особах органів внутрішніх справ (Комінтернівському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, Дзержинському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області та Ленінському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області), які мали власну правосуб`єктність, окремі коди ЄДРПОУ, самостійне фінансове та кадрове забезпечення і виступали окремими суб`єктами владних повноважень, у зв`язку з чим саме ці юридичні особи є належними відповідачами за зобов`язаннями, що виникли під час проходження служби позивача. При цьому ГУМВС України в Харківській області та його ліквідаційна комісія не є універсальним правонаступником усіх майнових та фінансових зобов`язань зазначених районних підрозділів у частині індивідуальних службових правовідносин, а їх ліквідація чи реорганізація відповідно до постанови КМУ №730 від 16.09.2015 не створює автоматичного переходу таких обов`язків до відповідача. Таким чином, вимоги позивача фактично адресовані особі, яка не є учасником спірних правовідносин, не здійснювала кадрового та фінансового забезпечення служби позивача у відповідні періоди, а отже, відсутні правові підстави для покладення на неї відповідальності.

Розглянувши матеріали справи та подані сторонами докази судом встановлено, що заявник з 15.08.1998р. по 06.11.2015р. проходила публічну службу в органах Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з витягом з наказу начальника ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015р. №622 о/с згідно з пунктом 9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил: за пунктом 64 "з" (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) майора міліції ОСОБА_1 /М-122352/, старшого дільничного інспектора міліції СДІМ Дзержинського PB ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Підстава: рапорт Іваніної О.І. від 05.11.2015.

Як вбачається з послужного списку ОСОБА_1 у період: з 15.08.1998р. по 15.08.1999р. курсант Кримського факультету Університету внутрішніх справ; з 16.08.1999р. по 21.06.2002р. - курсант факультету №1 Юридичного університету внутрішніх справ; з 22.06.2002р. по 30.01.2007р. - проходила службу в Комінтернівському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області; у період з 30.01.2007р. по 06.11.2015р. - проходила службу в Дзержинському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

За викладеними у відзиві твердженнями, Комінтернівський та Дзержинський районні відділи підпорядковувались та входили до структури Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області. Харківське міське управління ГУМВС України в Харківській області в свою чергу є самостійною юридичною особою, здійснювало самостійне фінансове та кадрове забезпечення, має власний код ЄДРПОУ, печатки та рахунки в казначействі.

Наразі від імені Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області діє ліквідаційна комісія. Крім того, з 20.03.2009 по 13.01.2011 ОСОБА_1 проходила службу у Ленінському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, яке в свою чергу було самостійною юридичною особою, здійснювало самостійне фінансове та кадрове забезпечення, мало власний код ЄДРПОУ, печатки та рахунки в казначействі. Водночас Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Харківській області є окремою юридичною особою, яка не є правонаступником усіх майнових та фінансових зобов`язань Харківського міського управління ГУМВСУ в Харківській області та Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області у частині індивідуальних службових правовідносин працівників, що проходили службу у цих підрозділах.

Відтак, правова позиція сторони позивача полягає у тому, що за увесь період проходження публічної служби в органах та підрозділах внутрішніх справ України за 1998 - 2015 роки заявник не отримав жодного календарного дня щорічної оплачуваної відпустки та інших видів оплачуваних відпусток. в загальній кількості 564 календарних днів.

Відповідачем ці обставини у порядку ч.1 ст.78 КАС України не визнані, але й у порядку ч.2 ст.77 КАС України не спростовані.

Суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обовязку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До того ж, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відтак, у межах спірних правовідносин обов`язком з приводу надання витребуваних судом доказів, котрі згідно з ч.2 ст.73 КАС України входять до предмета доказування - належить обтяжити: Міністерство внутрішніх справ України, Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Головне управління Національної поліції в Харківській області.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 3, 4, 6 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

У зв`язку із набуттям чинності Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» та постанови КМУ від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ГУ МВСУ в Харківській області перебуває в процесі повної ліквідації.

Натомість, був створений новий орган державної виконавчої влади - ГУ НП в Харківській області.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074.

Згідно з п. 6 вказаного Порядку права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади, у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу, у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади, у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань і функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

14 квітня 2015 року МВС України видано наказ № 431 "Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ".

16 вересня 2015 року Уряд прийняв постанову № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", якою вирішив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції. Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Водночас суд враховує, що Головне управління МВС України в Харківській області перебуває у стані припинення у зв`язку з ліквідацією як юридичної особи публічного права, а всі функції щодо завершення його діяльності, у тому числі проведення остаточних розрахунків із працівниками, формування та подання фінансової документації, а також вирішення питань кредиторської заборгованості, відповідно до вимог цивільного законодавства та Порядку, затвердженого постановою КМУ №1074, покладені на ліквідаційну комісію як уповноважений орган управління справами ліквідованої юридичної особи.

З моменту утворення ліквідаційної комісії саме вона здійснює представництво відповідної юридичної особи у правовідносинах, пов`язаних із завершенням її діяльності, у тому числі в судових спорах щодо майнових та трудових (службових) вимог, що виникли до моменту припинення такої юридичної особи.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та період їх виникнення, а також враховуючи, що заявлені вимоги стосуються невиконаних зобов`язань ліквідованого органу внутрішніх справ, належним суб`єктом виконання спірних обов`язків є ліквідаційна комісія як процесуальний представник юридичної особи, що припиняється, а також Міністерство внутрішніх справ України як центральний орган виконавчої влади, у системі якого перебував відповідний територіальний орган та який забезпечує реалізацію державної політики у сфері проходження служби в органах внутрішніх справ.

Отже, в частині визначення кола відповідачів дотримання приписів ст.55 Конституції України, ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.1 ст.2, ч.4 ст.242 КАС України спонукає суд до залучення до участі у справі якості відповідачів - Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області та Міністерство внутрішніх справ України.

Імперативні приписи ч.4 ст.9 та ч.ч.1-3 ст.242 КАС України вимагають від суду за власною ініціативою безвідносно до правових позицій учасників справи та процесуальної поведінки сторін спору вживати процесуальні дії, спрямовані на з`ясування об`єктивної істини.

Суд вважає за необхідне в порядку ст.80 КАС України витребувати додаткові докази.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 48, 80, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд

ухвалив:

1.Залучити до участі у справі в якості відповідача - Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області (ідентифікаційний код - 08592313) та Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код - 00032684).

2.Розгляд справи розпочати спочатку.

3.Зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області та Міністерство внутрішніх справ України подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження висловлених аргументів та на висвітлення обставин спору, зокрема, але не виключно докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; усі докази про грошове забезпечення заявника за період проходження публічної служби з 15.08.1998р. по 06.11.2015р. (особові картки, розрахункові листи тощо); докази про алгоритм обчислення індексації грошового забезпечення за усіма розрахунковими елементами з 15.08.1998р. по 06.11.2015р.; докази вибуття заявника у відпустку за період 15.08.1998р.-06.11.2015р.; докази проведення виплати на користь заявника та алгоритму обчислення компенсації за невикористані дні відпустки за період 15.08.1998р.-06.11.2015р. в загальній кількості 564 календарних днів; докази відповідності закону реально вчиненого у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення; докази, що спростовують викладені у позові доводи та обставини тощо; 3) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов, 4) заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.

4. Витребувати у Головного управління Національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вулиця Жон Мироносиць, будинок 13) матеріали особової справи ОСОБА_1 .

Зобов`язати подати витребувані докази безпосередньо до суду протягом 10 днів від дати отримання цієї ухвали.

5. Витребувати у Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області, ГУ Національної поліції в Харківській області докази про усе нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за увесь період проходження публічної служби в органах та підрозділах внутрішніх справ України за 1998 - 2015 роки.

Зобов`язати подати витребувані докази безпосередньо до суду протягом 10 днів від дати отримання цієї ухвали.

6. Витребувати у ОСОБА_1 докази невибуття у відпустку за період проходження публічної служби з 15.08.1998р. по 06.11.2015р.

Зобов`язати подати витребувані докази безпосередньо до суду протягом 10 днів від дати отримання цієї ухвали.

7. Копії ухвали направити учасникам справи.

8.Роз`яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання (проголошення), оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Сліденко